В Україні започаткували Стипендійну програму імені Вікторії Амеліної. Вона передбачена для письменниць і письменників з України та з-за кордону. Мета програми — вшанувати пам’ять і продовжити місію письменниці Вікторії Амеліної, яка загинула внаслідок ракетного удару по Краматорську.

Про це повідомляє Український ПЕН.

Стипендійна програма імені Вікторії Амеліної

Стипендійну програму імені Вікторії Амеліної започаткували INDEX у партнерстві з Українським ПЕН. Програма відбуватиметься в рідному місті Вікторії Амеліної — Львові. 

У межах програми INDEX запросить на тримісячний термін до Львова двох письменників, які працюють в напрямку креативного письма — одного українського автора і одного закордонного. У квітні-червні прийматимуть українського письменника чи письменницю, а в липні-вересні — закордонного.

Учасникам Стипендійної програми імені Вікторії Амеліної пропонують:

• проживання у квартирі в центрі Львова;
• офісний простір;
• стипендію в розмірі 1 200 доларів упродовж трьох місяців;
• покриття витрат на подорожі Україною для культурної діяльності та навчальних поїздок у рамках Стипендійної програми;
• організацію щонайменше двох публічних заходів: читання, дискусії, виступи;
• медійну підтримку: інтерв’ю, подкасти з медіапартнерами INDEX і Українського ПЕН;
• участь у програмі культурних та академічних подій у Львові та інших містах України;
• навчальні поїздки до місцевих культурних інституцій та зустрічі з провідними діячами культури;
• волонтерську поїздку на деокуповані або близькі до фронту території в партнерстві з Українським ПЕН (за згодою стипендіатів);
• спільний захід у Львові наприкінці вересня 2025 року за участі двох стипендіатів.

Стипендійна програма імені Вікторії Амеліної: хто може подати заявку

Заявку на участь у програмі можуть подати письменниці та письменники, які зацікавлені у темі прав людини та прагнуть досліджувати причини й наслідки війни росії проти України. Письменники повинні мати хоча б одну опубліковану книгу на момент подання заявки.

Для подачі заявки кандидатам необхідно надати:

• коротке резюме;
• одну сторінку з описом проєкту, над яким вони працюватимуть під час стипендії;
• один опублікований текст (розділ книги, есе, добірку поезій).

Форма заявки для українських письменників доступна за посиланням. Форма заявки для закордонних письменників доступна за посиланням.

Кінцевий термін подачі заявок — 1 січня 2025 року о 18:00 за київським часом. Результати відбору оголосять 11-13 лютого.

У разі виникнення додаткових питань пишіть на електронну пошту: [email protected]

Хто така Вікторія Амеліна

Вікторія Амеліна — українська письменниця та засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю, який проводився у місті Нью-Йорк Бахмутської громади. Після початку повномасштабної війни Вікторія Амеліна стала розслідувачкою воєнних злочинів і почала документувати наслідки російського вторгнення у складі команди Truth Hounds.

27 червня 2023 року Вікторія Амеліна зазнала важких поранень внаслідок ракетного обстрілу Краматорська російськими військами. У цей день письменниця перебувала у центрі міста із делегацією колумбійських журналістів і письменників.

1 липня 2023 року Вікторія Амеліна померла у лікарні у Дніпрі. Їй було 37 років.

Читайте також:

• В Італії створять видавництво на честь загиблої в Краматорську письменниці Вікторії Амеліної
• “Вона вміла мислити на перспективу”: як живе літературний фестиваль Вікторії Амеліної
• Жінки, діти та рюкзаки: як митці півдня та сходу говорять про війну

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Цього разу наша героїня — бахмутянка Катерина Попович. Вона переїхала на Львівщину ще задовго до повномасштабної війни. Вона не тікала від вторгнення, а їхала до кохання. Сьогодні її життя — це залізниця, мікроелектроніка, Карпати й нове захоплення кондитерством. Але дім, каже вона, завжди залишається в серці.

Розмовляли з Катериною про дім, про спогади з минулого, роботу на залізниці й нове захоплення – читайте історію бахмутянки в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмут у серці: шлях Катерини від Донеччини до Львівщини

Катерина народилася в Бахмуті й прожила там до 2009 року. Вона добре пам’ятає тутешню природу, знайомі вулиці й улюблені місця, які з роками змінювалися разом із містом.

“Я народилась в нашому славному місті Бахмуті. Прожила там аж до 2009 року, бо далі поступила навчатися. Я виросла на вулиці Перемоги — то був такий тихенький, затишний райончик. Частина мого дитинства була в центральній частині міста, бо там жили бабуся з дідусем. Улюблені місця — то був ставок, наша посадка, а в зимовий період — знаменита гірка, з якої ми на санчатах скочувалися”, — пригадує Катерина.

Після дев’ятого класу вона обрала залізничний технікум, а згодом продовжила навчання в академії в Харкові. Її приваблювали технічні науки, і цей вибір виявився вдалим. У професії, яку стереотипною вважають “чоловічою”, Катерина знайшла себе.

“Після 9 класу в мене був вибір — або йти в 10 клас, або в технікум. У нас в місті був індустріальний і залізничний технікум. Оскільки мені більше подобалися технічні науки, то я пішла на залізницю. І не прогадала. Мені дуже подобається. У нас в групі було шість дівчаток і до двадцяти хлопців. То рахується більш чоловіча професія, але я не боялася”, — каже Катерина.

Вона закінчила навчання у 2013 році, однак одразу за фахом не працювала. Спершу були інші сфери — робота продавцем, досвід у прямих продажах. 

“А вже з 18-го року я пішла по фаху працювати. Основна моя робота — ремонт приладів залізничної автоматики. Мені приносять певні блоки, я їх розбираю, паяю, ремонтую, досліджую. Це дуже цікава, незвична робота. Саме те, що я роблю — по мікроелектроніці — досить вузьке для розуміння. Або ти розумієш, або не розумієш. Моя керівничка казала, що там треба мати талант. Мені допоміг досвід від батьків — це був бонус у роботі”, — каже бахмутянка.

Працювати з технікою дівчина полюбила ще в Бахмуті, її батьки мали радіотехнічну крамничку. Дівчина допомагала сортувати прилади, розбиратися в них. Навчаючись у Харкові, вона майже кожні вихідні поверталася додому. Залізничне сполучення дозволяло швидко доїхати до Бахмута, а родина залишалася важливою опорою.

“Майже кожні вихідні або через вихідні приїздила додому. Треба було і батькам допомогти, і собі відпочити від навчання. Дорога була досить близька, їздили електропоїзди. Було просто з’їздити додому і назад”.

У Харкові Катерина зустріла своє кохання. Її хлопець був родом зі Львівщини, тож він запросив її додому. Вперше вона побувала тут на День Незалежності.

Згодом Катерина почала частіше бувати на Львівщині. Дівчину зачарували Карпати — інші, вони ніж Кримські гори, де вона бувала раніше, але не менш красиві. Так само вразили бахмутянку місцеві традиції, зокрема святкування Великодня.

“Потім я приїхала сюди на Великдень. Мене дуже вразив обливаний понеділок, коли всі обливаються водою. Було стільки сміху, радості. Свято тут розділяється на кілька днів: неділя — родина, понеділок — друзі, вівторок — робочі колективи. Це цікава відмінність. Пригадую, коли я переїжджала сюди, мене питали, чи не боюся. Я казала: Я їду до людей. Якщо людина хоче адаптуватися — вона адаптується. Дім завжди є в серці, він завжди тягне. Але можна знайти спільні риси, знайти своє”, — розказує бахмутянка.

Переїзд до Стрия для дівчини був свідомим і пов’язаним із коханням. Катерина чесно розрізняє свій досвід переїзду і досвід тих, хто був змушений залишати дім через війну. Вона наголошує, що її шлях був добровільним, а тому й адаптація проходила зовсім інакше. Батьки Катерини, які переїжджали через вторгнення, мали зовсім інший досвід.

“Мій переїзд і переїзд теперішніх людей — це різні переїзди. Я виходила заміж, я усвідомлено переїжджала. Я не втікала від війни. Тому мені легше було адаптуватися. У нас різні запити і різні травми. Але я знайшла тут друзів, подругу з Луганщини, яка стала для мене промінчиком згадки про дім. Бо дім завжди є в серці, мене завжди буде туди тягнути”, — розмірковує Катерина.

Як змінювався Бахмут: спогади про дім

Попри те, що Катерина переїхала на Львівщину, додому в Бахмут їздила щороку. З роками вона помічала, як змінюється місто. Особливо відчутними трансформації стали після 2014 року. Місто оновлювалося, з’являлися нові локації, громадські простори, алеї.

“Почали перейменовувати вулиці, і це трохи вводило в дисонанс, але водночас це був знак, що місто не стоїть на місці, воно хоче відійти від радянського, стати більш сучасним і динамічним. Пригадую, що Бахмуті посадили сакури біля центральної зупинки. Раніше там росли звичайні дерева, а тепер — алея сакур. Ти міг у травні приїхати в Бахмут і ніби потрапити в Японію. Місто дуже мінялось. Я пов’язую це усучаснення з першою окупацією. Люди ніби зрозуміли більше, відкрили для себе Бахмут український. Після того воно розквітло, ніби цибулинка без лушпиння. З’явилося більше українського духу. Ми тільки почали жити — і тут все завершилось”, — каже Катерина.

Останній раз вона була в Бахмуті 2021 року. Тоді щось підказувало їй фотографувати знайомі вулиці й куточки, ніби про запас. Дівчина ще не підозрювала, що ті її фото стануть останніми з Бахмута.

“Останній раз я була в Бахмуті влітку 2021 року — в липні і серпні. В серпні була у відпустці два тижні. Мені хотілося ходити і фотографувати все довкола, кожен куточок, ніби бачу в останній раз. Я пам’ятаю наш ярмарок, фрукти, овочі з городу, абрикоси, помідори — все пахло літом. Я відчувала якусь спрагу зафіксувати це в пам’яті. Потім, коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що не дарма хотіла все запам’ятати”, — додає вона.

Сьогодні Катерина перебуває у декреті. Поряд із основною професією на залізниці вона відкрила для себе нове захоплення — кондитерство. Почалося все випадково — з рецепта мусового торта, який вона побачила в інтернеті.

“Кондитерська справа — то моя віддушчина. Я ніколи не думала, що буду пекти. Я натрапила на рецепт мусового торта, який не треба випікати. Захотіла зробити для подруги. Прикрасила шоколадним піоном. Передивилась мільйон відео. Подруга оцінила — сказала, що дуже смачно”.

Так у її житті з’явився ще один напрямок — творчий і теплий. Залізнична автоматика й мікроелектроніка залишаються основою професійної ідентичності, а кондитерство — простором для душі, і в цьому просторі звісно є місце й Бахмуту, Катерина виготовила подрузі на День народження особливий торт, надпис з якого знають всі бахмутяни.

До теми:

“Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні триває прийом заявок на “Програму екстреної підтримки засобів до існування”, яку реалізує представництво Естонської ради у справах біженців. Мешканці двох регіонів та внутрішньо переміщені особи можуть отримати до 42 тисяч гривень на відновлення або старт власного мікробізнесу.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про умови участі, критерії відбору та напрямки, на які дозволено витратити грантові кошти.

Грантова допомога ВПО

Головне завдання гуманітарної ініціативи — надати вразливим домогосподарствам, що постраждали від збройного конфлікту, реальний доступ до засобів існування. Програма спрямована на створення нових джерел доходу та підтримку людей у досягненні гідного прожиткового мінімуму.

Наразі подати заявку можуть домогосподарства, які проживають та планують вести діяльність у Кіровоградській та Черкаській областях. Відібрані учасники отримають цільову грошову допомогу в розмірі до 42 000 гривень. Ці кошти призначені виключно для започаткування нової або відновлення втраченої економічної діяльності.

Хто може взяти участь: критерії відбору та документи

Під час розгляду кожної заявки організатори детально вивчатимуть соціальну та фінансову вразливість родини. Пріоритетне право на отримання гранту мають внутрішньо переміщені особи (ВПО), а також місцеві мешканці громад, які безпосередньо постраждали внаслідок військового конфлікту.

Для підтвердження свого статусу кандидати повинні мати щонайменше один із наведених нижче документів:

• підтвердження реєстрації в населеному пункті, який входить до офіційного переліку територій, де ведуться або велися бойові дії (організація перевірятиме цей факт самостійно на підставі державних реєстрів);
• медичну довідку про поранення чи отримання психологічних травм внаслідок бойових дій;
• документ, що підтверджує втрату годувальника через військову агресію;
• довідку про інвалідність внаслідок війни;
• офіційний акт про пошкоджене або зруйноване майно;
• дійсну довідку ВПО;
• посвідчення участника бойових дій.

На що дозволено витратити грантові кошти

Фінансова допомога є строго цільовою. Її можна використати на широкий спектр потреб для ведення сільського господарства, крафтового чи дрібного виробництва:

• закупівлю великої та дрібної рогатої худоби, а також свійської птиці;
• придбання спеціального обладнання для виробництва м’яса, молока або вирощування птиці;
• закупівлю бджолиних сімей, вуликів, а також необхідного обладнання та сировини для бджільництва;
• оплату кваліфікованих ветеринарних послуг;
• придбання інструментів та обладнання для переробки харчової продукції;
• закупівлю сировини для виготовлення товарів або надання послуг.

Окрім наведеного переліку, кошти можна спрямувати на інші релевантні бізнес-потреби, але виключно за попереднім узгодженням з Естонською радою у справах біженців.

Важлива примітка: грант може покривати супутні логістичні витрати. Зокрема, ви можете оплатити доставку товарів, обладнання чи худоби, а також послуги з монтажу придбаного устаткування.

Терміни реєстрації

Прийом заявок для жителів Черкаської та Кіровоградської областей триватиме до 28 лютого 2026 року. Пройти реєстрацію можна за посиланням.

Читайте також:

Базова соціальна допомога: хто може отримати та кому відмовлять у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!