У Чернівцях відбулась Всеукраїнська учнівська олімпіада з географії. Участь у ній взяли збірні команди з найкращих учнів кожної з областей. У складі об’єднаної команди з Донеччини був і школяр з Бахмута — восьмикласник школи №10 Пилип Ємельянов.

Про підготовку і участь в олімпіаді редакції Бахмут IN.UA розповів Пилип Ємельянов та його наставниця — вчителька географії Світлана Романюк.

Підготовка до олімпіади

Пилип Ємельянов навчається у 8 класі Бахмутської ЗОШ №10. Навчання проходить онлайн, але це не заважає школяру мати гарні результати з різних дисциплін. Наразі хлопець плідно займається географією. Це він робить і в позаурочний час.

“Ми дуже довго готувалися з моєю наставницею: 2-3 рази на тиждень у нас були заняття і додатково я ще самотужки вивчав матеріал у свій вільний час. Це було складно, зважаючи на те, що навчання проходить онлайн, і контакт зі вчителем у мене був лише телефоном чи відеоконференції. Плюс потрібно було навчатися за шкільною програмою, бо уроки ніхто не відміняв. Взагалі географія дуже цікава наука для мене, адже вона поєднує і математику, і теоретичні знання, і практику”, — розповідає Пилип Ємельянов.

Вчителька хлопця пояснює, що аби брати участь Пилип мав мати певні важелі. Зокрема, перемогти на обласному етапі олімпіади, якому передували шкільний і місцевий рівні.

“Пилип дуже розумний хлопчина, він зміг буквально прорватися до Всеукраїнського рівня. Наприклад, під час місцевої олімпіади він посів друге місце, але зібрав достатню кількість балів, щоб його робота була направлена до розгляду членами комісії обласного етапу. Попри те, що він був на другому місці, його запросили на обласну олімпіаду, де він показав непоганий результат. Він був на третьому місці, хоча 84,5 бали, які він отримав — це дуже високий показник. Після цього його запросили до збірної Донецької області. Він відвідував тренувальні збори, які проводилися вчителями Донецької області, а потім поїхав до Чернівців”, — розповідає наставниця учня.

Вчителька розповідає, що сам Пилип був мотивований участю у змаганнях, тому ініціативу з підготовки брав у свої руки. Також юнака дуже підтримували батьки.

“У більшості — це його особистий самостійний вклад у свої досягнення. Ми з ним займались у форматах консультацій по відеозв’язку: опрацьовували різні завдання, я давала йому певні матеріали. Але я вважаю, що гарні результати Пилипа — це його велика заслуга. І велика подяка батькам, що вони дають своїй дитині шанс заявити про себе”, — розповідає Світлана Романюк.

Учень з Бахмута на Всеукраїнській олімпіаді з географії

Всеукраїнська олімпіада з географії тривала в Чернівцях з 31 березня до 4 квітня. У складі збірної Донеччини були четверо найкращих учнів області. Пилип Ємельянов каже, що цей етап виявився для нього складним, але він отримав гарний досвід.

“На мою думку, олімпіада була дуже складною. Особисто для таких учнів, як я, які третій рік навчаються онлайн через війну. Мені було незвично перебувати у шкільному середовищі, у класах. Навіть трішки нахлинули спогади про те, як я колись сидів у своєму рідному класі в Бахмуті. Але я швидко опанував ці емоції. Деякі завдання були особливо складними. Наприклад, нам давали 10 мінералів і потрібно було сказати, що це за мінерал і для чого він використовується”, — розповів школяр.

Пилип Ємельянов не посів призового місця, але отримав сертифікат для отримання академічного гранту на навчання. Після цього здобутку хлопець почав розмірковувати щодо подальшого вступу.

“До цього моменту я не сильно замислювався над тим, куди я буду вступати після закінчення школи. Але коли мені видали грант, то я задумався щодо того, щоб зробити акцент на тому, що в мене виходить найкраще — це географія. Можливо після закінчення школи я піду навчатися за спеціальностями, які дотичні до географії”, — розповів Пилип Ємельянов.

Своїм одноліткам Пилип радить не боятися проявляти себе у подібних шкільних змаганнях.

“Наступного навчального року я планую брати участь в олімпіадах, які мені пропонуватимуть. А своїм одноліткам я можу порадити не боятися, а сприймати такі заходи просто як звичайний тест. Там нічого важкого немає, це просто перевірка твоїх знань. І навіть якщо ти не маєш якихось великих результатів і перемог, то нічого страшного. Головне — ти там побував і показав себе. Я вважаю, що олімпіади — це дуже класний шанс вдосконалити самого себе”, — зауважив Пилип Ємельянов.

Читайте також:

• Андріївські вечорниці та спільні тренування: історія вчительки з Донеччини, яка мотивує учнів
• Для учнів НМТ легше, ніж ЗНО: бахмутська вчителька математики про навчання онлайн та репетиторство
• Маки на маршруті: як студенти Бахмутського ЦПТО змінили зупинку в Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!