Нарва — невелике прикордонне місто в Естонії з населенням близько 50 тисяч людей. Нарва, як виявилося, має чимало спільного з Бахмутом. Це місто межує з російським івангородом, з мосту тут видно російський прапор на івангородській фортеці та будинки росіян. Ці два міста з’єднує пішохідний міст, який можуть перетнути громадяни рф з візою. Після початку повномасштабного вторгнення Естонія припинила видачу віз для росіян, але так вчинили не всі країни, тому навіть сьогодні громадяни рф можуть потрапити у країни Європи.

“У нас є місцевий жарт: “Де живуть найлінивіші росіяни? В Івангроді, бо вони не можуть перепливти річку”, — каже Катрі Райк, ексмеркиня Нарви.

Нарва: як війна в Україні декомунізувала місто

Катрі Райк зустрічає посмішкою, вона випромінює впевненість та спокій. Це ексмеркиня Нарви, це місто — її душа, і Катрі знає тут кожен куток, що відчувається у розмові. Вона не тільки політикиня, але й історикиня за фахом, тож ми говорили не лише про управління в Нарві, але й про її історію.

Катрі, як й багато естонців, щиро підтримує Україну, але тут, в прикордонній до рф Нарві, робити це ще важче. Більшість населення тут складають росіяни — Вікіпедія каже, що йдеться про 88%, естонців налічується значно менше. На вулиці теж часто можна почути саме російську мову, а донедавна в школах тут й навчання велося російською, частина дітей не знала естонської, вулиці у місті були названі на честь пушкінів та ленінів, і ще у місті раніше стояв монумент радянського танка.

Насправді це був муляж, пояснює Катрі — до цього пам’ятника приходили на російські свята, як-от “9 мая”. Катрі домоглась, щоб монумент знесли, хоча місцеве населення опиралось — для подолання цього ексмеркиня виходила на вулицю та говорила з розлюченими мешканцями.

Говорити на емоціях та вступати у конфлікти марно та безрезультатно, треба мати терпіння та аргументувати фактами — пояснює Катрі, згадуючи ці події.

“У нас різне минуле, але точне спільне майбутнє”, — цю фразу Катрі Райк повторює часто, показуючи цим, що яким б різним люди не вважали своє коріння — вони повинні гуртуватися для кращого майбутнього.

Нарва — місто, яке також піддавалось російській пропаганді та впливу. Навіть за час вже повномасштабної війни в Україні, як згадує ексмеркиня, росіяни влаштували парад на 9 травня, щоб його могли почути і в Нарві.

Росіяни намагались переконати, що це не вони зруйнували Нарву, а німці

З початком повномасштабної війни в Україні багато країн Європи, зокрема й Естонія, усвідомили наростаючу загрозу від росії, яка починається з культурної окупації. Вулиці у Нарві, які носили імена російських діячів, перейменували у рекордні терміни, а навчання у освітніх закладах запровадили естонською, і хоча для населення це рішення давалося важко — Катрі впевнена, що воно правильне.

Нещодавно Катрі ініціювала виставку у місті, де можна побачити, як виглядала Нарва після війни та руйнування.

Колишня меркиня зауважує, що нарвітян переконували у тому, що до руйнування міста причетні лише німці, не росіяни. Саме тому важливо показувати людям справжню історію, показувати факти. Дивлячись на цю виставку, інколи здавалось, що на фото замість Нарви — Бахмут.

Примітка. До 2014 року Нарва була містом-побратимом з Донецьком, але після окупації міста росіянами, всі зв’язки були розірвані.

Росіяни діють однаково жорстоко, розбиваючи міста вщент, стираючи їх ідентичність, щоб потім було легше створити новий міф.

Після Другої світової війни Нарва змогла відновитись — у місті багато так званої панельної забудови, але є й збережені історичні будівлі, які відновили. Одна з таких — це міська ратуша, яку зруйнувала радянська армія, а вже в 1960—1963 роках її відновили. Зараз тут відреставровані фасади, зберегли навіть сходи з ажурним ґратуванням. Сьогодні у ратуші працюють органи місцевого самоврядування, а на першому поверсі можна придбати сувеніри та краще познайомитися з історією міста.

Як історикиня, Катрі радить відновлювати важливі історичні будівлі у зруйнованих містах, тому що вони мають цінність для покоління. Й Бахмут в цьому — не виняток.

“Потрібно вже думати над тим, які будівлі відновлювати. Але історичні, ті, що мають цінність для містян, на мою думку, варто відновлювати у тому вигляді, як вони були. Бо це важливо для цього покоління, це моя порада. Люди повинні вирішувати це”, — каже пані Катрі.

Нарва змогла відновитися, й зараз сюди намагаються привернути ще більше молоді, адже основне населення, це жінки старшого віку. Одну з ключових ролей у тому, щоб місто стало популярним серед молоді відіграє Кайтселійт та нова Академія внутрішньої оборони. Про них ми розповімо у наступному матеріалі.

Примітка. Матеріал створено у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру у партнерстві з International Practitioners` Partnership Network (Естонія) “Зміцнення інформаційної стійкості в Україні” за підтримки Європейського Союзу.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Громадські активісти з Донеччини й Луганщини, а також представники влади обговорили формати порозуміння й подолання конфліктів у громадах Сходу. Під час зустрічі обговорювали кейси діалогів у деокупованій громаді, а також порушили питання відповідальності за діалоги в тимчасово-окупованій громаді на прикладі Бахмута.

Більше про зустріч читайте в матеріалі.

Примітка. 25 березня відбулась онлайн зустріч “Студії Сходу: діалогові формати порозуміння і подолання конфліктів” в рамках проєкту «Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону (ІІ фаза)» за підтримкою Міжнародного фонду «Відродження», який реалізує ГО “Асоціація “Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціатива Луганщини”.

Для чого потрібні діалогові формати?

Тренерка та фасилітаторка діалогів Наталія Кертичак, представниця “Фонду Освіта для Демократії”, поділилася з учасниками досвідом використання діалогового підходу. Її організація активно впроваджує такі методи в Польщі та Україні, допомагаючи знаходити спільну мову та долати розбіжності. Пані Наталя розповіла про основні принципи діалогу та про те, як він може стати важливим інструментом для згуртованості та підтримки громад у непрості часи.

“Діалог — це процес справжньої взаємодії, у якому люди слухають один одного настільки уважно, щоби в них відбулася зміна, внаслідок того, що вони дізналися. Це така досить філософська дефініція…Діалог — це щоб слухати та ставити питання, щоб поглибити своє розуміння”, — пояснює пані Наталя.

За її словами, часто діалогами називають те, що ним не є. Це не робоча зустріч,  майстер-класи тощо. Діалог покликаний для того, щоб зрозуміти різні думки. Під час діалогів повинен бути фасилітатор, а також попередньо учасниці та учасники діалогу мають прийняти певні правила. Важливою рисою діалогу – це те, що в діалозі всі є рівними, кожен та кожна може поділитися своїм досвідом незалежно від свого соціального статусу.

“Дуже важливим є те, що результатом діалогів не має бути те, що хтось когось переконав в чомусь, що хтось перемагає. Мета діалогу — досягнути глибшої рефлексії над власними думками, переконаннями чи упередженнями”, — підкреслює фахівчиня.

Для громад, які опинилися у складних або кризових умовах, важливо мати можливість говорити та бути почутими. Саме через діалог люди можуть знайти спільну мову, зрозуміти одне одного та рухатися вперед. У таких розмовах немає місця суперечкам, осуду чи конфліктам – навпаки, це спосіб знайти спокій та порозуміння.

Водночас як зазначає експертка, багато людей бояться починати такі діалоги. І це природно – сьогодні в суспільстві багато напруги, важких переживань, а досвіду подібних зустрічей у багатьох просто немає. Саме тому цей формат ретельно напрацьовували, щоб зробити його безпечним, щирим і комфортним для кожного учасника. І що найважливіше – люди з Донеччини та Луганщини змогли довести: навіть у непростих умовах відверта розмова здатна об’єднувати та давати надію.

Діалоги порозуміння: приклад деокупованої громади Святогірська

Зустріч присвятили пошукам тих форматів спілкування, які вже працюють у громадах Сходу, аби ці практики могли використовувати громади Донеччини та Луганщини — як ті, що під контролем України, так й ті, які наразі є тимчасово-окупованими, але їх адміністрації продовжують працювати в евакуації.

Прикладом успішного діалогу подолання конфліктів поділився Володимир Рибалкін, голова міської військової адміністрації Святогірська. Нагадаємо, що Святогірськ був окупований російськими військами 7 червня 2022 року, а вже на початку вересня місто деокупували. Окупація тривала кілька місяців, і в цей час в Святогірську лишались люди без інформації про те, що відбувається довкола. Деокупація стала викликом, адже попри те, що з людьми тримали контакт, після звільнення довелось заново налагоджувати зв’язки з громадою. Зараз місцеві мають номер голови МВА — це його особистий телефон, на який зателефонувати може кожен, але на початку деокупації дії влади були під пильним оком громади.

“Люди дуже насторожено ставилися до адміністрації…Першим, що ми зробили, і я думаю, що дуже успішним, було створення Координаційного волонтерського центру. Очолили його люди, які були в окупації”, — ділиться досвідом Володимир Рибалкін.

Завдяки рішенню довірити керування центром людям, які безпосередньо жили в окупації, адміністрація оперативно отримала повний список людей, які перебували в громаді та потреби цих людей.

“Люди більше довіряли перші місяці таким же, як собі, які так само мали досвід окупації”.

Виклики перед громадою постали й через те, що налагоджувати діалоги потрібно було і з родичами людей, які покинули Святогірськ разом з росіянами.

“Я хочу це розповісти, щоб всі розуміли, який важкий цей період і як важко розставити пріоритети для того, щоб не образити людину, яка там була. Тому що дуже багато вішали ярликів, що якщо залишилась людина, то це 100% сепаратист, або чекаєш “рускій мір”. Але там у всіх різні історії…”, — пояснює Володимир Рибалкін.

Зараз Святогірськ відновився, допомогли у цьому і міжнародні організації та союзники, зокрема це місто побратим з США — Істон. Щомісяця з обох боків організовують зустріч, де представляти інтереси громади може не лише МВА, але й жителі.
Так вони відчувають, що мають вплив та їх голос чутний в громаді. 

Хто може брати ініціативу для діалогу з громадою ще не деокупованих міст?

Для цього прикладу взяли на розбір Бахмут, чия територія окупована, а люди наразі розкидані по всій Україні. Минулого року Бахмутська МВА анонсувала проєкт побудови житла для бахмутян на Рівненщині, у селищі Гоща, однак для цього бракувало порозуміння між громадами: у жителів Бахмута не питали, чи хочуть вони жити в цій громаді, а гощанці стикнулись з несподіваною для них новиною. Як результат — упереджене ставлення до ВПО. Водночас, безпечний майданчик для діалогу між 2 громадами за участі фасилітатора міг би допомогти цій ситуації. Проте хто повинен його ініціювати? Питанням цікавилась головна редакторка Бахмут IN.UA та голова ГО “Бахмутська Фортеця”.

“Для організації партисипації громади, за цим пошуком діалогу все ж таки має звертатися міський голова, очільник громади”, — висловлює думку громадська активістка з Краматорська Юлія Володченко.

Громадська діячка розповіла про досвід Гірської громади, яка також працює в евакуації. Саме очільник громади ініціював процес і залучив до створення Стратегії відбудови фасилітаторів з організації “Ro3kvit”. Ця громадська організація максимально залучила в обговорення громаду, а сам процес будували на основі діалогів серед мешканців.

Володимир Петров, представник хабів “ЯМаріуполь”, наводить приклади міської ради Маріуполя, яка провела вже кілька подібних діалогів за ініціативи міської ради. Визначили проблеми, навколо чого буде йти дискусія, визначили точки дотику — приміщення для цього міста виділяли їм на безплатній основі, а фасилітаторів залучали серед своїх містян, які працюють в бюджетній системі, попередньо їх навчаючи.

Модератор зустрічі Олег Гришин додав, що у будь-якому діалозі має бути лідер, який поведе громаду за собою і якщо ним не виступає міська влада, то допомогти в цьому можуть й громадські активісти, а ресурс на організацію майданчика знайдеться.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.

Читайте також:

• ТОП-5 пропозицій для збереження ідентичності українського Сходу
• Громадськість Донеччини й Луганщини обговорить виклики й кейси деокупованих громад: як долучитися до обговорення
• Влада та громадськість: як вони можуть співпрацювати (ВІДЕО)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На початку березня 2024 року Олексій Рева, очільник Бахмутської міської військової адміністрації анонсував, що у селищі Гостомель планується будівництво житла для бахмутян.

Що відомо про цей проєкт, редакції Бахмут IN.UA відповіли у Бахмутській МВА.

Гостомель, житло для бахмутян

Селище Гостомель розташоване у Бучанському районі. Станом на 25 березня реалізація проєкту будівництва житлового кварталу для бахмутян у Гостомелі знаходиться на початковій стадії.

Наразі відомо, що міська влада Бахмута провела зустріч з владою Гостомельської селищної ради, аби дізнатися про можливість будівництва багатоквартирних будинків для бахмутян на території громади. Також опрацьовують питання щодо можливості будівництва житлових будинків.

Візуалізація житлового кварталу для бахмутян тут не розроблялась, повідомили в МВА.

Нагадаємо, що для бахмутян в Гощі планують побудувати житло, це проєкт мінікопії окремих районів Бахмута, де зможуть жити близько 3 тисяч переселенців та переселенок.

Читайте також:

• Бахмут-Гоща: перспективи побудови житла для ВПО. Розпитали у влади Бахмута й Гощі
• Без громадського транспорту й роботи:чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!