“Ще не вмерла України і Слава, і Воля”: що відомо про державний славень

Микола Ситник 14:05, 10 Березня 2024
Рука на серці
Рука на серці / ілюстративне фото, покращене ШІ

Сьогодні, 10 березня, відзначають День Державного гімну України. Поряд із прапором і гербом Державний гімн або славень — один із головних державних символів. Державним гімном України стала пісня “Ще не вмерла України і слава, і воля” на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького.

Державний архів Донецької області розповідає історію створення композиції. Редакція Бахмут IN.UA зібрала цікаві факти про Державний гімн України.

“Ще не вмерла Україна”: історія створення

Історія створення Гімну почалась восени 1862 року в Києві. Тоді на одній з вечірок у етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню. В її приспіві були слова “срце бије и крв лије за своју слободу” (або “срб се бије и крв лије за своју слободу…”). 23-річному Павлу Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом відлучився в іншу кімнату, щоб через пів години вийти звідти з готовим текстом відомої сьогодні пісні “Ще не вмерла Україна”.

Павло Чубинський
Автор гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський / фото Wikipedia

Вірш “Ще не вмерла Україна” став швидко поширюватись серед українофільських гуртків. За це шеф жандармів князь Долгоруков “за шкідливий вплив на розум простолюду” наказав вислати Павла Чубинського на проживання в Архангельську губернію.

У львівському журналі “Мета” в номері 4 за 1863 рік відбулась перша публікація тексту вірша. Твір отримав велике поширення в західних регіонах України. Під враженням вірша Павла Чубинського греко-католицький священик отець Михайло (на прізвище Вербицький), який був відомим композитор свого часу, написав музику до нього.

Цього дня 1865 року в польському місті Перемишль вперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, як заключний концертний номер перших у Галичині світських “вечорниць в пам’ять Тараса Шевченка”.

У кельнському відділенні “Грамофону” в жовтні 1910 року його вперше записали на платівку. У червні 1917 року відбулось затвердження офіційного перекладу гімну України на англійську мову.

Державний Гімн УНР та ЗУНР: заборона радянською владою

Під час Української революції 1917-1921 років “Ще не вмерла Україна” став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР. А під час урочистого проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинського наряду з “Вічним революціонером” Івана Франка лунав у виконанні хору Стеценка. У 1939 році “Ще не вмерла Україна”  був затверджений гімном Карпатської України.

Проголошення Акта Злуки
Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві / фото Український інститут національної пам’яті

Примітка. Акт Злуки — урочисте оголошення 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки у соборну Україну.

З радянською окупацією пісню замінили на “Живи, Україно, прекрасна і сильна”, в якій жодного слова про українську незалежність, лише про вітчизну єдиних народів-братів, возз’єднання, партію та леніна.

Увесь радянський період пісня була під забороною і тільки 24 вересня 1989 року гімн “Ще не вмерла Україна” прозвучав публічно на головній сцені фестивалю “Червона Рута” у виконанні Василя Жданкіна. В процесі виконання до нього долучились Віктор Морозов та Едуард Драч.

Проголошення Акта Злуки
Проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 / фото з відкритих джерел

Офіційне затвердження Гімну

15 січня 1992 року музичну редакцію Мирослава Скорика та Євгена Станковича (для хору та фортепіано) державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України.

За пропозицією президента Леоніда Кучми у 2003 році змінили звучання першої строфи гімну. Важливо, що в законодавстві Державний Гімн отримав редакцію “Ще не вмерла України…” — замість занепадницького, як вважається, варіанту “не вмерла Україна”. А вже 6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України “Про Державний Гімн України”. Закон затверджує національний гімн “Ще не вмерла України” на слова Павла Чубинського й музику Михайла Вербицького Державним Гімном.

Текст Національного Гімну України  

 Слова: Павло Чубинський, музика: Михайло Вербицький.

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Михайло Вербицький
Автор музики державного гімну України Михайло Вербицький / фото сайт УГКЦ

Значення гімну для України

Гімн України набув піку своєї популярності під час Помаранчевої революції 2004 року, та особливо Революції Гідності 2013-2014 років. Славень “Ще не вмерла…” співали на Майдані щогодини. Мільйони протестувальників відчували духовну силу, впевненість у тому, що треба стояти, аби зберегти незалежність України та вибороти право на життя в європейській країні. Національний Гімн об’єднував протестувальників у хвилини найжорстокіших протистоянь.

І тепер, протягом 10 років російсько-української війни та 2 років повномасштабного вторгнення росії, наш славетний гімн надихає захисників України на боротьбу з агресором. Нехай він і далі об’єднує всіх нас у досягненні нашої спільної мети — Перемоги над підступним ворогом та відновленні нашої квітучої України.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Семаковська Тетяна 10:00, 17 Травня 2026
Будівля в період війни / фото Свій Дім

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та складну історію, яка розпочалася ще у тридцяті роки минулого століття.

Детальніше про те, яка історія в заокругленої будівлі в центрі Бахмута, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як з’явилася будівля за адресою вулиця Миру, 53

Зведення будівлі офіційно розпочалося у 1933 році. Згідно зі звітами Артемівської міськради, будинок планували здати в експлуатацію вже наприкінці 1934 року. Однак процес розтягнувся на чотири роки через низку факторів. Будівництво гальмували нестача фінансування та будівельних матеріалів, дефіцит робочої сили, погані погодні умови та проблеми з логістикою. Через ці причини в період з весни 1934 до початку осені 1935 року вдалося збудувати лише стіни та накрити дах, після чого роботи припинилися.

Темпи будівництва прискорилися лише у 1936 році. Будівельники завершили зовнішні роботи, вставили вікна, оштукатурили фасад та підвели необхідні комунікації. Завдяки тому, що робітники систематично перевиконували задані норми, навесні 1937 року будинок офіційно здали в експлуатацію.

У тодішній пресі будівлю називали “Будинком залізничників” або “Будинком спеціалістів”. Фінансування робіт частково здійснювалося державними коштами, які отримували від продажу населенню облігацій “Позички Третьої П’ятирічки”.

Будівля в роки Другої світової війни

Під час нацистської окупації в будинку квартирувалися німецькі військові. Радянська розвідка знала про це, тому літаки Червоної армії неодноразово намагалися розбомбити як цю будівлю, так і сусідні багатоповерхівки у центрі міста.

Точна дата першого руйнування будинку невідома, проте історики припускають, що це сталося влітку 1943 року під час активних авіаційних бомбардувань. Відновлення споруди відбулося вже після закінчення Другої світової війни, приблизно наприкінці сорокових років.

Історія комерційних приміщень

Округлений кут будинку завжди використовувався для торгівлі та надання послуг. У період з 1937 по 1941 роки на першому поверсі функціонував магазин споживчих товарів. У другій половині двадцятого століття там відкрили залізничну аптеку. На початку дев’яностих вона перетворилася на комерційну аптеку, а згодом на цьому місці працював магазин електроніки “Алло”.

Будівлю повністю зруйнували росіяни внаслідок інтенсивних бойових дій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Смерть Володимира Рибака означала незворотність”: спогади горлівчанки

Валентина Твердохліб 14:39, 17 Квітня 2026
володимир рибак

12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. Одним із тих, хто намагався відстояти українську незалежність, був Володимир Рибак — депутат Горлівської міськради. За свою проукраїнську позицію та відкрите протистояння бойовикам “днр” його викрали та закатували. Загибель Володимира Рибака визнана однією із перших втрат серед мирних жителів Донеччини та сьогодні є символом спротиву окупації.

Спогадами про Володимира Рибака та квітневі події 2014 року в Горлівці з редакцією Бахмут IN.UA поділилася Галина Докашенко — горлівчанка, завідувачка кафедри історії імені професора Віктора Докашенка Горлівського інституту іноземних мов.

Спогади про Володимира Рибака, мітинг 17 квітня 2014 року

Галина Докашенко — педагогиня, історикиня з Горлівки. Вона була свідком подій весни 2014 року, коли Горлівку захопили бойовики так званої “днр”. Пані Галина каже, що особисто не була знайома з Володимиром Рибаком, але знала про його активну проукраїнську діяльність, якою він займався до 2014 року.

Галина Докашенко / фото ГІІМ

“До цих подій я особисто не була з ним знайома, але знала, що він був одним із найактивніших депутатів міської ради, він належав до “Батьківщини”. Завжди у пресі давали інформацію про кожне засідання міськради, і я бачила, що Володимир Рибак дуже активно виступав. У нього завжди, навіть до подій 2014 року, була відверта проукраїнська позиція”, — каже Галина Докашенко.

17 квітня 2014 року в Горлівці відбувся мирний мітинг, організований на підтримку міського голови Євгена Клепа. Тоді місцеві жителі вийшли з плакатами до міськради, виступаючи на підтримку законно обраної української влади. Серед мітингарів була і Галина Докашенко разом з колегами і студентами.

Володимир Рибак / фото Небесна Сотня

“Мітинг 17 квітня я достатньо добре запам’ятала. Можливо тому, що саме на цьому мітингу почалась словесна перепалка щодо мера. Місцеві жителі виступали за законно обраного, легітимного мера Євгена Клепа. А бойовики, звісно, хотіли свою кандидатуру. Пам’ятаю, ми йшли на цей мітинг і зробили плакат “Клеп усьому голова”, за аналогією відомого вислова “хліб усьому голова”. Я не можу сказати, що були якісь збройні протистояння. По завершенні мітингу там, де стояли останні ряди мітингувальників, кажуть, що якась штовханина трохи була. Але я про це не можу впевнено сказати, бо її не бачила, оскільки стояла всередині. Загалом тоді доволі багато людей було”, — каже Галина Докашенко.

Саме під час мітингу 17 квітня Володимир Рибак відкрито виступив проти бойовиків, які захопили владу в Горлівці. Того дня він спробував зняти прапор так званої “днр” і повернути український прапор на будівлю міськради. Після цих подій депутат зник.

Новину про зникнення Володимира Рибака пані Галина дізналась від свого чоловіка, який теж був депутатом Горлівської міськради.

“Наступного дня мій чоловік сказав, що після мітингу Володимир Рибак зник і його ніде немає. Тоді ми вже дізналися, що він вийшов на дах міськради, зняв прапор “днр” і знову вивісив прапор України. Потім вже я дізналася, що додому він так і не прийшов, його просто затягнули в машину по дорозі. Родина Володимира Рибака та його друзі тоді дуже хвилювалися за його долю”, — розповідає історикиня.

19 квітня місцеві рибалки знайшли два тіла в річці Казенний Торець біля селища Райгородок. 22 квітня дружина Володимира Рибака впізнала його тіло. Депутата закатували і ще живим скинули в річку.

Ким Володимир Рибак став для горлівчан

Галина Докашенко, як історикиня, каже, що загибель Володимира Рибака дала розуміння того, що окупанти не будуть миритися з проукраїнським населенням.

“Для мене, як для людини та історикині, Володимир Рибак є першою мирною жертвою того протистояння. Я і до сьогодні вважаю, що він є першою жертвою, яка постраждала за свою позицію. Я точно розуміла, що так жорстоко з ним вчинили просто за його проукраїнські погляди. Після загибелі Володимира Рибака до мене прийшло дуже чітке розуміння, що ніякого мирного процесу тут не буде, хоча сам мітинг був мирним. Багато хто в моєму оточенні, з ким ми тоді тісно спілкувалися, дуже переживали ці події”, — згадує педагогиня.

Фактично загибель Володимира Рибака можна оцінювати як факт залякування мирного населення, яке виступало проти окупації. Однак саме після вбивства депутата до людей прийшло чітке усвідомлення того, що врегулювати ситуацію мирним шляхом не вийде.

“Мені здається, що саме від його трагічної смерті пішов незворотний відлік, коли неможливо вже було говорити про якесь мирне примирення або “замирення”, як дехто говорив що треба замиритися. Смерть Володимира Рибака означала незворотність протистояння, яке вже на той час визначилося на Донеччині, і в Горлівці зокрема. Ми всі зрозуміли серйозність подій, що це не просто локальні невеличкі суперечки, а події політичного протистояння”, — зауважила Галина Докошенко.

Історикиня згадує, що у 2015 році Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання Героя України. На її думку, це дуже важливо для пам’яті про ті події. Роботою щодо збереження пам’яті про важливих постатей, які стали символом спротиву окупації, зараз займаються освітяни Горлівського інституту іноземних мов.

“Ми готуємо друге видання навчального посібника “Історія рідного краю. Донеччина: люди — духовність — природа”. У розділ “Люди” ми хочемо дати кілька історичних портретів до тих, що там вже є. Це будуть історичні нариси про Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Степана Чубенка. Також думаю, що ми додамо й четвертий історичний нарис про Олексія Дульнева”, — поділилася Галина Докашенко.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та […]

Важливо

“Смерть Володимира Рибака означала незворотність”: спогади горлівчанки

12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. […]

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма […]

Історії

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу […]

Важливо

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Весна 2014 року: в Бахмут починають з’їжджатися не місцеві — їх помітно одразу: вони виділяються з натовпу. У місті відбувається перший проросійський мітинг — на […]