Сьогодні, 10 березня, відзначають День Державного гімну України. Поряд із прапором і гербом Державний гімн або славень — один із головних державних символів. Державним гімном України стала пісня “Ще не вмерла України і слава, і воля” на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького.

Державний архів Донецької області розповідає історію створення композиції. Редакція Бахмут IN.UA зібрала цікаві факти про Державний гімн України.

“Ще не вмерла Україна”: історія створення

Історія створення Гімну почалась восени 1862 року в Києві. Тоді на одній з вечірок у етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню. В її приспіві були слова “срце бије и крв лије за своју слободу” (або “срб се бије и крв лије за своју слободу…”). 23-річному Павлу Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом відлучився в іншу кімнату, щоб через пів години вийти звідти з готовим текстом відомої сьогодні пісні “Ще не вмерла Україна”.

Вірш “Ще не вмерла Україна” став швидко поширюватись серед українофільських гуртків. За це шеф жандармів князь Долгоруков “за шкідливий вплив на розум простолюду” наказав вислати Павла Чубинського на проживання в Архангельську губернію.

У львівському журналі “Мета” в номері 4 за 1863 рік відбулась перша публікація тексту вірша. Твір отримав велике поширення в західних регіонах України. Під враженням вірша Павла Чубинського греко-католицький священик отець Михайло (на прізвище Вербицький), який був відомим композитор свого часу, написав музику до нього.

Цього дня 1865 року в польському місті Перемишль вперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, як заключний концертний номер перших у Галичині світських “вечорниць в пам’ять Тараса Шевченка”.

У кельнському відділенні “Грамофону” в жовтні 1910 року його вперше записали на платівку. У червні 1917 року відбулось затвердження офіційного перекладу гімну України на англійську мову.

Державний Гімн УНР та ЗУНР: заборона радянською владою

Під час Української революції 1917-1921 років “Ще не вмерла Україна” став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР. А під час урочистого проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинського наряду з “Вічним революціонером” Івана Франка лунав у виконанні хору Стеценка. У 1939 році “Ще не вмерла Україна”  був затверджений гімном Карпатської України.

Примітка. Акт Злуки — урочисте оголошення 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки у соборну Україну.

З радянською окупацією пісню замінили на “Живи, Україно, прекрасна і сильна”, в якій жодного слова про українську незалежність, лише про вітчизну єдиних народів-братів, возз’єднання, партію та леніна.

Увесь радянський період пісня була під забороною і тільки 24 вересня 1989 року гімн “Ще не вмерла Україна” прозвучав публічно на головній сцені фестивалю “Червона Рута” у виконанні Василя Жданкіна. В процесі виконання до нього долучились Віктор Морозов та Едуард Драч.

Офіційне затвердження Гімну

15 січня 1992 року музичну редакцію Мирослава Скорика та Євгена Станковича (для хору та фортепіано) державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України.

За пропозицією президента Леоніда Кучми у 2003 році змінили звучання першої строфи гімну. Важливо, що в законодавстві Державний Гімн отримав редакцію “Ще не вмерла України…” — замість занепадницького, як вважається, варіанту “не вмерла Україна”. А вже 6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України “Про Державний Гімн України”. Закон затверджує національний гімн “Ще не вмерла України” на слова Павла Чубинського й музику Михайла Вербицького Державним Гімном.

Текст Національного Гімну України  

 Слова: Павло Чубинський, музика: Михайло Вербицький.

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Значення гімну для України

Гімн України набув піку своєї популярності під час Помаранчевої революції 2004 року, та особливо Революції Гідності 2013-2014 років. Славень “Ще не вмерла…” співали на Майдані щогодини. Мільйони протестувальників відчували духовну силу, впевненість у тому, що треба стояти, аби зберегти незалежність України та вибороти право на життя в європейській країні. Національний Гімн об’єднував протестувальників у хвилини найжорстокіших протистоянь.

І тепер, протягом 10 років російсько-української війни та 2 років повномасштабного вторгнення росії, наш славетний гімн надихає захисників України на боротьбу з агресором. Нехай він і далі об’єднує всіх нас у досягненні нашої спільної мети — Перемоги над підступним ворогом та відновленні нашої квітучої України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• 10-тисячний мітинг в Донецьку та вбивство Чернявського: історія спротиву
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 1991 року жителі тодішнього Артемівська взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо підтримки Акту проголошення незалежності України та виборах першого Президента. Більшість містян підтримали незалежність, однак питання майбутнього президента і перейменування міста викликали дискусії.

Детальніше про це розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Як проходив референдум і перші вибори в Бахмуті

Про проведення Всеукраїнського референдуму та виборів президента жителі Артемівська дізналися з українських ЗМІ ще з 1 вересня 1991 року, коли стартувала передвиборча агітація.

Висвітлювала виборчі процеси газета “Вперед”. Тут публікували думки мешканців міста та місцевих громадських і політичних діячів. Саме звідси стало відомо, що переважна більшість жителів міста підтримує Акт проголошення незалежності України.

Основні дискусії викликало голосування за першого президента: найбільшу підтримку мав Леонід Кравчук, другим за популярністю був В’ячеслав Чорновіл, третім — Левко Лук’яненко. Водночас частина мешканців планувала не брати участі у виборах або голосувати “ні за кого”.

Протилежні погляди також були серед містян. Зокрема, член Соціалістичної партії В. Ф. Черепков виступав проти незалежності України як окремої держави, підтримуючи ідею її перебування у складі срср. У місті відбувся й поодинокий протест проти референдуму та президентських виборів — 7 листопада 1991 року, за участі не більше десяти осіб.

Як проходило голосування

Голосування в місті розпочалося 1 грудня 1991 року, хоча виборчі ділянки з’явилися ще в середині листопада.

За підсумками голосування:

• у референдумі взяли участь 75 665 осіб, що становило 78,2% виборців;
• Акт проголошення незалежності України підтримали 64 981 виборець (86%), тоді як проти висловилися 7 651 особа (10,1%);
• на президентських виборах найбільше голосів отримали Леонід Кравчук — 57 965 (76,8%) та В’ячеслав Чорновіл — 7 970 (10,6%).

Зазначимо, що паралельно в тогочасному Артемівську відбувся міський референдум, де постало питання повернення місту його історичної назви — Бахмут. Проте, більшість виборців, а саме 78,3%, виступили за збереження радянської назви “Артемівськ”, тоді як за “Бахмут” проголосували 20,4%.

Читайте також:

Бахмутська метеостанція: історія її появи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!