Росіяни зняли фейковий “документальний фільм” про Селидове. У ньому показують місцевих жителів, які розповідають про “злочини” ЗСУ. Українських військових звинувачують у вбивствах мирного населення, при цьому жодних доказів сказаному не надають.

Що не так із російським “фільмом” і яка насправді ситуація була в Селидовому, пише Бахмут IN.UA.

Російські фейки про Селидове

Росіяни випустили “документальний фільм” про Селидове. Його зняли пропагандисти російського видання “новое медиа”. Для зйомок стрічки в Селидове приїхала пропагандистка лара ржондовская. Це блогерка з москви, яка після повномасштабного вторгнення почала працювати на окупованих територіях України. У її доробку не один пропагандистський сюжет, зокрема і з окупованого Маріуполя.

Основою “фільму” про Селидове служать розповіді, нібито, місцевих жителів. Люди звинувачують ЗСУ в різних військових злочинах проти мирного населення, однак жодних доказів сказаному не надають. Самі ж російські “журналісти” теж не перевіряють отриману інформацію. Все “розслідування” будується просто на словах.

Натомість є відомі підтверджені факти про розстріл мирних жителів Селидового російськими військовими. Зокрема, вони вбили двох жінок. А 24 жовтня відкрили вогонь по цивільному авто, де перебували двоє людей. Одну людину було поранено, а допомогу їй надали військові ЗСУ. Підтвердженням цих фактів є знімки з камер.

Також військових ЗСУ звинувачують у тому, що вони силоміць забирали дітей з родин. Ці слова також є фейком. Насправді вилучити дітей без дозволу батьків не має права навіть поліція. Тому з родинами проводять бесіди і вмовляють їх виїхати в більш безпечні міста.

Примітно, що сама пропагандистка лара ржондовская говорить про те, що цей фільм є реакцією росії на оприлюднення Україною інформації про розстріли в Бучі. Цим фільмом пропагандисти намагаються відбилити себе і перенести відповідальність за скоєне в Бучі на Україну.

Що насправді відбувалося в Селидовому

Росіяни зайшли в Селидове всередині жовтня 2024 року. До цього місто регулярно обстрілювалось військами рф. Найбільше постраждали будинки на околицях міста, які росіяни випалювали, думаючи, що там є бійці ЗСУ.

Окупація Селидового пройшла стрімко. Росіяни остаточно захопили місто 30 жовтня 2024 року. На той момент, за офіційними даними, в місті залишилися 461 людина. Попередньо була інформація, що до звідти евакуювали всіх дітей. Однак згодом росіяни почали звітувати про вивезення родин з дітьми. З цього можна зробити висновок, що батьки ховали дітей, а згодом евакуювалися з ними на бік росії.

Попри важку ситуації і наступ росії, в Селидовому до останнього була можлива евакуація в більш безпечні регіони України. Людей евакуювали волонтери. При цьому людям пропонували безоплатне житло. Варіанти для розміщення були у Хмельницькій, Рівненській і Закарпатській областях.

Тепер мешканців Селидового масово вивозять у росію та використовують їх для пропаганди.

Читайте також:

• Дітей з Бахмута і Соледара відправили на російський “православний фестиваль”
• У машинах без вікон та у причепах: росіяни показали, як “евакуюють” людей з Донеччини
• Росіяни атакували цивільний автомобіль у Покровську: є загибла і поранені

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 20 по 26 червня відбувся масштабний відкритий форум молодіжних рад “Донеччина: платформа стійкості. Молодь для захисників і захисниць та їхніх родин”. Участь у ньому взяли хлопці і дівчата з різних районів Донеччини. Бахмутську громаду представила Анна Павленко — очільниця молодіжної ради Бахмута, учениця Бахмутської школи №10. 

Які події відбулися в межах форуму і які результати вони принесли, редакції Бахмут IN.UA розповіла Анна Павленко.

Як пройшов молодіжний форум

Відкритий форум молодіжних рад “Донеччина: платформа стійкості. Молодь для захисників і захисниць та їхніх родин” тривав з 20 по 26 червня. Заходи в межах форуму проходили в різних регіонах — Дніпрі, Закарпатті і Києві.

Бахмутську громаду представила Анна Павленко — очільниця молодіжної ради Бахмута. За її словами, програма форуму була насичена різними заходами, але ключовою подією став міжрегіональний діалог молоді Донеччини і Закарпаття.

“Програма була неймовірно насиченою і поєднала в собі офіційні зустрічі, культурні події та цікаве живе спілкування. Одним із ключових етапів став захід “Закарпаття-Донеччина. Єдність. Сила. Україна!”. Він мав для мене велике символічне значення, бо показав, що попри географічну відстань, у нас з представниками молоді Закарпаття є спільні виклики, цінності та прагнення діяти разом. Разом ми провели цілий вечір, обговорюючи свій досвід та подальші плани”, — розповіла Анна Павленко.

За словами очільниці молодіжної ради Бахмута, результатом міжрегіонального діалогу стало планування подальшої співпраці. Поки що конкретних проєктів чи заходів не заплановано, триває обговорення ідей.

“Ми пройшли шлях від знайомства до обговорення спільних проєктів. Думаю, що ми заклали міцний фундамент для співпраці, яка дасть можливості для обміну досвідом та спільного розв’язання проблем молоді. Зараз триває процес розробки спільного плану дій. Ми знайшли повне взаєморозуміння і зараз трансформуємо наші ідеї в реальну співпрацю”, — зазначила Анна Павленко.

Серед цінного досвіду для себе бахмутянка виокремлює зустріч з волонтером Денисом Христовим. 

“Особливо мене вразила та надихнула зустріч із відомим волонтером Денисом Христовим, якого знають за позивним “Голандець”. Спільний перегляд документального фільму про евакуацію людей із прифронтових зон та відкрита розмова з Денисом довела, що такі зустрічі дуже важливі. Вони дають розуміння справжньої ціни людського життя і надихають працювати ще наполегливіше”, — зауважила бахмутянка.

Завершився форум у Києві. Тут зібрали найактивнішу та обдаровану молодь Донеччини, яким очільник Донецької ОВА вручив пам’ятні відзнаки. 

Читайте також:

• Хто увійшов до молодіжної ради Бахмута: оприлюднено новий склад на 2026-2028 роки
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коли купуєш заміський будинок, швидко з’ясовується неприємне: вода, каналізація, опалення й захист від паводків – це не “підключити й забути”, а чотири окремі інженерні задачі, і майже кожну вирішує свій тип насоса. Плутанина між ними – головна причина, чому в перший же рік хтось заливає підвал, а в когось згорає щойно куплений агрегат. Щоб грамотно вкласти гроші, потрібне насосне обладнання під конкретну задачу, а не “універсальне”. Розберемо п’ять базових типів – під що кожен заточений і де його межа.

1. Свердловинний: чиста вода з глибини

Коли дзеркало води глибше 9 метрів, поверхневі агрегати безсилі – атмосферний тиск фізично не підніме воду вище. Тут працює занурювальний багатоступеневий насос, який проштовхує рідину вгору ступінь за ступенем. Корпус – харчова нержавіюча сталь, бо він постійно у воді. Головне перед покупкою – паспорт джерела: дебіт свердловини визначає, скільки можна викачати за годину, не оголивши всмоктувальну сітку. І діаметр: під обсадну трубу 3-4 дюйми підбирають відповідний діаметр корпусу, щоб агрегат вільно опустився.

2. Насосна станція: тиск і комфорт з невеликої глибини

Якщо вода близько (до 8 метрів) або треба стабілізувати слабку магістраль – ставлять станцію. Це поверхневий двигун (частіше чавунний равлик, який гасить вібрації) плюс мембранний бак-гідроакумулятор, який тримає запас води під тиском. Керує механічне реле: замикає контакти при падінні до 1.4-1.5 бар, розмикає на 2.8-3.0 бар. На “пятірник” ставлять манометр для контролю. Бак на 24-50 літрів для середнього будинку скорочує кількість пусків двигуна.

3. Дренажний: захист підвалу й відкачування

Ґрунтові води й весняні паводки вимагають техніки, що працює з домішками. Дренажник тягне воду з піском чи мулом до 5-10 мм – за рахунок відкритого ударостійкого колеса з технополімеру. Поплавковий вимикач робить його автономним: рівень піднявся – увімкнувся, приямок спорожнів – зупинився. Побутові моделі 0.3-0.8 кВт осушують стандартний льох чи басейн за кілька годин.

4. Фекальний: автономна каналізація

Септики й автономна каналізація потребують агрегатів для в’язких мас із включеннями до 35-50 мм. Оптимальний для дому – з ріжучим механізмом (ножем), який подрібнює органіку й волокна, рятуючи від глухого засмічення. Продуктивність побутового класу 4-8 м³/год, напір 6-15 м. Гнатися за більшим напором сенсу нема – надто швидкий потік лише збільшує гідравлічний опір магістралі.

5. Циркуляційний: рівномірне тепло без переплат

Опалення не прогріє рівномірно два поверхи без примусового руху теплоносія. Компактна помпа вбудовується прямо в трубу. Сучасний стандарт – з електронним частотним регулюванням: аналізує опір системи (наприклад, коли закрилися термоголовки) і скидає оберти, зменшуючи споживання до 5-10 Вт. Враховують монтажну довжину (130 або 180 мм) і корпус із чавуну чи латуні, який тримає теплоносій до +110 °C.

Зведена таблиця: який тип під що

Тип	Середовище	Напір (орієнтир)	Продуктивність	Розмірчасток
Свердловинний	чиста вода	40-120 м	2-5 м³/год	до 1.5 мм
Насосна станція	чиста вода	35-50 м	3-4 м³/год	до 1 мм
Дренажний	забруднена вода	6-12 м	6-15 м³/год	5-10 мм
Фекальний	стоки	6-15 м	4-8 м³/год	35-50 мм
Циркуляційний	теплоносій до +110 °C	4-8 м	2-4 м³/год	немає

Логіка проста: чим глибше й чистіше джерело – тим вищий напір і менший допустимий розмір часток; чим бруднішою й густішою є рідина – тим більший прохідний переріз важливіший за напір.

Як прикинути напір, щоб не помилитися

Робоча точка насоса – це перетин продуктивності (Q) і напору (H). Напір рахують так: висота підйому + втрати в трубах + вільний напір. Для свердловини: дзеркало на 25 м, до будинку 30 м (втрати 1 м на 10 м = 3 м), тиск у системі реалістичні 1.5-2.0 бар (15-20 м). Разом: 25 + 3 + 18 = 46 метрів. Закладати 3 бар “для запасу” не варто – на такому тиску реле може не вимкнути двигун. І після вихідного патрубка ставлять латунний зворотний клапан, щоб стовп води не зливався назад у джерело.

Дві помилки, що вбивають двигун

Майже всі поломки в перший рік – це не брак, а порушення правил (у сервісі ToolMax це підтверджують: більшість звернень – саме сухий хід і кавітація, а не заводські дефекти). Перша – сухий хід: агрегат охолоджується самою водою, і якщо джерело пересохло, а мотор гуде, дифузори й ущільнення плавляться за 5-10 хвилин. Рятує реле сухого ходу або поплавок. Друга – кавітація: у станціях при заниженому діаметрі всмоктувальної труби вода “закипає” в розрідженні, бульбашки схлопуються й буквально вигризають метал із крильчатки. Тому діаметр всмоктування не має бути меншим за вхідний патрубок насоса.

Що зробити перед покупкою

• Визначте джерело. Колодязь до 8 м – станція; глибока свердловина – тільки занурювальний.
• Порахуйте споживання. Складіть витрату всіх точок, що можуть працювати одночасно.
• Перевірте мережу. Просадки нижче 200 В – плануйте стабілізатор.
• Не беріть “голий” насос. Завжди в комплекті гідробак і захисна автоматика – інакше це не система.

Ключова думка: немає “кращого насоса взагалі” – є правильний під вашу задачу. Спочатку визначте тип за джерелом і середовищем, потім рахуйте напір, і лише потім дивіться конкретні моделі. Звірити параметри з характеристиками зручно в каталозі ToolMax https://toolmax.com.ua/, де кожен тип розкладено окремо.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!