За минулу добу росіяни обстріляли Донеччину, поліція зафіксувала 23 удари. Окупанти били по селах та містах. У одному із населених пунктів є загиблий.

Нацполіція опублікувала фото руйнувань, після російських обстрілів.

Обстріли Донеччини

Ворог здійснив вогневі атаки на 18 населених пунктів, відтак постраждали:

• Авдіївка;
• Залізне;
• Красногорівка;
• Курахове;
• Селидове;
• смт Курдюмівка;
• Очеретине;
• Південне;
• Північне;

• села Андріївка;
• Бердичі;
• Галицинівка;
• Єлизаветівка;
• Нетайлове;
• Новоукраїнка;
• Орлівка;
• Рай-Олександрівка;
• Щербинівка.

Окупанти обстрілювали громади з авіації, Іскандерів, Градів, БПЛА та артилерії. Пошкодили магазин, школу, гідротехнічну споруду, гараж, автомобілі, ЛЕП.

У селі Південному внаслідок артилерійських обстрілів загинула людина. Під обстріл також потрапило Селидове. Тут пошкоджено 17 приватних будинків, 11 господарчих споруд, промислові бази, автомобілі, ЛЕП.

Читайте також:

• “Реакції не було, люди були просто беземоційні”, — розповів про свої поїздки в Бахмут
• Росіяни 5 разів намагалися атакувати Кліщіївку та Андріївку
• Лічені кілометри до лінії фронту: як живе Торецька громада

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Пенсіонери в Україні можуть перевірити нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі 1500 гривень через особистий кабінет на порталі Пенсійного фонду. Виплати вже розпочалися у квітні 2026 року.

Як перевірити виплату 1500 грн у кабінеті Пенсійного фонду України

З 6 квітня 2026 року Пенсійний фонд України розпочав фінансування одноразової грошової доплати у розмірі 1500 гривень. Виплати здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №341 від 18 березня 2026 року. Пенсіонери можуть самостійно перевірити інформацію про нарахування коштів в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Одержувачам соціальних допомог, які не є пенсіонерами, повідомлення про виплату також буде доступне в особистих кабінетах найближчим часом.

Як перевірити виплату: покрокова інструкція

Щоб дізнатися про нарахування допомоги, потрібно виконати кілька простих кроків:

1. Перейти на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України та натиснути кнопку “Вхід”.

2. Авторизуватися зручним способом: за допомогою кваліфікованого електронного підпису

У меню обрати розділ “Мої повідомлення”.

1. Перейти до вкладки “Мої повідомлення – Індивідуальні повідомлення” та ознайомитися з інформацією про виплату 1500 гривень.

У разі нарахування коштів відповідне повідомлення буде відображене в кабінеті користувача.

До теми:

Пенсія учасникам бойових дій у 2026 році: суми виплат і перелік документів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександр пам’ятає Бахмут тихим і затишним містом — із парками, ставками та знайомими вулицями. Пам’ятає, як не вірив у повномасштабну війну до останнього. А потім — перші дні вторгнення, черги до військкомату, відсутність підготовки, позиції під обстрілами та фото на пам’ять. Олександр Щекодін пройшов бої під Соледаром і Бахмутом. Своїми спогадами ветеран поділився з нами.

Бахмут: місто, яке залишилося в серці

Олександр Щекодін народився у Львові, це понад 1 200 кілометрів до Бахмута, проте життя привело його на Донеччину. Родина переїхала сюди за сімейними обставинами, коли хлопчику було лише три роки. Все дитинство та юність чоловік провів в оточенні рідних степів. Вивчився на електрика та інженера-енергетика й своє доросле життя пов’язав із цією професією та Бахмутом. Саме це місто він називає своїм домом. 

“Я Бахмут пам’ятаю, з самого раннього віку. Затишне, спокійне місто. Місто, до якого тягнуться люди. Місто душі було”, — каже Олександр.

На Донеччині чоловік зустріч і своє кохання. З майбутньою дружиною він познайомився під час навчання у Краматорську. Згадує, що дівчина запала у серце. Після завершення навчання пара вирішила разом повертатися в Бахмут та будувати тут життя.

У цих словах — не просто ностальгія, а втрата цілого світу. Олександр говорить про знайомі місця, де проводив час із друзями і дружиною, про парк у місті, солені ставки,і поїздки за місто. Його Бахмут — це простір життя, який згодом стане полем бою. Вперше війна прийшла в Бахмут в 2014 році. Ці події Олександр пам’ятає як раптові й тривожні. Війна тоді вже була поруч, але її масштаб ще не усвідомлювався. Чоловік жив поблизу військової частини і добре пригадує, як гучно було. Попри страх і невизначеність, він залишився в місті. Каже, що виїжджати тоді не думав.

Після звільнення Бахмута місто змінилося: стало більш людним, й більш проукраїнським. Сюди їхали люди з окупованих територій, і воно фактично стало регіональним центром життя. Попри досвід 2014-го, у повномасштабну війну він не вірив. 24 лютого Олександр зустрів на заправці. Саме там йому сказали, що почалася війна. Він згадує затори, перші години хаосу і те, як дуже швидко довелося приймати рішення — йти у військо:

“Пам’ятаю, як товариші мені сказали: “Почалася війна”. Я не зміг вийти з машини, просто не міг у це повірити. Заправив повний бак. Буквально через кілька годин по всьому Бахмуту стояли черги за пальними. Для мене це був шок”.

Армія

Рішення йти у військо було швидким і майже без обговорень, — пригадує чоловік. Родину він поставив перед фактом.

“З перших днів ми з товаришами пішли, і я вже був у військовій частині. Там стояла черга тоді, людей 100-150. Досвіду військового у мене не було зовсім. Навчання, насправді, теж практично не було. Багато чого доводилося купувати самостійно і вчитися вже на місці”, — пригадує чоловік.

Перший місяць Олександр з побратимами патрулював території, чергував в Бахмуті, поступово звикаючи до нової реальності. Тим часом за десяток кілометрів від Бахмута вже йшли бої, але на той час, не було усвідомлення, що місто теж у небезпеці, скоріше це відчуття було дивним, пригадує Олександр. Але коли впала Попасна, далі Лисачанськ, відчуття того, що фронт наближається, сильно змінилося. А потім були й перші позиції Олександра — його перекинули на другу лінію фронту, за 5 -7 кілометрів від першої лінії. Але навіть там обстріли були постійними.

“До нас долітало постійно, били ураганами і смерчами, касетними боєприпасами,…по два-три рази на день прилітали ракети”, — згадує Олександр типовий будній день на фронті.

Військові швидко зрозуміли, що їхнє виживання залежить від рішень на місці. Вони копали укриття самі, часто — нестандартно, наприклад, вкопувалися під дорогу “Ростов— Слов’янськ”, тоді дрони ще не були такі активні, й можна було укопатися за допомогою трактора. Саме у цих бліндажах їм вдалося укритися під час сильних російських обстрілів. Ці імпровізовані рішення рятували життя.

Бої під Бахмутом: момент, коли все змінилося

Переломним моментом для Олександра стало літо 2022 року — тоді вперше прийшло усвідомлення, що росіяни можуть захопити Бахмут. Під час однієї з атак у сторону міста прорвалися і вагнерівці, і підрозділу Олександра довелося відходити разом з пораненими. 

“У 4 годині ночі ми почули перестрілку у сусідній роті — їх сильно накрили. Вони через нас відійшли, і пішли з нами вагнерівці. Ми прийняли бій на себе. Вони (ред. вагнерівці) відрізнялися. Відчувалося, що це інший тип противника. Складно навіть описати їх — вони діяли жорсткіше, більш хаотично. Але треба зауважити, що вагнерівці були двох типів: перші — звичайні ув’язнені, а інші — це професіонали, дуже добре підготовлені”, — каже бахмутянин.

Олександр тоді був гранатометником і брав участь в організації протитанкових позицій. Це був момент, коли стало очевидно, що ситуація змінюється і місто опиняється під реальною загрозою, — каже чоловік. Був у чоловіка і вихід з оточення, тоді пригадує Олександр, він думав, що вже не повернеться, та йому вдалося вийти з кільця. Це був найважчий день. Його чоловік називає другим днем народження 10 серпня 2022 року. Коли група йшла на штурм, натомість сама потрапила під нього. Далі було оточення: на позиції зайшло 32 бійця, а у вечір Олександр вивів 300-х (ред. поранених) 12 бійців, водночас група вела бій з вагнерами.

У боях за Донеччину Олександр отримав поранення та декілька контузій, його направили на лікування і реабілітацію. Це тривалий процес, який триває і досі. Повернення до цивільного життя було дуже непросте. Найважче, пригадує ветеран, — адаптуватися до звичайного життя. У цивільному середовищі багато речей сприймаються інакше, на додаток, взнаки даються контузії. Наприклад, шум, велике скупчення людей, різкі звуки — усе це може викликати сильний дискомфорт для Олександра. Є відчуття, що ти ніби не до кінця “тут”.

“Ветеранам потрібне більше розуміння з боку суспільства. Люди мають усвідомлювати, що вони повертаються з іншим досвідом. Важливо менше тиску, більше підтримки і нормального людського ставлення, не жалості, а поваги. Головне — щоб люди розуміли, через що проходять військові. І щоб підтримка була не лише на словах”, — наголошує чоловік.

Зараз Олександр живе у Вільногірську на Дніпропетровщині. Каже, що порівняти це місто з Бахмутом не зовсім доречно, адже ці два міста дуже різні. Та Вільногірськ для нього став домом, тут він працює на комунальному підприємтсві, каже, що на роботі до нього ставляться з повагою, і зазначає, що у Вільногірську зустрічає приємних та добрих людей. 

До теми:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!