Покровськ, бойові дії тут загострилися за останні місяці. Генштаб щодня звітує про відбиті атаки на Покровському напрямку, у середньому Сили Оборони дають відсіч 30-50 штурмам на добу, буває й більше.

Про ситуацію у Покровськ читайте в матеріалі.

Карта бойових дій Україні онлайн: як виглядає Покровськ

Мапа бойових дій, Донецька область майже щодня має нові позначки просування росіян. З окупованих сіл росіяни тиснуть на міста Покровськ та Мирноград.

За даними Інституту вивчення війни, російські війська ведуть дві тактичні операції із захоплення Покровська. Першу вздовж лінії Новогродівка-Гродівка на схід від Покровська, щоб захопити Мирноград і просунутися до околиць Покровська. Друга операція йде вздовж лінії Селидове-Українськ-Гірник, це на південний схід від Покровська. Так росіяни хочуть розширити свої угрупування та усунути вразливі місця для контратак з боку українських військ.

Російське військове командування, ймовірно, розглядає обидві ці тактичні операції як бажані передумови для початку інтенсивного наступу на самий Покровськ. Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський заявив 29 серпня, що найбільш інтенсивні бої на Покровському напрямку тривають на східних околицях Гродівки, біля Красного Яру, в межах Новогродівки, на схід від Селидового біля Михайлівки.

Протягом останніх днів фіксували російські успіхи в цих районах. Карта бойових дій 2024 сьогодні стрімко міняється, росіяни й справді мають просування. Окупанти просунулися до південно-східних околиць Мирнограда і розпочали бої зі стрілецької зброї з українськими військами в місті, вони діють як диверсійно-розвідувальні групи.

Днями раніше росіяни стверджували, що російські війська просунулися на більшій частині східного Селидового і досягли центру міста. Наразі підтверджень цьому немає.

Мирноград, карта бойових дій

Росіяни намагаються зберегти темпи просування вздовж лінії Новогродівка-Гродівка, щоб швидко захопити Мирноград і вийти до околиць Покровська. Окупанти хочуть обійти українські оборонні позиції на північний захід і захід від Гродівки.

Нещодавно російські війська оточили українські позиції на південний схід від Покровська вздовж Карлівського водосховища і змусили їх відступити з обмежених позицій в цьому районі. Армія рф сподівається досягти подібного ефекту, намагаючись оточити українські позиції між Мирноградом і Гродівкою, хоча залишається незрозумілим, чи зможуть російські війська підтримувати відносно швидкі темпи просування через порівняно велике місто Мирноград і його околиці.

Тому росіяни можуть спробувати вести бойові дії безпосередньо через українські оборонні позиції вздовж лінії Новогродівка-Гродівка, попри вищі витрати, щоб зберегти темпи просування і спробувати швидше захопити Мирноград, а після вийти на Покровськ.

Селидове сьогодні

Повідомлення про просування російських військ до Селидового, а також у напрямку Українська і Гірника, ймовірно, мають на меті ліквідувати відносно великий український виступ на південному краю ширшого російського виступу в напрямку Покровська.

Українські позиції на схід від лінії Селидове-Українськ-Гірник дають українським військам можливість загрожувати російським тилам у напрямку Покровська. Через це командування рф, занепокоєне тим, що контратаки ЗСУ і вогонь можуть зірвати російські штурми.

Російський виступ має приблизно 21 кілометр в ширину від українського виступу на схід від лінії Селидове-Українськ-Гірник до українських позицій на північ від Авдіївки вздовж автошляху (Авдіївка-Костянтинівка).

Російські позиції вздовж траси Е-50 (Донецьк-Покровськ) на південний захід від Авдіївки знаходяться приблизно за 13 кілометрів від Авдіївки. А поточна лінія російського наступу вздовж лінії Новогродівка-Гродівка знаходиться за 30 кілометрів від Авдіївки.

Контратаки від основи виступу в напрямку Авдіївки можуть загрожувати оточенням російського угруповання, тому російське військове командування хоче запобігти такій можливості, ліквідувавши український виступ на південному фланзі Покровського напрямку.

Читайте також:

• Російський наступ на Донеччині: як виглядає карта бойових дій у серпні 2024
• “Поселок” у Бахмуті: з’явилися кадри з міста
• Битва за Часів Яр:хронологія основних подій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!