Нещодавно в Коломиї Івано-Франківської області відбувся Кубок України з пауерліфтингу — з жиму лежачи та класичного жиму лежачи. Від Донецької області на турнірі виступили атлети з Бахмутської, Краматорської, Дружківської, Лиманської, Мирноградської, Маріупольської та Мангушської територіальних громад.

Про це повідомляє Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА.

На змаганнях зібралися 80 спортсменів з 18 регіонів нашої держави.

Донеччину представив 21 спортсмен. Зазначимо, що в командному заліку з жиму лежачи серед чоловіків Донецька область посіла першу сходинку п’єдесталу.

Особистий залік Кубку України з жиму лежачи серед чоловіків:

Результати до 200 кг

• Олександр Агаджанян — 1 місце екіпіровка з результатом 127,5 кг, Дружківська міська громада (МГ), вагова категорія до 59 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Артем Пікулін — 4 місце екіпіровка з результатом 90 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 59 кг, бригада тренерів — Оксана Петренко, Сергій Любченко.
• Олексій Галаган — 5 місце екіпіровка з результатом 80 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 59 кг, тренери — Оксана Петренко, Сергій Любченко.
• Антон Савкін — 4 місце з результатом 122,5 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 66 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Едуард Андреєв — 6 місце з результатом 145 кг, Краматорська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.
• Микола Годунов — 4 місце з результатом 150 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 83 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Давид Рубець — 7 місце екіпіровка з результатом 185 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 93 кг, тренер — Іван Збандут.
• Василь Збандут — 8 місце з результатом 175 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 93 кг, тренер — Іван Збандут.

Результати понад 200 кг

• Дмитро Бордюг — 3 місце з результатом 212,5 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Вероніка Бордюг.
• Руслан Рузімурадов — 2 місце з результатом 230 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Дмитро Пікулін — 1 місце екіпіровка з результатом 220 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 93 кг, тренери — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Георгій Тунік — 3 місце екіпіровка з результатом 210 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 93 кг, бригада тренерів — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Костянтин Мусієнко — 1 місце з результатом 325 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 105 кг, особистий тренер — Дар’я Русаненко.
• Дмитро Рожанський — 3 місце з результатом 210 кг, Краматорська МГ, вагова категорія до 105 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.
• Олексій Лісенко — 6 місце з результатом 220 Мангушська СГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Збандут.
• Дмитро Вовчок — 4 місце з результатом 232,5 кг, Краматорська МГ, вагова категорія понад 120 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.

Результати особистого заліку Кубку України з жиму лежачи серед жінок:

• Вікторія Ащеулова — 2 місце з результатом 80 кг, екіпіровка, Бахмутська МГ, вагова категорія до 57 кг, тренери — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Катерина Пініонж — 1 місце з результатом 130 кг, 3 місце в абсолютному заліку, Маріупольська МГ, вагова категорія до 69 кг, тренер — Сергій Бабенко.
• Альона Борщевська — 1 місце з жиму лежачи 135 кг, Лиманська МГ, вагова категорія до 84 кг, перший тренер — Микола Сташкевич, особистий тренер — Сергій Федоренко.

Результати особистого заліку Кубку України з класичного жиму лежачи:

• Олександр Агаджанян — 4 місце з результатом 90 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 59 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Антон Савкін — 5 місце результатом 100 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 66 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Руслан Рузімурадов — 2 місце з результатом 170 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Микола Годунов — 8 місце з результатом 112,5 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 83 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Валентин Логойко — 6 місце з результатом 155 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 105 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Микола Солонина — 8 місце з результатом 165 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Нога.
• Олексій Лісенко — 7 місце з результатом 170 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Збандут.
• Альона Борщевська — 1 місце з результатом 75 кг, Лиманська МГ, вагова категорія до 84 кг, перший тренер — Микола Сташкевич, особистий тренер — Сергій Федоренко.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Робота на ворога на Донеччині

За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.

Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.

Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.

Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.

Затримання та позиція обвинуваченої

Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!