Нещодавно в Коломиї Івано-Франківської області відбувся Кубок України з пауерліфтингу — з жиму лежачи та класичного жиму лежачи. Від Донецької області на турнірі виступили атлети з Бахмутської, Краматорської, Дружківської, Лиманської, Мирноградської, Маріупольської та Мангушської територіальних громад.

Про це повідомляє Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА.

На змаганнях зібралися 80 спортсменів з 18 регіонів нашої держави.

Донеччину представив 21 спортсмен. Зазначимо, що в командному заліку з жиму лежачи серед чоловіків Донецька область посіла першу сходинку п’єдесталу.

Особистий залік Кубку України з жиму лежачи серед чоловіків:

Результати до 200 кг

• Олександр Агаджанян — 1 місце екіпіровка з результатом 127,5 кг, Дружківська міська громада (МГ), вагова категорія до 59 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Артем Пікулін — 4 місце екіпіровка з результатом 90 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 59 кг, бригада тренерів — Оксана Петренко, Сергій Любченко.
• Олексій Галаган — 5 місце екіпіровка з результатом 80 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 59 кг, тренери — Оксана Петренко, Сергій Любченко.
• Антон Савкін — 4 місце з результатом 122,5 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 66 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Едуард Андреєв — 6 місце з результатом 145 кг, Краматорська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.
• Микола Годунов — 4 місце з результатом 150 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 83 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Давид Рубець — 7 місце екіпіровка з результатом 185 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 93 кг, тренер — Іван Збандут.
• Василь Збандут — 8 місце з результатом 175 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 93 кг, тренер — Іван Збандут.

Результати понад 200 кг

• Дмитро Бордюг — 3 місце з результатом 212,5 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Вероніка Бордюг.
• Руслан Рузімурадов — 2 місце з результатом 230 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Дмитро Пікулін — 1 місце екіпіровка з результатом 220 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 93 кг, тренери — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Георгій Тунік — 3 місце екіпіровка з результатом 210 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 93 кг, бригада тренерів — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Костянтин Мусієнко — 1 місце з результатом 325 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 105 кг, особистий тренер — Дар’я Русаненко.
• Дмитро Рожанський — 3 місце з результатом 210 кг, Краматорська МГ, вагова категорія до 105 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.
• Олексій Лісенко — 6 місце з результатом 220 Мангушська СГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Збандут.
• Дмитро Вовчок — 4 місце з результатом 232,5 кг, Краматорська МГ, вагова категорія понад 120 кг, тренерська бригада — Олексій Бичков, Альона Бичкова.

Результати особистого заліку Кубку України з жиму лежачи серед жінок:

• Вікторія Ащеулова — 2 місце з результатом 80 кг, екіпіровка, Бахмутська МГ, вагова категорія до 57 кг, тренери — Сергій Любченко, Катерина Любченко.
• Катерина Пініонж — 1 місце з результатом 130 кг, 3 місце в абсолютному заліку, Маріупольська МГ, вагова категорія до 69 кг, тренер — Сергій Бабенко.
• Альона Борщевська — 1 місце з жиму лежачи 135 кг, Лиманська МГ, вагова категорія до 84 кг, перший тренер — Микола Сташкевич, особистий тренер — Сергій Федоренко.

Результати особистого заліку Кубку України з класичного жиму лежачи:

• Олександр Агаджанян — 4 місце з результатом 90 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 59 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Антон Савкін — 5 місце результатом 100 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 66 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Руслан Рузімурадов — 2 місце з результатом 170 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 74 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Микола Годунов — 8 місце з результатом 112,5 кг, Дружківська МГ, вагова категорія до 83 кг, тренер — Сергій Федоренко.
• Валентин Логойко — 6 місце з результатом 155 кг, Мирноградська МГ, вагова категорія до 105 кг, тренери — Дмитро Бордюг, Вероніка Бордюг.
• Микола Солонина — 8 місце з результатом 165 кг, Бахмутська МГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Нога.
• Олексій Лісенко — 7 місце з результатом 170 кг, Мангушська СГ, вагова категорія до 120 кг, тренер — Іван Збандут.
• Альона Борщевська — 1 місце з результатом 75 кг, Лиманська МГ, вагова категорія до 84 кг, перший тренер — Микола Сташкевич, особистий тренер — Сергій Федоренко.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!