Нещодавно, експертна комісія перейменувала пам’ятник радянському партійному і державному діячеві Артему у Святогірську на «Пам’ятник авторства видатного скульптора І.П. Кавалерідзе». Місцеві були незадоволені такою декомунізацією й вимагали знести момент. Втім, Донецька ОВА вирішила не робити цього, натомість влада планує включити монумент до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Про це Донецька ОВА повідомляє на сторінці у Фейсбуці.
Пам’ятник радянському діячу Артему у Святогірську
За повідомлення Донецької ОВА, пам’ятник Артеме у Святогірську, який зараз перейменували на «Пам’ятник авторства видатного скульптора І.П. Кавалерідзе» може дати початок музею тоталітарного минулого та потрапити до списку Світової спадщини ЮНЕСКО
Начальниця управління культури і туризму облдержадміністрації Вікторія Точена повідомила, що є перспектива створення в області музею тоталітарного минулого та поділилася планами щодо внесення цього об`єкту до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Це пам’ятник національного значення монументального мистецтва та науки і техніки. Він буде збережений, переосмислений.
Вікторія Точена // Начальниця управління культури і туризму облдержадміністрації Вікторія Точена
Вікторія Точена також анонсувала розташування майданчика, де можна було б розмістити музей тоталітарного режиму. Туди планують звезти декомунізовані та деколонізовані пам’ятники і пам’ятні знаки. На її думку, така локація в майбутньому може стати однією із туристичних маршрутів Донеччини у майбутньому.
Також в Донецькій ОВА повідомили, що на сьогодні в Україні залишився лише один пам’ятник Кавалерідзе, зроблений в бетоні, і він на Донеччині, у Святогірську. Аргументом для залишення монумента також вважають слова львівського мистецтвознавця і художника Ростислава Лужецького.
За його словами, цей монумент ні портретно, ні антропологічно не має нічого спільного з реальним образом радянського більшовика. Експерти, які досліджували пам’ятник, говорять про те, що він набагато більш схожий на Кавалерідзе в молодості, аніж на Артема. Вікторія Точена наголосила, що на цьому пам’ятникові підняли прапор України над містом бійці батальйону імені генерала Кульчицького.
Додамо, що ЗСУ при звільненні міст чи сіл, часто ставлять український прапор на найвищі об’єкти місцевості. Канал DeepStateUA раніше публікував відео із повідомленнями військових про звільнення Святогірська, й негативно характеризував монумент комуніста.
Повідомлення про монумент у Святогірську/ скріншот
Це пам’ятник кубізму, яких всього було у світі чотири. І ми будемо проводити роботу щодо внесення його до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Це дуже довга робота, але над цим необхідно працювати.
Вікторія Точена // про радянський монумент
Раніше активіст Павло Островський родом з Дружківки розповів «Бахмут. IN. UA», як долучився до перейменування радянських вулиць у Києві. Наразі чоловік консультує громади Донеччини та пояснює, як вони можуть змінювати свої міста та села, використовуючи законне право на голос.
Житлова кімната у гуртожитку / фото Бахмутська міськрада
В Україні налічується 1 922 одиниці соціального житла, приблизно у чотирьох із п’яти громад такого житлового фонду немає. Масштабне опитування органів місцевого самоврядування виявило системні проблеми просторового планування, прогалини в законодавстві та нестачу фінансування і фахівців. Дослідники пояснили, що заважає громадам створювати соціальне житло та які зміни можуть виправити ситуацію.
Про стан соціального житла в українських громадах свідчать результати масштабного опитування органів місцевого самоврядування. Його спільно провели Інститут Житла (Housing Institute) та комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.
За даними дослідження, соціальне житло в Україні може бути трьох основних типів квартири, кімнати в гуртожитках або окремі будинки.
В опитуванні взяли участь 1 006 сільських, селищних і міських громад. З’ясувалося, що всі ці громади разом мають лише 1 922 одиниці соціального житла.
Соціальний житловий фонд є приблизно лише в кожній п’ятій громаді. Водночас 94,6% опитаних громад повідомили, що на землях комунальної власності соціальне житло взагалі не було передбачене.
Результати дослідження / фото Housing Institute
Які проблеми виявили у просторовому плануванні
Однією з головних перешкод дослідники назвали відсутність актуальної містобудівної документації. Лише вісім громад розробили та затвердили комплексні плани просторового розвитку територій. Ще 51,5% громад не ухвалили рішення навіть про початок їх розроблення. У 40,1% таке рішення вже ухвалили, однак громади шукають кошти на підготовку документації.
Крім того, місцева влада майже не використовує механізми, які могли б зобов’язувати забудовників передбачати соціальне житло в нових проєктах. Зокрема:
лише дев’ять громад закріплюють у містобудівній документації вимогу до забудовників або операторів соціального житла виділяти частину площ під соціальне житло;
лише п’ять громад системно передбачають частку соціального житла в детальних планах територій для нової забудови;
близько 80% громад протягом багатьох років надавали землю під комерційну забудову, не передбачаючи в ній соціального житла.
Водночас 29,4% громад планують запровадити інклюзивне зонування. Цей механізм передбачає вимогу до забудовників виділяти частину площ під соціальне житло.
Чому в громадах не вистачає соціального житла
Дослідники виділили три основні групи причин: особливості ситуації в самих громадах, законодавчі прогалини та нестачу фінансування і фахівців.
Перша проблема — різний стан громад і відсутність необхідного планування. У тилових громадах роками не формували житловий фонд соціального призначення. На тимчасово окупованих територіях місцева влада не має фізичного доступу до майна та документів. У громадах поблизу зон бойових дій значну частину житлового фонду знищено, тому його потрібно планувати заново.
Ще одна перешкода — відсутність концепцій інтегрованого розвитку. Це базовий інструмент стратегічного та просторового аналізу, який допомагає оцінити потреби громади й урахувати їх під час планування територій. Без актуальної містобудівної документації громади не можуть повноцінно закладати гарантії появи соціального житла. Це також ускладнює реалізацію нової державної житлової політики на місцях.
Результати дослідження / фото Housing Institute
Друга проблема — прогалини в законодавстві. Чинне законодавство не містить визначень і механізмів для двох інструментів:
“містобудівна квота” — кількісний механізм, який не слід плутати з пайовим внеском;
“інклюзивне зонування” — просторовий інструмент, що передбачає окрему функціональну зону для соціального житла та відповідний код цільового призначення земельної ділянки.
Через відсутність таких норм громади, які намагаються домовитися із забудовниками про створення соціального житла, використовують меморандуми, інвестиційні договори або рішення місцевих рад. Однак ці домовленості мають слабку юридичну силу й не забезпечують належного захисту інтересів громад у суді.
Окреме питання — використання комунальної землі. Ділянки під соціальні проєкти часто отримують стандартний код цільового призначення “Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку”. За оцінкою авторів дослідження, це робить такі території вразливими до безконтрольної комерціалізації без формального порушення цільового призначення землі.
Третя проблема — нестача коштів і спеціалістів. Державну субвенцію на розроблення комплексних планів, яка діяла у 2021 році, нині не надають. Водночас в органах місцевого самоврядування бракує архітекторів-містобудівників і фахівців із просторового планування.
Що пропонують змінити для розвитку соціального житла
За результатами дослідження автори сформулювали чотири основні пропозиції для розв’язання проблеми соціального житла.
1. Закріпити інклюзивне зонування в законодавстві.
Для цього пропонують внести зміни до закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” та державних будівельних норм. Зокрема, передбачити інклюзивне зонування як обов’язковий елемент містобудівної документації та створити нову функціональну зону або підзону — “забудова соціального та доступного житла”.
Також фахівці пропонують оновити Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок і запровадити окремий код для таких об’єктів.
2. Затвердити єдину методику містобудівних квот.
Державна методика розрахунку квот соціального житла в межах зон інклюзивного зонування, на думку дослідників, допоможе громадам визначати відповідні вимоги без ризику їх подальшого скасування.
3. Обмежити комерційні функції в соціальних проєктах.
Автори дослідження пропонують встановити відповідний ліміт у державних будівельних нормах. Це має запобігти ситуації, коли комерційна забудова витісняє соціальні об’єкти.
Дотримання обмежень пропонують автоматично перевіряти під час експертизи проєктної документації та видачі дозвільних документів. Для цього планують використовувати Єдину державну електронну систему у сфері будівництва.
4. Забезпечити громади фінансуванням і фахівцями.
Для цього пропонують розглянути можливість фінансування або співфінансування розроблення містобудівної документації, а також організувати підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Російський окупаційний суд виніс вирок 18-річному жителю тимчасово окупованого Маріуполя Михайлу Гулому. Хлопця засудили до 8 років та 6 місяців позбавлення волі в колонії за звинуваченнями у “державній зраді та зберіганні вибухівки”.
За наявною інформацією, Михайло Гулий проживав у Маріуполі. Російські силовики затримали його ще в грудні минулого року, коли хлопцеві було 17 років.
За версією російської фсб, юнак нібито самостійно встановив зв’язок зі Службою безпеки України та запропонував допомогу в підготовці вибухів. Окрім цього, окупанти звинуватили маріупольця у передачі українській стороні інформації про місця розташування військових частин рф.
Міський голова та начальник Маріупольської міської військової адміністрації Вадим Бойченко наголосив, що подібні вироки є частиною цілеспрямованої політики терору проти жителів захопленого міста.
“Звинувачення у так званій ‘державній зраді’ стають системним інструментом залякування жителів тимчасово окупованого Маріуполя. Створюючи атмосферу страху, вони намагаються придушити будь-які прояви проукраїнської позиції. Особливо цинічно, коли під переслідування потрапляють діти та молодь“, — зазначив Вадим Бойченко.
Освободить площадь от подставки декоммунизированному памятнику обойдется громаде в 150 тысяч гривен. Договор на выполнение работ заключили вчера, а сегодня подрядчик уже приступил к выполнению.
Депутаты Бахмутского городского совета поддержали предложение Управления муниципального развития сначала демонтировать фундаменты памятников Ленину и Артему, а затем разрабатывать проект реконструкции площади. На освободившемся месте […]
Когда депутаты городского совета давали разрешение на демонтаж памятников, одним из условий которое устраивало большинство, было сохранение скульптур с целью дальнейшей передачи в музей по […]