“Оскар” та робота з Майклом Джексоном: 10 маловідомих фактів про Квітку Цісик

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 11:00, 4 Квітня 2024
Квітка Цісик / ілюстрація Бахмут IN.UA

Квітка Цісик — відома американська співачка українського походження, яка підкорила багатьох своїм рідкісним голосом та великою кількістю пісень й джинглів для реклам. Сьогодні, 4 квітня, їй могло б виповнитися 65 років.

Редакція Бахмут IN.UA до дня народження відомої української співачки підготувала 10 фактів про її незвичайне життя.

Біографія Квітки Цісик

Квітослава Цісик народилася 1953 року у Нью-Йорку. Її сім’я емігрувала до США після завершення Другої світової війни, адже втікала від переслідувань радянської влади через статус інтелігенції, який не вписувався в концепцію срср.

Дівчина з самого дитинства цікавилась музикою, а особливо тією, яка була популярна серед українців. Крім того, вона займалася академічним вокалом та навчалась грі на скрипці й фортепіано

Родина Цісик / фото з відкритих джерел

Квітка Цісик та її сім’я після смерті батька опинилася в скрутному становищі. Майбутній співачці навіть довелося покинути навчання і виступати в нічних клубах. Згодом їй довелося працювати бек-вокалісткою на студіях звукозапису та брати участь в роботі над саундтреками фільмів.

На початку 1980-х років, Цісик вважалася однією з найдорожчих виконавиць рекламних джинглів і пісень в США. Її послугами користувались великі корпорації, серед яких: 

  • Ford Motors;
  • АBC;
  • NBC;
  • CBS;
  • Chevrolet;
  • Cadillac;
  • Toyota;
  • Burger King;
  • McDonald’s;
  • American Airlines;
  • Delta Air Lines;
  • Coca-Cola;
  • Pepsi-Cola.

Приблизно у той же час, співачка підготувала випустили дві платівки з професійними записами українських пісень: “Квітка” (1980) та “Два кольори” (1989).

Виступ Квітки Цісик / фото з відкритих джерел

Квітка померла у 1998 році, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя, від раку молочної залози. На її честь в Україні назвали вулиці у Львові та в Пущі-Водиці, що під Києвом.

Факт 1. Сестри Цісик

Квітка Цісик з сестрою Марією / фото з відкритих джерел

У родині Цісиків музично обдарованою була також і старша сестра Квітослави на ім’я Марія. Вона стала відомою піаністкою в США, а також директоркою консерваторії у Сан-Франциско — це один з найкращих закладів вищої музичної освіти у світі.

Факт 2. Особливості голосу

Квітка Цісик мала при житті рідкісний тембр голосу — колоратурне сопрано, який вважається найвищим з можливих жіночих голосів. Це дозволило співачці мати неабиякий успіх як у виконанні пісень популярних жанрів, як, наприклад, поп або джаз, так і в оперному співі.

Вона також володіла технікою співу, яка поширена у карпатських селах — “білим голосом”.

Факт 3. Королева реклами

Голос Квітки Цісик можна було почути в багатьох рекламних компаніях американських корпорацій. Однак, найбільш впізнаваною вважається співпраця з Ford Motors. Наприклад, музичний джингл “Have you driven a Ford lately”, за підрахунками представників самої автомобільної компанії у 1989 році, прослухали понад 20 мільярдів людей. Іншими словами, кожний тодішній мешканець планети мав почути голос Квітки Цісик понад чотири рази.

Факт 4. Бек-вокал

Квітка Цісик за свою кар’єру працювала з багатьма відомими американськими зірками. Наприклад, вона співала на бек-вокалі на концертах Вітні Г’юстон та Майкла Джексона, а також брала участь в записах альбомів для Майкла Болтона, Лінд Ронстад та Роберта Флека.

Факт 5. “Оскар” та номінація на “Ґреммі”

У 1978 році Квітка Цісик виконала пісню для фільму “You Light Up My Life” (Ти осяюєш моє життя), яка отримала безліч нагород, серед яких “Оскар” та “Золотий глобус”. Вона також була номінована на “Ґреммі” у категорії “Пісня року”.

Зазначимо, що прізвище співачки вирізали із титрів фільму. Це пов’язано з тим, що вона мала конфлікт з режисером фільму Джозефом Бруксом.

Факт 6. Визнання української музики

Квітка Цісик за власний кошт записала два україномовні альбоми: “Квітка” у 1980 році, а також “Два кольори” у 1989-му. Їй допомагали сестра Марія та мама

Обидві збірки у 1990 році були номіновані на премію “Ґреммі” в категорії “сучасний фольк”.

Факт 7. Контрабанда пісень

На жаль, альбоми виконавиці офіційно не продавалися в Україні у 90-х роках. До країни вони потрапляли здебільшого контрабандою. Люди, які отримували платівки, перезаписували пісні Квітки Цісик і передавали їх один одному.

Факт 8. Квітка Цісик та Україна

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз — у 1983 році, коли вони з мамою приїхали у Львів. Як казала згодом племінниця співачки Марта Цісик, ця поїздка не афішувалася і була майже таємною для всіх, окрім найближчих родичів.

Співачка після того, як дізналася про здобуття Україною Незалежності, планувала приїхати з концертом. Однак, цей задум так і не здійснився через рак.

Факт 9. Вподобання Квітки Цісик

Квітка Цісик на коні / фото з відкритих джерел

Квітка обожнювала усі квіти, але найбільш сильно любила прості польові маки та ромашки. На одному зі своїх дисків, вона навіть сфотографована з букетом червоних маків. Ще одним великим захопленням співачки були коні, з якими вона любила проводити час.

Факт. 10 Сімейне життя

Квітка Цісик, Едвард Раковіч та їх син Едвард-Володимир / фото з відкритих джерел

Співачка за своє життя була двічі заміжня. Перший її чоловік Джек Кортнер — відомий джазовий музикант та один з найвідоміших композиторів музичного театру. Її другим чоловіком став Едвард Раковіч — відомий звукорежисер, засновник та президент Clinton Recording Studios у Нью-Йорку, де записувались Френк Сінатра, Боб Ділан, Тоні Беннетт та інші. У другому шлюбі в 1990 році у Квітки народився син Едвард-Володимир Раковіч, який став академічним піаністом.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Семаковська Тетяна 14:00, 13 Квітня 2026
“Колос” / фото “Локальної історії”

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстаріше фото команди / фото Володимир Карнауха

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Футболісти / фото “Локальна історія”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

“Колос” у 1998 році / фото Володимира Міхельсона

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

Зруйнована школа в Іванівському / фото “Локальна історія”

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Семаковська Тетяна 13:00, 13 Квітня 2026
Фотографії жінок, світлини зроблені в Бахмуті у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з віялом, Бахмут,
1899-1905 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка Хима Пипочка,
1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка, 1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Молоді жінки в Бахмуті, фото зроблене у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка Євдокія Лобасова, 1880-1886 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка у строю / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

Три жінки в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Дуся Боднаренко, бахмутянка,
1912-1917, / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

Троє жінок в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма […]

Історії

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу […]

Важливо

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Весна 2014 року: в Бахмут починають з’їжджатися не місцеві — їх помітно одразу: вони виділяються з натовпу. У місті відбувається перший проросійський мітинг — на […]

Видатні бахмутяни: історія життя бібліографині Есфір Беркович

Бахмутська земля подарувала Україні плеяду талановитих науковців, митців та діячів культури. Однією з таких постатей, чий внесок у розвиток вітчизняної науки залишається вагомим, є Есфір […]

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. […]

11:00, 08.03.2026 Скопіч Дмитро