11 липня 2025 року на шахті “Алмазна” ДП “Добропіллявугілля-видобуток” стався обвал породи на глибині 550 метрів, внаслідок чого загинув 47-річний гірничий майстер.

Про це повідомив Михайло Волинець, народний депутат України, Голова Конфедерації Вільних профспілок України.

Обвал на шахті “Алмазна”

11 липня близько 11:00 диспетчер повідомив про обвал у третій північній лаві, на місце події оперативно були викликані гірничорятувальники. У момент трагедії у вибої перебували 134 гірники, з яких 26 знаходились безпосередньо в аварійній дільниці.

Від отриманих травм загинув гірничий майстер підземної дільниці, 1978 року народження.

На цей момент керівництво шахти “Алмазна” та ДП «Добропіллявугілля-видобуток» офіційних коментарів щодо обвалу не надало.

Читайте також:

• Росіяни атакували Покровськ КАБом: загинули троє людей
• Російський дрон вдарив у цивільне авто в Костянтинівській громаді: є загиблий

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

• Секретна інформація: як радянська влада приховувала трагедії на Донецьких шахтах
• “Кінь вмер, а я ні”: як Олег Віщий вчив людей оподаткуванню та обдурив смерть
• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щороку на українських шахтах гине майже 200 гірників. Найбільшим за людськими втратами інцидентом на пострадянських шахтах був вибух метану в квітні 1998 року, що стався на території шахти імені Скочинського (Донецьк). В результаті вибуху загинули 63 і був травмований 51 гірник. Подібні історії були на шахті імені Засядька, Краснолиманській”, ім.Кірова та багатьох інших. В часи срср було дуже мало новин про нещасні випадки на шахтарному виробництві. Так відбувалося тому, що радянська влада мала сильну цензуру і не хотіла будь-яким чином дискредитувати себе.

Сьогодні спростовуємо міф про те, що під час часів срср начебто не було трагедій на шахтах.

Шахта Юнком

Аби розуміти масштаби промислового безумства, слід пригадати історію з вибухом 1979 року. Йдеться про шахту “Юнком”, яка існує аж з 1911 року. Локаційно вона знаходиться в Бунге, Єнакієвської міськради, Донецької області. За 20 років, з 1959 по 1979, відбулося 235 викидів небезпечних викидів газу, 28 з яких спричинили загибель гірників.

Радянські науковці вирішили застосувати ядерну зброю для розв’язання проблем. Втім, ядерний вибух істотно не допоміг зменшити частоту викидів газу, натомість на місці вибуху утворилася небезпечна радіоактивна капсула – об’єкт “Кліваж”. Експеримент “Кліваж” закінчився невдало, тож його просто замовчували.

Юнком сьогодні

Сьогодні шахта Юнком закрита, відомо, що з 2018 року адміністрація самопроголошеної днр, під контролем якої перебувало Єнакієве, вирішила затопити шахту. Інформацію підтвердили також комісія ОБСЄ. Станом на початок 2020 року шахта Юнком була затоплена радіоактивною водою.

Втім повернемося назад до теми приховування катастроф. У післявоєнний та застійний період відомості про кількість аварій у шахтах були доступні лише для партійного керівництва промисловістю, а відомості про кількість загиблих на виробництві — засекречені для більшості людей.

У разі холодної війни окремі факти великих смертельних аварій у шахтах приховувати було дуже небезпечно — пропаганда противника легко могла використати ці інформаційні бомби. Тому превентивно про важкі аварії скупо повідомляла центральна преса.

За офіційними даними аварії на шахтах у СРСР траплялися досить часто, але частка смертельних катастроф була невеликою. Наприклад, у 1980-і роки одна важка аварія (понад 30 загиблих) припадало не менш ніж на 350 аварійних подій, що реєструвалися.

Читайте також:

• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!