Редакція поспілкувалася з Ганною Маляр, ексзаступницею Міністра Оборони 2021-23 років. Ми отримали відповіді на питання, які хвилюють нашу громаду. Чи готові ЗСУ до деокупації Бахмута? Як оцінюють у командуванні битву за Бахмут та чому військовим, які повертаються з фронту, потрібно готуватися до “бруду” у цивільному житті.

Бої за Бахмут стали одними із найважчих в історії України. На цьому напрямку росія продовжує зосереджувати сили й прямо зараз, поки ви це читаєте, йдуть бої за кожен метр землі. Ганна Маляр у серпні 2021 року стала заступницею Міністра Оборони — тоді до повномасштабного вторгнення залишалося кілька місяців. Тоді ж і Бахмут був звичайним мирним містом — ніхто не здогадувався, на що він може перетворитися. 

Битва за Бахмут очима військових

Настільки ефективно оцінюють оборону Бахмута торік у 2022-23 році? Як ви вважаєте, чи достатня була комунікація між підрозділами на цьому напрямку, і як взагалі можна оцінити цю битву?

“Це одна з найгероїчніших сторінок нашої історії, нашої війни, яка ще не завершена. Ми з вами, як цивільні, оцінюємо будь-яке просування чи битви з точки зору населеного пункту, але у військових є стратегічні задуми. Вони значно більші й ширші. Військові оцінюють ще з точки зору стратегічності того чи іншого ландшафту, важливості транспортних розв’язок.

Тобто у них є ще й інша логіка, окрім тієї класичної, яка є у нас — просто місто, село, населений пункт. Що стосується Бахмута, то він, по суті, є ландшафтним порогом, за який зачепився ворог, а наші війська не дали ворогу просунутися далі. Специфіка цієї місцевості така, що якби ворог через цей поріг пройшов, то далі вони б змогли рухатися значно швидше. Дуже важливо було їх зупинити саме там, щоб, по суті, врятувати  решту Донецької області”, — каже заступниця Міністра оборони України 2021-2023.

Ганна Маляр наголошує, що росіяни й зараз основним своїм напрямком наступу вважають саме схід України. Активні бойові дії вони ведуть на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках.

Вже понад рік саме на цих напрямках ворог здійснює наступ не просто так. За словами Маляр, для росіян важливо, з військової та політичної точок зору, вийти на рубежі Донецької  та Луганської областей. Це не просто битва за територію.

Ліквідація “Вагнера” в Бахмуті

В Бахмуті Збройні Сили України ліквідували російську приватну армію, одну з найжорстокіших та найбоєздатніших. 

“Наші військові в умовах, коли їх менше за кількістю, у них менше зброї, змогли знищити найпотужніший російський військовий підрозділ — російську приватну армію “Вагнер”, якої зараз немає. Такої відчайдушності, з якою воювали вагнерівці, зараз росіяни продемонструвати не можуть, бо в них нема кому. “Вагнер” був знищений. Це дуже важливо. Другий момент, що в Бахмуті було знищено дуже багато російської техніки і найкращі російські сили, що зменшило наступальний потенціал ворога.

Потрібно усвідомити, що війна — це не тільки просування однієї чи другої сторони. Тут важливо зупинити ворога, знищити його потужності, можливості, та не дати йому змоги перегрупуватися, підвести нові сили туди. І, по суті, зараз в Бахмуті росіяни знаходяться  у безвихідній ситуації. Вони там не можуть нормально ні просуватися, ні воювати”, — пояснює співрозмовниця.

Бахмут — це складна історія

Бахмут зруйнований — фактично, як міста, його не існує. 70 тисяч людей, які тут жили раніше, зараз в евакуації. Хтось знайшов тимчасовий дім в Україні, хтось — виїхав за кордон. Найбільше люди очікують компенсації за втрачене житло, адже саме питання житла турбує бахмутян. Зараз немає діючого механізму, який дозволяв б людям, житло яких зруйноване та окуповане, отримати відшкодування, аби придбати дім чи квартиру.

Росіяни виробляють зброю цілодобово

Попри те, що “Вагнера” як ПВК не існує, на території російської федерації активно намагаються заснувати заміну вагнерівцям. Наприклад, провладна путінська партія “Єдина Росія” обзавелася так званою ПВК “Еспаньола”, яку помітили на ділянці Запорізької області. На Бахмутському напрямку військові повідомляли, що після вагнерівців командування рф пустило на штурм десантні війська. 

Ганна Маляр наголошує, що росіян не можна недооцінювати або ж сприймати несерйозно.

“Росіяни готувалися 30 років до цієї війни. І в них сили є. Ми звільнили дуже багато територій, показали, що ми сильніші, хоча в нас менше людей і зброї — все одно ми повинні розуміти, що ворог сильний. Ми повинні розглядати всі можливі сценарії того, що він буде посилюватись і далі, тому що вони свої цілі не змінили.

Росіяни хочуть захопити всю Україну, просто зараз рухаються по частинах. Їм важливо виграти час, аби відновити використане озброєння та знищену нами їхню техніку. Для цього росіяни посилили свої виробничі оборонні потужності, збільшили кількість ракет, які виробляють, їх виробництва зараз працюють цілодобово.

В процесі переходу промисловості на  режим воєнного часу  в  них навіть сталось  декілька дуже дивних смертей керівників оборонних підприємств. Я думаю, що саме для цього вони тягнуть час на Сході та рухаються по п’яти напрямках, розтягуючи наші сили так, щоб ми ніде не могли сконцентруватися окремо”, — наголошує співрозмовниця.

Чому росіяни зменшили кількість атак на Бахмутському напрямку?

8 грудня 2023 рік

“На Бахмутському напрямку ЗСУ відбили 24 атаки окупантів у районах Богданівки, Іванівського, Кліщіївки та Андріївки”, — Генштаб.

8 січня 2024 рік

“На Бахмутському напрямку українські воїни відбили 3 атаки противника біля Кліщіївки та Андріївки Донецької області”, — Генштаб

Між цими повідомленнями минув рівно місяць, росіяни зменшили, у порівнянні з минулим роком, кількість атак на Бахмутському напрямку. За даними джерел, окупанти стягують сюди резерви. Ганна Маляр додає, що, ймовірно, ворог затягує час та готується змінювати тактику під Бахмутом. Якщо ще восени 2023 року окупанти намагалися повернути собі відбиті ЗСУ 50 квадратних кілометрів — то зараз вони притихли.

“Фактично, після травня 23-го року у нас інтенсивність новин з фронту значно знизилася. Швидше за все, росіяни затягують оцей час, щоб посилитись. Це дуже сильний ворог, і ми повинні бути готові до всіх сценарій. Вони накопичують сили у себе, а  затягнутий час протягом 23-го року вони використали для того, щоб розв’язати свої питання по людях і по зброї. Війна – це завжди два ресурси: люди   і зброя. 

Росіяни розуміють, що інтенсивність уповільнюється через те, що вони ослабляються, бо війна виснажує і нас, і їх. З такою інтенсивністю воювати, як на початку повномасштабного вторгнення, у росіян вже нема сил. Тому їхня задача була ці сили накопичити, але на 100% вони їх не відновили. Очевидно, зараз вони розглядають інші варіанти дій. Враховуючи, що в них в березні вибори президента, і в них, власне, політична ситуація може бути турбулентною, то війна буде важливим політичним інструментом. Яким чином вони будуть діяти? Це задача військових і розвідки всі ці сценарії прорахувати”, — пояснює ексзаступниця міністра.

Чи готові наші війська до деокупації Бахмута?

На це питання немає прямої відповіді. Щоб Україна могла продовжувати вибивати противника, нам потрібні люди та зброя.

“У нас більше людей, ніж в них, не буде. Це неможливо по факту, бо росія більша за нашу країну. Ми повинні виходити з того, що людей в нас завжди буде менше. А люди та зброя — ключові фактори у війні. Люди зброю застосовують. Немає людей, то навіть зброя не допоможе. Наша задача — максимально ефективно використати той ресурс, який в нас є. Бойові дії показали, що ми діємо професійніше.

Втім, у нас є і люди, які мобілізовані, але недостатньо підготовлені. І це неприпустимі речі. Це явище все-таки треба долати. Щодо зброї, то давайте будемо відвертими — вийти на паритет з росією, тобто в рівні умови, надзвичайно складно. За літо 2023 року та вересень-жовтень росіяни вистрілювали на Сході снарядів у день більше, ніж ми, в 6-10 разів. Ми потребуємо допомоги партнерів.

Наші партнери змушені збільшувати  й переформатовувати  своє виробництво боєприпасів, тому що вони не можуть нам віддати свій стратегічний запас. Переформатування виробництва – це довгий процес. Ситуація складна, але у ній є світло в кінці тунелю. Наша задача, щоб кожен наш постріл досягав мети. І ось в таких умовах ми будемо воювати. Ілюзій в нас не повинно бути”, — пояснює у коментарі спікерка.

Командирське свавілля в армії

Армія не виключає й людського фактора. У нас є професійні командири, які дбають про своїх підлеглих, комунікують з ними, дослухаються. Але є інші приклади, коли командири дозволяють собі не берегти людей, а ще й залякують їх розправою за непокору.

Ганна Маляр пояснює, що військовослужбовці не повинні замовчувати такі випадки,  і можуть звертатися на гарячу лінію Міноборони. Також ви можете поскаржитися, звернувшись до вищого  командира, командира військової частини, оперативного командування, ВСП, ДБР та інших державних органів.

Примітка. Гаряча лінія для військовослужбовців та членів їхніх сімей за коротким номером 1512. Також продовжує роботу номер гарячої лінії МОУ 0 800 500 442.

“Я працювала безпосередньо зі скаргами військових, які в них надходили один на одного. Повірте, їх величезна кількість. Це проблема, зокрема й людська проблема. В 2023-му році ми створили управління з розгляду скарг, які переважно надходили через телефонну гарячу лінію Міністерства.  Понад 80 спеціально навчених  операторів приймали ці скарги, всі вони пройшли відповідне навчання. На телефонну лінію за місяць ми отримували близько  60 тисяч скарг. Їх не лише відпрацьовували, але й аналізували. 

Сьогодні всі військові повинні знати,   що у них є не лише обов’язки, але є й права, і їх порушення будуть розглянуті. Так, як сьогодні говорить військове вище керівництво, а вони завжди це підкреслюють, що для них найцінніше — це життя наших військових. Отак воно мусить бути на всіх рівнях”, — наголошує колишня посадовиця.

Читайте також:

• Корупція у ВЛК і е-черга: Любов Галан про роботу “Принципу “
• Військові вологу витягували із стовбурів соняшника: як утримували Бахмут
• Як Пласт виховує самозарадність: розказує військовий та голова осередку в Краматорську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!