Редакція поспілкувалася з Ганною Маляр, ексзаступницею Міністра Оборони 2021-23 років. Ми отримали відповіді на питання, які хвилюють нашу громаду. Чи готові ЗСУ до деокупації Бахмута? Як оцінюють у командуванні битву за Бахмут та чому військовим, які повертаються з фронту, потрібно готуватися до “бруду” у цивільному житті.

Бої за Бахмут стали одними із найважчих в історії України. На цьому напрямку росія продовжує зосереджувати сили й прямо зараз, поки ви це читаєте, йдуть бої за кожен метр землі. Ганна Маляр у серпні 2021 року стала заступницею Міністра Оборони — тоді до повномасштабного вторгнення залишалося кілька місяців. Тоді ж і Бахмут був звичайним мирним містом — ніхто не здогадувався, на що він може перетворитися. 

Битва за Бахмут очима військових

Настільки ефективно оцінюють оборону Бахмута торік у 2022-23 році? Як ви вважаєте, чи достатня була комунікація між підрозділами на цьому напрямку, і як взагалі можна оцінити цю битву?

“Це одна з найгероїчніших сторінок нашої історії, нашої війни, яка ще не завершена. Ми з вами, як цивільні, оцінюємо будь-яке просування чи битви з точки зору населеного пункту, але у військових є стратегічні задуми. Вони значно більші й ширші. Військові оцінюють ще з точки зору стратегічності того чи іншого ландшафту, важливості транспортних розв’язок.

Тобто у них є ще й інша логіка, окрім тієї класичної, яка є у нас — просто місто, село, населений пункт. Що стосується Бахмута, то він, по суті, є ландшафтним порогом, за який зачепився ворог, а наші війська не дали ворогу просунутися далі. Специфіка цієї місцевості така, що якби ворог через цей поріг пройшов, то далі вони б змогли рухатися значно швидше. Дуже важливо було їх зупинити саме там, щоб, по суті, врятувати  решту Донецької області”, — каже заступниця Міністра оборони України 2021-2023.

Ганна Маляр наголошує, що росіяни й зараз основним своїм напрямком наступу вважають саме схід України. Активні бойові дії вони ведуть на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках.

Вже понад рік саме на цих напрямках ворог здійснює наступ не просто так. За словами Маляр, для росіян важливо, з військової та політичної точок зору, вийти на рубежі Донецької  та Луганської областей. Це не просто битва за територію.

Ліквідація “Вагнера” в Бахмуті

В Бахмуті Збройні Сили України ліквідували російську приватну армію, одну з найжорстокіших та найбоєздатніших. 

“Наші військові в умовах, коли їх менше за кількістю, у них менше зброї, змогли знищити найпотужніший російський військовий підрозділ — російську приватну армію “Вагнер”, якої зараз немає. Такої відчайдушності, з якою воювали вагнерівці, зараз росіяни продемонструвати не можуть, бо в них нема кому. “Вагнер” був знищений. Це дуже важливо. Другий момент, що в Бахмуті було знищено дуже багато російської техніки і найкращі російські сили, що зменшило наступальний потенціал ворога.

Потрібно усвідомити, що війна — це не тільки просування однієї чи другої сторони. Тут важливо зупинити ворога, знищити його потужності, можливості, та не дати йому змоги перегрупуватися, підвести нові сили туди. І, по суті, зараз в Бахмуті росіяни знаходяться  у безвихідній ситуації. Вони там не можуть нормально ні просуватися, ні воювати”, — пояснює співрозмовниця.

Бахмут — це складна історія

Бахмут зруйнований — фактично, як міста, його не існує. 70 тисяч людей, які тут жили раніше, зараз в евакуації. Хтось знайшов тимчасовий дім в Україні, хтось — виїхав за кордон. Найбільше люди очікують компенсації за втрачене житло, адже саме питання житла турбує бахмутян. Зараз немає діючого механізму, який дозволяв б людям, житло яких зруйноване та окуповане, отримати відшкодування, аби придбати дім чи квартиру.

Росіяни виробляють зброю цілодобово

Попри те, що “Вагнера” як ПВК не існує, на території російської федерації активно намагаються заснувати заміну вагнерівцям. Наприклад, провладна путінська партія “Єдина Росія” обзавелася так званою ПВК “Еспаньола”, яку помітили на ділянці Запорізької області. На Бахмутському напрямку військові повідомляли, що після вагнерівців командування рф пустило на штурм десантні війська. 

Ганна Маляр наголошує, що росіян не можна недооцінювати або ж сприймати несерйозно.

“Росіяни готувалися 30 років до цієї війни. І в них сили є. Ми звільнили дуже багато територій, показали, що ми сильніші, хоча в нас менше людей і зброї — все одно ми повинні розуміти, що ворог сильний. Ми повинні розглядати всі можливі сценарії того, що він буде посилюватись і далі, тому що вони свої цілі не змінили.

Росіяни хочуть захопити всю Україну, просто зараз рухаються по частинах. Їм важливо виграти час, аби відновити використане озброєння та знищену нами їхню техніку. Для цього росіяни посилили свої виробничі оборонні потужності, збільшили кількість ракет, які виробляють, їх виробництва зараз працюють цілодобово.

В процесі переходу промисловості на  режим воєнного часу  в  них навіть сталось  декілька дуже дивних смертей керівників оборонних підприємств. Я думаю, що саме для цього вони тягнуть час на Сході та рухаються по п’яти напрямках, розтягуючи наші сили так, щоб ми ніде не могли сконцентруватися окремо”, — наголошує співрозмовниця.

Чому росіяни зменшили кількість атак на Бахмутському напрямку?

8 грудня 2023 рік

“На Бахмутському напрямку ЗСУ відбили 24 атаки окупантів у районах Богданівки, Іванівського, Кліщіївки та Андріївки”, — Генштаб.

8 січня 2024 рік

“На Бахмутському напрямку українські воїни відбили 3 атаки противника біля Кліщіївки та Андріївки Донецької області”, — Генштаб

Між цими повідомленнями минув рівно місяць, росіяни зменшили, у порівнянні з минулим роком, кількість атак на Бахмутському напрямку. За даними джерел, окупанти стягують сюди резерви. Ганна Маляр додає, що, ймовірно, ворог затягує час та готується змінювати тактику під Бахмутом. Якщо ще восени 2023 року окупанти намагалися повернути собі відбиті ЗСУ 50 квадратних кілометрів — то зараз вони притихли.

“Фактично, після травня 23-го року у нас інтенсивність новин з фронту значно знизилася. Швидше за все, росіяни затягують оцей час, щоб посилитись. Це дуже сильний ворог, і ми повинні бути готові до всіх сценарій. Вони накопичують сили у себе, а  затягнутий час протягом 23-го року вони використали для того, щоб розв’язати свої питання по людях і по зброї. Війна – це завжди два ресурси: люди   і зброя. 

Росіяни розуміють, що інтенсивність уповільнюється через те, що вони ослабляються, бо війна виснажує і нас, і їх. З такою інтенсивністю воювати, як на початку повномасштабного вторгнення, у росіян вже нема сил. Тому їхня задача була ці сили накопичити, але на 100% вони їх не відновили. Очевидно, зараз вони розглядають інші варіанти дій. Враховуючи, що в них в березні вибори президента, і в них, власне, політична ситуація може бути турбулентною, то війна буде важливим політичним інструментом. Яким чином вони будуть діяти? Це задача військових і розвідки всі ці сценарії прорахувати”, — пояснює ексзаступниця міністра.

Чи готові наші війська до деокупації Бахмута?

На це питання немає прямої відповіді. Щоб Україна могла продовжувати вибивати противника, нам потрібні люди та зброя.

“У нас більше людей, ніж в них, не буде. Це неможливо по факту, бо росія більша за нашу країну. Ми повинні виходити з того, що людей в нас завжди буде менше. А люди та зброя — ключові фактори у війні. Люди зброю застосовують. Немає людей, то навіть зброя не допоможе. Наша задача — максимально ефективно використати той ресурс, який в нас є. Бойові дії показали, що ми діємо професійніше.

Втім, у нас є і люди, які мобілізовані, але недостатньо підготовлені. І це неприпустимі речі. Це явище все-таки треба долати. Щодо зброї, то давайте будемо відвертими — вийти на паритет з росією, тобто в рівні умови, надзвичайно складно. За літо 2023 року та вересень-жовтень росіяни вистрілювали на Сході снарядів у день більше, ніж ми, в 6-10 разів. Ми потребуємо допомоги партнерів.

Наші партнери змушені збільшувати  й переформатовувати  своє виробництво боєприпасів, тому що вони не можуть нам віддати свій стратегічний запас. Переформатування виробництва – це довгий процес. Ситуація складна, але у ній є світло в кінці тунелю. Наша задача, щоб кожен наш постріл досягав мети. І ось в таких умовах ми будемо воювати. Ілюзій в нас не повинно бути”, — пояснює у коментарі спікерка.

Командирське свавілля в армії

Армія не виключає й людського фактора. У нас є професійні командири, які дбають про своїх підлеглих, комунікують з ними, дослухаються. Але є інші приклади, коли командири дозволяють собі не берегти людей, а ще й залякують їх розправою за непокору.

Ганна Маляр пояснює, що військовослужбовці не повинні замовчувати такі випадки,  і можуть звертатися на гарячу лінію Міноборони. Також ви можете поскаржитися, звернувшись до вищого  командира, командира військової частини, оперативного командування, ВСП, ДБР та інших державних органів.

Примітка. Гаряча лінія для військовослужбовців та членів їхніх сімей за коротким номером 1512. Також продовжує роботу номер гарячої лінії МОУ 0 800 500 442.

“Я працювала безпосередньо зі скаргами військових, які в них надходили один на одного. Повірте, їх величезна кількість. Це проблема, зокрема й людська проблема. В 2023-му році ми створили управління з розгляду скарг, які переважно надходили через телефонну гарячу лінію Міністерства.  Понад 80 спеціально навчених  операторів приймали ці скарги, всі вони пройшли відповідне навчання. На телефонну лінію за місяць ми отримували близько  60 тисяч скарг. Їх не лише відпрацьовували, але й аналізували. 

Сьогодні всі військові повинні знати,   що у них є не лише обов’язки, але є й права, і їх порушення будуть розглянуті. Так, як сьогодні говорить військове вище керівництво, а вони завжди це підкреслюють, що для них найцінніше — це життя наших військових. Отак воно мусить бути на всіх рівнях”, — наголошує колишня посадовиця.

Читайте також:

• Корупція у ВЛК і е-черга: Любов Галан про роботу “Принципу “
• Військові вологу витягували із стовбурів соняшника: як утримували Бахмут
• Як Пласт виховує самозарадність: розказує військовий та голова осередку в Краматорську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.

Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.

Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали  від жорстокого поводження власників чи бойових дій. 

Перший день війни: паніка й порожні полиці

Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.

“Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.

Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.

“Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.

Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом. 

Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.

“Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.

Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.

“Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.

Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів

Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.

“Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.

Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.

“Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.

Як тварини переживали поїздку

Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.

“Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.

Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.

“Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.

Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:

“Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.

З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.

“Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.

Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.

Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів

Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.

“Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”

Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:

“Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.

Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.

“Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.

У притулку визнають, що складнощі  часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.

“Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.

Що тримає команду сьогодні

Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.

“Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.

Як допомогти притулку “Лада”

Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.

• Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
• Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
• ПУМБ: 5355 2800 3944 9234;
• Банка Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/2BDRYuBHQX;
• Номер картки Банки: 5375 4112 0465 1983;
• PayPal: [email protected].

Примітка. Матеріал створено у межах участі в конкурсі “Співпростір”, за підтримки ГО “Ю-Хартс Україна” та Kormotech.

Читайте також:

“Ми не маємо права зупинятися”: як зараз виживає бахмутський притулок “Лада”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!