Громадська організація “Старт у нове життя” запрошує українців долучитися до Всеукраїнської акції “Нитка єднання”. Мета проєкту – створити найбільший теплий прапор України, об’єднавши зусилля громадян з усіх куточків країни. Станом на сьогодні вже зв’язано 433 шматочки, а розмір прапора сягає 7 на 2,4 метра. Також є клаптик прапору, який передали з села Калинівка, що біля Часів Яру.
Редакція Бахмут IN.UA дізналась деталі у голови ГО “Старт у нове життя” Ганни Карамишевої-Борисенко.
Об’єднання через творчість
Голова ГО “Старт у нове життя” Ганна Карамишева-Борисенко підкреслює, що акція “Нитка єднання”, це не просто про створення найбільшого прапора.
Це акція про об’єднання людей, які розірвані як нитки та розкидані по всій Землі. Наша мета – об’єднати українців через ідентифікацію себе і своєї особистості, позиціювання себе як українця саме шляхом створення клаптика, зв’язаного з жовтих або синіх ниток,
Ганна Карамишева-Борисенко // голова ГО
Акція об’єднує українців з різних регіонів, включаючи тимчасово окуповані території.
Організаторка розповіла, що в їхньому осередку є переселенка з Часів Яру. За її словами, жінка підтримує зв’язок зі своїми знайомими з рідного міста, інформуючи їх про акцію. Навіть був переданий шматочок з села Калинівка, що поблизу Часів Яру.
Символізм та терапевтичний ефект
Кожен клаптик прапора є відображення ідентичності людини. Учасники мають повну свободу у виборі ниток, техніки в’язання та візерунка, пояснює співрозмовниця.
В’язання – це про відволікання та психологічне розвантаження. Коли людина концентрується на дрібній моториці, знижується тривожність, в якій ми постійно живемо. У цей шматочок людина вкладає частинку себе, своїх думок, душі,
Ганна Карамишева-Борисенко // голова ГО
Плани на майбутнє
Організатори мріють встановити рекорд України як найбільший єднальний символ країни.
Ганна Карамишева-Борисенко поділилася планами, що їхньою метою є показати прапор або на День Незалежності, або в той самий день, коли вони робили це торік.
Взяти участь у створенні найбільшого теплого прапора України може кожен охочий. Для цього необхідно:
зв’язати шматочок прапора блакитного або жовтого кольору розміром 20х20 сантиметрів;
додати записку з ім’ям, прізвищем, віком та містом (для ВПО – вказати рідне місто та поточне місце проживання);
передати виріб до середини серпня за адресою: м. Луцьк, вул. Прогресу, 7 або надіслати поштою.
“Нитка єднання” – це більше, ніж просто акція. Це символ незламності українського духу, єдності нації та віри у перемогу. Кожен зв’язаний клаптик – це особистий внесок у спільну справу, який допомагає українцям відчути свою приналежність до великої родини, незважаючи на відстані та кордони,
У Бахмуті від початку повномасштабного вторгнення загинули понад 270 людей, ще понад 600 цивільних отримали поранення. Серед постраждалих і жертв також є діти.
Про це у відповідь на запит редакції повідомили у Головному управлінні СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Скільки цивільних загинули в Бахмуті
За даними СБУ, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в Бахмуті загинули 271 цивільна особа. Серед них четверо — це діти.
Серед постраждалих налічуються 621 цивільна особа. 17 серед них — це діти.
Ці факти розслідують у межах кримінальних проваджень.
Раніше редакція розповідала про статистику щодо зниклих безвісти цивільних. Їх у місті Бахмут та Бахмутському районі налічують 167 людей, серед яких 18 дітей.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.
За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.
“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.
У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.
“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.
Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед.
“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.
У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.
Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.
“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.
Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.
“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.
Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.
“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.
У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.
“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.
У Бахмуті від початку повномасштабного вторгнення загинули понад 270 людей, ще понад 600 цивільних отримали поранення. Серед постраждалих і жертв також є діти. Про це […]
У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. […]
В окупованій Авдіївці окупанти звели адміністративну будівлю. У ній працюють органи окупаційної влади, соціальні служби, МФЦ (ред. багатофункціональний центр, аналог українського ЦНАПу) і РАЦС. Будівлю […]
Військовослужбовці Збройних сил України (ЗСУ) отримують грошове забезпечення, яке складається з основних виплат і додаткових винагород. До них належать посадові оклади, доплати за участь у […]