Бахмутяни в евакуації: чи варто українцям їхати в Ірландію?

Семаковська Тетяна 12:14, 27 Січня 2023

Screenshot 396 f2262Діана Потапцева – бахмутянка, яка в лютому виїхала з України. Чому жінка обрала Ірландію для життя та чи комфортна ця країна для українців, дізнавалась наша редакція.

Діана Потапцева народилась в Донецьку й жила там до 2013 року, поки не вступила в Горлівський університет. Після початку війни в 2014 переїхала в Бахмут, завершила тут навчання й продовжувала жити, поки війна знову не змусила її покидати домівку.

Знали завчасно про напад

Діана Потапцева, як і багато українців мала передчуття неминучого.

«‎Я працювала в Гуманітарній організації “Лікарі світу” і у нас розмови про те, що скоро щось почнеться, йшли на рівні наших координаторів, а вони всі були іноземці. Вони говорили нам збирати “тривожні валізки” за декілька тижнів до початку, а за тиждень до 24 лютого ми поїхали до Харківської області», – згадує Діана.

Далі Діана з керівником і колегами вирушили в Дніпро, а коли розпочали обстрілювати міста перебрались на захід України. 

«‎Вже 27 лютого я та три іноземні координатори перейшли кордон України та поїхали в Румунію. В Румунії ми допомогали організовувати міжнародний cargo, людям які постраждали від війни в Україні».

Довідка: Cargo Україна — інтегральний кур’єрський сервіс, призначений для того, щоб запропонувати кращу ціну доставки за кордон з України комерційних та приватних вантажів, незалежно від географії призначення.

Переїзд в Ірландію

324924008 1603029526842486 7086171963077613666 n 04b9a

Діана Потапцева. Фото: особистий архів героїні

Чимало українців, які були змушені тікати від війни обирали для переїзду такі країни як Польщу, Німеччину, Туреччину, Литву, Латвію та інші. Діана ж обрала Ірландію.

«‎Моя родичка, яка вже була в Ірландії подзвонила мені 12 березня й сказала, що є прекрасна країна, яка повністю підійде мені своїм кліматом. Я послухала її й полетіла туди. За весь час перебування тут, я  жодного разу не пошкодувала», – запевняє бахмутянка.

Діані дуже подобається підхід ірландців до природи – вони захищають свою різноманітну флору й фауну. Але з іншого боку — це створює кризу з житлом. Дуже багато територій не можна забудовувати, через природні території. Саме тому знайти житло є проблемою. Ірландія не готова приймати до себе ще українців через цю проблему.

Читайте також: Як в Німеччині допомагають українському Бахмуту: історія волонтерки та кінопродюсерки Тетяни Чернявської

Українці в Ірландії

ірландия 923e2

Ірландія. Фото: Вікіпедія

Переїжджаючи в нову країну людині потрібно пройти шлях адаптації. Важливим фактором стає суспільство та близьке оточення, в якому опиняється переселенець:

«‎В Ірландії дуже гарні умови для українців, бо ірландці дуже поважають нас, і підтримують. Для українців тут є безкоштовне проживання та харчування. Люди отримують виплати та для них проводять дуже багато різних курсів безкоштовно, а також українцям надають безкоштовне медичне страхування, яке покриває влада».

Зараз у маленькій країні Ірландії з населенням 5 мільйонів людей, вже проживають понад 60 тисяч українців. 

Але чи варто українцям, які зараз обирають країну для проживання їхати в Ірландію?

Діана вважає, що скоро в країні для українців залишиться тільки безкоштовне житло. Але платити за харчування не є великою проблемою для тих, хто давно приїхав, бо багато українців вже знайшли собі роботу та налагодили життя за ці місяці. 

«Ірландія прекрасна країна й дуже підходить, як для тимчасового, так і для постійного проживання. Втім, зараз я б не радила українцям їхати сюди. Наразі, прийнято закон який рекомендує українцям не їхати, через великі проблеми з житлом. Навіть, ті українці які приїхала раніше й готові платити великі гроші на проживання, просто не можуть знайти собі варіант. Можливо Великобританія буде гарним місцем».

У підсумку Діана Потапцева запевнила, що українці дуже схожі з ірландцями. В них теж були проблеми з сусідом, Британією, тому вони розуміють й підтримують українців.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова

Семаковська Тетяна 15:30, 27 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Росіяни не очікували, що Харків дасть такий спротив. Вони думали, що їх будуть зустрічати з квітами, зустріли…”, — каже Максим Кухар, син загиблого військового Анатолія Кухаря.

Максим написав редакції з проханням розмістити петицію про присвоєння його батьку звання Героя України. Але спершу ми хочемо розповісти історію Анатолія, бо він був одним з тих, хто захищав Бахмут, а ми повинні знати своїх героїв. Підписати петицію можна за посиланням. Наразі є 11 975 голосів з 25 тисяч потрібних.

Харків дав спротив

Харків ДСНС
Харків, 6 жовтня, 2023 рік / фото ДСНС

Максимові 32 роки, він викладач у Харківському національному університеті імені міського господарства імені О. М. Бекова, студентів навчає дистанційно. У самому Харкові зараз неспокійно, каже чоловік, постійні обстріли та прильоти дають свій відбиток на місцевих, але люди продовжують ходити на роботу й місто живе.

Анатолій Кухар / фото надане сином Анатолія

Власне тут з татом Максим провів все життя, батько працював токарем. Але в 2014 році життя родини Кухарів поступово змінювалося, татові друзі пішли захищати країну на схід. А сам Анатолій був впевнений — війна почнеться у більших масштабах, питання поставало тільки — коли.

“Татові друзі розказували усі звірства, які росіяни витворяли на окупованих територіях. У 2017 році батько мені сказав, що коли почнеться повномасштабний наступ — він піде захищати батьківщину. У лютому почалися обстріли в Харкові. Тато зібрав речі, взяв військовий квиток. Спочатку сказав, що пішов на роботу, але я зразу зрозумів, куди він пішов”, — говорить Максим.

Й додає деталь про батька, каже, той був дуже відповідальним. Перед тим як піти на фронт, він попередив всіх на роботі. Разом з Анатолієм пішов його колега, а о 8:30 чоловіки вже були у воєнкоматі. Товариш батька невдовзі загинув.

Анатолій Кухар / фото надані сином Анатолія

Анатолія взяли до Нацгвардії, батальйонна бригада “Спартан”. В перші дні батько Максима захищав рідний Харків.  

“Тато розповідав, що росіяни не дуже хотіли воювати навіть на танках. Боялися наших хлопців з автоматами, танки кидали, і втікали. Опір був сильний, але й смертей було багато”, — згадує у розмові Максим.

Бахмут 

Бахмут
Так виглядає Бахмут в березні 2024 року / скриншот

Після трьох місяців служби на передовій Анатолій офіційно підписав контракт. Його відпустили на кілька днів додому. Після звільнення частини Харківщини, батька Максима відправили на Донеччину, в Бахмут. Був початок 2023 року. Бахмут поступово зменшувався. Батько Максима розповідав, що в місті було багато безпритульних тварин, а ще попри обстріли працювало кілька комунальників.

Насправді тато дуже не хотів йти на війну, але казав, що мав обов’язок. Він майже плакав, коли розказував про Бахмут. Розповідав про родину, яка залишалась в місті: батько, мати й дочка. І дочка, коли були обстріли ще по вулиці ходила. Тато пропонував вивезти їх, але люди просто не хотіли виїжджати. У Бахмуті було жахіття, багато татових побратимів там залишилося”, — згадує чоловік.

Максим з батьком / фото надані сином Анатолія

Харків’янин опинився в Бахмуті, коли основною наступальною силою там були вагнерівці. Максим згадує, за словами батька, це були найбільш професійні війська рф. Наші Сили Оборони трималися до останнього, але через неможливість захищати попередні рубежі, змушені були відступити до району Літака, а самі бої продовжувалися в приватному секторі. Це не зупиняло місцевих, вони продовжували пересуватися між домами.

Батька Максима це дивувало, але потім він говорив, що ймовірно — люди звикли до цього, бо бажання евакуюватися у них не з’являлося.

В середині січня 2023 року Анатолій отримав поранення, й мав право демобілізуватися, але не зробив цього каже Максим. Після лікування батька відправили на навчання у Великобританію, відбір там був дуже скрупульозний, але Анатолія взяли. Максим пояснює, таких людей, як його тата ще требу було пошукати. Він був лідером, добрим та чуйним до хлопців у бригаді, справжнім фахівцем, тому його й відібрали.

Підписати петицію за посиланням, наведіть камеру телефону на зображення

“Тато піклувався просто про молодих хлопців постійно. Жалко їх було. Він тренував їх, розказував, що треба, як треба. Постійно у цих окопах був. Його побратим отримав поранення. Ніхто не хотів йти за ним, а він сам пішов й людину витягнув”, — говорить стишеним голосом співрозмовник. 

Анатолія не стало 7 листопада 2023 року. Він загинув біля села Роботине, Запорізької області. Поховали Анатолія, за його бажанням, на землях його дитинства та юності, селі Борушківці Житомирської області.

“Тато написав мені, що він вийде на зв’язок, але він не вийшов. Тиждень не було жодних новин, я почекав ще пару днів, а потім написав командиру, він повідомив, що тато зник без звісти”, — каже Максим.

Свого батька він згадує з посмішкою. Каже, тато був відповідальним, сміливим і дуже рішучим, він допомагав всім навколо і зазвичай не звертав увагу на свої проблеми. Батько не хотів йти на війну, каже його син. Але не зміг вчинити інакше, казав, що хто, як не він буде захищати свою країну. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Семаковська Тетяна 18:30, 22 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Березін

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за […]

Андрій Полухін та Федір Сорокін

Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені […]

Марія Алєкєєвич

“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з […]

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро