Сьогодні Бахмут в уяві багатьох українців асоціюється як місто, в якому йдуть запеклі бої. Місто-фортеця, яке не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут був центром Донбасу. Тоді Юзівка, яка згодом стала Донецьком, вважалась звичайним містечком Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».

Регіональним центром Донецьк став пізніше – вже при більшовицькій окупації України. А до цього все на Донбасі крутилось навколо Бахмута. 

Зародки українського культурного життя в Бахмуті

Від початку Бахмут розвивався як промислове місто. Тут добували сіль, а згодом знайшли поклади кам’яного вугілля. Українського культурного життя, при російській царській окупації довший час фактично не було. Сюди заїздили лише окремі представники української інтелігенції.

Наприклад, у 1885-1889 року у місті працював вчителем у духовному училищі Бахмута майбутній професор та член НТШ Юхим Сіцінський. Викладав російську мову та закон Божий. Українська мова тоді – згідно із сумновідомим Емським указом – вже десятиліття була під забороною.

У все тому ж Бахмутському духовному училищі навчався і майбутній організатор українського руху в Херсоні Микола Чернявський. Народився він і виріс у Бахмутському повіті.

 Обкладинка першого українського видання у Бахмуті. Фото: Українська правда

У Бахмуті було надруковано – “Донецькі сонети” – у 1898 році. На тлі московської політики тотальної русифікації це була крапля в морі. Але надзвичайно важлива.

У 1899 році у Бахмуті вийшла ще одна збірка Чернявського, присвячена Пантелеймону Кулішу. А в наступному році він став автором передмови до збірки оповідань Куліша, яку надрукував у Бахмуті. 

Щоденна українська газета “Рада” відзначала, що під час революції 1905-1907 років у Бахмуті була невеличка громада. Однак її тоді було роспорошено так, що лиш влітку 1917 року, деякі члени її поверталися з заслання, других же життя розвіяло геть, або так принишкли що і не чуть було про них. Тим не менше українське життя в місті продовжувалось. 

Наслідки русифікації та індустріалізації 

Фрагмент листівки, надісланої в Бахмут на поч. ХХ ст. Фото: Українська правда

Станом на 1911 рік один із дописувачів-українців із Бахмутщини інформував читачів київської газети “Рада”, що увесь повіт вкритий залізницями.

 «Тут день і ніч люди риються в землі, як кроти. А тяжко зароблені гроші відносять в “монопольку”, щоб придбати алкоголь. Все це через “відсутність доброї розваги”, культурного життя», — писав автор. 

Загалом в Бахмуті мешкало тоді лише 23 тисячі містян.

Писали про місцевих, що там де з’являлась горілка, не обходилось без лайки й бійки. Взагалі уголовщина переважно припадала на рудники та заводи, але і села українські – “не ликом шиті”. 

Все це було результатом змосковщення українського селянства. Найгірше було з мовою, українську можна було почути тільки від старих людей, а молодь користувалась “хахляцьким жаргоном”.

Фото: Українська правда

Читайте також: «Мандрівний філософ» в Бахмуті: чи справді Григорій Сковорода був у місті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Ольга, дружина київського князя Ігоря Рюриковича, яка за життя прославилися мудрим правлінням. Бахмутський історик Микита Безмен розповів коротку історію життя княгині.

Коли народилася княгиня Ольга

Точне походження Ольги залишається овіяним легендами. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена до Пскова. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці річки Росі (сьогодні це Вінницька область).

За “Повістю временних літ” Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою у 903 році. У 945 році князь Ігор гине від рук деревлян після кількаразового стягування з них данини. Помста за це древлянам стала жорстокою. 

Маленькому синові Ігоря — Святославові тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий спосіб дій княгині щодо деревлян також міг схилити дружинників на її користь, адже в ті часи, мало яка жінка наважилася б спалити ціле місто за коханого.

Цікаві факти про княгиню Ольгу

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка.  Кажуть, що деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. 

Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники “посікли п’ять тисяч” деревлян. 

Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Чим прославилася княгиня Ольга

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. 

Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши. 

У той час, коли Святослав підріс, Ольга передала княжий престол сину. До самої смерті мудра та сильна княгиня займалася ліберальним впровадженням Християнства на землях Русі-Україні.

Читайте також:

• Історичні перемоги: як путін може повторити долю хана Кончака
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору
• Як київський князь Аскольд змусив Візантію поважати Русь?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія Бахмута багата на незвичайні будівлі з унікальною архітектурою. Чимало з них були побудовані на початку 20 століття, коли місто активно розросталось.

Історик, краєзнавець та завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею. Ігор Корнацький розповів редакції Бахмут IN.UA цікаві факти про історію шести дореволюційних будівель в місті.

Історія Бахмута

Історія Бахмута розпочалася декілька століть тому. З того часу воно пережило багато історичних моментів, які привели його до сучасного стану. На жаль, зруйнованого в наслідок повномасштабного вторгнення.

Бахмутське реальне училище

Бахмутське реальне училище з’явилося в 1911 році. У грудні 1920 року до Бахмута перенесли центр Донецької губернії, а в будинку колишнього реального училища розмістився Донецький губком КП(б)У.

1925 року будівля колишнього Бахмутського реального училища знову стала виконувати освітні функції. Тут відкрилася семирічна школа, яка продовжила традиції реального училища щодо впровадження передового педагогічного досвіду та набула статусу зразкового у місті.

Під час Другої світової війни будівлю зруйнували. Відновлення ж відбулося у 1959 році, де одразу відкрили середню школу №11.

Нині школа називається Бахмутський навчально-виховний комплекс “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 — багатопрофільний ліцей”. Він розташований за адресою: місто Бахмут, вулиця Миру, 22.

Бахмутський окружний суд

Бахмутський окружний суд з’явився в 1912 році. У 20-30-ті роки 20 століття в ньому також працювали судові та слідчі органи, перед початком Другої світової війни — дорожній відділ нквд.

В січні 1942 році, коли в місті правили гітлерівці, будівля слугувала місцем збору єврейського населення міста для подальшого масового знищення в місцевому Бабиному Яру — алебастрових штольнях на околиці міста.

Після війни тут розташовувалися різні радянські установи, а вже за часів Незалежності в ньому працював районний відділ поліції.

Будинок розташований за адресою: місто Бахмут, вулиця Садова, 149.

Азовсько-Донський банк

Азовсько-Донський банк з’явився в місті в 1900 — 1902 роках. В 1917 в ньому працювало місцеве відділення Державного банку. Будинок дивом зберігся від руйнування під час Другої світової війни.

У роки незалежної України в будівлі працювали відділення банку “Україна”, а згодом й “Приватбанку”. Після 2014 році в ньому працювали представники координаційної групи для видачі перепусток на тимчасово неконтрольовану територію. Сучасна адреса — вулиця Незалежності, 60.

Комплекс магазинів у південно-східній частині Торгової площі

Комплекс магазинів у південно-східній частині Торгової площі з’явився на початку XX століття.

На Торговій площі, що знаходилася в центральній частині дореволюційного Бахмута (нині площа Свободи), розміщувалося безліч лавок і магазинів, де йшла жвава торгівля. За радянських часів тут також знаходився універсальний магазин. В період Незалежності в будівлі працювало відділення Райффайзен банк Аваль. Сучасна адреса – вулиця Незалежності, 67.

Бахмутська повітова земська управа

Бахмутська повітова земська управа з’явилася у місті в 1898 році. В цій будівлі розміщувалися органи місцевого самоврядування, які зробили великий внесок у тогочасний розвиток економіки, соціального та культурного життя регіону. У 1917 році над цією будівлею навіть майорів український прапор.

Після 1917 року тут у різні часи розміщувалися Донецький губернський виконавчий комітет, Центральне правління кам’яновугільної промисловості, Управління Північнодонецької залізниці.

До війни в ньому розміщувався Бахмутський фаховий коледж транспортної інфраструктури. Сучасна адреса — вулиця Миру, 8.

Бахмутський вокзал

Вокзал “Бахмут Північно-Донецької залізниці” був збудований у 1913 році на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Будівлю зруйнували у роки Другої світової війни. До цього з нього депортували понад 14 тисяч чоловік до Німеччини. Будівлю відновили у 1953 році

До початку повномасштабного вторгнення будівля виконувала функції міського вокзалу. Сучасна адреса — вулиця Космонавтів, 3.

Читайте також:

• “Підірвали тисячі споруд”: розвінчуємо відомі міфи про деокупацію Бахмута 5 вересня
• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!