“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

Семаковська Тетяна 12:00, 21 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з журналістами, виступати перед натовпами. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року. Складно постійно це згадувати, що відбувалося, як відбувалося, де… Але найскладніше те, коли в журналістів, людей відсутня емпатія. Влітку минулого року мене питали, чи впевнена я, що Сергій досі живий. Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що він живий”.

Це слова Марії Алєксєєвич — дружини полоненого військового, який за наказом вищого командування вийшов з Азовсталі, а потім опинився в бараці Оленівки.

Примітка. Після майже двох років теракту в Оленівці доля 120 людей залишається невідомою. Марія каже, що всіх розкидали по різних колоніях на території росії, тож зараз головна ціль спільноти — це повернути жертв теракту, тих, які отримали поранення та вижили. Відомо, що загалом налічували 59 важкопоранених українців.

Азовсталь

Марія родом з Хмельниччини, зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася через Facebook, у 2018 році. Обоє навчалися на психологів, жили в одному місті.

“Коли ми вперше зустрілися, Сергій мене припідняв та міцно обійняв, і тоді я зрозуміла, що це саме та людина, яка мені потрібна. Це трішки складно пояснити, тому що на той момент ми були не дуже довго знайомі”, — пригадує Марія.

Сергій її зачепив добротою — він допомагав тваринам, а ще випромінював впевненість, рішучість. У перший рік знайомства пара почала жити разом. Сергій якось приніс бездомного кота, він й досі живе з Марією. Ім’я чотирилапого дівчина не розкриває, каже — це дуже особисте.

Сергій з улюбленцем / фото надані героїнею

Пара не раз розмовляла про можливе вторгнення. Дівчина пригадує, що в 2021 році вони навіть планували переїхати жити до Маріуполя, але Сергій відмовив їх від цієї ідеї — начебто передчував, що станеться з містом. Нагадаємо, що у лютому 2022 року почали з’являтися перші дати ймовірного російського вторгнення.

“Якщо говорити про Маріуполь, то навіть звільнені з полону захисники, оборонці Маріуполя говорили, що місто було не підготовлено. Хоча вони намагалися підготуватися, просили допомоги і підтримки, але, на жаль, їм це не надавалося”, — говорить Марія.

Азовсталь
Азовсталь, 2022 рік, росіяни бомблять Маріуполь / фото Маріупольська міська рада

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік Марії доєднався до захисту. Потім опинився на Азовсталі, у Маріуполі. Жодні новини він не розповідав, тому дівчина сама слідкувала за всім, що відбувається, а по телефону пара постійно підтримувала одне одного. Останній раз вона говорила з чоловіком 13 травня 2022 року, за кілька днів до початку виходу. Про вихід з Азовсталі наших військових, за наказом командування, дівчина так само дізналася з новин. Місцеперебування свого чоловіка вона не знала, а потім стався теракт в Оленівці.

“Я не знала, чи Сергій вийшов з Азовсталі насправді. І тільки 19 травня 2022 року я побачила відео на російських ресурсах, вже в колонії в Оленівці, і серед військових я побачила Сергія”, — каже дівчина.

У січні 2023 року, за кілька місяців після теракту (коли була розформована місія ООН, яка мала би розслідувати факти вбивства і поранення військовополонених під час теракту в Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року), жінки почали формувати Спільноту Родин Оленівки.

“До того часу ми ще не знали, що саме нам робити. Тобто кожен родич постраждалого бійця під час теракту потім самостійно звертався як до представників влади, так і до міжнародних організацій. Це не давало абсолютно ніякого результату. Тема теракту в Оленівці з кожним місяцем починала згасати, не цікавилися ні пораненими, ні страченими бійцями”, — пояснює у коментарі Марія.

Вона додає, що рідні військових знають — за кілька днів до теракту полонених відвели в окремий ангар в Оленівці. Росіяни ретельно планували вбивство.

Наша ціль — повернути жертв теракту в Оленівці

Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею
Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею

Масштабна ціль — це домогтися міжнародного розслідування теракту та вшанування пам’яті вбитих захисників. Жодної інформації про тих, хто залишився в полоні, немає. Червоний Хрест, який мав би забезпечувати належні умови, не спілкувався з цими полоненими.

Марія згадує, що за кілька днів після теракту до неї зателефонував представник МКЧХ, аби сказати, що вони нічого не знають про її чоловіка — на цьому “корисна” комунікація завершилася. Єдину інформацію, яку дізналася Марія, вона отримала від побратима Сергія, який вийшов з полону.

“Червоний Хрест не виконує свої обов’язки. Він мав бути присутній, коли наші військові виходили з Азовсталі, щоб їх офіційно підтвердити як військовополонених, щоб, умовно кажучи, вони ніде не загубилися на території росії, або щоб з ними нічого не сталося… Рік статус мого чоловіка не могли підтвердити.

Якщо говорити про те, що відбувалося і відбувається в російських тюрмах, то це просто жах. Міжнародний комітет Червоного Христа має відвідувати колонії, але вони цього не роблять. Вони робили такі заяви, що нібито там відвідували колонії, але вони не розголошують деталі, а ще кажуть, що постійно спілкуються з родичами. Зі мною говорили лічені рази”, — говорить Марія.

Вона пояснює, що спільнота хоче налагодити контакт з органами влади на вищому керівництві. Якщо говорити вплив, то жінки мають надію на МЗС — тут головне завдання стала співпраця із міжнародною спільнотою, залучення до акцій підтримки полонених діаспори та іноземців.

Поки тема Оленівки звучатиме — буде можливість повернути полонених додому живими. Раніше у обміні наших військових вже брали участь Саудівська Аравія, Туреччина. Марія розмірковує, що ці країни й надалі можуть допомагати з обміном за підтримки нашого МЗС. Міністерство наразі не достатньо комунікує з родинами полонених, але зрушення вже є.

Російські військові в полоні

Оленівка (2)
Жінки чекають повернення своїх рідних додому / фото надане героїнею

Минулого року у мережі опублікували фото умов, в яких знаходяться російські військовополонені на території України. Охайні чисті кімнати, гаряча їжа, душові кабіни та туалети — все це різко контрастує з тими умовами, в яких перебувають українські полонені.

Ми запитали Марію, чи, на її думку, такі умови мають бути забезпечені російським полоненим:

“Я не знаю, як це може бути не добре. Ми маємо виконувати норми Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими. Єдине, що я вважаю, що ми не маємо додатково покращувати їм умови. Наприклад, те, що стосується якихось свят, що вони можуть спілкуватись вільно по телефону зі своїми рідними в той час, як українським військовополоненим цього не дають. Я вважаю, це трішки занадто. Але те, що загалом умови утримання в них відповідають всім нормам Міжнародного гуманітарного права, це, звичайно, добре”.

Нагадаємо, що більшість наших полонених не отримують листи від рідних, їм не дозволяють спілкуватися. Марія додає, що, попри невідомість, вона бачить велику підтримку від людей — як всередині країни, так й поза її межами. Жінки щодня говорять про Оленівку, і дівчина не приховує, що це важко. Важко тримати цю тему в інформпросторі.

***

Марія Алєксєєвич
Марія Алєксєєвич на заході ОБСЄ / фото надане героїнею

Якби не стався теракт в Оленівці, якби мій чоловік не був полоненим, я би не виходила в публічний простір. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року.

І це тяжко, по-перше, морально буває складно постійно це згадувати, тобто, що відбувалося, як відбувалося, але найскладніше те, коли в людей відсутня емпатія. У мене, наприклад, було таке питання влітку минулого року: “Чи впевнена я, що Сергій досі живий?”.

Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що Сергій живий. Я не маю про нього зараз інформації, але я її шукаю, я намагаюся робити від себе все можливе для того, щоб повернути його додому живим з полону.

Є дуже приватні питання, яких б краще ніколи не ставили. Питали: “Чи сниться вам Сергій?”, “А в якому контексті він вам сниться?” або “Чи відчуваємо ми з Сергієм одне одного зараз?” Ці питання, я вважаю, недоречними теж, тому що, по-перше, це особисте, по-друге, це, може, грубо скажу, але це трішки тупі питання.

Я не знаю, що зараз відчуває Сергій — я знаю тільки те, що він перебуває в полоні, і що, я надіюся, він тримається. Я вірю в це.

Марія Алєксєєвич разом з іншими жінками щодня нагадує про Оленівку — нещодавно дівчина виступила в ОБСЄ, де розповідала про українських полонених. Щодня голос, який лунає про жертв та полонених Оленівки, робить їх видимими.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“145 собак вивезли за один день”: як бахмутський притулок для тварин “Лада” евакуював тварин під обстрілами

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:40, 28 Листопада 2025
Граф та Ліза / ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.

Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.

Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали  від жорстокого поводження власників чи бойових дій. 

Перший день війни: паніка й порожні полиці

Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.

Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.

Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.

Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.

Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом. 

Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.

Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.

Лада — собака, названа на честь товариства / фото Бахмутське товариство “Лада”

Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.

Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.

Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів

Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.

Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.

Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.

Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.

Як тварини переживали поїздку

Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.

Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.

Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.

Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.

Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:

Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.

Граф у власному вольєрі / фото Бахмутське товариство “Лада”

З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.

Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.

Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.

Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів

Одна з евакуйованих собак у притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”

Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.

Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”

Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:

Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.

Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.

Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.

У притулку визнають, що складнощі  часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.

Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.

Що тримає команду сьогодні

Пес Арчі в притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”

Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.

Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.

Як допомогти притулку “Лада”

Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.

  • Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
  • Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
  • ПУМБ: 5355 2800 3944 9234;
  • Банка Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/2BDRYuBHQX;
  • Номер картки Банки: 5375 4112 0465 1983;
  • PayPal: [email protected].

Примітка. Матеріал створено у межах участі в конкурсі “Співпростір”, за підтримки ГО “Ю-Хартс Україна” та Kormotech.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок

Валентина Твердохліб 18:00, 26 Листопада 2025
адаптивний одяг

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

адаптивний одяг
Подушки-кісточки / фото надане героїнею

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Адаптивний одяг / фото надане героїнею

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

В асортименті є шорти, штани, футболки і лонгсліви / фото надане героїнею

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Футболка на липучках / фото надане героїнею

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Важливо Історії

“145 собак вивезли за один день”: як бахмутський притулок для тварин “Лада” евакуював тварин під обстрілами

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким […]

15:40, 28.11.2025 Скопіч Дмитро
адаптивний одяг
Історії

Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для […]

Історії

Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання […]

Історії

“Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі […]

бахмут
Історії

Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала […]