“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

Семаковська Тетяна 12:00, 21 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з журналістами, виступати перед натовпами. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року. Складно постійно це згадувати, що відбувалося, як відбувалося, де… Але найскладніше те, коли в журналістів, людей відсутня емпатія. Влітку минулого року мене питали, чи впевнена я, що Сергій досі живий. Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що він живий”.

Це слова Марії Алєксєєвич — дружини полоненого військового, який за наказом вищого командування вийшов з Азовсталі, а потім опинився в бараці Оленівки.

Примітка. Після майже двох років теракту в Оленівці доля 120 людей залишається невідомою. Марія каже, що всіх розкидали по різних колоніях на території росії, тож зараз головна ціль спільноти — це повернути жертв теракту, тих, які отримали поранення та вижили. Відомо, що загалом налічували 59 важкопоранених українців.

Азовсталь

Марія родом з Хмельниччини, зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася через Facebook, у 2018 році. Обоє навчалися на психологів, жили в одному місті.

“Коли ми вперше зустрілися, Сергій мене припідняв та міцно обійняв, і тоді я зрозуміла, що це саме та людина, яка мені потрібна. Це трішки складно пояснити, тому що на той момент ми були не дуже довго знайомі”, — пригадує Марія.

Сергій її зачепив добротою — він допомагав тваринам, а ще випромінював впевненість, рішучість. У перший рік знайомства пара почала жити разом. Сергій якось приніс бездомного кота, він й досі живе з Марією. Ім’я чотирилапого дівчина не розкриває, каже — це дуже особисте.

Сергій з улюбленцем / фото надані героїнею

Пара не раз розмовляла про можливе вторгнення. Дівчина пригадує, що в 2021 році вони навіть планували переїхати жити до Маріуполя, але Сергій відмовив їх від цієї ідеї — начебто передчував, що станеться з містом. Нагадаємо, що у лютому 2022 року почали з’являтися перші дати ймовірного російського вторгнення.

“Якщо говорити про Маріуполь, то навіть звільнені з полону захисники, оборонці Маріуполя говорили, що місто було не підготовлено. Хоча вони намагалися підготуватися, просили допомоги і підтримки, але, на жаль, їм це не надавалося”, — говорить Марія.

Азовсталь
Азовсталь, 2022 рік, росіяни бомблять Маріуполь / фото Маріупольська міська рада

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік Марії доєднався до захисту. Потім опинився на Азовсталі, у Маріуполі. Жодні новини він не розповідав, тому дівчина сама слідкувала за всім, що відбувається, а по телефону пара постійно підтримувала одне одного. Останній раз вона говорила з чоловіком 13 травня 2022 року, за кілька днів до початку виходу. Про вихід з Азовсталі наших військових, за наказом командування, дівчина так само дізналася з новин. Місцеперебування свого чоловіка вона не знала, а потім стався теракт в Оленівці.

“Я не знала, чи Сергій вийшов з Азовсталі насправді. І тільки 19 травня 2022 року я побачила відео на російських ресурсах, вже в колонії в Оленівці, і серед військових я побачила Сергія”, — каже дівчина.

У січні 2023 року, за кілька місяців після теракту (коли була розформована місія ООН, яка мала би розслідувати факти вбивства і поранення військовополонених під час теракту в Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року), жінки почали формувати Спільноту Родин Оленівки.

“До того часу ми ще не знали, що саме нам робити. Тобто кожен родич постраждалого бійця під час теракту потім самостійно звертався як до представників влади, так і до міжнародних організацій. Це не давало абсолютно ніякого результату. Тема теракту в Оленівці з кожним місяцем починала згасати, не цікавилися ні пораненими, ні страченими бійцями”, — пояснює у коментарі Марія.

Вона додає, що рідні військових знають — за кілька днів до теракту полонених відвели в окремий ангар в Оленівці. Росіяни ретельно планували вбивство.

Наша ціль — повернути жертв теракту в Оленівці

Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею
Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею

Масштабна ціль — це домогтися міжнародного розслідування теракту та вшанування пам’яті вбитих захисників. Жодної інформації про тих, хто залишився в полоні, немає. Червоний Хрест, який мав би забезпечувати належні умови, не спілкувався з цими полоненими.

Марія згадує, що за кілька днів після теракту до неї зателефонував представник МКЧХ, аби сказати, що вони нічого не знають про її чоловіка — на цьому “корисна” комунікація завершилася. Єдину інформацію, яку дізналася Марія, вона отримала від побратима Сергія, який вийшов з полону.

“Червоний Хрест не виконує свої обов’язки. Він мав бути присутній, коли наші військові виходили з Азовсталі, щоб їх офіційно підтвердити як військовополонених, щоб, умовно кажучи, вони ніде не загубилися на території росії, або щоб з ними нічого не сталося… Рік статус мого чоловіка не могли підтвердити.

Якщо говорити про те, що відбувалося і відбувається в російських тюрмах, то це просто жах. Міжнародний комітет Червоного Христа має відвідувати колонії, але вони цього не роблять. Вони робили такі заяви, що нібито там відвідували колонії, але вони не розголошують деталі, а ще кажуть, що постійно спілкуються з родичами. Зі мною говорили лічені рази”, — говорить Марія.

Вона пояснює, що спільнота хоче налагодити контакт з органами влади на вищому керівництві. Якщо говорити вплив, то жінки мають надію на МЗС — тут головне завдання стала співпраця із міжнародною спільнотою, залучення до акцій підтримки полонених діаспори та іноземців.

Поки тема Оленівки звучатиме — буде можливість повернути полонених додому живими. Раніше у обміні наших військових вже брали участь Саудівська Аравія, Туреччина. Марія розмірковує, що ці країни й надалі можуть допомагати з обміном за підтримки нашого МЗС. Міністерство наразі не достатньо комунікує з родинами полонених, але зрушення вже є.

Російські військові в полоні

Оленівка (2)
Жінки чекають повернення своїх рідних додому / фото надане героїнею

Минулого року у мережі опублікували фото умов, в яких знаходяться російські військовополонені на території України. Охайні чисті кімнати, гаряча їжа, душові кабіни та туалети — все це різко контрастує з тими умовами, в яких перебувають українські полонені.

Ми запитали Марію, чи, на її думку, такі умови мають бути забезпечені російським полоненим:

“Я не знаю, як це може бути не добре. Ми маємо виконувати норми Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими. Єдине, що я вважаю, що ми не маємо додатково покращувати їм умови. Наприклад, те, що стосується якихось свят, що вони можуть спілкуватись вільно по телефону зі своїми рідними в той час, як українським військовополоненим цього не дають. Я вважаю, це трішки занадто. Але те, що загалом умови утримання в них відповідають всім нормам Міжнародного гуманітарного права, це, звичайно, добре”.

Нагадаємо, що більшість наших полонених не отримують листи від рідних, їм не дозволяють спілкуватися. Марія додає, що, попри невідомість, вона бачить велику підтримку від людей — як всередині країни, так й поза її межами. Жінки щодня говорять про Оленівку, і дівчина не приховує, що це важко. Важко тримати цю тему в інформпросторі.

***

Марія Алєксєєвич
Марія Алєксєєвич на заході ОБСЄ / фото надане героїнею

Якби не стався теракт в Оленівці, якби мій чоловік не був полоненим, я би не виходила в публічний простір. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року.

І це тяжко, по-перше, морально буває складно постійно це згадувати, тобто, що відбувалося, як відбувалося, але найскладніше те, коли в людей відсутня емпатія. У мене, наприклад, було таке питання влітку минулого року: “Чи впевнена я, що Сергій досі живий?”.

Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що Сергій живий. Я не маю про нього зараз інформації, але я її шукаю, я намагаюся робити від себе все можливе для того, щоб повернути його додому живим з полону.

Є дуже приватні питання, яких б краще ніколи не ставили. Питали: “Чи сниться вам Сергій?”, “А в якому контексті він вам сниться?” або “Чи відчуваємо ми з Сергієм одне одного зараз?” Ці питання, я вважаю, недоречними теж, тому що, по-перше, це особисте, по-друге, це, може, грубо скажу, але це трішки тупі питання.

Я не знаю, що зараз відчуває Сергій — я знаю тільки те, що він перебуває в полоні, і що, я надіюся, він тримається. Я вірю в це.

Марія Алєксєєвич разом з іншими жінками щодня нагадує про Оленівку — нещодавно дівчина виступила в ОБСЄ, де розповідала про українських полонених. Щодня голос, який лунає про жертв та полонених Оленівки, робить їх видимими.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Власна справа після переїзду: як переселенка з Костянтинівки запустила виробництво сублімованої їжі

Валентина Твердохліб 11:50, 14 Травня 2025
сублімованої

Олена Хатмулліна — підприємиця з міста Костянтинівка Донецької області. Тут вона мала власний бізнес з чотирма напрямками виробництва. Через війну жінка евакуювалась на Тернопільщину, куди перевезла й виробничі потужності. В новій громаді підприємиця започаткувала власну справу — виготовлення сублімованої їжі.

Про свій переїзд, відкриття нової справи і плани на майбутнє Олена Хатмулліна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Життя до війни і евакуація на Тернопільщину

Олена Хатмулліна родом з Костянтинівки. Тут вона займалася підприємництвом за різними виробничими напрямками: санітарно-гігієнічна продукція, миючі засоби, виготовлення мікрозелені та сублімованих овочів і фруктів.

Костянтинівка / фото Вікіпедія

Початок повномасштабного вторгнення не змусив жінку опустити руки і вона відкрила ще один напрямок роботи — перепелину ферму. Та коли безпекова ситуація почала погіршуватись, вона вирішила евакуюватись і вивезти виробничі потужності.

“Коли почалась повномасштабна війна, ми ще довго продовжували працювати на Донеччині. Я ще й започаткувала там невеличку перепелину ферму, тому що співробітники залишались і треба було якось їх підтримувати. Наприкінці 2022 року я вирішила евакуюватись, виїхала у Тернопільську область, місто Шумськ. З собою я забрала деяке обладнання, але остаточно ми релокувалися в жовтні 2024 року. Таке рішення ухвалила, коли остаточно зрозуміла, що навряд чи ми найближчим часом повернемось, і в Костянтинівці стало досить небезпечно”, — розповідає Олена Хатмулліна.

Більшість робіт з релокації бізнесу підприємиця робила власним коштом.

Початок власної справи у новій громаді

Евакуювавшись на Тернопільщину, підприємиця змінила напрямок роботи, адже змінилась місцевість для роботи. Тому жінка вирішила шукати нові можливості для започаткування власної справи.

“Відновити власну справу і ті напрямки, які були раніше, мені не вдалося, тому що, на жаль, те, що було перспективно в нашому регіоні, нікому не потрібно тут, у західній частині України. В цих регіонів різний виробничий потенціал. Коли я все порахувала, то побачила, що просто немає сенсу відновлювати, краще і простіше започаткувати щось нове. Я почала шукати “родзинку” тут, у Тернопільській області. Шумськ — це маленьке містечко, і поблизу є багато сіл. Тому тут переважає сільське господарство, люди вирощують овочі і фрукти. Тому я подумала, що треба щось на цьому робити, тому що іншої промислової переваги я не бачила. Це було єдине, на що я могла опиратись”, — розповідає підприємиця.

Олена Хатмулліна на власному виробництві / фото Олена Хатмулліна

Маючи деяке обладнання для сублімації овочів і фруктів, Олена Хатмулліна вирішила запустити виробництво сублімованої їжі. Але не просто фруктів чи овочів, а вже готових страв. Мотивацію жінці дав її брат-військовий, який розповів про потребу у швидкій гарячій їжі.

“Мій брат — військовий. І він постійно казав: “Придумай щось таке, щоб можна було швидко готувати, і щоб воно було смачне, як вдома, щоб можна було їсти військовим”. Так я почала експериментувати, а побратими з підрозділу мого брата стали моїми дегустаторами. Отак у мене і виник перший напрямок, який започаткувала вже на новому місці — це сублімована їжа швидкого приготування.

Цілий рік я працювала над цим напрямком. Коли я зрозуміла, саму технологію як воно має робитись і як готуватись, коли відточила всі страви, то потім почала робити документи, технічні умови, лабораторні випробування на безпечність харчових продуктів. Щоб мій продукт був безпечний. Потім я залучала грантові кошти, за які я придбала велике обладнання, що дозволило виготовляти цю продукцію в більшому об’ємі”, — розповідає Олена Хатмулліна.

Сублімовані страви / фото Олена Хатмулліна

Робота над продуктом тривала майже рік, і в березні 2024 року його випустили в широке виробництво. Велику увагу приділили питанню безпеки продукції і лабораторним дослідженням.

“Робота над цим продуктом тривала майже рік, тому що це харчові продукти і їх потрібно було тестувати. Найважливішим було протестувати термін зберігання, щоб страви не псувалися і залишались якісними. Потім проводили лабораторні дослідження на макро- і мікробіологію, це теж був серйозний процес. І вже на початку 2024 року ми запустили інтернет-магазин і продаж через соцмережі”, — розповідає Олена Хатмулліна.

Допомогу в розвитку бізнесу надала і Шумська громада. У 2023-2024 роках Олена Хатмулліна орендувала кухню у приватному кафе. Та коли виробництво почало розширюватись, на кухні не вистачало місця. До того ж приміщення виставили на продаж і в підприємиці не було гарантій, що вона зможе там лишитись.

Тоді пані Олена звернулась за допомогою в міськраду, де їй допомогли. Жінці надали в оренду кухню в закритому сільському дитсадку. В січні 2025 року підприємство переїхало туди і облаштувало кухню за стандартами.

Тренд на здорову їжу

Наразі в асортименті бренду “Пожива” є 22 страви швидкого приготування. Це перші та другі страви і лінійка веганського меню. Власниця бізнесу розповідає, що її клієнтами є переважно мандрівники та офісні працівники. Також ця продукція популярна серед військових. Їм надають знижку на придбання страв.

“Переважно це люди, які ведуть активний спосіб життя, живуть у великих містах, люди, які багато їздять у відрядження чи подорожують. Тобто ті, в яких немає часу готувати їжу. Також це офісні працівники з великих міст, які витрачають багато часу на дорогу до роботи і не хочуть витрачати багато часу для приготування їжі вдома. Також це одинокі чоловіки або жінки, які не хочуть готувати. І, звісно, військові. Для них у нас діє 20% знижки на всі страви”, — розповідає підприємиця.

Сублімовані страви частко замовляють туристи, які ходять в гори / фото Олена Хатмулліна

Наразі мета Олени Хатмулліної — зруйнувати стереотип про те, що швидка їжа це некорисно. Навпаки, сублімовані страви підтримують тренд на здорове харчування. Їх можна вживати і дітям до року.

“Сублюмована їжа — це напрямок здорового харчування, який я популяризую. Вона не містить ні консервантів, ні хімічних домішок, ні ГМО. Тут повністю природні компоненти, так, як ви готуєте вдома. Просто вона висушена в особливий спосіб за допомогою вакууму. Зі страв випаровується волога, і коли ви додаєте окріп, вона повністю відновлює свою структуру і смакові якості. Сам спосіб приготування і метод сублімації дозволяє залишати 95% корисних речовин у страві. Наразі в суспільстві панує стереотип, що швидка їжа — це некорисна їжа. Тому ми зараз ламаємо думки, які були зацементовані роками, що швидке харчування порівнюють з “мівіною” і що це дуже небезпечно для здоров’я”, — каже Олена Хатмулліна.

Окрім готових страв, пані Олена виготовляє ще й корисні смаколики — пастилу. А в майбутньому також планує запустити лінійку дієтичного харчування на основі перепелиних продуктів.

Фруктова пастила / фото Олена Хатмулліна

“З Костянтинівки ми забрали обладнання з перепелиної ферми, а також закупили нове за грантові кошти. Завдяки цьому в лютому 2025 року я запустила невеличку перепелину ферму на півтори тисячі перепілок. Зараз я маю на мети популяризувати перепелині продукти, тому що, як я помітила, в західних регіонах вони не такі популярні, як були у нас на сході”, — поділилась планами підприємиця.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Життя йде, а ми сидимо?”: як троє бахмутянок на Полтавщині будують усе з нуля

Семаковська Тетяна 17:15, 13 Травня 2025
Бахмутянка Олена з саджанцями / фото Instagram

Три жінки, три долі, один зруйнований дім Бахмут — і однакове рішення: не зламатися. Вони були змушені залишити рідне місто. Але Олена, Оксана та Євгенія — мами, переселенки, жінки з руками, які не опускаються — обрали починати з нуля. Вони виграли грант у проєкті “Ніжна” від БО “Світло Надії”, і тепер будують нове, жінок не спиняють труднощі. У когось вітер зірвав теплицю, а у когось бджоли не зібрали першого меду, — та всі троє обрали рух. Обрали дію.

Головне не боятись щось робити, бо коли ти сидиш на місце — нічого не відбудеться. Життя йде вперед, й нам треба йти. Подаватися на гранти я б радила всім. Вийде чи не вийде — ви нічого не втрачаєте, а ось досвід отримуєте,

Євгенія // бахмутянка

Історії трьох жінок — сьогодні в матеріалі Бахмут IN.UA

Пасіка бахмутянки в Кременчуці

Оксана з міста Бахмут евакуювалась на Полтавщину, у місто Кременчук. Чоловік жінки служить на фронті, а вона виховує їх 4 дітей та починає власну справу: бджільництво. Пані Оксана виграла грант, який дозволив їй розвинути свою ідею.

Пані Оксана / фото надане героїнею

“В Бахмуті я теж займалась бджільництвом, але це було більше як хобі. У нас з чоловіком була будівельна фірма, все наше обладнання, що було в Бахмуті, знищено. Чоловік пішов на фронт, а я приїхала з 4 дітьми сама у Кременчук. Крутилась, крутилась і зрозуміла, що так себе з 4 дітьми не зможу забезпечити, держава мені теж такі гроші не дає, бо оренда житла, комунальні, речі для дітей, їжа — це все гроші”, — пояснює бахмутянка.

Тож вона вирішила діяти — спочатку придбала у дачному кооперативі ділянку на 12 соток, між полями лаванди та акації біля Кременчука. Вирішила, що тут буде облаштовувати пасіку, і така робота виявилась для матері прийнятною: звичайний графік з 8 до 5 вечора для жінки не підходить, бо діти мають свої потреби, й за ними потрібно доглядати, каже пані Оксана.

“Я планую продавати мед та продукти бджільництва. Ідей в мене багато: наприклад створити безбар’єрну пасіку для екскурсій, можливо переробляти мед”, – ділиться жінка.

Перший грант жінка побачила в соцмережах від благодійного фонду “СОС Дитячі містечка”, куди вона сама склала та заповнила заявку і пройшла відбір. Завдяки цьому пані Оксана виграла кошти, за які закупила обладнання для облаштування пасіки. А другий грант від БО “Світло Надії” мав невелике фінансування, але був націлений на навчання. 

Сподобався матеріал — підтримай нашу редакцію за посиланням. Бахмут живе тут!

Жінка облаштувала пасіку / фото надане героїнею

Й це для пані Оксани стало відкриттям, бо їй, як мамі 4 дітей, не раз доводилося стикатися зі стереотипами, що багатодітна дорівнює неблагополучна. А на курсі працювали з психоемоційною підтримкою, вчили жінок усвідомлювати, що вони насамперед особистості.

“Мені дали зрозуміти, що я можу діяти сама як жінка, мені не потрібно ні на кого чекати. Ми всі потроху починаємо рухатися вперед — ми були застопорені, думали, що ми повернемось. Але починаєш розуміти, що повертатися немає куди й потрібно щось робити”.

Збувати продукти бджільництва бахмутянка планує як онлайн, так і офлайн в Кременчуці.

Органічні овочі

Теплицю, яка була пошкоджена, залатують / фото Instagram

Бахмутянка Євгенія в місті мала приватну ділянку, де разом з родиною вирощували на продаж розсаду та овочі. Також для збуту тримали перепілок, кролів, курей та качок. У березі 2022 року через вторгнення росіян жінці довелося виїхати: всього родині довелося переїжджати три рази, а зупинилися вони на Полтавщині у Кременчуці. Родина вирішила придбати земельну ділянку.

“Я побоялась, звісно, бо невідомо, що завтра, але чоловік та діти мене підтримали. Кажуть: “Життя йде, а ми сидимо та чекаємо чогось”, — каже бахмутянка.

На земельній ділянці родина встановила теплицю, щоб вирощувати овочі, а потім через погану погоду теплиця перевернулась та порвалась. Бахмутяни самотужки її і залатали. Коли жінка думала, що робити далі, знайома сказала, що побачила грант, на який та може податися.

“Чоловік та діти мене підтримали, бо від спроби ми ж нічого не втрачаємо. Ми всією родиною писали цей грант, це перший раз в житті я робила. І скажу, що коли ти це робиш не один, а з такою підтримкою, як у мене — це не складно”, — ділиться жінка. 

Заявка бахмутянки пройшла, а після цього свій проєкт довелося ще захищати. Це вже був складніший етап: кожній учасниці випадав номерок, під яким вона виступала. Євгенія витягла 29 номер та зрозуміла — це знак, бо 29 день народження у її молодшого сина.

“Нервувалась трохи перед виступом, але розказала все, як є: що я сама з Бахмута, що займалася вирощуванням овочів, що на балконі висадила близько 200 кущів, хоча потім чоловік нагадав, що їх більше”, — згадує бахмутянка.

Проєкт потрапив до переліку переможців, й тепер пані Євгенія планує продавати вирощені без хімікатів овочі. Жінка веде свій Інстаграм, де ділиться буднями, як працює з рослинами. Крім цього, вона ще працює на двох роботах, але все одно знаходить час на свою справу.

Саджанці від бахмутянки в Харкові

Саджанці бахмутянки / фото Instagram

Бахмутянка Олена в рідному місті близько 10 років займалась рослинами. Це була родина справа її чоловіка, разом з ним вирощували саджанці. Це були декоративні рослини: туї, ялівці, ялинки, сосни тощо. Раніше бахмутянка працювала у банку й агробізнесом не цікавилась, але несподівано для себе відкрила — саме робота з вирощування рослин приносить задоволення.

Саджанці продавали у Харкові, а також на нічному ринку в Ступках, де раз на тиждень бахмутяни могли придбати рослини. Основні продажі були в Харкові, а сам павільйон уцілів й тут досі можна купити саджанці від бахмутян.

У квітні 2022 року, — після того, як почалася повномасштабна війна, — Олена евакуювалася до Кременчука. 

“Ми не встигли вивезти нічого: ні обладнання, ні рослини, все залишилося там. Поки це було можливо за нашою ділянкою в Бахмуті доглядали сусіди”, — каже бахмутянка.

Згодом жінка дізналася, що весь їх родинний бізнес в Бахмуті зруйнований. Пані Олена пішла працювати касиркою, але зрозуміла, що хоче повертатися до садівництва. Родина вирішила не здаватись, а пробувати з нуля створювати справу на Полтавщині: закупили посадковий матеріал та висадили рослини. Перші продажі розпочалися в 2024 році.

Саджанці бахмутянки можна придбати в Харкові / фото Instagram

“Я почала цікавитися грантами, перший мій досвід подачі на грант був від програми Карітас у 2024 році. Сестра мені порадила подаватися й в мене вийшло — ми виграли грант, за котрий придбали культиватор та інше обладнання. Це допомогло нам стартувати, бо нам потрібні були фінансові вкладання. А другий грант був від благодійної організації “Світло Надії”, — каже бахмутянка.

Тут жінок навчали азам маркетингу, також була психологічна підтримка. А по завершенню навчання учасниці отримають виплати на обладнання для бізнесу.

“Нас навчили бути більш відкритими до світу, вести соцмережі та показувати свою роботу. І я вже бачу результати. Цей сезон для нас пройшов добре, рослини розібрали, звісно не в нуль, але це гарний результат”, — каже бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Власна справа після переїзду: як переселенка з Костянтинівки запустила виробництво сублімованої їжі

Олена Хатмулліна — підприємиця з міста Костянтинівка Донецької області. Тут вона мала власний бізнес з чотирма напрямками виробництва. Через війну жінка евакуювалась на Тернопільщину, куди […]

“Життя йде, а ми сидимо?”: як троє бахмутянок на Полтавщині будують усе з нуля

Три жінки, три долі, один зруйнований дім Бахмут — і однакове рішення: не зламатися. Вони були змушені залишити рідне місто. Але Олена, Оксана та Євгенія […]

театр моди

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, […]

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона […]

“Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  […]