Юлія Тимчак засновниця ГО «Чарівні Руни» родом із села Званівка, через повномасштабне вторгнення жінці довелося евакуюватися до Івано-Франківська. Тут вона проживає у притулку для переселенців разом з дітками. Раніше, на території шелтеру не було передбачено зони дозвілля для малечі, тож мешканці самі організувалися й створили простір для дітей.
Пані Юля поділилася з редакцією, як мешканцям шелтеру вдалося покращити свій дім, а також розповіла про подальші плани.
Дім в евакуації. Шелтер для комфортного життя
Малеча у шелтері має власний батут/ Фейсбук
Мешканка Званівки Юля Тимчак разом з дітьми евакуювалася в Івано-Франківськ, а батько родини Андрій Тимчак захищає сім’ю на Сході. У новому домі “Шелтер для комфортного життя”, де живе Юлія, проживає близько 70 людей. Всі вони із вразливої соціальної категорії: це діти загиблих Героїв, самотні мами з дітьми, багатодітні родини, люди з інвалідністю тощо.
Шелтером опікується благодійна організація, пояснює Юлія Тимчак. Побачивши, що мешканці притулку активні та самостійно намагаються покращити свої умови проживання, благодійники вирішили посприяти їх ініціативі.
Ремонт у притулку зробили завдяки організації “Металаб”, вони ремонтували тут внутрішні комунікації. Ми вирішили ще організувати простір для дітей, бо для них розваг тут не було. З одного вікна у нас промбаза, а з другого склади, фури й калюжі. У нас навіть були відео, де дітки купалися в калюжах, бо більше зайнятися не було чим.
мешканка притулку // пояснює необхідність створення зони для дітей
Так, вдалося отримати грант від Urban Space 100, ментором проєкту «Шелтер для комфортного життя» став Андрій Черніков, місцевий інвестор, підприємець та керівник ІТ-компанії.
В межах першої фази проєкту до шелтера закупили обладнання та силами мешканців створили велопарковку. Також провели толоки у внутрішньому дворі, закупили батут, тенісний стіл, настільний футбол й хокей, навчальну літературу та крісло-кокон для діток шелтера.
Навчальна література для дітей/ Фейсбук
Ремонтом шелтеру займалась ГО «Металаб» в межах проєкту «КО-ХАТИ» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини в партнерстві з гуманітарною організацією Sign of Hope та IM Swedish Development Partner.
Організація «Рокада» надає меблі в дитячу кімнату та допомагає з облаштуванням шелтеру, надаючи побутову техніку, і закриває частину дрібних ремонтів.
Зараз другий проєкт у нас на стадії розгляду. Ми хочемо закупити індукційні плити, генератор, бо йдуть холоди, а в нас автономне опалення. Плануємо поміняти двері й вікна.
Юля Тимчак // ділиться планами
Мешканці притулку й самі активно покращують свій дім, каже пані Юля. Люди разом посадили клумбу, почистили територію, почали сортувати сміття. До слова, саме компостування й має стати наступним проєктом громади в евакуації.
Читайте також:
Як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
Нове життя бахмутян: родина з Бахмута розповіла, як отримала дім у Київській області
На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.
З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.
Ідея виникла після курсів шиття
У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.
“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.
Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.
“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.
Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.
“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.
Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?
Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.
“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.
Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.
Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.
“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.
Подушки-кісточки / фото надане героїнею
За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.
“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.
Адаптивний одяг / фото надане героїнею
Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?
Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.
Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.
В асортименті є шорти, штани, футболки і лонгсліви / фото надане героїнею
“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.
Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.
“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.
Футболка на липучках / фото надане героїнею
Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”
Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.
Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.
Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.
Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).
На підконтрольній частині Донеччини залишаються 12 770 дітей, евакуація з регіону триває. У зонах активних бойових дій діти відсутні. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей.
Про це під час брифінгу 26 листопада повідомила Юлія Рижикова, начальниця Служби у справах дітей Донецької ОВА.
Евакуація дітей на Донеччині
На території області залишаються проживати 12 770 дітей, евакуація триває.
З зон активних бойових дій дітей евакуювали. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей. Більшість, а саме 453 дитини – залишаються в місті Дружківка. Ще 4 дитини проживають у селищі Комишуваха Краматорської громади, яку нещодавно включили до переліку територій із примусовою евакуацією.
За цей тиждень евакуювали 61 дитину
Протягом останнього тижня в межах примусової евакуації вдалося вивезти:
3 дітей із села Завидове-Кудашове;
45 дітей з Дружківки;
13 дітей із Комишувахи.
Загалом евакуйовано 61 дитину з 45 сімей. Юлія Рижикова зазначила, що з родинами проводять роз’яснювальну роботу. Якщо батьки відмовляються евакуювати дітей, то влада може ухвалити рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, щоб гарантувати безпеку неповнолітніх.
Начальник відділу департаменту цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що:
з початку повномасштабного вторгнення з Донеччини евакуювали 1 316 600 людей, з них 201 600 діти;
близько 300 дітей за цей тиждень виїхали зі своїх місць проживання (не всі за межі області).
Контакти для евакуації
Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.
Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.
Притулок «Лада» від початку повномасштабного вторгнення допомагає чотирилапим тваринам в евакуації, зараз притулок знаходиться на Дніпропетровщині, тут проживає понад стню собак, а днями додалися ще […]
VSIMDIM — це програма адаптації родин, що втратили дім через війну, її ініціювали Кирило Ярко і Тетяна Каменєва. Завдяки цьому проєкту ті, чия домівка окупована […]
До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються […]
