Юлія Тимчак засновниця ГО «Чарівні Руни» родом із села Званівка, через повномасштабне вторгнення жінці довелося евакуюватися до Івано-Франківська. Тут вона проживає у притулку для переселенців разом з дітками. Раніше, на території шелтеру не було передбачено зони дозвілля для малечі, тож мешканці самі організувалися й створили простір для дітей.
Пані Юля поділилася з редакцією, як мешканцям шелтеру вдалося покращити свій дім, а також розповіла про подальші плани.
Дім в евакуації. Шелтер для комфортного життя
Малеча у шелтері має власний батут/ Фейсбук
Мешканка Званівки Юля Тимчак разом з дітьми евакуювалася в Івано-Франківськ, а батько родини Андрій Тимчак захищає сім’ю на Сході. У новому домі “Шелтер для комфортного життя”, де живе Юлія, проживає близько 70 людей. Всі вони із вразливої соціальної категорії: це діти загиблих Героїв, самотні мами з дітьми, багатодітні родини, люди з інвалідністю тощо.
Шелтером опікується благодійна організація, пояснює Юлія Тимчак. Побачивши, що мешканці притулку активні та самостійно намагаються покращити свої умови проживання, благодійники вирішили посприяти їх ініціативі.
Ремонт у притулку зробили завдяки організації “Металаб”, вони ремонтували тут внутрішні комунікації. Ми вирішили ще організувати простір для дітей, бо для них розваг тут не було. З одного вікна у нас промбаза, а з другого склади, фури й калюжі. У нас навіть були відео, де дітки купалися в калюжах, бо більше зайнятися не було чим.
мешканка притулку // пояснює необхідність створення зони для дітей
Так, вдалося отримати грант від Urban Space 100, ментором проєкту «Шелтер для комфортного життя» став Андрій Черніков, місцевий інвестор, підприємець та керівник ІТ-компанії.
В межах першої фази проєкту до шелтера закупили обладнання та силами мешканців створили велопарковку. Також провели толоки у внутрішньому дворі, закупили батут, тенісний стіл, настільний футбол й хокей, навчальну літературу та крісло-кокон для діток шелтера.
Навчальна література для дітей/ Фейсбук
Ремонтом шелтеру займалась ГО «Металаб» в межах проєкту «КО-ХАТИ» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини в партнерстві з гуманітарною організацією Sign of Hope та IM Swedish Development Partner.
Організація «Рокада» надає меблі в дитячу кімнату та допомагає з облаштуванням шелтеру, надаючи побутову техніку, і закриває частину дрібних ремонтів.
Зараз другий проєкт у нас на стадії розгляду. Ми хочемо закупити індукційні плити, генератор, бо йдуть холоди, а в нас автономне опалення. Плануємо поміняти двері й вікна.
Юля Тимчак // ділиться планами
Мешканці притулку й самі активно покращують свій дім, каже пані Юля. Люди разом посадили клумбу, почистили територію, почали сортувати сміття. До слова, саме компостування й має стати наступним проєктом громади в евакуації.
Читайте також:
Як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
Нове життя бахмутян: родина з Бахмута розповіла, як отримала дім у Київській області
Мар’яна Куриця — студентка Бахмутського ЦПТО, яка пише вірші під псевдонімом “Дендритка”. Дівчина родом із Закарпаття та нещодавно вступила у релокований бахмутський навчальний заклад. Саме тут її поезія ожила. Навесні 2026 року Мар’яна взяла участь в конкурсі читців, поетів, художників та фотохудожників пам’яті Володимира Сосюри “Любіть Україну!”. За результатами конкурсу дівчина виграла звання дипломанта II ступеня.
Про своє навчання та творчість Мар’яна Куриця розповіла редакції Бахмут IN.UA.
Про навчання у Бахмутському ЦПТО
Мар’яна Куриця — мешканка Закарпатської області. До Бахмутського ЦПТО вступила, щоб отримати другу освіту. Першою здобула медичну спеціальність, а зараз навчається на кухаря-кондитера. Каже, що хоче поєднати ці дві спеціальності для подальшого розвитку в професійній сфері.
“Я завжди хотіла спробувати вдосконалити, доповнити свою професію. І кухарство, як виявилось, для мене це не щось інше, а навпаки, доповнення до моєї професії. Адже маючи навички кухаря та медичного працівника, можна спробувати себе у сфері здорового харчування, дієтоголії. Я думаю, що поєднання цих двох спеціальностей для мене відкриває інші двері та допоможе принести більше користі світу”, — розповідає студентка.
Обрати навчання в Бахмутському ЦПТО дівчина вирішила після знайомства з новою сусідкою. Це була жінка з Донеччини, яка через війну переїхала на Закарпаття. Вона і порадила Мар’яні вступити до Бахмутського ЦПТО та познайомила її з майбутньою майстринею виробничого навчання.
Пані Мар’яна розповідає, що своїм навчанням вона задоволена. Також вона вдячна викладачам за підтримку її творчої діяльності. Каже, що саме завдяки навчальному закладу змогла показати свою поезію широкому колу читачів.
“Якби не цей заклад, то і, мабуть, ніхто не дізнався про мою поезію. Я і не знала, що комусь може бути цікаво, що є такі конкурси. Взяти участь у конкурсі мені порадила наша викладачка української мови та літератури Інга Анатоліївна Фролова. Вона знала, що я пишу вірші, бо я колись з нею поділилась цим. Саме завдяки цій підтримці, завдяки цьому закладу так трапилося, що я вирішила більше писати, бо побачила, що комусь це цікаво. Справді, якби не ця підтримка колосальна, то моя поезія не побачила б світ”, — каже Мар’яна Куриця.
Мар’яна Куриця / фото надане героїнею
Про участь у конкурсі пам’яті Володимира Сосюри
На конкурс пам’яті Володимира Сосюри студентка подала свій вірш “Молилась”. Він народжувався поступово як реакція на повномасштабне вторгнення. Дівчина каже, що війна змусила її переосмислити життя та зрозуміти власні цінності.
“Цей вірш — це проживання моїх емоцій. Після того, як почалося повномасштабне вторгнення, я передивилась своє життя, побачила, що для мене є цінним. Коли люди проживають такі моменти, як війна чи природні катастрофи, то ми просто перше, за що хватаємось, це за своїх близьких. Нам не потрібно вже ніяких речей, ніяких мрій. Тому після лютого 2022 року я переглянула, що для мене цінне, і побачила, що це насамперед люди. Тому там і вписала у вірші, що “нічого свого в цьому світі я не маю”, нічого не заберу, якщо раптом щось трапиться”, — зазначає пані Мар’яна.
Свій біль і роздуми вона вилила в поезію, яку згодом подала на конкурс.
“Саме цей вірш народжувався як живий організм, якщо можна в анатомічному сенсі сказати. Спочатку це був ніби скелет, тобто задум. Потім у нього з’явилася м’язева маса, це було саме життя. На початку йдеться, що я хотіла втекти від цього болю, полетіти, не бачити його, а потім вирішила просто повернутися, зануритися і пройти через вогонь до перемоги, як потім описала. І вже це як живе серце, живі м’язи, життя, сила”, — так авторка описує створення свого вірша.
***
Молилась я за ворогів – так, за них молилась, Щоб любов у їхні серця струмочком полилась. Бо моє серце запалало і ледь не згоріло, Та якби ж отим теплом зиму розтопило! Розплавила б усю зброю, щоб весна настала, Аби дитина в кожній хаті в мирі виростала. Бо нічого в цьому світі свого я не маю, Як прийде час, то полину — і все залишаю. І бажань у світі цьому ніяких не треба, Тільки б мені полетіти та повище неба. І не бачити того болю, а плачу не чути, І забути теє лихо, війну теж забути. Ой, війно жорстока, що ж ти натворила? Скільки крові невинної ти в землю пролила? Земле наша рідна, як же ти кричала, Коли в коси твої пишні вогонь заплітала? Коли очі твої ясні сльозами налились… Та якби ж то вороги ними та й напились! Ох, не плач, рідненька, бо ще видно сонце, І стукає правда у наше віконце. Із пороху, з пилу виглядає воля, Бо вже браттям-українцям усміхнулася доля. І гинуть люті вороги, і брехня, і горе, Очищається від крові наше Чорне море. З руїн і з бруду ми таки повстали, Розбиті мрії заново зібрали! Ще не вмерла, та не вб’єте ви її ніколи! Завжди будуть вільні, рідні наші гори й доли. Заспіває верховина звуками трембіти, Щоб у мирі виростали всі на світі діти. І полються хай джерельні тут струмки і ріки, А гіркі сльози матерів засохнуть навіки! Скоро степи широкії також заспівають, І вороги народнії швидко повтікають.
***
Як почала займатись творчістю
Пані Мар’яна згадує, що римувати вона почала ще з дитинства, зі шкільних років. Та тоді дівчинка не задумувалась про те, що її рядки можуть складатися у вірші. Перші проби пера, нотатки з римованими рядками вона почала робити у ранньому підлітковому віці, десь у 13 років.
Свої перші вірші юна поетеса вирішила представити людям, але отримала нерозуміння і хейт. Тому на довгий час Мар’яна закинула свою творчу справу.
Своїми віршами авторка хоче давати людям терапевтичний ефект. Тому пише їх не просто, аби вони були десь на папері, а для людей, яким це може відгукнутися. Невипадково Мар’яна обрала собі і псевдонім “Дендритка” від терміну “дендрит”, що в біології означає відросток нервової клітини, який приймає сигнали і передає їх до тіла клітини. Бо дівчина через вірші трансформує свої переживання і біль, щоб допомагати поезією людям.
Мар’яна Куриця / фото надане героїнею
“Я не писала довгий час, а тепер вирішила відновити творчість і стараюся писати на різні теми. Інколи пишу за настроєм, інколи спеціально задаю собі тему. Наприклад, згадую якісь ситуації, які можуть бути в когось і стараюся описати, щоб людина почитала, впізнала і відпустила якийсь свій біль. Я завжди стараюся, щоб мої вірші мали не тільки художній сенс, а ще й психологічно підтримуючий, лікувальний. Наприклад, я писала про неможливе кохання. Щоб людина могла почитати і побачити, що не тільки в неї можуть бути такі переживання. І щоб моя поезія надихнула людину рухатися далі, давала певну силу, підтримку”, — зазначає поетеса.
***
Я хотіла бути твоєю Дендриткою, Зачепитись невидимою ниткою, Бути блиском очей твоїх… Але ти цю мить не зберіг.
Стати твоєю адресою І не бігати за тобою пресою. Ти хочеш мене знищити? А я — поцілунками вишити
На тілі твоїм, як пергаменті, Любові палкої орнаменти. Фантомні твої поцілунки — Ти думаєш, це подарунки? А вони викручують руки.
Ти був один на мільйон — Мій в космосі рідний фотонний нейтрон. Спостерігають за нами Шекспір, Платон і Ньютон.
Більше не буду у кохання гратися, Уявного неба зорями торкатися. Зникати в тумані нічному росою, Танцювати до ранку в пристрасті собою.
Тепер один ниряй в самотній ванній Без своєї ніжної маленької піраньї.
***
Окремо Мар’яна пише вірші про війну. Є в деяких і згадка про Бахмут.
“На конкурсі я представляла Бахмут, оскільки навчаюся в бахмутському закладі. Я навіть переживала, щоб у мене не з’явилось відчуття самозванця. Бо я, наприклад, тут у безпеці і не можу на 100% зрозуміти і пережити ту біль людей. Але я завжди слідкую за новинами, бачу кадри дітей в укриттях, знищені домівки і ніби переношу себе туди емоційно. Навіть інколи відчувала трішки провини, що ось тут я у безпеці, а там так важко. Тому стараюся підтримати всіх людей, як тільки можу: морально, фізично, емоційно, фінансово. У своєму вірші-молитві, де я згадую Бахмут я хочу наголосити про те, що Бахмут це не десь там далеко, а частина нашої єдиної країни. Це як одна артерія, один організм. А ми всі просто як різні клітини тіла, які відчувають єдиний біль”, — каже Мар’яна Куриця.
***
ОДНА АРТЕРІЯ
Між піками Говерли і низами Сходу — Одна артерія, жива вода. Немає меж у болю і свободи, Коли в Бахмуті плаче знов душа.
Я тут, у горах, чую кожен подих, Бо ми — один поріг, одна стіна. В моїх легенях — дим твоїх заводів, В твоїх очах — Карпатська вишина.
Немає міст чужих, всюди є коріння, Чиясь рука крізь бруд, розплавлене каміння Тримає небо над моїм плечем. Розсіче тьму і відчай, як вогнем, Своїм невпинним, праведним мечем.
Я слово підійму, як ліки від утоми, Щоб обійняти степ крізь темний ліс. Ми всі — клітини тіла, спраглі дому, І гомін віри наш до неба вже доріс.
***
Поетеса Мар’яна Куриця зазначає, що планує далі продовжувати свою творчу діяльність. У планах — брати участь і в інших конкурсах, але без мети виграти. Дівчина каже, що її мета не перемоги і визнання, а можливість показати свою поезію людям, яким вона відгукуватиметься і допомагатиме.
Бахмутянка здолала досвідчену суперницю з Іспанії, багаторазову призерку чемпіонатів світу та Європи Карлу Хауме Солер / скриншот з відео
Борчиня з Бахмута Марія Єфремова вийшла до фіналу чемпіонату Європи-2026. Українка впевнено подолала всі етапи турніру та вже сьогодні побореться за “золото”.
Більше читайте у матеріалі Бахмут IN.UA
Бахмутянка Марія Єфремова у фіналі Євро-2026
На чемпіонаті Європи-2026 з боротьби Марія Єфремова, яка представляє Бахмут, стала однією з головних героїнь змагань. Спортсменка успішно дійшла до фіналу у ваговій категорії до 53 кг, повідомляє Асоціація Спортивної боротьби.
Свій виступ на турнірі Єфремова розпочала з перемоги у кваліфікації над “нейтральною” спортсменкою з рахунком 5:1, йдеться про Наталю Малишеву, російську борчиню. У чвертьфіналі вона впевнено здолала представницю Іспанії, а у півфіналі українка здолала титуловану Ванесу Каладзінську з рахунком 9:3. Марія фактично декласувала суперницю, яка є діючою чемпіонкою Європи, віце-чемпіонкою світу та бронзовою призеркою Олімпійських ігор.
У фіналі бахмутянці протистоятиме досвідчена грецька борчиня Марія Преволаракі — чинна чемпіонка Європи.
Для Єфремової це перший дорослий чемпіонат Європи, однак вона вже має вагомі досягнення на молодіжному рівні — перемоги на континентальних першостях у вікових категоріях U17 та U20. Крім Єфремової, до фіналів Євро-2026 також вийшли Ірина Коляденко та Надія Соколовська, які представляють Україну в інших вагових категоріях.
Фінальні сутички за участі українок відбудуться 24 квітня, початок — з 19:00. Дивитися трансляцію можна за покликанням.
Примітка. Марія Єфремова є майстром спорту України міжнародного класу та борчинею змінного складу Школи вищої спортивної майстерності регіону. Атлетка навчалася у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю імені С. Бубки.
Притулок «Лада» від початку повномасштабного вторгнення допомагає чотирилапим тваринам в евакуації, зараз притулок знаходиться на Дніпропетровщині, тут проживає понад стню собак, а днями додалися ще […]
VSIMDIM — це програма адаптації родин, що втратили дім через війну, її ініціювали Кирило Ярко і Тетяна Каменєва. Завдяки цьому проєкту ті, чия домівка окупована […]
До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються […]
