Маленький бахмутянин здобув нагороду на престижному конкурсі в Києві

Семаковська Тетяна 13:50, 29 Січня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

28 січня у Києві відбувся фестиваль-конкурс “Чубинський Fest”, у якому взяв участь 11-річний бахмутянин Захар Пшонка, учень бахмутської Мистецької Школи. Хлопчик посів перше місце в престижному конкурсі.

Як Захару вдалося підготуватися до заходу, як пройшов його виступ — редакція поспілкувалася з мамою Захара, пані Вікторією, а також розпитала його наставницю Ольгу Богданову.

Чубинський Fest

Фрагмент виступу на "Чубинський Fest" / Facebook
Фрагмент виступу на “Чубинський Fest” / Facebook

У неділю 28 січня, в столиці відбувся “Чубинський Fest”, у межах міжнародного двотурового фестиваля-конкурсу учнівської, студентської творчої молоді та дорослих виконавців “Соняшник”. У конкурсі змагалися десятки дітей з різних міст, але перше місце посів 11-річний Захар Пшонка з Бахмута, учень бахмутської Мистецької Школи. Викладачем хлопчика є відома педагогиня Ольга Богданова.

За словами пані Ольги, учень наполегливо займався естрадним співом з 1 вересня 2023 року під її наставництвом, а безпосередньо в неділю 28 січня ще прийшов на урок перед самим виступом. Ця велика сцена для Захара вже не перша, адже хлопчик змалку цікавиться музикою та виступає на заходах. Для участі в конкурсі Захар разом з вчителькою обрали пісню українського композитора Віктора Николишина під назвою “Казковий Уікенд”.

Ольга Богданова / Facebook

Домашня підготовка, зосередженість учня, його наполегливість, а також бажання батьків, щоб дитина розвивалася — в сумі отримали гарний результат. В наш час вийти на сцену з живим звуком — дуже гарна  можливість для дітей,

пояснює Ольга Богданова // наставниця Захара Пшонки

До повномасштабної війни талановиті діти з Бахмута постійно брали участь в “Чубинський Fest”, каже викладачка. На цьому заході є 8 членів журі, які здатні професійно оцінити навички дитини. Естрадний спів Захара та його впевненість на сцені отримали перше місце. Ольга Богданова додає, що завжди приємно чути про перемоги та здобутки бахмутських школярів.

Розвиток творчої дитини

Захар Пшонка з відзанкою / фото надала Вікторія Пшонка
Захар Пшонка з відзанкою / фото надала Вікторія Пшонка

Маленький Захар в Бахмуті опанував академічний вокал, також займався танцями у місцевому ДК, зауважує мама хлопчика Вікторія Пшонка.

Мама Захара розказує, що син почав цікавитися музикою ще з дитячого садочку, а батьки вирішили допомогти дитині займатися улюбленою справою. Навіть в евакуації Захар не припиняє займатися, наприклад, танцювальні рухи, які потрібні для виступів — хлопчик вивчає онлайн з Ольгою Богдановою.

Вікторія Пшонка пояснює, що син дуже вмотивований, він щиро захоплюється музикою, має чіткий розклад навчання, аби вдосконалювати свої навички. Своєю чергою, батьки підтримують сина та вірять в нього. Вчителька Ольга Богданова свого учня описує, як талановиту дитину, яка за останній час має значний прогрес.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Молодь має стати рупором для змін Донецька: погляд політика Аркадія Петросяна

Семаковська Тетяна 14:00, 1 Березня 2024
Аркадій Петросян / фото з особистого архіву героя

Аркадій Петросян — уродженець Донецька, спершу юнак з батьками змушений був переїхати з Горлівки у Слов’янськ у 2014 році, коли росіяни почали війну на Донбасі, а згодом оселився в Бахмуті. Тут він разом з однодумцями організував історичний клуб й почав долучати молодь до політичного життя. Сьогодні Аркадій Петросян політичний діяч й волонтер, донеччанин розповів чому молодь має цікавитися політикою та яким він бачить рідний Донецьк після війни.

Редакція Бахмут IN.UA поцікавилась в Аркадія Петросяна, яким був його життєвий шлях та як повинна відбуватися відбудова в майбутньому.

Волонтери в Україні

Бахмут для Аркадія став новим домом. Тут він вступив до релокованого з Горлівки інституту іноземних мов та здобув освіту за двома напрямками: історик та практичний психолог. Власне, студентське життя підштовхнуло юнака почати вести активну громадську діяльність, в результаті чого з’явилась ГО “Наша Гідність” — до співзасновників увійшли Микита Безмен та Данило Москот.

Це напевно була одна з перших громадських організацій в Бахмуті, яка не була створена при заводі. Ми три молоді студенти були, мені тоді 18 років виповнилося. Я й раніше тяжів до громадської, політичної роботи. Хотілося впливати на рішення в майбутньому,

Аркадій Петросян // політик

Згодом юнак разом зі співзасновниками ГО організував в місті клуб підготовки до ЗНО “Вітер твого часу”, тут діти могли безплатно готуватися. Аркадій згадує, що з маленького осередку утворився справжній науковий осередок, на заняття приходили історики, проводили лекції.  Завдяки цьому проєкту студентам вдалося виграти грант та розробити в Бахмуті історичну олімпіаду.

Аркадій згуртував довкола себе молодь Донеччини / фото з особистого архіву героя

Громадські проєкти та петиція за маршрутку

Своє студентство чоловік згадує з теплотою, розповідає, що чимало вдалося змінити в Бахмуті чи покращити у свідомості молодого покоління.

Ми їздили з молоддю на Хортицю в Запоріжжя, каталася на яхтах. Там дуже прикольно було. Ми робили такі важливі проєкти як боротьба з наркотиками в місті. Згодом нас вже й місцева влада почала впізнавати, й громада. Я став заступником голови студради, вирішив допомагати студентству таким чином,

Аркадій Петросян // політик

Одним з перших проєктів стала петиція про впровадження маршрутки для студентів Горлівського гуртожитку, який звели в Бахмуті. Річ у тому, що від гуртожитку до закладу було незручно діставатися, тож студенти хотіли запровадити транспорт. Підписи збирали навіть офлайн, пригадує Аркадій.

photo 2023 03 07 22 08 29 521c1
Аркадій разом з громадою. Фото: особистий архів героя

Ми зібрали ці підписи, петиція набула розголосу. Міська влада під рішенням сесії підтримала цю петицію, зробили й конкурс, але жодного підприємця, який міг б взятися за цей маршрут не було. Тоді я зрозумів, що потрібно не тільки громадськими інструментами впливати на прийняття рішення, а політичними,

Аркадій Петросян // політик

Паралельно з цим розвивалася ГО “Наша Гідність”. До її складу входили вже близько 70 студентів з різних закладів, разом молодь організовувала багато проєктів, це були кінопокази просто неба, вільний мікрофон та інше.

Під головуванням Аркадія в Бахмуті створили молодіжну раду, він її власне й очолив. Далі Аркадій почав розглядати для себе політичну кар’єру, він балотувався до міськради від партії Порошенка, але Аркадію не вистачало голосів. Втім, через його роботу в місті та вклад в Бахмут — активісту запропонували посаду у виконкомі. Тут він працював до осені 2021 року, а потім отримав підвищення й переїхав до Краматорська, де очолював “Солідарну молодь”.

Відновлення Донеччини після війни

photo 2023 03 07 22 08 29 3 54da4
Донеччанин вручає подарунок дітям / фото з особистого архіву героя

В Краматорську молодий політик розвивав чотири осередки для молоді й очолював, перший власне був в цьому місті, ще три в Бахмуті, Покровську й Маріуполі. До слова, голова Покровського молодіжного осередку зараз боронить Бахмут.

В січні 2022 року мені запропонували балотуватися на посаду мера в Часів Ярі, я мав там невелику впізнаваність. Далі почалася війна і я перейшов до волонтерства, бо там мої навички знадобилися,

Аркадій Петросян // політик

Зараз основна праця для Аркадія — допомагати армії, завдяки ГО спільно Українським Центром міжнародних відносин вдалося розробити банний комплекс для військових, каже чоловік. Чимало волонтерських проєктів допомагає втілити саме “Солідарна молодь”, каже активіст.

Після перемоги Донецька область має виглядати зовсім інакше, політику тут мають робити молоді люди. Донецька область має бути перебудована не за тим совковим принципом, як воно було, а зовсім по-іншому. Та молодь, яка зараз евакуювалася з Бахмута й побачила, як побудована інша інфраструктура, як там все працює — повинна розуміти й хотіти цього для свого міста. У нашого покоління, я вважаю своїм поколінням людей від 18 до 30 років, є історія демократії. Наше покоління не  зможе жити в тоталітарному режимі, свобода у нас в крові,

Аркадій Петросян // політик

На думку Аркадія регіон Донеччини має великий потенціал навіть зараз, мова йде й про економіку, й про природні ресурси, але важливо, щоб цим питанням займалися молоді свідомі люди. 

Якщо безпековий фактор буде вирішений, то Донеччина зможе долучити великих донорів для відбудови,

Аркадій Петросян // політик

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Пережили Голодомор та зустріли дві війни: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової

Семаковська Тетяна 11:40, 1 Березня 2024
Родина Кірсанових
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянка пані Олена написала коментар під постом нашої редакції в Telegram, де ми публікували фотозгадки з Бахмута. На одній із цих світлин була зображена стела на могилі Невідомого солдата. Цю стелу, як виявилося, зробив батько пані Олени, який працював на місцевому підприємстві. Зараз бахмутянка живе в Києві, їй довелося покинути рідний дім. Жінка розповіла нам про історію своєї родини, яка вже двічі зустріла Велику війну. Мама Олени, 93-річна пенсіонерка, ще добре пам’ятає події Другої світової війни. 

Публікуємо спогади пані Олени 

Родинна історія

Місто Артемівськ 1955 рік біля фонтану в парку. На світлині тато та мама Олени. Поруч з татом його рідна сестра Валентина / фото надане героїнею
Місто Артемівськ 1955 рік біля фонтану в парку. На світлині тато та мама Олени. Поруч з татом його рідна сестра Валентина / фото надане героїнею

Олена Кірсанова народилася в 1953 році в місті Бахмут — тоді це ще був на радянський лад Артемівськ. Останні роки праці були на заводі ЗАО Керамік, роботу на якому пані Олена дуже цінувала.

“До речі, багато архітектурних об’єктів в Києві було збудовано з нашої бахмутської лицьової цегли. Це не околиці міста, а центральний елітний район столиці — Печерський, вулиці Щорса, Кловський узвіз, Олеся Гончара, Патаржинського й інші. Саме з Бахмута поставляли для цього цеглу, тому я знаю, що вона наша, у Київ я також їздила у робочі відрядження”, — згадує пані Олена.

Бабушка Даша (татова мама), мій тато, я з 4-місячною Наталкою и сестричка. Вона закінчила Артемівську Музичну  школу на відмінно, Артемівське Музичне  училище ім. Карабіца з червоним дипломом ,  працювала  викладачем скрипки в музичній школі м. Вугледар Донецької обл. ЇЇ учні завжди займали  перші призові міста на різних конкурсах.
Бабуся Дар’я (мама Олексія), Олена Кірсанова з 4-місячною Наталкою та сестричка / фото надане героїнею

Батько бахмутянки, Олексій Медведев, застав німецьку окупацію, ще будучи підлітком. У вересні 1943 року, коли тогочасний Артемівськ звільнили від німців, 14-річний Олексій, щоб прогодувати сім’ю (він був єдиним чоловіком в родині, мав маму та двох молодших сестричок), працював на заводі “Перемога праці” (на той час завод мав іншу назву) в цеху.

“Тато отримав повістку з воєнкомату, і сфотографувався на пам’ять. Але його не призвали, тому що у нього була бронь”, — описує цю світлину бахмутянка.

Олексій Медведев
Олексій Медведев, 1951 рік,/ фото надане героїнею

“Тато працював з 14 років за станком, стоячи на ящику, бо він був дитиною, малий зростом. Він робив все для нашої перемоги. Пам’ятаю тато розказував, що вони були такі стомлені після роботи, що спали на кучі гарячих болтів аж до світанку. За свою роботу вони отримували пайки. Пайок — це був тільки хліб по 500 грамів, його видавали кожного дня. Він все життя віддав цій роботі. Так він до самої пенсії й пропрацював на цьому підприємстві. Брав участь у створенні стели для могили невідомого солдата в Бахмуті. Був бригадиром, а ще дуже фаховим спеціалістом. Його поважали та цінували, він був авторитетом для колег”, — говорить бахмутянка.

Примітка. До стели приходили відзначати День Перемоги на 9 травня — це радянське свято. 

Стела в Бахмуті / фото Олександр Сотников

В Бахмут ціле покоління сім’ї пані Олени потрапило, “завдячуючи сталінському режиму”. Її мама Лідія, яка родом з Житомирщини, (Любарський район, тут у часи Голодомору померло 95% населення) — в два рочки з батьками тікала від Голодомору на Донбас, це був кінець 1932 року, грудень.

Дідусь пані Олени — Парамон помер невдовзі після вимушеного переселення, тоді люди наймалися на важку роботу, дідусь (на той час молодий чоловік 28 років) найнявся  колоти  лід, але через втому провалився під той же лід, його не встигли довезти до лікарні й він помер.

Кожного року пані Олена запалює свічку в день пам'яті жертв Голодомору / фото надане героїнею
Кожного року пані Олена запалює свічку в день пам’яті жертв Голодомору / фото надане героїнею

Родичів мами розкуркулили, бо вони були заможними: займалися землеробством, робили брички та ободи для коней, також були кузнеці в роду. Їх відправили в росію, а через 18 років (після смерті Сталіна) виявилося, що вони були в Іркутську без права переписки, а сама мала Лідія опинилась у селах Луганщини, туди їх забрав родич. Коли почалася Друга світова війна, Лідія переїхала в Артемівськ. 

“Отчима мого забрали в армію, ми тоді жили в Первомайську, близько до лінії фронту. Щоб врятувати дітей від війни, бабуся була вимушена тікати з села, вона зібрала нас малих, а їхали ми повозкою з дітьми в інше село, так опинилися в Новоолександрівці, а потім вже у Артемівську. Німці, коли відходили з сіл, вони забирали в наступне село цивільне населення. Нас забрали в Попасну, німці потім забрали мою бабусю в Артемівську, так і я там опинилася, мені було 13 років”, — каже пані Лідія нам у коментарі.

Надворі був 1941 рік, війна тільки набирала обертів. Мама Олени пам’ятає, як у місто зайшли німецькі солдати, це було 24 жовтня 1941 рік. Жінка наголошує, що вони не поводилися так звірсько, як росіяни. 

1955 рік,  м.Артемівськ.
1955 рік, місто Артемівськ / фото надане героїнею

В цей час Дар’я (мама батька Олени) жила в одному великому будинку, в якому розташовувалася німецька канцелярія. В одному з приміщень проживали офіцери, які допомагали Дар’ї та її дітям.

“Поруч з домом була німецька польова кухня. І завжди, коли німці йшли на обід чи сніданок, то казали моєму татові, щоб він брав з собою каструлю, та ставили його перед собою в черзі. Так родина й виживала”, — пригадує жінка.

Під окупацією місто пробуло від 24 жовтня 1941 року до 5 вересня 1943 року — тоді у нього зайшли війська СРСР. 

Примітка. Офіційні джерела вказують, що окупація Бахмута почалася з листопада, але Олена Кірсанова наголошує, що добре пам’ятає дати, коли німці зайшли в місто, це було 24 жовтня.

Мамі Олени вдалося пережити німецьку окупацію, а вже згодом вона зустріла кохання свого життя Олексія, з яким дівчина познайомилась на танцях в Артемівську.

Початок російського повномасштабного вторгнення

20 травня 2022 року, через три місяці після початку повномасштабного вторгнення, родина Кірсанових евакуювалася до Києва з пакетом найнеобхідніших речей. Про те, що Бахмут буде повністю зруйнованим, не було й думки. 

“Ми мріяли повернутись додому, але зараз вже нічого там не збереглося. Наша квартира, нічого нема… А квартира, де жила моя родина — фото будинку облетіло весь світ. Дім був на вулиці Ватутіна, 25”, — говорить бахмутянка.

Це дім мого прадіда Медведєва Тимофія Дмитровича 1879 р.н.,  родину розкуркулили в 1930 році.  Далі російською : Арестован и приговорен к расстрелу 22 декабря 1937 г.  Реабилитирован в 1989 г.
Дім прадіда Медведєва Тимофія Дмитровича. Його родину розкуркулили в 1930 році, а самого Тимофія розстріляли в 1937 році / фото надане героїнею

За кілька кілометрів від цієї багатоповерхівки був розташований приватний будинок — це було родинне обійстя батька Олени, але в часи колективізації цей дім відібрали й заселили туди чужих людей. Останні роки він пустував. Все життя бахмутянка проходила повз будівлю, але так й не змогла побачити її зсередини.

“Про те, що це був дім нашої родини, страшно було говорити вголос”, — говорить Олена Кірсанова.

На 75 роковини Голодомору пані Олена вирішила принести квіти до фундаменту їхнього родинного будинку. Жінка взяла гвоздики, але коли приїхала додому, то побачила, що дах (в минулу ніч) будинку обвалився.

Це такий був знак, що все. Був будинок й нема, немов він попрощався,

розмірковує // Олена Кірсанова

Відбудова Бахмута

Про те, що Бахмут буде відбудований, залишається тільки мріяти, каже бахмутянка. На її думку, спершу місто треба визволити, розмінувати, а вже потім почнеться процес відбудови.

“Ця війна все зруйнувала. Росіяни хочуть знищити нашу пам’ять. Щоб нічого не залишити. Нічого святого. От, як, наприклад, можна церкви руйнувати чи історичні будинки? Це ж така краса! Знаєте, я ходила завжди по вулицях й просто розглядала кожний будинок. Отак дивишся на ці історичні будинки, думаєш, було тут життя, така краса, а зараз цього вже нема”, — пояснює Олена.

Бахмут, вулиця Ватутіна
Бахмут, провулок Ватутіна, 25. Зліва, два великих вікна на першому поверсі — це квартира бахмутянки / фото надані героїнею

Місто Бахмут пані Олена згадує, як тепле, світле та затишне, а ще дуже комфортне. Це відзначали й перші біженці в 2014 році, які евакуювалися у місто з початком війни, жінка вважає, що головна заслуга в цьому керівництва міста.

Зараз, перебуваючи в Києві, жінка розказує, що це місто асоціюється з чимось теплим та добрим. Думками героїня в рідному Бахмуті. Гуманітарна допомога переселенцям зараз зменшилася, якщо порівнювати з минулим роком, розказує пані Олена. Одна з головних проблем, на її думку, — це питання житла. Час від часу жінка ходить у Центр підтримки бахмутян у місті Київ — вона вдячна за допомогу, але живого спілкування бракує.

Чоловік пані Олени помер, вона зі старенькою мамою опинилась на самоті. Крім того, у самої бахмутянки виявили важке захворювання. Завдяки допомозі небайдужих киян, двох родин, які надають різнопланову допомогу, жінкам вдається жити, адже виживати на 3-4 тисячі пенсії неможливо.

“За їх людяність, добрі серця, відповідальність, за те, що вони фактично виконують обов’язки держави, низький уклін від нас і вічна подяка. Неможливо висловити слова вдячності. А від держави очікуємо рішення про те, як же ж можна жити далі пенсіонерам в орендованому житлі? Минуло майже 2 роки, де брати гроші?”, — питає бахмутянка.

Вона каже, що настав час звернутись і до Бахмутської міської адміністрації. Далі ми публікуємо саме звернення пані Олени.

***

Забахмутка фото 2023
Вигляд зруйнованого Бахмута, тисячі людей втратили свої домівки / скриншот

З відкритих джерел інформації відомо, що гроші платників податків надходять в бюджет міста Бахмут. Використовуються на потреби ЗСУ, на оснащення медичних закладів. І це чудово, і викликає тільки позитивні враження. Так тримати надалі. Але, коли доводиться до відома громади про захмарні премії працівникам, то виникає питання, чи це справедливо?

А сама заробітна плата, вона що, не відображає той вклад, за що йде нарахування, за обов’язки? Якщо є кошти в бюджеті, то згадайте за отих нещасних 90-річних і старше стареньких, яким залишилось зовсім мало прожити, як моя мама (пані Лідія).

Вона тричі за своє життя втратила житло: в Голодомор, під час німецької окупації будинок спалили, а тепер російська навала знищила все. Допоможіть, будь ласка, таким стареньким матеріально, аби була можливість сплачувати оренду та лікуватись. Хочеться, що б за це піклувалась держава. Покоління старших пенсіонерів заслуговує на увагу та турботу.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

photo 2023 03 07 22 08 29 2 fe77b

Молодь має стати рупором для змін Донецька: погляд політика Аркадія Петросяна

Аркадій Петросян — уродженець Донецька, спершу юнак з батьками змушений був переїхати з Горлівки у Слов’янськ у 2014 році, коли росіяни почали війну на Донбасі, […]

Родина Кірсанових

Пережили Голодомор та зустріли дві війни: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової

Бахмутянка пані Олена написала коментар під постом нашої редакції в Telegram, де ми публікували фотозгадки з Бахмута. На одній із цих світлин була зображена стела […]

Анастасія Медяник художниця

Двічі втратити дім, але залишитись собою: історія художниці з Рубіжного

“Мене завжди надихала українська тематика у творчості”, — розповідає українська художниця-біженка Анастасія Медяник, яка вже двічі втратила домівку. У 2014 році їй довелось виїхати з […]

Робоча група

“Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади

Вугледар, або, як його називають місцеві, “Вуглик” — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося […]

Річниця повномасштабного вторгнення

Лютий, який неможливо забути: 7 історій бахмутян до річниці вторгнення

У лютому 2022 року росіяни почали нову фазу війни, повномасштабну. Бахмут у лютому 2022 року був ще транзитним пунктом, до якого прибували люди з інших […]