Після початку повномасштабної війни росії проти України Бахмутський центр професійно-технічної освіти релокувався до Рівненської області. Наразі заклад продовжує роботу в селищі міського типу Гоща, і цьогоріч набрав рекордну кількість здобувачів освіти.
Директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти Ігор Гаєвий розповів редакції «Бахмут IN.UA», як училище розпочало новий навчальний рік, про допомогу ЗСУ та життя в Гощі.
До слова, працівники закладу вивезли обладнання з Бахмута на суму близько двох мільйонів гривень. Ще стільки ж центр отримав на обладнання від різних організацій та місцевих підприємців.
Новий навчальний рік
Нагадаємо, урочисте відкриття Бахмутського центру профосвіти в Гощі відбулося 1 вересня. Тоді заклад відчинив свої двері для 310 першокурсників.
На сьогодні 560 осіб здобувають освіту в нашому закладі. Для порівняння, в Бахмуті у нас навчалося 436 осіб. Тобто в Бахмуті було менше. Порівняно з дітьми з Донбасу місцевих у нас навчається не дуже багато. Тобто основна частина здобувачів освіти — це діти з Донецької області. Зрозуміло, що вони знаходяться по всій Україні.
Цього року було продовження набору для всіх закладів профтехосвіти до 1 жовтня. Вже розпочався новий навчальний рік. Діти навчаються в змішаній формі: як в режимі онлайн, так і офлайн.
Ігор Гаєвий // директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти
Допомога ЗСУ
Училище продовжує всіляко підтримувати Сили оборони України. Це і збори коштів, і шиття форми, сумок тощо.
«Ми допомагаємо українській армії постійно. Центр підтримує зв’язок з деякими нашими військовими підрозділами. Недавно ми збирали кошти на обладнання, які пішли розвідникам на передову.
Ми продовжуємо працювати з харків’янами-швачками. Форма, інші речі виконуються на нашому обладнанні за допомогою наших здобувачів освіти і майстрів.На День захисників і захисниць України ми організували збір коштів на придбання авто для хлопців на передову. Ми постійно підтримуємо ЗСУ», — наголосив Ігор Гаєвий.
Куточок Бахмутського краю на Рівненщині
Нещодавно директору навчального закладу вручили грамоту Міністерства освіти і науки України з підписом міністра та Знак Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти. Ігор Гаєвий говорить, що ці нагороди перш за все заслуга його колективу.
Це не мої нагороди. Це нагороди мого колективу, всіх людей, котрі вклали свою душу в те, щоб наш заклад зберігся, щоб він існував. Ми, дійсно, існуємо не просто віртуально, як доводиться деяким закладам під час війни. Ми знаходимось у Гощі, на Рівненщині. У нас є свої приміщення, свої майстерні, ми працюємо. Всі люди, хто зі мною тут, допомагали в цьому. Ми робили все це самі «господарським способом». Допомагали нам і мешканці Гощанської громади, спонсори, матеріалами чи обладнанням. Ремонтні роботи ми робили самі.
У нас є облаштований гуртожиток, побутова техніка і все необхідне. Ми зробили куточок Бахмутського краю тут, на Гощанській землі. Сподіваємося і чекаємо, коли зможемо повернутися додому.
Ігор Гаєвий // директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти
Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?
“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.
Про мобілізацію
Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована.
“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе. Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України.
“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка.
“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.
Про зросійщення
“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений.
Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.
Про відповідальність
“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.
“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.
“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.
І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.
Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.
Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.
Відкриття власної справи
Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.
Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.
У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.
У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.
Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.
Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.
Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]
Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]
Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, […]
Евакуація з Покровська потягом більше не проводиться, тепер відправним пунктом став Павлоград. Як донеччани рятуються від війни евакуацією відзняв наш відеооператор Роман Потапенко. Покровськ, евакуація […]