До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються працювати. Сьогодні поговоримо про найбільші бахмутські ГО — “ДІЯ”, “ЛАДА”, “Жінки АТО“, “Бахмут Український” та “Наша гідність”.

Громадська організація «Розвиток демократії та жіночих ініціатив ДІЯ»

Учасники ГО “ДІЯ”. Фото: Фейсбук

ГО “ДІЯ” очолює бахмутянка Лідія Мирошниченко. Станом на 12 січня 2023 року організація тимчасово припинила діяльність. Сама пані Лідія та багато волонтерів евакуювалися з Бахмута з міркувань безпеки. Місто щодня обстрілюють російські окупанти.

Водночас як каже пані Лідія потім волонтери планують займатися відновленням Бахмута, коли ситуація в місті буде безпечна. Зараз волонтери з ГО “ДІЯ” розкидані у різних куточках України, багатьом доводиться виживати, каже пані Лідія.

 “У мене душа болить, я не можу читати за Бахмут. Так важко… Зараз функціонувати ми не можемо, хоча й плани є. Ми обговорюємо, обдумуємо їх, але поки не можемо цього робити фізично. Будем працювати там, де більше буде потрібна наша допомога. Повертатися в Бахмут будемо обов’язково”, — розповідає пані Лідія.

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА. Фото: Фейсбук

Про Ладу ми пишемо вже не вперше, очільниця притулку Марина Шажко змогла з волонтерами та небайдужими евакуювати хвостатих у Дніпропетровську область. Лада працює зараз, але необхідного бракує: це корм, миски для їжі, вакцини та ліки для тварин, також дрова для обігріву.

Територія, де мешкають собаки зовсім не пристосована до тварин, каже пані Марина. Оренда території 15 тисяч в місяць, мешкають в імпровізованому притулку 165 тварин. Для бахмутських хвостиків будують нові вольєри, але фінансування — це донати, тож велика надія на небайдужих людей. Також не лишніми будуть вільні руки, щоб допомагати з будівництвом.

“Коли ми переїхали, напевно багато хто вважає, що тварини вже в безпеці, але ніхто не думає скільки є витрат. У нас відносна безпека, коли ми приїхали зрозуміли, що потрібно все починати з нуля”, — розповідає пані Марина.

Очільниця притулку зазначає, велику допомогу з кормами їм надають фонди, зокрема чеське товариство «Pomoc zvířatům UA». Нагадаємо, що ми писали про українку, координаторку організації, яка повернулася з Чехії, щоб допомагати тваринам.

Якщо Ви хочете допомагати бахмутським хвостикам надаємо реквізити:

Карта Приватбанку 4731219117592497 (Шажко М.В.)

Карта ПУМБ 5355280210133995 (Шажко М.В.)

Карта Монобанку 4441114426950984 (Шажко М.В.)

Paypal: [email protected]

Як евакуювали притулок дивіться у відеорепортажі: 

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО»

ГО Жінки АТО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

ГО Жінки АТО наразі тимчасово не функціонують в повному обсязі. Водночас час від часу допомогу військовим намагаються надавати.

Натомість є інша ініціатива “Бахмутська родина” в Дніпрі. Про це нам розповіла засновниця ГО, пані Тетяна Львова. В центр, який організовують волонтери, можуть звертатися бахмутяни, щоб отримати необхідну допомогу — харчові набори та гігієна. Цей проєкт реалізується спільно з Молодіжною організацією Бахмута.

“Це створення центру в місті Дніпро для родин з дітьми, переселенців з міста Бахмут. Фінансування надали донори, вже придбали трохи обладнання та канцелярію…Особлива увага в центрі буде приділятися наданню соціальних, юридичних та психологічних послуг. В центрі також буде дитяча кімната”, — розповідає пані Тетяна.

ГО «Наша Гідність»

ГО “Солідарна молодь” привезла подарунки дітям у Дніпрі. Фото: Фейсбук

Громадська організація “Наша Гідність” пережила певні трансформації, про це нам розповів голова ГО Аркадій Петросян. Відтак, ГО об’єдналася з ГО “Солідарна Молодь”. Аркадій став головою Донецького осередку.

Зараз у волонтерів є два основних напрямки роботи — допомога ВПО та допомога ЗСУ. ГО активно співпрацює з фондами, у співпраці також роблять мобільну баню для військових. В кінці січня баню планують передати ЗСУ. Оборонцям також надавали теплі речі, біноклі та іншу амуніцію.

Також волонтери привезли дітям з Покровська та Соледара подарунки. 

“З приводу допомоги цивільному населенню — це все дуже ситуативно. Ми передавали допомогу людям, коли в Бахмуті була ще трохи краща ситуація. Це десь два місяці тому. Передавали теплі речі, ліки, аптечки, їжу”, — каже Аркадій.

Стосовно команди, каже Аркадій, практично всі працівники залишилися працювати. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення було багато охочих допомогти, ділиться волонтер. Щодо донатів, як каже Аркадій, зараз намагаються закривати потребами за допомогою великих донорів. 

ГО  «Бахмутське міське об’єднання інвалідів «Надія» 

Пані Наталя Зубар, очільниця ГО розповіла нам, що наразі організація не працює. На жаль, організація не збереглася.

Читайте також: «У нас вся країна — це потенційний волонтер»: як бахмутські волонтери наближають Перемогу

ГО «Бахмут Український»

Штаб ГО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Очільник ГО Віктор Зіпір розповів нам, що зараз всі волонтери продовжують працювати, чимало людей працюють у різних регіонах. В основному робота волонтерів — це запити військових: плетіння сіток, збір гумдопомоги, комунікація.

“Організація виконує свої функції, як і раніше, навіть коли ми не в одному місті живемо. В Бахмуті у нас залишився штаб і там залишаються волонтери.  Гуманітарний штаб у Бахмуті продовжує працювати. Прийом та видача допомоги здійснюється за адресою: Місто Бахмут, вулиця Чайковського, 23. З 9-00 до 17-00”, — каже Віктор Зіпір.

Цивільному населенню волонтери теж допомагають за можливості, і тим хто виїхав і потребує допомоги, і тим, хто ще залишився в Бахмуті. Це більше адресно роблять, каже пан Віктор. Стосовно фінансування — працюють на грантовій основі, також збирають кошти для закриття покриття потреб від небайдужих українців. 

Наразі актуальний збір має закрити потреби в теплих речах і ліках для ЗСУ. Відтак, потрібні теплі куртки, шкарпетки, термобілизна, придбати ці речі можна й особисто, а потім зв’язатися з Віктором Зіпіром для уточнення деталей відправки. У ГО кажуть, що отримувати пакунки з необхідним зручніше, адже так військові швидше їх отримують. Якщо Ви не маєте змоги придбати речі можна допомогти донатом.

Нижче надаємо реквізити:

Карта Приватбанку

4731 2191 1518 1129

(Вишневецька Наталія Миколаївна)

PayPal [email protected]

Головне фото: Роман Потапенко

Читайте також: Що ми маємо зробити після перемоги?: погляд громадського діяча Володимира Березіна

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Бахмутяни дивилися стрічку про події на Майдані, співали гімн, та згадували події Євромайдану.

День Гідності та Свободи в Бахмуті

У 2016 році в Бахмуті ГО “Бахмут Український” організував акцію та мітинг до річниці Революції Гідності. На площі Свободи перед Міським центром культури та дозвілля зібралась місцева влада, студентство, військові та духовенство.

Архівний репортаж Бахмут IN.UA

Читайте також:

Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку у пам’ять про тих, хто загинув, про тих, хто не зміг вирости, збудувати родину чи побачити онуків. На Донеччині Голодомор забрав тисячі життів. У самому Бахмуті відомо про щонайменше 500 людей, які стали жертвами Голодомору, і ці дані неповні. Як саме розвивалася катастрофа на промисловому сході України? Чим різнився перебіг Голодомору в шахтарських поселеннях та аграрних округах?

Про це ми говоримо з істориком Романом Молдавським, старшим науковим співробітником відділу історичних досліджень.

“Перебігу Голодомору на Донеччині як унікального не було. Винятковими були особливості самого регіону”

“Насправді, якщо говорити про перебіг Голодомору як такий, то його особливостей не було, — пояснює Роман Молдавський. “Тоді впроваджувалася загальна державна політика — кампанія хлібозаготівель. Жодних окремих умов для Донеччини вона не передбачала”, – відповідає пан Роман.

Водночас історик наголошує: деякі відмінності все ж були, і вони пов’язані з самим регіоном. Попри те, що в більшості адміністративних одиниць українці становили від 60 до 90%, там проживали й німці, греки, молдавани, росіяни та багато інших національностей.

“Донеччина — аграрно-промисловий регіон, а не суто аграрний. За переписом 1926 року там було близько 2,9 мільйона населення, з яких приблизно 1,9 мільйона — сільського. Але частка міського населення зростала завдяки внутрішній і зовнішній міграції — люди їхали сюди з українських регіонів, тобто відбувалася така внутрішня міграція. З наближених російських областей сюди теж їхали”. 

За словами історика, як і в інших регіонах, Голодомор на Донеччині починався з недоїдання та локальних голодувань уже наприкінці 1931 року, а масштабні голодування почалися у період лютий-березень 1932 року. Відіграли свою роль й так звані “соціалістичні змагання”.

“Це ще одна така характерна особливість, що влада сприймала Донеччину все ж таки більше як промисловий край, та поширювала тут практику так званих соціалістичних змагань, яку вони використовували на промислових підприємствах. Це не лише на Донеччині таке проводилося, але, на мій погляд, тут вони були більш яскравими. Постійно в місцевій пресі звітувалися про здобутки того чи іншого колгоспу: хто на першому місці на такий-то термін, хто на другому, і так далі. Все призводило до того, що деякі колгоспи не те що виконували, а ще й перевиконували план. В 31-32 році зіштовхнулися з тим, що люди нічого не отримували, тобто все, що вони здали — весь врожай був вивезений, їм нічого було давати селянам на трудодень”.

Ключовою причиною масового голоду стали завищені плани хлібозаготівель. Колгоспи отримували зверху план, який був завищений від самого початку. Керівництво розуміло це, але змінити нічого не могло. Щоб виконати ці плани, у деяких селах здавали навіть насіннєвий фонд.

“Активісти ходили по хатах, це були так звані буксирні бригади. Вони щупами простукували, де щось заховано, і вигрібали все — навіть насіннєві фонди. Забирали не тільки зерно, а й будь-яку їжу. І навіть до того доходило, що знайдене просто нищили. Якщо ж село не виконувало план — його карали, а виїхати звідти було практично неможливо”, — каже Роман Молдавський.

Роман Молдавський описує кілька елементів радянської системи, які перетворювали голод на інструмент знищення:

• блокування виїздів із сіл за допомогою військових загонів;
• відсутність паспортів у селян, які фактично були “прикріплені” до колгоспів;
• неможливість працевлаштуватися в місті без документів;
• повна інформаційна блокада, щоб не допустити міжнародної допомоги.

“Влада страшенно боялася, що буде зруйновано міф, ніби простому селянину дуже добре живеться в країні. Є свідчення, коли на заході України та частина, яка тоді входила до Польщі, чула про великий голод, який почався на підрадянській Україні, і люди збирали допомогу самі, але ця допомога туди не доходила, ясна річ. Її демонстративно нищили”.

“Міф про те, що вимерли українці, а завезли росіян на Донеччину — неправильний“

Серед поширених міфів про Донбас — твердження, що під час Голодомору українське населення вимирало, а регіон заселяли росіянами.

“Це зовсім не так. Переселення росіян почалося задовго до Голодомору, з початком індустріалізації. А ті переселення, що були після 1933 року, у більшості випадків стосувалися українців із Чернігівської, Київської та Вінницької областей”, — пояснює нам історик.

За словами Молдавського, частина росіян, яка погодилась переїхати, швидко поверталася назад, бо умови в регіоні виявлялися надто важкими. Водночас були випадки, коли на Донеччину цілеспрямовано їхали з інших регіонів України. Промисловий характер Донбасу створював можливість для порятунку. Насамперед у пошуках порятунку на Донеччину тікали мешканці найближчих областей — Запорізької, Харківської, Полтавської.

“Першими бігли розкуркулені родини, які намагалися загубитися й вижити коштом пайків. Тож на Донеччині багато хто намагався врятуватися — комусь це вдавалося, комусь ні. Річ у тому, що тут були заводи й шахти, тож можна було працевлаштуватися навіть без документів або з підробними. У ті часи, аби врятуватися, люди нерідко мали ті підробні документи, і для цього крали в старости села печатку й робили собі папери. Але плинність кадрів на підприємствах була величезна, до 50%. Чому? Бо умови праці були жахливими. Люди без кваліфікації працювали на небезпечних об’єктах, смертність була високою. Комусь вдавалося врятуватися, багато кому — ні. Але так, це давало шанс тим, хто тікав із села”, — пояснює Роман Молдавський.

Люди їхали у надії прогодувати себе й родину, й пріоритетом ставили влаштуватися на роботу на підприємство, зокрема й на шахти, бо на Донеччині були найвищі норми харчування на той час, яку отримували шахтарі (якщо не рахувати держслужбовців, але про таку роботу для селянина, який втік з підробними документами, не йшлося). 

Спочатку денна норма шахтаря становила приблизно 1 кілограм хліба на день, а пізніше її зменшили до 800 грамів. Для інших категорій робітників ситуація була гіршою: металурги отримували 400 грамів хліба, машинобудівники та хіміки — взагалі 200 грамів хліба. Крім хліба, до пайка могли входити крупи (4–4,5 кг на місяць), оселедець, олія та інші продукти, — усе залежало від “важливості” підприємства. Деяким заводам у різних регіонах (не тільки на Донеччині) норми могли не знижувати, але це були поодинокі випадки.

На Донеччині і Луганщині, за даними директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія, померло понад 230 тисяч людей. Свідчення тих, хто вижив під час Голодомору, збирали й збирають досі. У музеї Голодомору, як каже Роман Молдавський, налічують близько двохсот свідчень.

“Є близько двох тисяч свідчень: від глибинних інтерв’ю до коротких анкет, зібраних учителями та учнями. По Донеччині — близько 200 свідчень, і ще близько 40 — по Луганщині. Музей Голодомору почав активно збирати ці матеріали відносно недавно, лише з 2018 року”.

Остання масштабна експедиція була запланована на 2025 рік, але частину напрямків дослідникам закрили через небезпеку.

Що ж до нашого міста, то задовго до повномасштабної війни Бахмутський краєзнавчий музей проводив роботу зі збирання свідчень очевидців Голодомору. Чимало зусиль до цієї кропіткої праці приклав у 2000-ні роки районний державний архів. Результатом цієї праці стало декілька документальних видань, як-от збірка “Скорботний тлін”, де зібрані імена кількасот жертв голоду на території міста Бахмут, на той час Артемівська — це близько 500 прізвищ. Як розповів Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею, згодом ці дані увійшли до національної книги пам’яті жертв Голодомору, до тому по Донецькій області.

“Статистика, звичайно, не повна і сумнівна, тому що вона ґрунтується на даних тогочасної реєстрації актів цивільного стану, де причини зазначалися, але часто не достовірні. Відомо, що факти голоду замовчували і точну статистику назвати навіть сьогодні досить важко”, — пояснював Ігор Корнацький.

Ще десять років тому співробітникам Бахмутського музею доводилося розмовляти із очевидцями Голодомору, які розповіли про спогади із дитячих літ. Насправді свідчень від очевидців в Бахмуті дуже мало — мова йде про десятки записів, адже чимало людей, які застали геноцид, вже пішли з життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!