До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються працювати. Сьогодні поговоримо про найбільші бахмутські ГО — “ДІЯ”, “ЛАДА”, “Жінки АТО“, “Бахмут Український” та “Наша гідність”.

Громадська організація «Розвиток демократії та жіночих ініціатив ДІЯ»

Учасники ГО “ДІЯ”. Фото: Фейсбук

ГО “ДІЯ” очолює бахмутянка Лідія Мирошниченко. Станом на 12 січня 2023 року організація тимчасово припинила діяльність. Сама пані Лідія та багато волонтерів евакуювалися з Бахмута з міркувань безпеки. Місто щодня обстрілюють російські окупанти.

Водночас як каже пані Лідія потім волонтери планують займатися відновленням Бахмута, коли ситуація в місті буде безпечна. Зараз волонтери з ГО “ДІЯ” розкидані у різних куточках України, багатьом доводиться виживати, каже пані Лідія.

 “У мене душа болить, я не можу читати за Бахмут. Так важко… Зараз функціонувати ми не можемо, хоча й плани є. Ми обговорюємо, обдумуємо їх, але поки не можемо цього робити фізично. Будем працювати там, де більше буде потрібна наша допомога. Повертатися в Бахмут будемо обов’язково”, — розповідає пані Лідія.

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА. Фото: Фейсбук

Про Ладу ми пишемо вже не вперше, очільниця притулку Марина Шажко змогла з волонтерами та небайдужими евакуювати хвостатих у Дніпропетровську область. Лада працює зараз, але необхідного бракує: це корм, миски для їжі, вакцини та ліки для тварин, також дрова для обігріву.

Територія, де мешкають собаки зовсім не пристосована до тварин, каже пані Марина. Оренда території 15 тисяч в місяць, мешкають в імпровізованому притулку 165 тварин. Для бахмутських хвостиків будують нові вольєри, але фінансування — це донати, тож велика надія на небайдужих людей. Також не лишніми будуть вільні руки, щоб допомагати з будівництвом.

“Коли ми переїхали, напевно багато хто вважає, що тварини вже в безпеці, але ніхто не думає скільки є витрат. У нас відносна безпека, коли ми приїхали зрозуміли, що потрібно все починати з нуля”, — розповідає пані Марина.

Очільниця притулку зазначає, велику допомогу з кормами їм надають фонди, зокрема чеське товариство «Pomoc zvířatům UA». Нагадаємо, що ми писали про українку, координаторку організації, яка повернулася з Чехії, щоб допомагати тваринам.

Якщо Ви хочете допомагати бахмутським хвостикам надаємо реквізити:

Карта Приватбанку 4731219117592497 (Шажко М.В.)

Карта ПУМБ 5355280210133995 (Шажко М.В.)

Карта Монобанку 4441114426950984 (Шажко М.В.)

Paypal: [email protected]

Як евакуювали притулок дивіться у відеорепортажі: 

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО»

ГО Жінки АТО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

ГО Жінки АТО наразі тимчасово не функціонують в повному обсязі. Водночас час від часу допомогу військовим намагаються надавати.

Натомість є інша ініціатива “Бахмутська родина” в Дніпрі. Про це нам розповіла засновниця ГО, пані Тетяна Львова. В центр, який організовують волонтери, можуть звертатися бахмутяни, щоб отримати необхідну допомогу — харчові набори та гігієна. Цей проєкт реалізується спільно з Молодіжною організацією Бахмута.

“Це створення центру в місті Дніпро для родин з дітьми, переселенців з міста Бахмут. Фінансування надали донори, вже придбали трохи обладнання та канцелярію…Особлива увага в центрі буде приділятися наданню соціальних, юридичних та психологічних послуг. В центрі також буде дитяча кімната”, — розповідає пані Тетяна.

ГО «Наша Гідність»

ГО “Солідарна молодь” привезла подарунки дітям у Дніпрі. Фото: Фейсбук

Громадська організація “Наша Гідність” пережила певні трансформації, про це нам розповів голова ГО Аркадій Петросян. Відтак, ГО об’єдналася з ГО “Солідарна Молодь”. Аркадій став головою Донецького осередку.

Зараз у волонтерів є два основних напрямки роботи — допомога ВПО та допомога ЗСУ. ГО активно співпрацює з фондами, у співпраці також роблять мобільну баню для військових. В кінці січня баню планують передати ЗСУ. Оборонцям також надавали теплі речі, біноклі та іншу амуніцію.

Також волонтери привезли дітям з Покровська та Соледара подарунки. 

“З приводу допомоги цивільному населенню — це все дуже ситуативно. Ми передавали допомогу людям, коли в Бахмуті була ще трохи краща ситуація. Це десь два місяці тому. Передавали теплі речі, ліки, аптечки, їжу”, — каже Аркадій.

Стосовно команди, каже Аркадій, практично всі працівники залишилися працювати. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення було багато охочих допомогти, ділиться волонтер. Щодо донатів, як каже Аркадій, зараз намагаються закривати потребами за допомогою великих донорів. 

ГО  «Бахмутське міське об’єднання інвалідів «Надія» 

Пані Наталя Зубар, очільниця ГО розповіла нам, що наразі організація не працює. На жаль, організація не збереглася.

Читайте також: «У нас вся країна — це потенційний волонтер»: як бахмутські волонтери наближають Перемогу

ГО «Бахмут Український»

Штаб ГО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Очільник ГО Віктор Зіпір розповів нам, що зараз всі волонтери продовжують працювати, чимало людей працюють у різних регіонах. В основному робота волонтерів — це запити військових: плетіння сіток, збір гумдопомоги, комунікація.

“Організація виконує свої функції, як і раніше, навіть коли ми не в одному місті живемо. В Бахмуті у нас залишився штаб і там залишаються волонтери.  Гуманітарний штаб у Бахмуті продовжує працювати. Прийом та видача допомоги здійснюється за адресою: Місто Бахмут, вулиця Чайковського, 23. З 9-00 до 17-00”, — каже Віктор Зіпір.

Цивільному населенню волонтери теж допомагають за можливості, і тим хто виїхав і потребує допомоги, і тим, хто ще залишився в Бахмуті. Це більше адресно роблять, каже пан Віктор. Стосовно фінансування — працюють на грантовій основі, також збирають кошти для закриття покриття потреб від небайдужих українців. 

Наразі актуальний збір має закрити потреби в теплих речах і ліках для ЗСУ. Відтак, потрібні теплі куртки, шкарпетки, термобілизна, придбати ці речі можна й особисто, а потім зв’язатися з Віктором Зіпіром для уточнення деталей відправки. У ГО кажуть, що отримувати пакунки з необхідним зручніше, адже так військові швидше їх отримують. Якщо Ви не маєте змоги придбати речі можна допомогти донатом.

Нижче надаємо реквізити:

Карта Приватбанку

4731 2191 1518 1129

(Вишневецька Наталія Миколаївна)

PayPal [email protected]

Головне фото: Роман Потапенко

Читайте також: Що ми маємо зробити після перемоги?: погляд громадського діяча Володимира Березіна

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У квітні 2026 року Званівська сільрада та її структурні підрозділи провели п’ять державних закупівель. Загалом у квітні для потреб Званівської громади придбали товарів та послуг на суму понад 320 тисяч гривень. Що саме купували за ці гроші?

Редакція вивчала на сайті Прозорро.

Званівська громада: витрати у квітні 2026 року

Протягом квітня 2026 року Званівська СВА і Званівська сільрада провели три закупівлі на загальну суму 307 982 гривень.

Званівська СВА провела одну закупівлю на 9 600 гривень. За ці кошти отримали доступ до електронних баз наукової та науково-технічної інформації ресурсу ВШК “Національна сертифікація кадровиків — 2026”.

Званівська сільрада провела дві закупівлі. За 294 975 гривень придбали 3 450 літрів дизельного палива. На сьогодні переможець торгів визначений, але договір очікує підписання.

3 407 гривень витратили на страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Фінансовий відділ Званівської сільради: закупівлі у квітні 2026 року

Протягом квітня 2026 року Фінансовий відділ Званівської сільради провів дві закупівлі на 12 500 гривень.

8 400 гривень пішли на витратні матеріали для оргтехніки. Було придбано два тонер-картриджі HP 17A.

За 4 100 гривень придбали право використання на рік та пакети оновлень комп’ютерної програми M.E.Doc.

Загалом закупівлі Званівської громади за квітень 2026 року склали 320 482 гривні.

Читайте також:

• Обслуговування MERCEDES-BENZ та ремонт Volkswagen: на що витрачала гроші Сіверська міськрада у квітні
• Бахмутська МВА визначила земельні ділянки під будівництво житла в Гощі
• Бахмут витратить понад 1,3 млн грн на відпочинок дітей: як подати заявку на оздоровлення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вони залишили кар’єри, бізнеси й професії, в яких були успішними, щоб захистити країну. Але поки триває війна, змінюється і світ — технології, ринки, підходи до роботи. Повертаючись, люди з досвідом війни часто опиняються в реальності, де їхній попередній досвід уже не гарантує робочого місця і гідної зарплати. І це ще одна втрата, про яку говорять значно рідше, — втрата часу і навичок. 

Ми поспілкувалися з різними військовими, які до 2022 року мали забезпечене життя як цивільні, а зараз намагаються по поверненню влаштуватися на роботу. Що з цього вийшло? Читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Раз —і ти вже не кухар, ти —військовий”

До повномасштабного вторгнення військовий “Бізон” працював кухарем у одному з ресторанів в Києві. Чоловік сам забезпечував родину, щороку їхав на море, проблем з фінансами не відчував, свою роботу дуже любив. Каже, його кухня була його гордістю — команда, авторське меню, постійний розвиток.

“Я жив цим, розумієте. Я знав, що я в цьому сильний, постійно навчався. У мене була своя система, свої люди. А потім — раз, і ти вже не кухар, ти — військовий, хоча я не скаржусь, я сам пішов у березні”, — каже військослжбовець.

Він пішов на захист країни у перші дні. Зараз, після поранення і демобілізації, намагається повернутися в професію. Але каже, що за цей час усе змінилося, і важчим став навіть сам процес співбесід.

“Мене взяли у одне кафе, колектив був нормальний. Але я постійно відчував не повагу, а таке… співчуття. Ніби мене тримають не тому, що я професіонал, а тому, що я “з війни”. Я не витримав цієї жалості і пішов”.

Через кілька місяців “Бізон” знову сам повернувся до війська.

“Там, принаймні, зрозуміло, хто ти і навіщо ти, ніхто не задає некоректних питань”, — каже чоловік.

Але не всі історії однакові. Є роботодавці, які свідомо зберігають місця за працівниками. Один із таких прикладів — Ігор. Колишній логіст, чоловік пройшов бої на Донеччині та Харківщині,а зараз повернувся на минулу роботу.

“Мені платили частину зарплати весь час і чекали. Я повернувся — і мене реально включили в процес. Без жалості. Це дуже важливо, але про свій військовий досвід я не хочу згадувати і не зрозуміють мене тут. Ніхто не зрозуміє, хто це сам не пережив”.

На питання, чи відчував Ігор втрату навичок за час, який він був на фронті, каже — так:

“Я знав, чому я туди пішов. За втрату навичок переживав найменше, але я знав, що маю зарплату щомісяця, що жінка матиме за що дитині купити їсти. Але, звісно, довелося багато вчитися”.

Ігор каже: він вдячний, що роботодавець зберіг йому зарплату, але додає, що у його побратимів ситуація не така оптимістична. Найчастіше проблема навіть не лише в навичках, а в зміні мислення.

“Ти ніби випав з часу”

“На фронті ти живеш зовсім інакше”, — каже Андрій, який до служби працював у сфері ІТ. 

Чоловік пояснює: на війні інші рішення, інша швидкість, інша відповідальність. І коли ти повертаєшся, цивільне життя здається… повільним і дивним. 

Він додає, що адаптація — це окрема боротьба. І ще один факт, який засмутив Андрія, — це лицемірство, каже він. Компанія, в якій він працював раніше, показує, що відкрита до ветеранів, але, по факту, каже чоловік, умов для нього вони не надали.

“Ця вся політика про відкритість до ветеранів, вона на папері. А насправді, ти ніби випав з часу. Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”.

Ця втрата стосується не лише власне працевлаштування, кар’єри, а й відчуття власної цінності для суспільства.

“Найгірше — це коли ти сам починаєш сумніватися, чи ти ще щось можеш”, — каже Андрій.

Проблема з роботою у ветеранів

Примітка. Veteran Hub — мережа підтримки для воїнів та їхніх близьких. Ветерани/ки та їхні кохані й рідні можуть отримати безоплатні юридичні консультації, психологічну підтримку та персональний супровід. Нині організація об’єднує простори у Києві та Вінниці, Мобільні офіси у Київській і Вінницькій областях та національну Лінію підтримки: +380 (67) 348 2868.

Аліна Зінченко, фахівчиня з карʼєрного консультування у мережі хабів Veteran Hub, переконана, що виклики працевлаштування ветеранів і ветеранок варто розглядати ширше, ніж лише через призму ринку праці. З досвіду Veteran Hub, це, насамперед, питання відновлення добробуту людини після служби.

“У нашій роботі ми спираємось на концепцію Добробуту, яка включає кілька взаємопов’язаних сфер: фізичне та психічне здоров’я, матеріальну стабільність, соціальні зв’язки, безпечне середовище, життєві навички та покликання (професійну реалізацію). Якщо ці базові складові залишаються незадоволеними, це безпосередньо впливає на здатність людини шукати й утримувати роботу. Умовно ці труднощі можна поділити на внутрішні чинники (пов’язані з людиною) та зовнішні (пов’язані з середовищем і ринком праці)”, — каже експертка.

За її словами, до внутрішніх чинників відносять накопичений тиск через незадоволені базові потреби. 

Тобто, часто людина шукає роботу не з позиції вибору чи професійного розвитку, а через необхідність, тобто йдеться про відсутність достатньої соціальної підтримки після служби  — забезпечити дохід, вирішити житлові питання або знайти доступні умови праці, зокрема у випадку інвалідності. Це суттєво звужує поле вибору і впливає на якість рішень.

Другий важливий фактор — це потреба оновлення навичок пошуку роботи.

Тобто, ветерани, які тривалий час перебували на службі, часто опиняються поза контекстом сучасного ринку: змінюються інструменти (джоб-борди, автоматизація, ШІ-сервіси), етапи відбору, підходи до самопрезентації. Це створює додатковий бар’єр ще до виходу на співбесіду.

Також, каже експертка, суттєвим викликом є переосмислення професійної ідентичності. Під час служби вона може трансформуватися або формуватися заново, і процес повернення до цивільного середовища часто ускладнює це. Особливо це відчутно для тих, у кого до служби не було сформованого професійного вектору.

“Окремо варто виділити зміни у вимогах ринку праці, які безпосередньо впливають на відчуття власної спроможності. У контексті розвитку технологій і автоматизації (Industry 4.0) багато навичок швидко втрачають актуальність або потребують оновлення. За час служби людина може “випасти” з цього контексту, що створює додаткові бар’єри під час працевлаштування у порівнянні з іншими кандидатами”, — пояснює Аліна Зінченко.

До зовнішніх чинників пані Аліна відносить культурний аспект адаптації вже з боку середовища. Попри те, що дедалі більше компаній декларують відкритість до

працевлаштування ветеранів, вони не завжди готові до практичної взаємодії — і це впливає на успішність адаптації, зокрема в період випробувального терміну.

Також зберігаються системні бар’єри, зокрема стигматизація з боку частини роботодавців, недостатня доступність інфраструктури для людей з інвалідністю та формальний підхід до інклюзії. У деяких випадках компанії декларують готовність працювати з ветеранами, але не створюють реальних умов для їхньої інтеграції.

Окремо варто зазначити і про брак державної підтримки у перші місяці після демобілізації, та забезпечення соціальних виплат (або ін.можливостей) для забезпечення добробуту

ветеранів у перші місяці після демобілізації, каже експертка. Вона пояснює, що частина ветеранів виходить на ринок праці ще до завершення реабілітації або вирішення базових життєвих питань — юридичних, медичних, житлових. Це суттєво ускладнює процес працевлаштування і підвищує ризик вигорання або повторної втрати роботи.

Чи є проблема втрати або неактуальності навичок поширеною?

“Складно узагальнити для всіх, адже це залежить від багатьох факторів: специфіки професії, тривалості служби, а також того, наскільки сфера діяльності змінилася за цей час. У деяких випадках ветеранам вдається частково підтримувати або навіть розвивати окремі навички під час служби, в інших — навпаки, відбувається розрив із професійним середовищем”, — каже Аліна Зінченко.

Водночас вже можна говорити про поширену тенденцію: у більшості ветеранів і ветеранок послаблюється навичка пошуку роботи. Часто люди давно не проходили співбесіди, не складали резюме, не виконували тестові завдання і загалом можуть не мати доступу до актуальних інструментів ринку праці. Важливо розуміти, що пошук роботи — це також окрема навичка і повноцінна діяльність, яка потребує оновлення.

“Що стосується професійних або технічних навичок, ситуація є більш індивідуальною. Важливо підсвічувати, що навички не зникають безслідно: вони можуть бути “на паузі”, трансформуватися або проявлятися в іншому контексті. Часто під час служби вони розвиваються — інколи в суміжних або менш очевидних формах, але залишаються цінним ресурсом, який потребує адаптації до цивільного ринку праці”, — додає спікерка.

Сьогодні вже існують інструменти, які допомагають перекладати військовий досвід у цивільні компетенції, як-от “Військовий досвід у резюме”. Це ще раз підкреслює, що служба не обов’язково створює прогалину в навичках — у багатьох випадках вона трансформує та посилює їх.

Які програми або ініціативи наразі допомагають ветеранам повернутися на ринок праці

На це питання пані Аліна каже, що в Україні поступово формується екосистема підтримки ветеранів і ветеранок у поверненні до ринку праці. Її можна умовно поділити на кілька напрямів:

По-перше, це кар’єрне консультування — допомога у визначенні професійного напряму, адаптації досвіду та підготовці до професійної реалізації. Зокрема, у Veteran Hub доступна безоплатна послуга кар’єрного консультування, що працює з запитом комплексно — від вибору кар’єрної траєкторії до профорієнтації чи пошуку освітніх можливостей.

По-друге, це освітні програми та перекваліфікація. Також розвивається робота з роботодавцями — навчальні ініціативи для HR і команд, які допомагають краще взаємодіяти з ветеранами. Окремо діють державні програми підтримки зайнятості та підприємництва, зокрема гранти для працевлаштування чи власної справи. Водночас, ця система ще формується і потребує подальшого розвитку з урахуванням реальних потреб ветеранів.

Що може покращити ситуацію з роботою?

Ефективне працевлаштування ветеранів(-нок) можливе лише за умови відновлення цілісного добробуту. Пошук роботи має бути про самореалізацію, а не вимушеним кроком для закриття базових дефіцитів.

Це потрібно розглядати рішення на двох рівнях — з боку громадянського суспільства та з боку держави,вважає експертка.

З боку громадянського суспільства, серед можливих рішень, пані Аліна називає наступне:

• створення безпечних фізичних просторів підтримки, де ветерани можуть отримати
• комплексні послуги, зокрема кар’єрне консультування (як-от Veteran Hub);
• розвиток ветеранських професійних спільнот, які дають можливість обміну досвідом, підтримки і нетворкінгу;
• інформаційні кампанії, що зменшують стигматизацію та підсвічують сильні сторони ветеранів, зокрема такі навички як лідерство, відповідальність і здатність діяти в умовах невизначеності;
• популяризація ветеранського підприємництва та продуктів, створених ветеранами;
• навчання роботодавців і команд взаємодії з ветеранами, зокрема в частині адаптації робочих процесів і “перекладу” військового досвіду у цивільні компетенції;
• адвокація прав ветеранів у випадках дискримінації та участь у формуванні політик і законодавчих змін.

З боку держави й органів місцевої влади ключовими є такі напрямки:

• створення системи комплексної підтримки ветеранів(-нок) після демобілізації — із гідним фінансовим і соціальним забезпеченням у перші місяці. Це дозволяє  ветерану зосередитися на здоров’ї та юридичних питаннях, виходячи на ринок   праці з ресурсної позиції, а не з потреби виживання;
• впровадження ранньої профорієнтації та планування кар’єрного шляху ще під час служби. Професійний вектор варто закладати ще на етапі рекрутингу або на   початку служби. Інструменти планування кар’єри та підтримка зв’язку з цивільними  компетенціями під час служби мінімізують відчуття професійного розриву та   полегшують подальшу адаптацію;
• підтримка ветеранського підприємництва, зокрема через податкові стимули та грантові програми;
• компенсаційні механізми для бізнесу на адаптацію робочого середовища (наприклад, забезпечення фізичної доступності простору) та впровадженняг нучкого законодавства, що заохочує роботодавців створювати програми;
• внутрішнього перенавчання, визнаючи ветеранів фахівцями із цінним досвідом.

Що у висновку?

Сьогодні в Україні формується нова реальність, тисячі людей повертаються з війни в країну, яка за цей час змінилася. Але ще більше має змінитися не в них — а в нас, як в соціумі.

Станом на грудень 2025 року в Україні налічували близько 1, 5 млн ветеранів і ветеранок. Повернення їх до цивільного життя, це не про те, як швидко вони “адаптуються”. Це про те, чи готове суспільство, ми, їх прийняти. Ми звикли говорити про державну відповідальність: програми, виплати, політики. Але правда в тому, що цього недостатньо. Відповідальність ж бо значно ширша. Це відповідальність бізнесу — створювати не формальні вакансії та політики, а реальні умови для роботи. Це відповідальність команд, не співчувати, а поважати. Це відповідальність кожного і кожної –  не чекати “зручної адаптації”, а бути готовими змінювати середовище під людей, які повертаються з війни. Бо ветерани й ветеранки не повинні підлаштовуватися під систему, яка їх не розуміє. Це система має змінитися так, щоб у ній було місце для них. І питання тут не лише про роботу. Питання про те, яке суспільство ми будуємо вже зараз.

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

До теми:

“До останнього не вірив, що буде повномасштабна війна”: ветеран з Бахмута про бої за місто, спогади та дім та ставлення до військових

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!