Всіхсвятський храм у Бахмуті — це одна з будівель міста, про яку знає кожен містянин. Він розташовувався у центральному парку та регулярно ставав центром для вірян, де проходили службу.
Детальніше про історію споруди розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.
Історія Всіхсвятського храму в Бахмуті
У 1778 році, після заборони ховати померлих біля церков, у Бахмуті виділили нове місце для кладовища за межами міста, на вигоні — сьогодні це територія центрального міського парку.
Уже в 1785 ратман міського магістрату Іван Рєзніков і місцевий купець Парфен Гаврилов закликали громаду зібрати кошти на будівництво дерев’яної церкви на цвинтарі — на честь Всіх Святих. 12 червня 1786 року було отримано офіційне благословення на зведення храму, а вже 4 жовтня того ж року протоієрей Петро Расевський освятив місце майбутньої святині.
Завдяки пожертвам мешканців, 20 січня 1792 року церква була урочисто освячена, і в ній почалися богослужіння.
Точне розташування першої дерев’яної цвинтарної церкви викликає дискусії, але за припущеннями, вона стояла в районі нинішнього нижнього парку, поблизу перетину вулиць Ніни Кравченко та Олександра Сибірцева — це місце позначене як “Кладбищенская площадь” на карті першої половини XX століття.
Кладовище закрили в 1818 році, але церква продовжила діяти. З часом будівля почала руйнуватись, і в 1893 році на новому — верхньому кладовищі звели кам’яну церкву, яка зберегла ім’я Всіх Святих. Вона не мала постійної парафії та виконувала лише поховальну функцію.
Церква у ХХ столітті
Після Жовтневого перевороту 1917 року храм ще деякий час залишався чинним і офіційно припинив діяльність лише 18 червня 1923 року. Відомостей про збереження метричних книг, у яких реєстрували відспівування, не збереглося, як і про подальше використання церковної будівлі після її закриття.
У період нацистської окупації Бахмута храм знову відкрили — за одними даними, з ініціативи протоієрея Іоанна Хрещановського, за іншими — це було рішення окупаційної влади, яка використовувала релігію у пропагандистських цілях. У той самий час до церкви привезли бронзовий дзвін із дарчим написом: “Відлито німецьким вермахтом у війні проти більшовиків / 1942 / Завод Торез”.
Храм після другої світової війни
Після визволення міста храм не закрили — він діяв ще близько двадцяти років. У 1960-х роках, під час хрущовської антирелігійної кампанії, керівництво міста вирішило закрити одну з двох діючих церков — вибір упав на Всіхсвятську. Ймовірно, рішення обґрунтовували тим, що її кам’яну будівлю можна було переобладнати під склад чи майстерню, тоді як старовинна дерев’яна Миколаївська церква була історичною цінністю. Щоб надати діям “законності”, створили спеціальні комісії, які перевіряли бухгалтерію храму та поведінку служителів.
Вона досить швидко виявила високі прибутки. Так, у 1962 році було придбано свічок на 4 954 рублі, а продано — на 17 531 рублів. Зарплата священика сягала 250 рублів на місяць, що значно перевищувало середню зарплату по країні. Деякі священнослужителі вели спосіб життя, далекий від канонів — зловживали алкоголем, відвідували ресторани й навіть потрапляли до витверезника. Один із таких випадків — затримання у 1963 році псаломщика Костянтина Сівка після великоднього богослужіння — було оприлюднено в газеті “Вперед”.
У липні 1963 року, під час перевірки, на дзвіниці було виявлено дзвін із дарчим написом вермахту. Його демонтували, розплавили, а фрагмент з написом передали до місцевого музею, де він експонувався до 2019 року. З огляду на високі доходи церкви, поведінку священнослужителів, нацистський дзвін і малу кількість парафіян — влада отримала підстави для офіційного закриття храму в другій половині 1963 року. Після цього куполи демонтували, а будівлю передали торгівельній організації “Смешторг”, яка використовувала її як склад.
У 1980-х у приміщенні церкви розміщувався склад фірми “Одяг”, а згодом — комбінату громадського харчування “Общепит”.
Сучасний храм
Наприкінці 1990-го або на початку 1991 будівлю передали УПЦ Московського патріархату, а настоятелем призначили протоієрея Леонтія Діатковського. Отець Леонтій не лише вів богослужіння, а й особисто займався відновленням напівзруйнованого храму: зусиллями громади й місцевих підприємств відремонтували інтер’єр, відновили куполи, а в 1994 році встановили нові дзвони, відлиті на концерні “АЗОМ”. У процесі реставрації були знайдені фрагменти фресок кінця XIX століття — один із хрестів навіть “проступив” через новий шар фарби, що віряни сприйняли як диво.
На жаль, під час бойових дій за Бахмут у 2022–2023 роках храм зазнав серйозних руйнувань.
Читайте також:
- Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда
- Швейна фабрика: як в Бахмуті з’явився район 8 березня
- Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
