На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні з рф. Допомогу евакуйованим надає громадська організація “Плурітон”, якою керує бахмутянка Катерина Арісой.

Про евакуацію людей на Сумщині Катерина Арісой розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Де приймають евакуйованих з Сумщини

Бахмутянку Катерину Арісой після евакуації з рідної Донеччини прихистила Сумщина. Тут дівчина продовжила волонтерити, допомагаючи людям, які евакуюються з прикордоння на Сумщині.

Зараз бахмутянка очолює громадську організацію “Плурітон”, яка приймає евакуйованих людей. Для переселенців і переселенок облаштували транзитний центр у Сумах, де вони можуть отримати всебічну допомогу. Щодня тут приймають понад 100 людей.

“Зараз оголошена евакуація з 213 населених пунктів. Найбільш активно вона проходить у громадах, де йдуть бойові дії — Юнаківській, Білопільській, Хотінській, Ворожбянській. Щодня люди з цих громад проходять через транзитний центр, у день приймаємо більше 100 людей. Максимально, коли був пік евакуації (ред. у березні), ми прийняли 460 людей за день. І так працюємо без вихідних. Приймаємо всіх евакуйованих, хто був або централізовано вивезений, або хто виїхав самостійно”, — розповідає Катерина Арісой.

У транзитному центрі ГО “Плурітон” люди можуть отримати психологічну підтримку, зареєструватися на отримання грошової допомоги, отримати консультації від спеціалістів. Також у центрі надають прихисток.

“Надаємо людям першу базову допомогу: гуманітарну, соціальну, юридичну. У нас працює Департамент соціального захисту, який видає людям довідки про евакуацію і довідки про отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Також у нашому центрі можна зареєструватися на отримання грошової допомоги від міжнародних благодійних організацій. Люди, яким немає куди їхати, можуть розміститися в нас допоки фахівці не знайдуть їм соціальне житло на довготривалий період. Людей ми забезпечуємо і харчуванням. Є багато самотніх літніх людей, людей з інвалідністю, лежачих хворих — з ними найважче. Поки вони в нас знаходяться, ми забезпечуємо їм догляд, але разом з цим шукаємо варіанти для розміщення у спеціалізованих закладах, наприклад геріатричі пансіонати чи лікарні”, — розповідає Катерина Арісой.

Проживати в центрі можуть і люди з домашніми тваринами.

“Звісно зі свійськими тваринами — козами, коровами, курми — ми не можемо прийняти. А ось людям з собаками, котиками чи іншими домашніми улюбленцями ніколи не відмовляємо. Ми розуміємо, що ці тварини для людей як члени сім’ї, і подекуди людина може залишити щось з матеріальних речей, а врятувати свого улюбленця. Ми це цінуємо і підтримуємо”, — каже Катерина Арісой.

Наразі більшість людей, які залишаються в населених пунктах, де оголошена евакуація, — це люди старшого віку. З ними триває робота. Маломобільних людей евакуюють за допомогою спецтранспорту і в супроводі лікарів.

Транзитний центр у Сумах продовжує приймати переселенців. Однак, загроза з боку рф триває, тому волонтери вже продумують план на випадок оголошення евакуації з Сум.

Особливості евакуації на Сумщині

Очільниця громадської організації зазначає, що більшість мешканців Сумщини не хочуть виїжджати за межі області. Через те, що тут немає широкомасштабного наступу рф, люди мають надію повернутися додому, тому не розглядають варіанти довготривалої евакуації. Цим ситуація на Сумщині відрізняється від Донеччини, де ворог на довгий час окуповує території і люди вимушені шукати варіанти для тривалого проживання.

“На Сумщині дуже невеликий відсоток людей, які хочуть виїжджати в інші області. Переважна більшість людей залишаються в області, бо сподіваються, що скоро можуть повернутися додому. Найбільша відмінність евакуації на Сумщині від Донеччини в тому, що люди мають надію повернутися, оскільки ворог не захоплює території і вони лишаються підконтрольні Україні. Основна небезпека полягає в руйнуванні міст і сіл, однак після стабілізації ситуації люди можуть повернутися додому, якщо їхнє майно вціліло. На Донеччині ж більше людей розуміють, що можуть довгий час бути в евакуації, оскільки ворог окуповує території”, — каже голова ГО “Плурітон”.

Ще однією особливістю евакуації на Сумщині є самі люди. Переважно евакуації підлягають села або селища, де люди тримають худобу і домашніх тварин. Їм складніше зважитись на евакуацію та змінити свій життєустрій. Щоб полегшити процес адаптації до нових умов, волонтери влаштовують толоки.

“Переважна більшість це люди з сіл, які прив’язані до городів, і їм дуже важко прилаштуватись до умов у гуртожитках, де потрібно жити на поверсі. Їм важко жити “в чотирьох стінах” без звичної роботи на землі чи в хазяйстві, тому ми влаштовували для них толоку. Люди самі зголосились на цю ініціативу, бо хотіли щось посадити, зробити клумбу, попрацювати на землі. Вони були настільки щасливі, що можуть взяти в руки лопату, насіння і щось зробити своїми руками. Так біля нашої будівлі з’явилась клумба, яку доглядають наші евакуйовані мешканці”, — розповіла Катерина Арісой.

ГО “Плурітон” продовжує надавати допомогу постраждалим від війни. За підтримкою звертайтесь на гарячу лінію: +380 (68) 937 0000. Дзвінки приймають цілодобово.

Читайте також:

• Де переселенцям знайти безоплатне житло на Полтавщині: перелік вільних місць по районах
• Росіяни б’ють дронами по цивільних авто на Донеччині: як це впливає на евакуацію. Розповідає волонтер
• “Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!