Чи можна пробачити росіянам за все те, що вони вчинили й продовжують робити далі під час війни в Україні? Поки пересічні громадяни ухвалюють власне рішення з цього питання, правозахисники та громадські діячі збирають докази російських злочинів, для того, щоб рф в законодавчому полі відповіла за свої діяння. Громадська активістка Галина Калініна пояснила, як документують злочини росіян на Чернігівщині, та до чого тут німецькі способи перевиховання народу.

Евакуація з окупованого Щастя

Щастя — це невелике містечко у Луганській області, де розміщувалася Луганська ТЕС, саме тут працювала наша героїня. Жінка мала досвід документування злочинів, вона фіксувала обстріли тієї самої ТЕС раніше. В 2022 році Щастя окупували російські війська, тож місто довелося покидати. Спершу жінка евакуювалася до Львова, членкиня ГО «Культурна фортеця» не могла сидіти без справа, тож в місті Лева почала допомагати таким ж переселенцям, як вона сама.

Луганська ТЕС. Фото: Вікіпедія

«ГО «Культурна фортеця» в місті Щастя намагалася українізувати наших людей, робили цікаві заходи, просували українське. Але мені довелося евакуювати, коли почалося повномасштабне вторгнення. Обстрілювати нас почало ще до 24 лютого, а в той день з 5 ранку до 8 нас поливали градами. Коли було затишшя, зателефонувала подрузі, яка теж ще була в місті. Виїхали ми разом. По центральній дорозі було чути автоматні черги», — пригадує громадська діячка.

До Львова жінки приїхали майже без нічого, каже пані Галина, з собою взяли мінімум речей, одяг змінного теж не було. Все отримали у волонтерському центрі, вже через час активістка сама там почне працювати. Загалом, близько пів року пані Галина видавала гумдопомогу. 

Читайте також: Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Весь час жінки жили у студентському гуртожитку, але в серпні 2022 року довелося його покидати — до навчання повернулися студенти. Пані Галина каже, що у неї було два шляхи куди їхати — Харків або Чернігів. Зупинила вибір на останньому, на той час Чернігів вже був деокупований, а Харків піддавався обстрілам. Крім того, в Чернігові на героїню чекала сестра.

Що таке російські військові злочини та як їх задокументовують?

Галина Калініна. Фото: надане героїнею

На Чернігівщині активістка доєдналася до роботи Освітнього дому прав людини в Чернігові. Тепер пані Галина частина команди, яка документує російські злочини у деокупованих селах. Активістка працює із колегами, людина, яка стала свідком або жертвою російських злочинів розповідає на камеру про скоєну. Ці відеоінтерв’ю фіксують та зберігають для справи про трибунал путіна. Крім того, відео можуть використовуватися у судах, щоб довести провину та вимагати репарацій від країни-агресорки.

«Я почала навчатися, як правильно документувати злочини, бо досвід з ТЕС інший. Ми вчилися, як записувати інтерв’ю з людьми, які пережили тортури чи зґвалтування. Я вже шість місяців займаюся цим, руйнування будинків чи житла — це найменший злочин, який скоїли росіяни. Це злочин, але не можливо його порівняти, коли людей просто розстрілювали. Був такий випадок в селі Мохна́тин, коли йшли підлітки, троє 17-18 років, їх розстріляли прямо біля дороги. З села Довжик трьох братів забрали, катували… один з братів виліз із могили…я спілкувалась з тою жінкою, яка прийняла того чоловіка, нагодувала», — розповідає пані Галина.

За час роботи фіксатором злочинів рф, героїня почула дуже багато важких історій. Деякі не вкладаються в голову й досі. Емоційно витримувати чужий біль важко, але важливо не плакати, коли людина ділиться з тобою таким, запевняє пані Галина. Організація документувала злочини про катування, поранення, розстріли. В селах часто говорять й за зґвалтування.

«Росіяни бачили цивільну машину й просто розстрілювали. Вони дійсно відчували, що вони на чужій землі, й кожен місцевий — їхній ворог… Кажуть люди, що були зґвалтування, але ніхто не хоче давати інтерв’ю на камеру або аудіозапис. Це тому, що село. Люди переживають не за себе, а за те, що скажуть люди, що цькуватимуть. Людина не винна, що її зґвалтували. Я розумію, чому вони мовчать, бо нам наші суди завжди казали: «Тебе зґвалтували, сама винна!», — розмірковує активістка.

Як емоційно впоратися на війні?

Пані Галина в Бахмачі. Фото: надане героїнею

Крізь одну людину проходить десятки, й сотні історій. Всі різні, всі важкі й болючі. Спочатку, пригадує пані Галина, було важко, бувало, що вночі жінка плакала від почутого.

Допомогли впоратися із емоціями психологи, для команди організовували ретрит, де люди могли емоційно розвантажитися, щоб могти працювати далі. 

«Я вважаю, що тільки праця з психологом може допомогти справитися із всіма емоціями, триматися в тонусі й робити свою справу. Я не пережила цих злочинів, але стала свідком», — ділиться у розмові героїня.

Чи можна пробачити росіянам?

Героїня з колегами. Фото: надане героїнею

На думку активістки говорити про пробачення росіян зараз дуже рано.

«Ніяких пробачень цим виродкам не може бути. Це не люди. Може серед них і є якісь хороші, але знаєте таку приказку: «Гарний руський в гарному гробі, поганий в поганому гробі». Ці люди, які нічого не роблять, щоб зупинити війну…ті, хто підтримує…Ні, немає гарних росіян. Є зомбі», — каже Галина Калініна.

Активістка наголошує, що початок справі, яка змусить росію відповісти за скоєне, вже покладений. Стосовно того, як росіяни можуть спокутувати свою провину перед українцям — це процес не одного року. 

Як приклад активістка наводить Німеччину, громадяни якої у Другій Світовій війні вбили мільйони євреїв. Після закінчення війни німців змушували викопувати тіла закатованих з братських могил євреїв та перепоховувати.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Владислав Дейнега тричі покидав свою домівку. Спочатку в рідному Донецьку, потім в Бердянську, а після 24 лютого тікати довелося і з Маріуполя. Де перед тим пробув 19 днів під час російської облоги. Зараз наш герой живе в Лондоні та на благодійних марафонах збирає кошти в підтримку військових ЗСУ.

Як йому вдалося адаптуватися у Великій Британії й чим спортсмен допомагає Україні — Владислав Дейнега поділився у розмові з редакцією Бахмут IN.UA.

Про біг і благодійні марафони

Владу 23. До Лондону хлопець переїхав майже 2 роки тому і відтоді щовихідних бігає по 30 кілометрів в день головними вулицями міста. Його обовʼязковим атрибутом є український прапор. Бігун каже, що так нагадує людям про Україну.  

“Коли я бігаю, мене часто зупиняють, бо бачать прапор. Дехто висловлює підтримку, дехто ставиться недоброзичливо, лається.. Ті, хто за Росію. А є взагалі є такі, хто питає, що це за прапор на моїх плечах. Мені прикро від такої необізнаності людей. Але я завжди все пояснюю, – і додає: —  Для мене ж, коли я надягаю прапор, це як обійми, це як постійне нагадування хто я і звідки я”, – зізнається Владислав. 

Влад заздалегідь планує свої маршрути для пробіжок. Усі їх, а також мапу міста, спортсмен вивчив напамʼять. Герой каже, що постійно обирає нові та різні напрямки, щоб краще вивчати місто. Такий вид бігу називає “freedom run”.

“Мені подобається загуглити про те чи інше місце, почитати та вивчити його історію. В результаті виходить поєднання приємного з корисним”, —  розказує спортсмен.

Влад почав бігати задовго до переїзду за кордон. Коли жив у Бердянську. Туди він виїхав ще у 2014, тікаючи разом з сімʼєю від війни з Донецька. У новому місті батьки хлопця відкрили свій бізнес з вирощування мікрозелені, яку доставляли у заклади. З початком пандемії коронавірусу громадський транспорт майже не курсував, а оскільки власного авто у сімʼї не було, Владові довелося розносити продукцію пішки. З того часу ходьба стала своєрідним хобі хлопця, а відтак перейшов на біг. Спершу це були дистанції на 10 кілометрів, а згодом відстань збільшилась до 25 кілометрів.

“Я відчуваю себе як риба у воді. Я знайшов себе у бігу. Вперше я це зрозумів, коли жив після Бердянська в Маріуполі. Я бігав там всюди, знаю кожен куточок… І тепер, коли згадую…Мені душу рве за ті місця, які зараз стерті з лиця землі. Хочеться плакати…”, —  пригадує Владислав. 

У квітні цього року донеччанин взяв участь у Лондонському марафоні на 42 кілометри. Цей пробіг вважається дуже престижним за кордоном. Для участі люди їдуть з усього світу. За словами Влада, реєструватися треба за рік до події, бо кількість учасників обмежена і потрапити до їх числа неймовірно складно. Так, минулого року бігун не встиг податися на участь, втім цьогоріч оформити заявку вдалося вчасно: допомогли волонтери з ГО “British-Ukrainian Aid”. 

“Я почав тренуватися за пів року до Марафону. У мене була своя програма, за якою я готувався. Я фінішував з часом 4 години 14 хвилин і скажу, що результатом залишився задоволений”

На час проведення забігу охочі могли донатити учаснику. Так, Владу Дейнезі вдалося зібрати майже 2700 фунтів британських стерлінгів (146 208 гривень). За правилами Марафону кожен спортсмен витрачає зібрані кошти на свій розсуд. 

Так, Влад усі гроші передав волонтерам, на закупівлю протезів для військових ЗСУ. Ідея прийшла після того, як хлопець дізнався, що разом з ним до забігу приєднаються українські морпіхи з ампутаціями Олексій Руденко та Георгій Рошка. Військові бігли аби підтримати коштами важкопоранених побратимів. 

Влад планує взяти участь у ще одному марафоні, який незабаром відбудеться у Лондоні. Зараз теж активно збирає пожертви.

Маріуполь в облозі: як Владу вдалося виїхати

Після 24-го лютого Влад та його сімʼя понад 2 тижні перебували в оточеному росіянами Маріуполі. Він розповідає, що спочатку виїжджати боялися, але вибору не було. 

“Ми жили в будинку. Без світла, води і звʼязку. В той час змогли прийняти ще 2 родини у себе. … Нікому в житті не побажаю бачити того, що бачив я, — додає: – коли виїжджали, то вже емоцій ніяких не було, було все одно, що буде…Був дійсно морально складний стан. Ми багато не брали з собою, навіть фото не взяли. Все лишилося позаду…”

Виїжджати родина вирішила в Болгарію. Разом зі знайомими на двох мікроавтобусах. Вирішили їхати через Крим, і там в районі Чонгара перетнути російський блокпост. 

“Ми збрехали їм, що їдемо в Донецьк, бо у нас там прописка, і нас пропустили. Далі ми поїхали через Росію і на Прибалтику. А звідти вже до Болгарії”, —  каже Влад. 

Уся дорога загалом зайняла 2 тижні. Ночувала сімʼя в авто. По приїзду в Болгарію почали планувати переїзд в Англію, і відтак оселилися спершу неподалік англійського Бостона, а потім перебралися в столицю. 

Адаптація в Лондоні та громадська активність 

Донеччанин ділиться, коли вперше приїхав в Лондон, то був здивований його масштабом та великою кількістю різних національностей, які живуть у місті. До цього Влад ні разу не був за кордоном. Зараз вже звик до багатьох речей. Хоча перший час відчував сильну депресію та апатію. І так було, каже, допоки не почав відвідувати мітинги та заходи в підтримку України. 

“Я можу сказати, що мене врятували українці. Якось, десь після перших 2 тижнів в Лондоні, я їхав в автобусі та побачив якесь зібрання, а потім і наші прапори. Я одразу вийшов на зупинці, підійшов до людей і розпитався. З тих самих пір там стою. Стараюся не пропускати жодну акцію. Але, було, що працював на заводі та не мав змоги прийти. Тож я в той день прям на роботі заспівав гімн, як нагадування про Україну“

Зараз Влад відомий своєю активною громадською позицією та діяльністю серед української спільноти у Лондоні. Він належить до Українського Лондонського бігового клубу. Має багато друзів, зокрема та іноземців. У планах хлопця організовувати тури містом, продовжувати розповідати та нагадувати усім про Україну. А також він мріє пожити у Києві.

Читайте також:

• “Герби, як у росії”: розпитали у геральдиста з Костянтинівки, чому кожному селу та місту потрібен свій герб
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Едуард родом з Костянтинівки, Донецької області. Чоловік називає себе геральдистом-ентузіастом, і він створив вже понад 100 гербів різних сіл та міст Донеччини. В планах у чоловіка намалювати герб для кожного села у області. Чому це важливо робити зараз та як росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики — Едуард розповів для Бахмут IN.UA.

Навчався на магістра хімічних технологій

Едуард народився та виріс у Костянтинівці, навчався у Донецькому національному технічному університеті і за фахом він — магістр хімічних технологій. У розмові він каже, що з дитинства мав хист до малювання, а вже у дорослому віці він знову почав малювати, тільки цього разу — герби.

Зараз герой живе у Волинській області, куди він евакуювався з родиною у 2024 році. До цього була ще одна спроба виїхати у 2022 році.

“Ми вже виїжджали з батьками всі разом. Просто їхали, їхали не знали куди. Знайомий запропонував будинок у Волинській області. Він сказав: “Приїжджайте, ну, а там якось далі буде видно”. Ну, якось так й оселилися тут, власне, батьки були тут весь час, поки повномасштабна війна”, — згадує евакуацію чоловік.

По приїзду Едуард кілька разів отримував гуманітарну допомогу. Каже, що його з родиною зустріли добре.

Проєкт “Я це Ко”

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

З геральдикою чоловік почав працювати ще до повномасштабної війни і навіть заснував проєкт, який назвав “Я це Костянтинівка”, а скорочено — “Я це Ко”. Тут розповідав про те, яке місто могло б бути без корупції, війни. Герой мріяв розвивати рідну громаду, але не знайшов достатньо підтримки, тому ініціативу довелося призупинити.

“Я це фотошопив по-своєму, людям подобалося. Це якось надихало — і мене, і місцевих. Звісно, що не всі мої проєкти були якимось фантастичними, але я хотів рухатися в цьому напрямку, і, можливо, колись вже почати фізично реалізовувати те, що малював, знаходити якусь підтримку, але цю підтримку я поки ще не знайшов. Та й у воєнному плані ситуація погіршувалася, тому це було не дуже актуально”, — каже Едуард.

Герби Донеччини

Вже в евакуації чоловік заново розпочав займатися геральдикою — створив профіль в Інстаграмі “Донеччина в Гербах” та почав публікувати там герби сіл та міст Донеччини. Першими були герби Костянтинівської громади, які Едуард почав ще 5 липня 2023 року. За час роботи герой створив вже близько 100 робіт, а у планах — вся Донеччина, до найменшого села.

“Часто люди самі пишуть мені у соцмережі, кажуть, герб якого населеного пункту вони хочуть бачити. Не знаю чому, але їм це стало дуже цікаво. Можливо, бо цю тему ніхто не підіймав. Вони із нетерпінням чекають свою символіку, розглядають її. А особливо, коли її не було взагалі, і вона створена з нуля”, — пояснює геральдист.

Так з’явився герб Малинівки — підписниця написала Едуарду, а він взявся шукати інформацію про село, аби створити герб. Так само й Моспино отримало свою оновлену символіку. Новий варіант гербів просять і надазовські греки, пояснює чоловік, хоча у них вже свої є.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

“Надазовські греки дуже активні в цьому плані. Їм цікаво, хоча у них є свої герби. Там свого часу Олег Киричок, донецький геральдист, склав майже всім грецьким поселенням герби. Я зараз їх теж переробляю, роблю більш сучасними”, — ділиться у розмові Едуард.

Процес створення герба може забирати від одного дня й до кількох тижнів, пояснює він, адже про деякі села легко знайти інформацію в мережі, а от на інші доводиться витрачати більше часу.

“Іноді просто немає звідки взяти інформацію. Тобто населений пункт був настільки такий звичайний, що ніяких яскравих сторінок історії не має. І нема що зобразити — тоді доводиться якось викручуватися інакше. Тобто або від назви, або від якихось географічних особливостей відштовхуватися”.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

На питання, що легше зробити з нуля: новий герб чи перемалювати вже наявний — Едуард ствердно відповідає “друге”, бо осучаснювати вже наявне значно важче. Одним з найскладніших гербів видався Кальміуський, каже у розмові герой.

“Я його від початку ще помітив. Він доволі яскравий, там цікавий герб, на ньому фенікс зображений. Але збагнути, що воно таке, до чого — я досі до кінця ще не зрозумів”, — зізнається чоловік.

Росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики

За словами героя, осучаснювати геральдику варто для того, щоб, по-перше, вона виглядала сучасно і нею було не соромно користуватися населеному пункту та містянам, бо – це наші символи.

А по-друге, тому, що більшість гербів на Донеччині за основу мають французький щит, наприклад, такий має Торецьк та Дружківка, тому у своїх версіях гербів Едуард використовує іспанський.

“Для росіян це виходить якесь таке привласнення, нібито росія може претендувати на ці населені пункти, оскільки тут герб російський. Це треба було давно переробити, просто ніхто на це увагу не звертав. До речі, деякі герби, які затверджувалися за часів незалежної України, були саме на французьких щитах. І нікому до цього діла не було”, — говорить герой.

Іспанським щитом користується Польща, Литва, Німеччина та інші країни. Едуард пояснює, що коли росія приходить на окуповані землі, то складає герб населеного пункту Донеччини на французькому щиті. Наприклад, так росіяни переробили герби Макіївки та Авдіївки тощо

“І, власне, тому мене це зачепило, коли я вперше це побачив. Чомусь для росіян це важливо, а нам це тридцять років було неважливо”.

Герой ділиться, що не відмовився б потрапити в Українське геральдичне товариство, а його роботи стали офіційно-затвердженими.

Читайте також:

• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• Як у 27 здобути науковий ступінь та державну нагороду: історія науковця з Покровського
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!