Микола Єрьомка – донеччанин, війна двічі змусила чоловіка залишати рідні міста, вперше в 2016 році він переїхав з Єнакієво, вдруге в 2022 році росіяни прийшли вже захоплювати Бахмут. Герой до останнього залишався в місті, роздавав бахмутянам хліб, втім сьогодні Бахмут перетворився на живу рану, жити в якій практично неможливо. Художник Микола Єрьомка зараз живе в Слов’янську, про свою евакуацію та допомогу бахмутянам — чоловік розповів редакції.

Волонтерство та евакуація з Бахмута

Микола Єрьомка в Бахмуті працював вчителем дітей образотворчого мистецтва в Бахмутському Народному домі. Коли почалося повномасштабне вторгнення чоловік ще декілька місяців, практично до серпня викладав дітям онлайн, але згодом робота закінчилася. Бахмутянин, бачучи ситуацію в місті, вирішив допомагати місцевим.

“До останнього ми працювали на роздачі хліба. Там же гуманітарну допомогу видавали в Народному Домі, там залишалося три людини на видачі. Власне, працював я, костюмер Тетяна Миколаївна й Козак Наталія Вікторівна, вона ще там залишається. Поки не перестали підвозити хліб, ми працювали, тепер наша місія гуманітарна закінчилася там”, — каже пан Микола.

Виставка робіт в пораненому Бахмуті і переїзд до Слов‘янська 

9 лютого в Бахмуті відбулася виставка, яку ніхто не зміг відвідати, бо на фоні гучно лунали вибухи. Попри війну довкола художник разом з костюмеркою Тетяною Миколаївною зробив імпровізовану виставку довоєнного Бахмута. 

До Слов’янська Микола Єрьомко з дружиною евакуювався нещодавно, зараз родина обживається.

“Я не встиг нічого вивезти, місце було обмежене, звісно, що без всього приладдя, я як без рук себе відчуваю. Ні пензлів, ні фарби. Все залишилося там в Бахмуті”, — згадує про евакуацію митець.

Робота художника. Фото: особистий архів героя

Роботи художника та дитячі малюнки вихованців, також вивезти не вдалося, все було швидко, пригадує чоловік. 

“У нас мама, ми з нею виїхали, вивозили нас молоді хлопці волонтери, ми зняли кімнату в Словянську й облаштовуємо тут побут. Слов’янськ — тихе, спокійне місто. Ходили по адресну допомогу, але ми ще не отримали статусу ВПО, на днях маємо його отримати, це допоможе оплачувати комунальні послуги”, — каже пан Микола.

Поки родина планує залишатися в Словянську, якщо ж ситуація буде погіршувати, то будуть їхати далі.

Про плани на майбутнє

Художник каже, що якщо буде можливість він би радо вернувся до вчителювання, адже цьому присвятив все своє життя. Залишаючись в Бахмуті,  чоловік прагнув допомагати містянам, та зараз вже готовий знову братися до малювання.

“Тоді, я думав про це з такої точки зору, якщо не ми – то хто? Ми ж пенсіонери, намагалися до останнього працювати. Звісно, було тривожно, неспокійно. ДК (ред. Бахмутський народний дім) стояв, а потім вже почали його обстрілювати, без вікон, без дверей, сквозняки почалися постійні. Ми закладали дірки, так працювали на свій страх й ризик. Коли хліба вже не стало, то вирішили покинути свої обовязки волонтерські й покинути місто”, — каже художник.

З теплотою педагог згадує про свою роботу в Школі мистецтв в Бахмуті, з 2017 року очолив посаду керівника студії образотворчого мистецтва в Бахмутському народному домі.

“У мене 30 років досвіду роботу з дітьми, це все моє життя було віддане творчості і реалізації творчих навичок. Є такі учні, які мені дзвонять, і даю їм консультації. Це ось Юля Ільченко. Якщо в іншому місті буде така нагода працювати — я б залюбки повернувся, бо в мене є досвід. Це моє покликання”, — каже Микола Єрьомка.

Фото: особистий архів героя

Читайте також: Діти малюють те, у що вірять: історія митця Андрія Парахіна з Бахмута

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

“Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!