Горлівка, колись жваве та культурне місто, що знаходиться під російською окупацією з весни 2014 року. Його жителі згадують минуле з ностальгією, розповідаючи про унікальність місцевого менталітету та культурного життя. В цьому матеріалі ми згадаємо про те, яким було місто до війни.

Аркадій Петросян, був мешканцем Горлівки до 2014 року, він ділиться спогадами про своє рідне місто.

Горлівка до 2014 року

“Донецький менталітет дуже цікавий, бо багато людей, різних епосів, різних національностей, шахтарський край, концерти, дні міста, масові заходи, на які приходять”, — каже Аркадій

Місто мало свої визначні місця та райони, кожен з яких вносив свою родзинку в загальну культурну мозаїку, зокрема, це Калинівка. Тут проводили будні та вихідні містяни, влаштовували свята та концерти.

“Калинівка, 88-й квартал, 5-та шахта, це різні світи, і вони всі об’єднувалися на якихось таких загальноміських святах, наприклад: День шахтаря, День міста, було дуже-дуже цікаво”, — згадує місцевий мешканець.

Окрім культурних традицій, у Горлівці існували й легенди, пов’язані з містом. Одна з них розповідає про дівчину в білому платті, яка жила між п’ятою шахтою та шахтою Комсомолець, місцеві розповідали, що незнайомка нападала на людей. Це лише одна з численних оповідей про місто.

На жаль, під окупацією місто втратило багато з того, що робило його унікальним.

Аркадій зазначає, що найбільше не вистачає шахт, які були осердям економіки міста, а також зв’язку з іншими українськими містами:

“В економічному плані не вистачає шахт. Бо навколо цього будувалося те, що було. Економіці міста не зазначає підприємств, і дійсно не вистачає України, зв’язку з нею, тому що ми все ж відчували себе в інфраструктурі. Це дійсно міф, що Донбас — це все окремо, Донецьк, це була частина української інфраструктури“, — каже Аркадій Петросян.

Попри майже 10 річну окупацію, пам’ять про Горлівку, її культуру та традиції залишається живою в серцях її мешканців, сподіваючись на те, що місто возз’єднається з Україною.

Читайте також:

• Вкрадені відкриття: десять видатних жінок-вчених, чия слава дісталася чоловікам
• Поливаний понеділок: історію свята розповідає бахмутський історик
• Міфічна істота в Бахмуті або як ікона врятувала місто від чуми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Бахмуті була дуже відома всім містянам вулиця Бориса Горбатова,нещодавно вона отримала нову назву. Тепер це вулиця Олексія Дульнева. Горбатов був угідним радянській владі журналістом, письменником і публіцистом, що не мав особливого відношення до Бахмута. Народився він на Луганщині, а більшу частину життя прожив в росії. Тепер розберімось на честь кого нова назва вулиці.

Олексій Дульнев

Олексій Дульнев народився і все життя прожив у місті Бахмут. Працював комірником на заводі з обробки кольорових металів, видавав необхідне обладнання працівникам заводу. Всі знайомі згадують його веселим, життєрадісним, добропорядним чоловіком.

21 лютого 2022 року Олексій святкував День народження, йому виповнилося 38 років. А за 3 дні почалася повномасштабна війна і чоловік пішов захищати рідну Донеччину у складі 46-го окремого штурмового батальйону “Донбас” ЗСУ.

Старший солдат ЗСУ Олексій Дульнев загинув 15 березня 2022 року. Олексій разом з побратимами виконували бойове завдання біля міста Курахове. Олексій затримавшись на позиції загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу. В Олексія залишилися син, донька, дружина і батьки, що самі не встають з ліжка. Герой віддав своє життя за незалежність рідної Донеччини, тепер в Бахмуті є вулиця названа на його честь.

Читайте також:

• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery
• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“До шлюбу ні-ні” — заборона для дівчини вступати у сексуальний зв’язок до одруження, бо інакше буде важко вийти заміж, існувала (і подекуди досі є) в українській культурі.  Наприклад, жінку, яка втратила цноту до шлюбу, могли побити, вигнати з дому, продати в рабство чи навіть убити. Загалом, вона вважалася справжнім “активом”, яким підтверджувалася честь як самої дівчини, так і усієї родини.

Чому поняття “дівочої цноти” псувало життя жінкам — редакція Бахмут IN.UA розглядає це питання на прикладі української та європейських культурах.

Що таке “дівоча цнота”

Кембридзький словник каже, що “цнота” (на англ. “virginity”) — це стан, коли людина не мала сексу у своєму житті. Втрата цноти — результат вагінального сексу, тобто того, який передбачає проникнення члена у вагіну. Відповідно до цього уявлення, дівчина цнотлива доти, доки цього не сталося вперше. Цноту пов’язують із так званою “дівочою плівою” та її розривом при першому проникненні, однак сьогодні уже відомо, що це може і не трапитися, адже все залежить від її форми й еластичності тканин.

Питання життя та смерті

У різні часи ідея про цноту виконувала різні ролі в суспільстві: від способу визначення батьківства новонародженої дитини та надійного засобу контрацепції до шляху святості. Проте найчастіше головна функція концепції цноти полягала в контролі над поведінкою жінок, який міг призвести до катастрофічних наслідків. 

Історикиня Ханне Бланк у власній книжці “Virgin: The Untouched History” стверджує, що з античних часів цнота була показником цінності дівчини, “товаром” її сім’ї. Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу, то виникала ціла низка проблем: у давній Греції закон вимагав продавати таких жінок в рабство, а у Римі взагалі надавали право батькові вбити свою дочку та чоловіка, який її спокусив.

В різних культурах та різних релігіях жінка, яка втратила цноту до шлюбу, зневажалась у суспільстві та “порочила” свою родину. При цьому взагалі не важливо, як це трапилося — добровільно чи в результаті зґвалтування, адже багатьом важливий сам факт фізичного проникнення.

Як ставилися до цноти в українській культурі

Міфи про дівочу цноту існували та існують й в Україні. Зокрема, це стосувалося так званого обряду “комора”, який неабияк псував життя українкам в ХІХ та на початку XX століття.

За словами етнологині Ірини Ігнатенко в епізоді подкасту The Ukrainians “Як ми кохалися”, дівоча цнота цікавила не лише нареченого, а й родину чи навіть ціле село. Аби переконатися в тому, що наречена “чиста”, тобто цнотлива, молодих просто з весілля відправляли на “першу шлюбну ніч” до невеликої комори. Звідси й назва. Щоправда, цілої ночі в пари не було. Сім’я давала максимум пів години або годину, адже вважалось, що цього часу достатньо, аби хлопець міг здійснити дефлорацію (розрив дівочої пліви, або гімену) та перевірити факт цнотливості нареченої.

Величезний стрес для дівчини спричиняло й те, що результатів цієї “процедури” чекали усі гості прямо під дверима, часто підганяючи фразами на кшталт “Ну, що?” чи “Як там?”.

Якщо перевірка на цноту проходила успішно, то гуляння продовжувалося.Часто бувало й таке, що під час святкування могли почати з гордістю показувати усім гостям сорочку або простирадло з кров’ю дівчини. По іншому ситуація складалася, якщо крові не було. В такому випадку, родину дівчини могли почати принижувати, а саму її навіть жорстоко побити.

Жінка мала ще гірші перспективи, якщо вона вагітніла поза шлюбом. Її назавжди ізолювали в суспільстві, постійно засуджували та принижували. Її також починали називати образливим словом “покритка”, а її дитину — “байстрюком”.

Як зазначає Ірина Ігнатенко, у такому випадку хлопця також засуджували, або навіть змушували одружитися чи виплатити компенсацію. Подекуди могло доходити навіть до привселюдного покарання. Однак після цього він усе одно мав право жити нормальним життям та знов одружитися, чого не можна сказати про жінок.

“Жіноче тіло не належало самій жінці, не належало воно навіть її чоловіку, воно належало роду чоловіка”, — каже етнологиня Ірина Ігнатенко.

Вечорниці в Україні

Цнота також нерозривно пов’язана з іншою українською традицією, а саме “вечорницями” — публічними гуляннями, які часто завершувалися спільним перебуванням парубка та дівчини. Воно повинно було обмежуватися поцілунками й пестощами, які мали визначити психологічну й сексуальну сумісність пар. 

За словами етнографа Валеріана Боржковського, люди розуміли, що вечорниці необхідні молодим. Саме тому вони не тільки не перешкоджали дітям відвідувати їх, але й інколи давали парубкам гроші чи алкогольні напої, а дівчатам — смачну їжу, зокрема, сири або яйця.

Варто зазначити, що дівчатам часто не давали права уникати молодіжних збіговиськ, адже таких швидко “карали”. Наприклад, молодь могла намазати ворота дьогтем або намалювати великий фалос. Таке ж робили, якщо дівчина перебирала хлопцями або славилася норовистим характером.

Цнота в сучасному світі

Тема “дівочої цноти” — це лише невеликий прояв того, яким було та є ставлення до жінок протягом багатьох століть та навіть тисячоліть. Зараз в Україні не перевіряють факт наявності цноти. Втім набуває популярності хірургічна операція під назвою гіменопластика, за допомогою якою жінки відновлюють цноту. У суспільстві тема сексу досі залишається табуйованою для жінок. Так, зараз ми можемо побачити певні зрушення, втім стереотипи про жіночу незайманість досі залишаються, нерідко навіть з погляду медицини. Деякі “медики” вважають, що саме відсутність сексу стає причиною хвороб у жінки, цей міф вже давно спростували. Ось що про це каже гінекологиня Наталія Лелюх:

“Насправді хвороб, пов’язаних із відсутністю сексу, немає. Але є хвороби та стани, які дійсно поліпшуються, коли жінка живе регулярним статевим життям. Це синдром хронічного тазового болю при варикозі, коли є застій крові у малому тазу, проблеми з судинами”, — пояснює лікарка.

Існує міф, що гімен — тонка еластична мембрана, що оточує отвір піхви — це своєрідний бар’єр, що раз і назавжди зникає під час першого статевого акту. Це не так. Насправді він досить неоднорідний і має отвір чи отвори, через які виходить менструальна кров та інші виділення, тобто він не повністю закриває вхід до вагіни. 

Гімен під час входження члена у вагіну розтягується, а не розривається. Саме тому відсутність крові ще не говорить про те, що дівчина вже мала секс раніше. А от справжньою причиною її появи може бути просте механічне пошкодження стінок вагіни через недостатнє зволоження чи занадто різку пенетрацію.

Водночас для чоловіків незайманість стає не привілеєм, а недоліком. Нерідко через це вони можуть потрапити під булінг від оточення. Тобто, й чоловіки потерпають від засудження, але значно менше, ніж жінки.

Сталі стереотипи про те, як жінки повинні поводитися, з ким вступати в інтимні стосунки й коли,  мають відійти в минуле, бо кожна людина, зокрема — жінка, має право сама вирішувати, як їй жити.

Читайте також:

• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки
• Скіфи, обереги та “буденки”: 10 маловідомих фактів про українські вишиванки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!