У пропагандистському Телеграм-каналі цього тижня значно побільшало відео “звільнених” бахмутян, яких вивезли на окуповану територію. Більшість з них на камеру розповідає, як вони хотіли в росію, у знищенні Бахмута звинувачують українські сили оборони, жаліються, що військові ЗСУ розуміли, що вони залишаються під обстрілами, оскільки чекають в Бахмуті влади окупантів.

Редакція «Бахмут IN.UA» проаналізувала, які саме тези поширюють так звані біженці з Бахмута.

Теза 1 — ЗСУ забирали дітей

Жінка, яку як запевняють пропагандисти евакуювали з Бахмута. Фото: скріншот з відео

На одному із пропагандистських роликів жінка, яку як запевняють пропагандисти евакуювали з Бахмута розповідає, що в батьків з Бахмута примусово забирали дітей. Цю тезу про викрадання дітей почали розганяти в росії приблизно після набуття чинності механізму примусової евакуації дітей із зони бойових дій. Такий механізм в Україні справді працює, але евакуюють неповнолітніх виключно у супроводі дорослих, або в окремих випадках, коли батьки дитини дають згоду на евакуацію без них — дитину відвозять на безпечну територію у супроводі правоохоронних органів.

Жінка також додає, що її запевняли, немов вона залишиться без батьківських прав, якщо не евакуюються з дитиною. Проте згідно до Постанови №209  від 7 березня 2023 року відповідальність за відмову від евакуації дитини передбачена статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 166 Кримінального кодексу України. Санкції статей яких не передбачають позбавлення батьківських прав.

«Кожна ситуація індивідуальна. Є родичі, які можуть оформити опікунство на дитину, в такому випадку її евакуюють до рідних. Якщо родичів немає, то вже соціальна служба дитину буде поміщати в Центр Реабілітації. Можливо й опікун виїде після цього. Це все вирішується в залежності від конкретної ситуації. Якщо є батьки, то ми не забираємо дитину, тільки з батьками», — розповідають  у пресслужбі поліції Донеччини.

Тобто фактично жінка на пропагандистському відео розказала, що оскільки батьки наражають дітей на небезпеку, втручається держава (військові). Адже кількість загиблих або травмованих дітей внаслідок російської агресії постійно зростає.

«Обов’язок держави – оберігати життя і здоров’я дитини. Прийняте сьогодні рішення має спонукати батьків більш зважено підходити до питання евакуації їхніх дітей. Якщо дорослі не спроможні подбати про безпеку дитини, то це має зробити держава», – зазначила віцепрем’єр-міністрка Ірина Верещук коментуючи прийняття КМУ рішення щодо примусової евакуації.

Теза 2 — люди другого сорту

Олександр — теж біженець з Бахмута. Фото: скріншот з відео

Прізвище Олександра не називають, він говорить про те, що він не хотів жити «на Україні», бо не хотів бути «людиною другого сорту». 

«Что значит на территорию Украины? Я просто не хотел жить в Украине. С таким отношением к русскому населению. Лично я говорю за себя. Я этого не хочу, я не гражданин второго сорта. Я построил здесь дом, вырастил детей, а теперь чувствую себя неполноценным человеком…», — каже Олександр, відповідаючи на питання пропагандиста про те, чому він не евакуювався раніше.

Цього разу ми зустрілися з одним із найпопулярніших і найдавніших наративів російської пропаганди, ними апелював російський президент володимир путін у своїх промовах ще в 2014 році.

Теза 3 — ЗСУ не давали евакуюватися й розстрілювали мирне населення

Три жінки з Бахмута на території підконтрольній рф. Фото: скріншот з відео

Три жінки, які були вивезені з Бахмута до росії розповідають, що ЗСУ не дозволяли евакуюватися з міста. Водночас, одна з цих осіб додає — евакуація проводилась, й охочих виїхати до України й справді вивозили, а примусово людей не забирали. ЗСУ закрили можливість евакуації, каже бахмутянка. Зауважимо, що дата зйомки пропагандистського відео невідома. 

Бахмутянка Поліна Бокова у відео пояснює, як росія ігнорує всі міжнародні договори та права людини 

Також біженки говорять про розстріл мирного населення в Бахмуті, апелюючи до того, що вони не могли самостійно вийти, бо їх б «розстріляли ЗСУ». Зазначимо, що евакуація з Бахмута проводилася навіть на початку травня 2023 року, а саме 16 травня, Бахмутська міська рада повідомляла, що з міста вдалося вивезти цивільних людей, в тому числі неповнолітню особу. 

Тобто, за бажанням, навіть в таких умовах евакуація продовжується, сприяють цьому військові ЗСУ та спецпідрозділ поліції «Білі Янголи». Тож, жінки могли евакуюватися, попросити допомоги у волонтерів, поліції чи ЗСУ, втім вони кажуть, що не хотіли їхати на Україну та «жити з нацистами».

Біженка Тетяна з Бахмута. Фото: скріншот з відео

Тетяна, теж евакуювалася до підконтрольної росії території, каже що в Бахмуті в її підвал ЗСУ закидали гранати. Жінка на відео помітно нервує, труситься, й дивиться по сторонам, немов очікуючи схвалення того, хто сидить по той бік камери. 

Російська пропаганда активно використовує міф про те, що ЗСУ шкодять цивільному населенню, роблять з нього живий щит, тощо. Втім, нагадаємо, що саме ЗСУ обороняють місто від окупантів-росіян, й допомагають цивільним евакуюватися. Люди, які відмовляють виїхати в безпечне місце самі наражають себе на небезпеку, оскільки в місті ведуться активні бойові дії. 

Влада Бахмута від початку закликала цивільних евакуюватися, однак люди свідомо відмовлялися це робити й тепер стають обєктами для російської пропаганди й дискредитують ЗСУ.

Теза 4 — ЗСУ — агресори, а вагнерівці  — асвабадителі 

Біженки з Бахмута дякують вагнерівцям. Фото: скріншот з відео

«Нам все равно, зэки или не зэки. Нас освободили», — каже жінка на відео, а інша дякує вагнерівцям за звільнення та допомогу.

Пропагандистські ЗМІ також намагаються довести за допомогою цих інтерв’ю, що саме українська армія знищила Бахмут. Доказами на цих відео називають, те, що в Часів Ярі стояли танки і били по місту, те, що руських ще не було в місті, а обстріли вже були. 

Читайте також: Зрадники з Бахмута: на що чекали «ждуни» в місті та про що розповідають?

Російська пропаганда, прихильна до пригожина, подає образ вагнерівців, як своєрідних «рятівників, інтелектуалів та музикантів». Втім, самі російські опозиціонери знімали документальні фільми, у яких найманці ПВК зізналися у вбивстві дітей та жінок в Бахмуті й Соледарі. 

«Мы шли и убивали всех. Были женщины, мужчины, деды, пенсионеры, пенсионерки и дети… Ты понимаешь, что на этих руках сейчас… Она кричит, она маленький ребенок, понимаешь? Ей 5, 6 там лет. А я выстрелил, ты понимаешь, контрольный. Я никого не должен был выпустить, никого», — розповідає Азамат Улдаров, найманець ПВК пригожина про зачистку Соледару.

На відео бахмутянка розповідає про евакуацію з Бахмута, їй допомогли виїхати до України

Фото: «Бахмут IN.UA» 

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!