6 грудня в Україні святкуватимуть День святого Миколая за григоріанським та новоюліанським календарями. На це свято діти отримують під подушки омріяні подарунки. За легендою, їх кладе святий Миколай.

Історик Микита Безмен розповів, звідки взявся Святий Миколай, а також, чому не слід зберігати традицію, коли подарунки дитині приносить Дід Мороз.

Історія Миколая

За історичними відомостями, Миколай жив у другій половині III століття. Прославився він своїм милосердям тим, хто потребував допомоги. За переказами, народився він у місті Патари (Лікія) у традиційній християнській родині. Змалечку хлопчик відрізнявся особливою любов’ю і повагою до інших людей, роздавав жебракам монети, допомагав матеріально і психологічно.

Коли майбутній святий Миколай став дорослим, то вів аскетичний спосіб життя. Батьки Миколая рано померли. Від них юнак отримав у спадок великі статки, які одразу роздав нужденним. Миколай переїхав до міста Мира, щоб вчитися, але доля склалася інакше. Його дядько, який був єпископом, висвятив Миколая у священники.

Чому волонтера давніх часів прирівняли до рангу святих? Він вже життя поклав на те, щоб допомагати бідними, особливо дітям. Священник приносив до дитячих будинків їжу, теплі речі, іграшки, смаколики. Свої добрі справи Миколай робив завжди вночі, щоб про нього не дізналися. Однак минав час і вдячні люди здогадалися, хто приносить їм подарунки і допомагає.

Вдячні люди обрали Миколая на високу посаду єпископа. Є історичні відомості про те, що єпископ Миколай відвідував Нікейський Вселенський Собор 325 року. Він не лише допомагав їжею та іграшками, але й визволяв полонених, допомагав нужденним та рятував тих, кого невинно засудили до смертної кари.

Свято Миколая

Вже після смерті, за повір’ями, він продовжує творити добро, адже його мощі і досі зцілюють немічних і хворих. Кожного року в ніч на 6 грудня Святий Миколай знову повертається на землю і дарує дітям подарунки. Чемні діти знаходять під подушкою подарунок, а неслухняні — камінець. Мораль цієї легенди є попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою та виправитися.

Російська альтернатива у вигляді Діда Мороза

Після провалу антиріздвяної кампанії 1920-х років радянська влада вирішила адаптувати для себе новорічну атрибутику.

Соратник Сталіна, Павло Постишев, через газету “Комсомольська правда” звернувся із закликом: “Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку”. 1937 року Дід Мороз уперше з’явився в Московському Будинку Союзів, а потім головне новорічне свято стали проводити в Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей.

Діда Мороза придумала радянська влада і його не знають ніде у світі, окрім країн, які колись були у складі срср. Святий Миколай — найкращий волонтер давніх часів і святий, що прославився на весь світ своїми земними вчинками. У Європі саме День святого Миколая в усі часи вважали найбільшим новорічним святом.

Читайте також:

• Жертвоприношення й голова Джека: історія свята Хеловін
• Напої, які зігріють: рецепти чаїв, які легко приготувати
• Без жорстокості, але з перчинкою: як написати сценарій різдвяного вертепу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фотограф та мандрівник Олександр Мальон уперше приїхав до Бахмута у 2020 році без особливих очікувань. Але з перших кроків він його вразив: старовинні вулиці, тихі дворики, вражаюча архітектура й теплі усмішки містян. Бахмут став для нього відкриттям і перетворився на одне з найулюбленіших міст сходу України — місто, що залишилося в серці назавжди.

Олександр поділився у розмові з редакцією своїми спогадами про Бахмут.

Фотографією захопився з дитинства

Олександр Мальон родом з Черкаської області, зараз живе на Київщині. Фотографія й мандрівки для чоловіка хоббі, а за професією він інженер. Любов до фото у нього з дитинства — цим наш герой займається у вільний час.

“Батько в мене мав ще плівковий фотоапарат, і я захоплювався його роботою, спостерігав за ним, дивився, звідки беруться фотографії. Нерідко ми з татом залишались десь посеред ночі на кухні, де проявляли плівки, і ці фотографії друкували”, — каже пан Олександр.

Він самостійно опановував мистецтво фотографії, а з 2012 року захопився ще й краєзнавчими мандрівками по Україні. Спершу починав досліджувати свою рідну землю, Канівщину.

“Я зрозумів, що те, що було в моєму дитинстві, зникає, і захотілося, щоб це збереглось хоча б на світлинах. Взагалі, це була моя першочергова мета — фотографувати те, що може потім зникнути: старовинні будівлі, вітряки, водяні млини. Я ж інженер, тому люблю усі інженерні споруди”, — ділиться у розмові чоловік.

Так склалося, що фото та мандрівки по Україні ідеально поєдналися. Олександр їздив по різних містах та селах, де знімкував усе, що здавалося цікавим, а потім знайшов свою мандрівну компанію, і разом група складала собі маршрути.

“Так, наприклад, я в свій час дуже захопився вежами Шухова. У нас по Україні десь близько 10 таких конструкцій лишилось, які будувалися на початку XX століття. І, от, наприклад, на Донеччину ми їздили у Часів Яр двічі, бо там збереглась така вежа Шухова”, — згадує Олександр Мальон.

Саме у Часів Ярі наш герой вперше почув про Бахмут — відвідати це місто радив краєзнавець Валерій Богуненко.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття”

У жовтні 2020 року Олександр разом з групою таких самих мандрівників приїхав у Бахмут.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття, я не очікував побачити таке красиве місто. Ми приїхали туди осіннього вечора. Жили в будинку біля Азово-Донського банку, вечеряли в місцевій піцерії, а зранку вийшли на прогулянку. Й саме це найбільше залишилось в спогадах і на фотографіях. Це був туманний ранок, сонце тільки вставало. Ми ходили цими історичними вулицями, і я був вражений побаченим. Там були збережені будинки XVIII, XIX та XX століття. Вразив тоді мене будинок Окружного суду”, — ділиться спогадами мандрівник.

А ще запам’ятався, каже Олександр, центр Бахмута, де було багато історичних будівель. Хоча частина із них й була закинута, проте зберегла оригінальні вікна та двері.

“А ще згадую, ми проходили базарчик. І там бабуся винесла такі старі гранчаки (ред. стакани з гранованими ребрами). Я потім вже дізнався, що це в Бахмуті їх й робили на скляному заводі. Я ж просто не міг пройти повз цих гранчаків, купив декілька, заплатив більше грошей, бо бабуся за якусь смішну ціну пропонувала їх. Тепер ці стакани з Бахмута стоять у моїй колекції”, — говорить Олександр.

Запам’ятались черкасцю і бахмутські храми, зокрема неоготична синагога та Миколаївська церква, їх фото також є в колекції Олександра.

Фото Бахмута до війни, які Олександр зробив у місті, стали останніми в його колекції, зробленими власноруч. Зараз Бахмут окупований російськими військами, і все те, що зафіксовано на фото в цьому матеріалі, давно знищене.

“Як фанат архітектури, коли я дивився на Бахмут, то око тішилося тому, що я бачив. На жаль, я знаю, що всього того вже немає, мабуть, і в це важко повірити. Знаєте, в мене три улюблених міста Донеччини, в яких я побував: Бахмут, Часів Яр і Маріуполь”, — з теплотою резюмує Олександр.

До теми:

Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!