6 грудня в Україні святкуватимуть День святого Миколая за григоріанським та новоюліанським календарями. На це свято діти отримують під подушки омріяні подарунки. За легендою, їх кладе святий Миколай.

Історик Микита Безмен розповів, звідки взявся Святий Миколай, а також, чому не слід зберігати традицію, коли подарунки дитині приносить Дід Мороз.

Історія Миколая

За історичними відомостями, Миколай жив у другій половині III століття. Прославився він своїм милосердям тим, хто потребував допомоги. За переказами, народився він у місті Патари (Лікія) у традиційній християнській родині. Змалечку хлопчик відрізнявся особливою любов’ю і повагою до інших людей, роздавав жебракам монети, допомагав матеріально і психологічно.

Коли майбутній святий Миколай став дорослим, то вів аскетичний спосіб життя. Батьки Миколая рано померли. Від них юнак отримав у спадок великі статки, які одразу роздав нужденним. Миколай переїхав до міста Мира, щоб вчитися, але доля склалася інакше. Його дядько, який був єпископом, висвятив Миколая у священники.

Чому волонтера давніх часів прирівняли до рангу святих? Він вже життя поклав на те, щоб допомагати бідними, особливо дітям. Священник приносив до дитячих будинків їжу, теплі речі, іграшки, смаколики. Свої добрі справи Миколай робив завжди вночі, щоб про нього не дізналися. Однак минав час і вдячні люди здогадалися, хто приносить їм подарунки і допомагає.

Вдячні люди обрали Миколая на високу посаду єпископа. Є історичні відомості про те, що єпископ Миколай відвідував Нікейський Вселенський Собор 325 року. Він не лише допомагав їжею та іграшками, але й визволяв полонених, допомагав нужденним та рятував тих, кого невинно засудили до смертної кари.

Свято Миколая

Вже після смерті, за повір’ями, він продовжує творити добро, адже його мощі і досі зцілюють немічних і хворих. Кожного року в ніч на 6 грудня Святий Миколай знову повертається на землю і дарує дітям подарунки. Чемні діти знаходять під подушкою подарунок, а неслухняні — камінець. Мораль цієї легенди є попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою та виправитися.

Російська альтернатива у вигляді Діда Мороза

Після провалу антиріздвяної кампанії 1920-х років радянська влада вирішила адаптувати для себе новорічну атрибутику.

Соратник Сталіна, Павло Постишев, через газету “Комсомольська правда” звернувся із закликом: “Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку”. 1937 року Дід Мороз уперше з’явився в Московському Будинку Союзів, а потім головне новорічне свято стали проводити в Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей.

Діда Мороза придумала радянська влада і його не знають ніде у світі, окрім країн, які колись були у складі срср. Святий Миколай — найкращий волонтер давніх часів і святий, що прославився на весь світ своїми земними вчинками. У Європі саме День святого Миколая в усі часи вважали найбільшим новорічним святом.

Читайте також:

• Жертвоприношення й голова Джека: історія свята Хеловін
• Напої, які зігріють: рецепти чаїв, які легко приготувати
• Без жорстокості, але з перчинкою: як написати сценарій різдвяного вертепу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

22 січня особлива для України дати, адже саме тоді в 1919 році відбулося проголошення Акту злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Напередодні свята ми згадуємо, як вшановував цей урочистий день наш Бахмут, допоки не прийшли російські “визволителі”.

Про це розповідаємо в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як святкували перший День Соборності України

Вперше Україна відзначила День Соборності о 12:00 годині 22 січня 1919 року. Тоді в Києві була напрочуд гарна й сонячна погода, попри зиму. Вся столиця була прикрашена національними синьо-жовтими прапорами, а зранку в церквах йшло святкове богослужіння. 

Всі урочистості події тоді відбувалися на Софіївській Площі о 12:00 годині, кульмінацією яких став виступ Федора Швеця, під час якого він урочисто зачитав прийнятий Акт Злуки:

Після промови на Площі відбулася молебень, а згодом військовий парад. Українці по всій країні були в піднесеному настрої, роки невтомної праці активістів, громадських діячів та політиків дали результат.

Живі ланцюги в Бахмуті до Дня Соборності України

Живі ланцюги стали доброю традицією у День Соборності, під час якої люди збираються гуртом та беруться за руки, таким чином об’єднуючи цілі регіони: від Львова до Києва, від Харкова до Донецька. 

В Бахмуті тривалий час також була традиція живих ланцюгів. Люди активно підтримували святкування, під час якого бахмутяни розгортали кількаметровий синьо-жовтий стяг. Завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький розповів нам, що День Соборності в Бахмуті почали святкувати вже за часів Незалежної України.

У нашому Бахмуті відбулися збори громадськості, заходи в бібліотеках, в музеях, в нашому Бахмутському музеї також проводилися виставки. Останніми роками після початку збройного конфлікту на Сході України, ця дата набула ще більшої актуальності. День Соборності відзначали масовими акціями, зокрема й живим ланцюгом,

Ігор Корнацький // Завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею

Історик зазначає, що після тимчасової окупації Бахмута російськими військами у 2014 році — бахмутяни ще більше шанували День Соборності. На жаль, цьому сприяв гіркий досвід російської окупації, пригадує пан Корнацький.

Як Бахмут вшановуватиме День Соборності у 2025

Ще у 2022 році в Бахмуті проводили урочисті заходи до Дня Соборності. Зараз місто зруйноване, а його мешканці розпорошені по всій території України, тож вшановувати пам’ятну дату бахмутяни будуть у різних містах.

Читайте також:

Голосування за незалежність та президента в Бахмуті: як у місті проходив референдум 1991 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із можливих компромісних варіантів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський раніше називав ідею створення на цій території вільної економічної зони. Такий підхід розглядався як інструмент для відновлення економіки регіону, залучення інвестицій та повернення ділової активності в умовах затяжного конфлікту. Проте, що це насправді та як працює подібна ініціатива на практиці?

Детальніше про те, як працюють вільні економічні зони, правові засади їх існування, історія та приклади успіху — в матеріалі Бахмут IN.UA

Вільні економічні зони: як працює спеціальний економічний режим

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території держави, яка вилучена із загального митного простору та функціонує за спеціальними правилами господарської діяльності. У межах таких зон діє особливий режим управління, передбачені податкові, митні та фінансові пільги, а також спрощені умови для ведення бізнесу як для національних, так і для іноземних компаній.

ВЕЗ є інструментом економічної політики, який застосовують для стимулювання інвестицій, розвитку експорту, впровадження нових технологій і розв’язання соціально-економічних проблем окремих територій. Такий підхід широко використовується у світовій практиці, зокрема в промислово розвинених країнах, державах, що розвиваються, а також у країнах із перехідною економікою.

Історія виникнення та еволюція вільних економічних зон

Перші згадки про прообрази вільних економічних зон датуються 166 роком до нашої ери. Саме тоді на острові Делос було створено порт вільної торгівлі. Подальший розвиток товарно-грошових відносин і природна спеціалізація країн у виробництві певних товарів сприяли зростанню міжнародної торгівлі.

У середньовіччі прикордонне співробітництво між регіонами стимулювало держави до впровадження митного контролю, податкових і митних зборів. Водночас будь-які обмеження породжували прагнення до їх пом’якшення або обходу. Однією з таких форм стали зовнішньоторгівельні зони, відомі як порто-франко.

У XIX–XX століттях інтерес до механізму вільних економічних зон відродився. Відправною точкою сучасного зонування став аеропорт Шеннон в Ірландії. Його економічні успіхи у 1950-х роках викликали масштабне поширення подібних зон у різних країнах світу.

Нині ВЕЗ застосовуються для забезпечення цільового соціально-економічного розвитку, ефективного використання транспортно-географічного та геополітичного положення, розв’язання проблем зайнятості населення, а також як інструмент локальних економічних експериментів.

Поняття, правовий статус та цілі ВЕЗ в Україні

В Україні спеціальні (вільні) економічні зони створюються рішенням Верховної Ради України за ініціативою Президента, Кабінету Міністрів, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. Для кожної ВЕЗ ухвалюється окремий закон, який визначає її статус, територію та строк функціонування.

Техніко-економічне обґрунтування створення ВЕЗ включає визначення мети, функціонального призначення та галузевої спеціалізації зони, етапів її розвитку, рівня інфраструктурного забезпечення, кадрового потенціалу, обсягів і джерел фінансування, а також режимів оподаткування, ціноутворення, митного та валютного регулювання.

ВЕЗ в Україні — це частина території держави, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності та особливий порядок застосування законодавства. У межах таких зон можуть діяти пільгові митні, податкові та валютно-фінансові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Основною метою створення ВЕЗ є залучення інвестицій, розвиток підприємництва у співпраці з іноземними партнерами, збільшення експорту, постачання якісної продукції на внутрішній ринок, упровадження нових технологій та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Іноземним працівникам гарантується право вільно переказувати за кордон доходи, отримані від роботи у ВЕЗ, включно з відсотками. Громадяни України мають право відкривати валютні рахунки як у фінансових установах ВЕЗ, так і за її межами. Працівники, незалежно від громадянства, можуть інвестувати кошти у дозволені законом види підприємницької діяльності.

Вільні економічні зони в Україні: практика та приклади

На території України функціонувало понад 20 вільних економічних зон. Серед них:

• “Азов” у Маріуполі;
• “Донецьк”;
• “Закарпаття”;
• “Інтерпорт Ковель” у Волинській області;
• “Курортополіс Трускавець” у Львівській області;
• “Миколаїв”;
• “Порто-франко” в Одесі;
• “Порт Крим”;
• “Рені”;
• “Славутич”;
• “Яворів”;
• “Сиваш” та інші.

Окрім цього, в Україні діяли території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим, Волинській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у Харкові та Шостці.

На початку 2020 року припинили дію спеціальні економічні зони “Інтерпорт Ковель”, “Славутич”, “Курортополіс Трускавець” і «”Яворів”, які існували протягом 20 років. 

Останнім прикладом саме створення такої зони стала ВЕЗ “Крим”, яка мала діяти до 2024 року, але припинила своє існування достроково — у 2021 році.

Чому Донбас і що стоїть за ідеєю ВЕЗ

На перший погляд, питання про Донбас у контексті вільної економічної зони може викликати подив. Регіон упродовж багатьох років залишається зоною активних бойових дій, а з 2022 року зазнав масштабних руйнувань і серйозних гуманітарних втрат. Значна частина населених пунктів та інфраструктури пошкоджена або знищена, економічна діяльність суттєво обмежена. За таких обставин ідея запровадження спеціального економічного режиму виглядає складною для реалізації.

Щоб зрозуміти походження цієї риторики, варто звернутися до довоєнного періоду. Восени 2020 року, напередодні місцевих виборів, президент Володимир Зеленський ініціював всеукраїнське опитування, яке складалося з п’яти питань. Одне з них стосувалося можливості створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей. Тоді ВЕЗ розглядалася як частина концепції так званої “м’якої реінтеграції” — спроби через економічні стимули продемонструвати переваги життя на підконтрольній Україні території та сприяти поверненню регіону в загальнодержавний простір. Водночас ця ідея не була оформлена як детальний план і залишалася переважно на рівні політичної декларації.

Під час повномасштабної війни поняття вільної економічної зони практично не використовувалося. Основні зусилля держави були спрямовані на оборону та забезпечення безпеки, а Донбас став одним із ключових театрів бойових дій. Повернення до цієї теми відбулося наприкінці 2025 року, коли стало зрозуміло, що швидкі сценарії завершення війни або повної деокупації залишаються малоймовірними в короткостроковій перспективі. У нових умовах ідея ВЕЗ набула іншого змісту: вона розглядається не стільки як економічний проєкт, скільки як один із можливих елементів пошуку формули припинення бойових дій, прийнятної для сторін конфлікту.

Досвід Європи та США

У розвинених країнах Заходу кількість вільних економічних зон перевищує 250. Близько 90 з них розташовані в Західній Європі. Переважно це вільні торгові зони в морських портах, які використовуються для обслуговування транзитних вантажів.

У Німеччині діють шість вільних портів, зокрема в Гамбурзі, Кілі, Емдені, Куксхафені, Бремерхафені та Бремені. Вільна гавань у Гамбурзі спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті та нафтопереробці, забезпечуючи роботою близько 60 тисяч осіб.

Для Великої Британії характерні підприємницькі зони, для Швейцарії — страхові та банківські. У США налічується понад 130 ВЕЗ, серед яких домінують зони вільного підприємництва та науково-впроваджувальні зони.

Азійська модель та досвід Китаю

Особливе місце у світовій практиці займає досвід Китаю. Починаючи з початку 1980-х років, країна поступово розширювала мережу спеціальних економічних зон від невеликих територій до сотень квадратних кілометрів.

Найвідоміші зони — Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шаньтоу та Хайнань. Окрім них, у Китаї активно розвивалися зони техніко-економічного розвитку, технопарки та зона економічного розвитку “Пудун” у Шанхаї.

Китайська модель ВЕЗ стала інструментом реалізації політики «відкритих дверей», поєднуючи експортну орієнтацію, залучення іноземного капіталу та модернізацію виробництва. ВЕЗ виконують роль економічного експерименту з поступовим упровадженням ринкових механізмів.

Проте навіть в неї є “темний бік”: вони продукують високу соціальну нерівність та вимагають жорсткого державного контролю, аби пільги не використовувалися для незаконних фінансових операцій.

Ризики та негативні приклади

Попри позитивний економічний ефект, практика показує, що ВЕЗ можуть створювати й серйозні ризики. На початку 2020 року в Європейському Союзі було скасовано 82 вільні економічні зони. Причиною стали високі ризики відмивання грошей, розвитку організованої злочинності, тероризму та ухиляння від сплати податків.

За даними європейських інституцій, вільні порти використовувалися для зберігання незаконних активів — предметів мистецтва, дорогоцінного каміння, антикваріату, золота та інших цінностей.

Читайте також:

Вільна економічна зона на Донеччині: Зеленський пояснив концепцію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!