Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Донецьку під керівництвом окупантів функціонує медичний університет. З 2017 року посаду ректора цього навчального закладу обіймає Григорій Ігнатенко — доктор медичних наук, професор та колишній викладач українського вишу.

Що відомо про Григорія Ігнатенка та його роль в освіті на тимчасово окупованих територіях? Редакція Бахмут IN.UA зібрала досьє.

Григорій Ігнатенко: біографія до 2014 року

Григорій Анатолійович Ігнатенко народився 17 травня 1959 року в селі Городня Ічнянського району Чернігівської області.

У 1984 році з відзнакою закінчив лікувальний факультет Донецького державного медичного інституту ім. М. Горького за спеціальністю “Лікувальна справа”. Згодом працював клінічним ординатором, старшим лаборантом, асистентом та доцентом кафедри внутрішніх хвороб.

У 1992 році захистив кандидатську дисертацію з кардіології. Протягом 1993–1996 років завідував відділом клінічної ординатури та магістратури.

У 1999 році захистив докторську дисертацію. З 2002 року став завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб з лабораторією адаптаційної медицини Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. З 2003 року завідував відділенням кардіології в “Університетській клініці”.

У 2007 році здобув звання члена-кореспондента Національної академії медичних наук України. У 2011 році став Заслуженим діячем науки і техніки України, а у 2014 році отримав Державну премію України в галузі науки і техніки.

Кар’єра Григорія Ігнатенка після приходу окупантів

Після окупації Донецька Григорій Ігнатенко залишився працювати у захопленому медичному університеті, поступово інтегруючись в освітню систему самопроголошеної “днр” та російської федерації.

З 2015 по 2023 рік він був головою Вищої атестаційної комісії міністерства освіти і науки “днр”. У 2017 році його призначили ректором Донецького національного медичного університету ім. М. Горького в окупованому Донецьку. Того ж року Ігнатенко здобув диплом магістра з “Менеджменту в охороні здоров’я” в “Донецькій академії управління” та став членом Асоціації “Рада ректорів медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів” російської федерації.

З 2023 року Ігнатенко є членом Вищої атестаційної комісії при міністерстві науки і вищої освіти російської федерації. Також він входить до складу бюро Координаційної Ради Південної Асоціації наукових організацій при президії РАН та президії Загальноросійської громадської організації “Товариство лікарів росії”.

Ігнатенко отримав низку російських нагород та відзнак самопроголошеної “днрР”, серед яких:

• звання “герой праці днр” (2019 рік);
• звання “заслужений лікар днр”;
• медаль міністерства науки і вищої освіти рф “За бездоганну працю та відзнаку” (2022 рік);
• подяки від міністра охорони здоров’я РФ, голови держдуми рф та голови “днр” Дениса Пушиліна.

Діяльність Ігнатенка

У вересні 2021 року Григорій Ігнатенко увійшов до складу делегації самопроголошеної “днр”, яка вирушила до Сирії для участі у міжнародній торговій виставці “Re-build Syria Exhibition 2021”. Разом із представниками окупаційної адміністрації Геннадієм Лебедем, Володимиром Рущаком, Сергієм Пересадою та Сергієм Власовим він перебував у Сирії з 27 вересня по 2 жовтня. У межах поїздки делегація провела зустріч із одним із керівників Арабської соціалістичної партії “Баас” доктором Махді Дахлаллахом, перемовини із заступником голови Ради міністрів РФ Георгієм Мурадовим, а також низку зустрічей із сирійськими бізнес-організаціями щодо інвестиційних проектів та співпраці.

Григорій Ігнатенко бере систематичну участь у заходах, спрямованих на інтеграцію захопленого навчального закладу до російського простору. У травні 2021 року він очолив делегацію вишу на XV Всеросійському національному конгресі променевих діагностів і терапевтів “Радіологія – 2021”, який проходив у місті Красногорськ Московської області в межах програми “Русского центра”.

Крім цього, ректор долучається до публічних пропагандистських акцій в окупованому Донецьку. Зокрема, під час заходів до 9 травня Ігнатенко разом із окупаційним “міністром охорони здоров’я” Дмитром Гарцевим, викладачами та студентами брав участь у покладанні квітів до монумента викладачам і студентам Донецького медичного інституту, загиблим у роки Другої світової війни.

Під керівництвом Григорія Ігнатенка окупаційна адміністрація університету намагається відновлювати міжнародні зв’язки. У лютому 2024 року навчальний заклад підписав чотири партнерські угоди з представниками Республіки Камерун. Документи передбачають приїзд абітурієнтів із Камеруну на навчання до Донецька, що має на меті легітимізацію російської влади на окупованих територіях. У межах цієї співпраці африканська сторона також запросила Григорія Ігнатенка відвідати Камерун для обговорення питань медичного туризму та вивчення специфіки регіональних захворювань для їх подальшого внесення до освітніх програм вишу.

Підозра у державній зраді

Згідно з даними бази “Миротворець”, Григорій Ігнатенко фігурує як пособник російсько-фашистських загарбників та свідомий порушник державного кордону України. Його дії кваліфікуються як замах на суверенітет та територіальну цілісність країни, а також легалізація окупації.

Генеральна прокуратура України підозрює Ігнатенка у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 3 статті 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність). У січні 2024 року була опублікована повістка про його виклик до суду.

Нагадаємо, що Донецький медичний університет ім. М. Горького, як і багато інших українських навчальних закладів, опинився під контролем окупаційних сил. Згодом навчальний заклад був релокований на підконтрольну Україні територію, проте частина викладацького складу залишилася у Донецьку. Керівництво захопленими закладами взяло курс на впровадження російських освітніх стандартів та пропаганду, активно співпрацюючи з міністерствами рф. Російська влада систематично заохочує таких керівників державними нагородами за їхню участь в інтеграції освітнього процесу до системи рф. Водночас українські правоохоронні органи відкривають кримінальні провадження проти посадовців за підозрою у державній зраді та колабораційній діяльності.

Читайте також:

Як ректорка захопленого ДонНУ працює на російську систему освіти: досьє на Світлану Беспалову

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині з 1 серпня за межі області евакуювали або самостійно виїхали понад 9 400 людей, серед них 740 дітей. На підконтрольній Україні території області залишаються близько 108 400 цивільних, з яких близько 5 500 — діти.

Про це під час брифінгу, 19 серпня, повідомили представники Донецької обласної військової адміністрації, Дмитро Петлін та Дмитро Пожарський.

Скільки людей залишається на Донеччині

За словами Дмитра Петліна, начальника відділу оперативно-чергової служби, зв’язку, оповіщення та інформування населення департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА, загалом від початку вторгнення, свої місця постійного проживання залишили понад 1 мільйон 425 тисяч людей, серед них 213 тисяч дітей.

Станом на 19 серпня на підконтрольній українській владі території області залишаються близько 108 400 цивільних. Із них близько 5 500 — діти. У 19 громадах, які віднесені до зони активних бойових дій, залишається близько 11 тисяч дітей.

За наведеними на брифінгу даними:

• у Дружківській громаді залишається близько 3 300 людей;
• у Краматорській — 42 300;
• у Костянтинівській — трохи більше 800;
• у Лиманській — 2 200;
• у Святогірській — 1 100;
• у Слов’янській — близько 36 тисяч;
• у Миколаївській — 660.

У Краматорській громаді залишається 460 дітей, які підлягають примусовій евакуації

Паралельно тривають заходи з примусової евакуації сімей із дітьми з населених пунктів, де загалом залишається 503 дитини.

Зокрема, у Краматорській громаді таких дітей 460. До цієї кількості входять діти з Красноторки, Біленької та окремих районів Краматорська.

У Слов’янську, за словами Петліна, залишається 38 дітей, які підлягають примусовій евакуації. У Новодонецькій громаді в селі Криниці залишається чотири дитини, у Степанівці — одна. За поточний місяць у примусовий спосіб евакуювали 169 дітей. Загальна кількість дітей, евакуйованих у межах усіх заходів із примусової евакуації, перевищила 21 тисячу.

Евакуація з окремих громад залишається дуже складною

За словами Дмитра Петліна, зі Слов’янська та Краматорська люди наразі виїжджають майже без проблем. Водночас ситуація у Костянтинівці, Миколаївці, Лимані та Дружківці залишається дуже складною. До Дружківки евакуаційні групи ще заїжджають, однак в окремих районах людей збирають пішки. У Костянтинівку та Лиман евакуаційні групи не можуть нормально заїжджати.

До евакуації залучаються Національна поліція, ДСНС та волонтерські групи. Загалом працюють близько десяти евакуаційних груп. Напередодні було задіяно 14 волонтерських груп. Петлін також повідомив, що у Слов’янську та Краматорську росіяни намагаються пошкодити логістичні шляхи через річку. За його словами, після удару по насипній переправі у Слов’янську проїзд став неможливим.

Читайте також:

З Краматорського району за тиждень евакуювали 15 людей: фото

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!