Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Всіхсвятський храм у Бахмуті, який нещодавно отримав статус пам’ятки архітектури місцевого значення, має довгу та насичену подіями історію. Він пережив зміну місця розташування, закриття радянською владою, перебудову під склади та відродження у роки незалежності, проте зазнав значних руйнувань під час боїв за місто.

Детальніше про історію церкви розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Будівництво першої дерев’яної церкви Бахмута

Історія храму розпочалася у 1778 році, коли у Бахмуті відвели нове місце під міський цвинтар. У 1785 році місцеві жителі почали збирати кошти на будівництво дерев’яної церкви в ім’я Всіх Святих.

Освячення місця під забудову відбулося восени 1786 року, а в січні 1792 року новозбудована церква офіційно відкрила свої двері. За припущеннями краєзнавців, перша дерев’яна будівля розміщувалася на території сучасного нижнього парку. Хоча у 1818 році цвинтар закрили, церква продовжувала виконувати свою головну функцію — відспівування померлих.

Через поступове руйнування дерев’яної споруди було ухвалене рішення про зведення нової кам’яної будівлі. У 1893 році новий храм побудували на території верхнього цвинтаря.

Закриття, період окупації та “німецький подарунок”

Після подій 1917 року церква продовжувала функціонувати до червня 1923 року. Інформації про те, як використовували приміщення після першого закриття, немає.

Під час німецької окупації Бахмута у 1941-1943 роках церкву знову відкрили. Окупаційна влада використала релігію як інструмент пропаганди. Саме тоді до храму привезли з Німеччини бронзовий дзвін із дарчим написом: “Відлито німецьким вермахтом у війні проти більшовиків / 1942 / Завод Торез”.

Після повернення радянської влади Всіхсвятський храм продовжував діяти ще майже двадцять років.

Хрущовська антирелігійна кампанія та перетворення на склад

На початку 1960-х років міське партійне керівництво вирішило закрити одну з двох діючих церков у місті. Вибір припав на Всіхсвятську кам’яну церкву, оскільки її будівлю можна було легко пристосувати під господарські потреби.

Для закриття храму організували низку перевірок. Комісії виявили, що прибутки церкви значно перевищували витрати, а зарплати священників були вищими за доходи звичайних містян. Ситуацію ускладнювала поведінка окремих служителів, які зловживали алкоголем та порушували громадський порядок.

У липні 1963 року на дзвіниці храму знайшли дзвін, подарований вермахтом. Його одразу зняли та відправили на переплавку, а фрагмент із написом передали до місцевого музею. Ці факти, разом із низькою кількістю прихожан, стали офіційним приводом для закриття храму у другій половині 1963 року.

З будівлі зняли куполи та перетворили її на складське приміщення. Спочатку церкву передали торговельній організації, пізніше там розміщувався склад фірми “Одяг”, а останнім користувачем став місцевий комбінат громадського харчування.

Відродження храму та сучасний стан

Наприкінці 1990 або на початку 1991 року будівлю повернули вірянам. Релігійна громада була офіційно зареєстрована восени 1991 року. Настоятелем став протоієрей Леонтій Діатковський, якому довелося відновлювати вкрай занедбану споруду.

Завдяки зусиллям громади та місцевих підприємств вдалося відремонтувати внутрішні приміщення, відбудувати куполи, а у 1994 році встановити нові дзвони на дзвіниці. Під час ремонту під шаром штукатурки навіть знайшли фрагменти старих фресок кінця ХІХ століття.

Під час активних бойових дій в Бахмутів відреставрована будівля Всіхсвятського храму зазнала значних руйнувань, і її подальша доля залишається невідомою.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Держава продовжує підтримувати українців, які прагнуть здобути нову професію або підвищити кваліфікацію. Внутрішньо переміщені особи (ВПО), звільнені з російського полону громадяни та низка інших категорій можуть отримати спеціальний ваучер. Це документ, який повністю або частково покриває вартість навчання у закладах освіти.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Хто може отримати ваучер на освіту

Згідно з державною програмою підтримки зайнятості, право на безкоштовне навчання мають громадяни, які не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні, вже мають професійно-технічну, фахову передвищу або вищу освіту та належать до однієї з таких категорій:

• внутрішньо переміщені особи працездатного віку, яким складно знайти роботу;
• звільнені з російського полону (особи, позбавлені свободи через збройну агресію проти України);
• люди віком від 45 років зі страховим стажем не менше 15 років (до досягнення пенсійного віку);
• особи з інвалідністю, які потребують працевлаштування;
• громадяни, які отримали поранення, контузію чи каліцтво внаслідок бойових дій під час воєнного стану (незалежно від наявності статусу інвалідності);
• звільнені зі служби в органах внутрішніх справ, ДСНС, БЕБ чи Державної кримінально-виконавчої служби;
• звільнені через скорочення штату або за станом здоров’я (за умови 10 років стажу та до досягнення пенсійного віку).

Максимальна сума у 2026 році розмір фінансування становить до 33 280 гривень. Якщо обраний курс чи програма коштує дорожче, різницю студент оплачує самостійно.

Популярні напрями та статистика 2026 року

Від початку дії ініціативи українцям видали вже близько 100 тисяч ваучерів. Лише на початку 2026 року програмою скористалися понад тисяча осіб, причому майже 75% з них обрали саме перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Що вивчають найчастіше:

• медицина та медсестринство (особливо популярно серед людей з інвалідністю);
• керування автотранспортом та робота з аграрною технікою (найчастіший вибір учасників бойових дій);

Жінки складають майже 75% усіх отримувачів ваучерів, а 87% учасників програми загалом — це люди старше 45 років та ВПО. Найбільш активно заявки подають жителі Дніпропетровської, Запорізької, Львівської, Полтавської, Тернопільської та Харківської областей.

Як знайти доступну професію та заклад освіти

Перелік спеціальностей регулярно оновлюється. Щоб дізнатися доступні варіанти у вашому регіоні, скористайтеся алгоритмом на сайті Державної служби зайнятості (ДСЗ):

• відкрийте сайт ДСЗ та оберіть вашу область;
• натисніть кнопку “Отримати ваучер”;
• перейдіть у розділ “Перелік закладів освіти”;
• натисніть на список закладів, щоб побачити повний перелік доступних професій та напрямів для навчання.

Як подати заявку на отримання ваучера

Ви можете оформити документ двома способами:

Для того, щоб подати заявку офлайн потрібно звернутися до найближчого центру зайнятості, де кар’єрний радник надасть повну консультацію та допоможе з оформленням.

Для того, щоб подати заявку онлайн потрібно:

• зайдіть на офіційний вебсайт Державної служби зайнятості;
• оберіть розділ “Ваучер на навчання” та натисніть “Подати заявку”;
• заповніть електронну форму: вкажіть персональні дані, контакти та бажану програму;
• дочекайтеся повідомлення. Заявка автоматично надійде до вашого центру зайнятості. Вже після кар’єрний радник зв’яжеться з вами електронною поштою або телефоном та надасть подальші інструкції.

Читайте також:

Як перевірити нарахування виплат по безробіттю у 2026 році: детальна інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!