Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З настанням весни на мільйони українців очікує традиційний перерахунок соціальних виплат. Починаючи з 1 березня, пенсії та страхові виплати зростуть на суму від 100 до 2595 гривень. Таке підвищення стало можливим завдяки плановій індексації, яка цьогоріч склала 12,1%.

Про це повідомили в Міністерстві соціальної політики України.

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року

Березнева індексація охопить широкий перелік громадян. Збільшені суми отримають:

• пенсіонери загальної системи (державне пенсійне страхування);
• військові пенсіонери;
• особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• отримувачі пенсій за особливі заслуги;
• колишні працівники органів місцевого самоврядування тощо, яким пенсія обчислена за раніше діючими “спеціальними” умовами;
• постраждалі від нещасних випадків на виробництві.

Окрему увагу при індексації приділили пенсіонерам із найбільш вразливих категорій. Зокрема мінімальні пенсійні виплати зростуть:

• для пенсіонерів віком 80 років і більше за наявності не менше 25 років стажу у чоловіків і 20 років у жінок, а також пенсіонерів у віці від 65 років і більше, які не працюють і мають повний страховий стаж (35/30 років відповідно), мінімальний розмір пенсії зросте з 3758 до 4213 гривень;
• для пенсіонерів віком понад 70 років із повним страховим стажем — з 3613 до 4050 гривень;
• для пенсіонерів віком до 70 років із повним страховим стажем — з 3323 до 3725 гривень, а для пенсіонерів з меншим страховим стажем — з 3038 до 3406 гривень.

Також буде проіндексовано мінімальні пенсійні виплати для осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій.

Чому індексація склала саме 12,1%

Відсоток підвищення виплат не є довільним рішенням, його визначили за чіткою законодавчою формулою. Цей коефіцієнт наполовину залежить від рівня минулорічної інфляції, яка склала 8 відсотків, та наполовину — від показника зростання середньої заробітної плати в Україні за останні три роки, що становить 16,1 відсотка, що в підсумку сформувало коефіцієнт індексації на рівні 12,1%. 

“Індексація пенсій в Україні — це обов’язковий механізм, який дозволяє захищати пенсії від знецінення через інфляцію. Це рішення ґрунтується на чіткій формулі та забезпечує прозорий перерахунок виплат для мільйонів громадян“, — вказує Денис Улютін, Міністр соціальної політики, сім’ї та єдності України.

Читайте також:

Скринінг здоров’я 40+: як українцям отримати 2000 гривень на медичне обстеження

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Парижі розгорівся скандал навколо виставки російської художниці Олександри Овчиннікової “Пуд солі”, в анонсі якої використали зображення упаковки української “Артемсолі”. Після обурення українців організатори видалили афішу та оприлюднили офіційне вибачення.

Детальніше про інцидент — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Виставка “Пуд солі” у Парижі з “Артемсіллю”

Користувачка соцмережі Threads, яка родом із Бахмута, поширила допис, у якому повідомила про виставку російської художниці Олександри Овчиннової “Пуд солі” (“Le Sel de la Vie”), що проходила в Парижі з 24 лютого по 3 березня. У своєму зверненні вона назвала подію провокацією та наголосила, що їй боляче бачити використання українських символів представниками держави-агресора.

На оприлюдненому зображенні афіші була використана упаковка солі “Артемсіль” — підприємства з Донеччини, виробничі потужності якого розташовувалися в Соледарі. Місто було знищене внаслідок бойових дій під час повномасштабного вторгнення росіян.

Виставку ініціювала російська художниця Олександра Овчиннікова, родом із Санкт-Петербурга.

Захід планували провести в Centre culturel Alexandre Soljenitsyne — культурному центрі імені російського письменника Олександра Солженіцина в Парижі. Анонс опублікувало видавництво YMCA-Press у своєму Instagram-акаунті ymcapress.

Примітка. YMCA-Press — паризьке видавництво, засноване у 1925 році, пов’язане з міжнародною організацією YMCA. З 1960-х років його штаб-квартира розташована за адресою 11 rue de la Montagne Sainte-Geneviève у Парижі. У 2016 році разом із вдовою письменника було засновано культурний центр імені Солженіцина, який організовує виставки та конференції, присвячені російській літературі. Centre culturel Alexandre Soljenitsyne названий на честь Олександра Солженіцина, російського письменника, та лауреата Нобелівської премії з літератури 1970 року. Світову відомість він здобув завдяки творам про радянські репресії, зокрема книзі “Архіпелаг ГУЛАГ”. У 1974 році його позбавили громадянства СРСР і вислали з країни, після чого він жив у Швейцарії та США, а в 1994 році повернувся до Росії. У 1990–2000-х роках Солженіцин підтримував контакт із російською владою, зустрічався з Володимиром Путіним, отримав державну премію РФ (2007) та раніше — державну дачу за розпорядженням Бориса Єльцина. Водночас він критикував частину реформ пострадянського періоду але виступав із позиціями, зокрема щодо ролі НАТО, які перегукувалися з риторикою російської влади про “загрозу оточення”.

Після скарг українських користувачів афішу виставки було видалено із соціальних мереж. Водночас за пошуковими запитами її анонс ще певний час відображався в Google. Це видно нижче на зображенні.

Згодом центр опублікував офіційну заяву англійською мовою. Зокрема, написали, що художниця нібито не знала про походження упаковки солі. У заяві зазначено:

“Від імені Культурного центру імені Олександра Солженіцина ми щиро шкодуємо, що постер виставки міг зачепити почуття членів української громади. Художниця не знала про походження зображеної упаковки солі. Вона глибоко шкодує, що її задум — чітко переданий у її поемі — міг бути неправильно зрозумілий. Постер було видалено з наших соціальних мереж, а картину знято з експозиції”.

Зазначимо, що це не вперше, коли росіяни використовують українські символи чи зображення. У грудні 2025 року росіяни скопіювали фірмовий стиль “Артемсолі” для продажу своїх алкогольних напоїв.

Редакція також звернулася за коментарем щодо виставки до посольства України у Французькій Республіці. Ми додамо відповідь у матеріал після отримання.

До теми:

Росіяни скопіювали фірмовий стиль “Артемсолі” для продажу своїх алкогольних напоїв

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!