Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Донецькій області триває примусова евакуація дітей із зон бойових дій та громад, наближених до лінії фронту. Наразі в області залишаються понад вісім тисяч дітей.

Деталі щодо ситуації на Донеччиніх під час брифінгу повідомили Юлія Рижакова та Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

За словами Юлії Рижакової, начальниці служби у справах дітей, загалом на території Донецької області перебуває 8 609 дітей. У населених пунктах, де оголошена обов’язкова евакуація в примусовий спосіб, наразі проживають п’ятеро дітей із чотирьох сімей. Ці родини перебувають у двох населених пунктах:

• місто Миколаївка — 4 дітей з трьох сімей;
• село Сергіївка Андріївської громади — 1 дитина з однієї сім’ї.

Ситуація з родиною у селі Сергіївка ускладнилася через її самовільне повернення після попередньої успішної евакуації. Наразі представники адміністрації проводять заходи щодо їхньої повторної евакуації.

У Миколаївці точне місце знаходження трьох сімей з чотирма дітьми тимчасово невідоме — за вказаними адресами вони відсутні. Ймовірно, родини евакуювалися самостійно, адміністрація очікує підтверджувальних відомостей. Також зазначається, що випадки примусової евакуації дітей без супроводу батьків наразі відсутні.

Темпи виїзду протягом травня

Загалом протягом травня 2026 року з небезпечних територій області евакуювали 50 дітей із 35 родин. Розподіл вивезених дітей за громадами має такий вигляд:

• окремі райони міста Слов’янськ — 20 дітей (16 сімей);
• місто Дружківка — 19 дітей (11 сімей);
• село Сергіївка — 6 дітей (4 сім’ї);
• Миколаївська міська територіальна громада — 5 дітей (4 сім’ї).

За словами Юлії Рижакової, тільки за останній тиждень травня вдалося вивезти 12 дітей із 10 сімей.

Загальна статистика евакуації населення

Начальник відділу департаменту з питань цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що станом на кінець травня загальна кількість евакуйованих із підконтрольних територій області становить понад 1 мільйон 379 тисяч осіб, з яких 208,5 тисяч — діти. В області продовжують залишатися 146 тисяч 700 осіб. У громадах, віднесених до території активних бойових дій, наразі перебуває близько 17 тисяч людей.

Протягом травня найбільша кількість жителів виїхала з таких громад:

• Краматорська громада — близько 6,5 тисяч осіб;
• Слов’янська громада — 2 800 осіб;
• Миколаївська громада — 820 осіб;
• Дружківська громада — понад 500 осіб;
• Костянтинівська громада — близько 400 осіб;
• Святогірська громада — 220 осіб;
• Лиманська громада — близько 100 осіб;
• Добропільська громада — 20 осіб.

Читайте також:

Для бахмутян анонсували пряму лінію з Юлією Літвіновою: дата та контакти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські пропагандистські канали опублікували нові кадри з тимчасово окупованого Торецька. Їх зробили у травні 2026 року.

Редакція публікує вибрані знімки.

Який вигляд має Торецьк в травні 2026 року

На опублікованих кадрах з Торецька видно наслідки бойових дій. Місто знімають з висоти пташиного польоту. Вся локація, яка потрапили на запис, повністю знищена.

Крім того, росіяни показали ще одне відео, де їх військові проїхалися по одній з вулиць міста. На кадрах видно, що всі будівлі зруйновані.

Нагадаємо, що у 2026 році окупанти анонсували “відбудову” Торецька і вже, нібито, затвердили генеральний план. Він передбачає роботи до 2045 року, однак, судячи з кадрів, вони так і не стартували.

Читайте також:

Суцільні руїни: росіяни показали, як виглядає центр Бахмута в травні 2026

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!