Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У вересні 2026 року з громад Донецької області евакуювали 511 дітей із 402 сімей. Це на 159 дітей більше, ніж у серпні. На підконтрольній Україні території області все ще залишаються 3527 дітей.

Про це під час брифінгу 30 вересня повідомила начальниця служби у справах дітей Донецької ОВА Юлія Рижакова.

Евакуація дітей з Донеччини: скільки виїхали у вересні

За її словами, на підконтрольній українській владі території Донецької області залишаються 3 527 дітей, з них 2 556 перебувають на територіях активних бойових дій.

Зокрема:

• у Слов’янській громаді залишаються 1 715 дітей;
• у Краматорській — 801 дитина;
• у Святогірській — 40 дітей.

Водночас у населених пунктах, де оголошена обов’язкова евакуація дітей у примусовий спосіб разом із батьками або іншими законними представниками, залишаються 232 дитини зі 178 сімей. Найбільше таких дітей залишається у Слов’янській громаді — 88 дітей із 64 сімей. У Краматорській громаді — 74 дитини із 68 сімей, Святогірській — 40 дітей із 23 сімей, Новодонецькій — 30 дітей із 23 сімей.

За останній тиждень вересня з цих громад евакуювали 133 дитини зі 102 сімей. Зокрема, 101 дитину, з Краматорської громади, 19, зі Слов’янської, 8, із Новодонецької та 5 — зі Святогірської.

У вересні евакуація дітей прискорилася

Загалом протягом вересня з Донеччини евакуювали 511 дітей із 402 сімей:

• 382 дитини — з Краматорської громади;
• 85 — зі Слов’янської;
• 23 — із Новодонецької;
• 21 — зі Святогірської.

Для порівняння, протягом серпня евакуювали 352 дитини із 270 сімей. Таким чином, у вересні кількість евакуйованих дітей була на 159 більшою, або приблизно на 45%. Представниця ОВА також повідомила, що станом на 30 вересня випадків евакуації дітей без супроводу батьків чи інших законних представників не було.

Водночас окремі сім’ї після виїзду можуть повертатися до небезпечних територій. Окремої статистики таких повернень в області не ведуть. Якщо сім’я з дітьми повертається до населеного пункту, де діє обов’язкова евакуація у примусовий спосіб, її виявляють та евакуюють повторно.

“Про факт повернення ми дізнаємося вже за фактом повторної евакуації”, — пояснили під час брифінгу.

До теми:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Упродовж вересня 2026 року з Донецької області самостійно, за допомогою влади або волонтерів евакуювалися близько 18 тисяч людей. Наразі на підконтрольній українській владі території області залишаються близько 77,5 тисячі жителів.

Про це під час брифінгу 30 вересня повідомили представники Донецької обласної військової адміністрації.

Скільки людей залишаються на Донеччині та як триває евакуація

Про актуальну ситуацію з евакуацією населення розповів начальник відділу оперативної чергової служби зв’язку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА Дмитро Петлін під час брифінгу 30 вересня.

За його словами, від початку евакуаційних заходів з області самостійно або за допомогою органів влади та волонтерів виїхали понад 1 мільйон 461 тисяча людей, серед них, понад 215,8 тисячі дітей.

На підконтрольній Україні території Донецької області наразі залишаються близько 77,5 тисячі людей. У 21 громаді, які належать до територій активних бойових дій, перебувають близько 64 тисяч людей, серед них 2556 дітей. Протягом вересня евакуювалися близько 18 тисяч людей, з яких 1 317, діти.

За словами Дмитра Петліна, темпи евакуації зростають на тлі посилення обстрілів та безпекових загроз.

“Збільшилась кількість обстрілів і загроз, і кількість людей, які прийняли рішення стосовно евакуації, збільшилась”, — сказав Дмитро Петлін.

Скільки людей залишаються у громадах Донеччини

Під час брифінгу в Донецькій ОВА також назвали актуальну кількість жителів у низці громад області:

• Краматорська — близько 30 100 людей;
• Слов’янська — близько 24 200;
• Олександрівська — близько 6 000;
• Лиманська — близько 2 100;
• Дружківська — близько 1 480;
• Святогірська — понад 1 040;
• Добропільська — близько 880;
• Костянтинівська — близько 760;
• Новодонецька — близько 730;
• Миколаївська — близько 390 людей.

Кількість населення скоротилася в Новодонецькій громаді — від початку вересня приблизно на 2100 людей. В Олександрівській громаді кількість жителів зменшилася приблизно на 1 300 людей. В ОВА пояснюють відтік населення передусім погіршенням безпекової ситуації. Зокрема, у чотирьох населених пунктах Новодонецької громади було ухвалено рішення про обов’язкову евакуацію дітей із батьками або іншими законними представниками.

До теми:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!