Попри евакуацію комунальні підприємства деяких зруйнованих міст продовжують працювати, купують техніку, керівникам та працівникам нараховують зарплати. Бахмут та Сіверськодонецьк — не виняток. 

Редакція Бахмут IN.UA у співпраці з медіа  Фарватер Схід  проаналізували комунальні підприємства Бахмута й Сіверськодонецька. Наші колеги аналізували свої КП, які, як і Бахмутські, залишилися працювати в евакуації.  

Як працюють комунальні підприємства окупованих міст

У Бахмуті з населенням близько 73 тисячі людей до початку повномасштабної війни та окупації міста працювало 8 комунальних підприємств. У Сіверськодонецьку з населенням у понад 115 тисяч налічували 22 комунальних підприємства до окупації міста росіянами. 

Більшість КП і Бахмута, і Сіверськодонецька функціонують і зараз, їх керівництво отримує заробітні плати, періодично КП проводять закупівлі, міські бюджети підтримують їх безперебійну роботу. 

Що роблять працівники й керівництво цих КП, як звітують за пророблену роботу та скільки витрачають коштів з бюджету на утримання комунальних підприємств міст в окупації. Детальніше в матеріалах Бахмут IN.UA та Фарватер Схід. 

Бахмут. Комунальні підприємства

Ми аналізували роботу таких Бахмутських КП за півтора року — 2023 та перше півріччя 2024: 

• “Бахмутське бюро технічної інвентаризації”,
• “Бахмут-вода”, 
• “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС”, 
• “Бахмутська житлова управляюча компанія,
• “Бахмутське бюро технічної інвентаризації”. 

А також роботу “Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради”.

Витрати комунальних підприємств. У скільки обходиться міському бюджету їх утримання

Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва у відповідь на запит редакції  подає такі витрати станом на 1 липня 2024 року:  

• заробітна плата працівників, а це понад 2,6 мільйона гривень;
• витрати на електронні журнали, програмне забезпечення та канцелярське приладдя, що разом складає ще 17,6 тисячі гривень за період. 

Серед працівників нараховують 20,5 штатних одиниць, з яких 10 виконують свої обов’язки.

Що ж до зарплати керівництва, то заступниця начальника Управління — Надія Трофимова отримала у 2023 році — 541,5 тисячі гривень заробітної плати, а з січня по червень 2024 року — 324,8 тисячі гривень. Місячна зарплата Надії Трофимової коливається від 37 тисяч до 80 тисяч гривень. Загалом, зарплатний фонд Управління за 2023 рік складає 45,7 мільйона гривень, а за пів року 2024 — понад 22 мільйони гривень. 

КП “Бахмут-вода”.

Витрати на комунальне підприємство включають:

• фінансову підтримку для безперебійної роботи та виплати заробітної плати — понад 2,5 мільйонів гривень;
• оренду приміщень і оплату комунальних послуг — 90,8 тисячі гривень; 
• програмне забезпечення — 49,8 тисячі гривень; 
• придбання та реєстрація спеціалізованої техніки — 41 тисяча гривень; 
• запчастини для автомобільного транспорту — 67,4 тисячі гривень;
• паливо для перевезення гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади — 94,8 тисячі гривень. 

У відповіді на запит, нам повідомили, що КП не виконує свою діяльність у повному обсязі, а тому планів роботи немає, як і  у КП “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС” та  КП “Бахмутська житлова управляюча компанія”. 

Ще додали, що фінансова підтримка цим підприємствам надається рахунком міського бюджету.

Штатну кількість працівників “Бахмут-води” складає 101 працівник, з них 4 виконують посадові обов’язки, з іншими дія трудового договору призупинена. 

Заробітна плата керівника підприємства, Романа Спічкіна сягає від 34 тисяч до 137 тисяч гривень, залежно від місяця. Загалом Роман Спічкін заробив понад 903 тисячі гривень за 2023 рік і 292 тисячі гривень за пів року 2024. 

Загальний фонд заробітної плати “Бахмут-води” складає більш як 5,6 мільйона гривень у 2023 році й 2,3 мільйона гривень за перше півріччя 2024.  

 КП “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС” 

Серед витрат на підприємство: 

• фінансова підтримка для безперебійної роботи та виплати заробітної плати складають 3,1 мільйона гривень; 
• придбання та реєстрація техніки й обладнання для потреб КП — 2,9 тисячі гривень; 
• придбання палива для доставляння гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади ще 11,2 тисячі гривень.

Штатна чисельність працівників “Прогресу” складає 37,5, з них 2 виконують обов’язки.

Роман Гапєєв, керівник підприємства,  за 2023 рік отримав заробітну плату більш як 273 тисячі гривень, а з січня по червень 2024 — понад 136 тисяч гривень. Його щомісячна зарплата, на відміну від інших керівників та керівниць КП Бахмута незмінна і складає 22,7 тисячі гривень. Плани роботи КП не надають, бо наразі у повному обсязі підприємство не виконує свою роботу.

“Бахмутська житлова управляюча компанія

Витрати КП включають: 

• фінансову підтримку для безперебійної роботи та виплати заробітної плати — 6.8 мільйона гривень;
•  придбання та реєстрація техніки й обладнання для потреб КП — 30,9 тисячі гривень; 
• придбання палива для доставляння гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади 14,9 тисячі гривень.

КП наразі не виконує роботу в повному обсязі.  На липень 2024 у штаті КП 5 працівників, 4 з яких виконують свої обов’язки, один працівник проходить військову службу за контрактом, робоче місце за ним зберігається. Заробітна плата керівника Олександра Бондарєва за 2023 рік склала 845 тисяч гривень, за перше півріччя 2023 — понад 286 тисяч гривень. Місячна зарплата коливається від мінімальної у 15 тисяч гривень до 153,8 тисячі торік, а тепер сягає до від 34 до 86 тисяч максимальної оплати праці. Загальний фонд заробітної плати КП сягає понад 3,2 мільйона за 2023 рік і більш як 568 тисяч за перше півріччя 2024 року. 

“Бахмутське бюро технічної інвентаризації”

Витрати склали більш як 1,1 мільйона гривень, серед них: 

У штаті КП — 7 працівників, 5 з них виконують свої обов’язки та отримують заробітну плату. 

“Бюро технічної інвентаризації” відновило роботу у липні 2023 року, втім планів роботи у КП не надають, аргументуючи тим, що діяльність підприємства залежить від попиту осіб, що звертаються за послугами, відтак планувати діяльність недоцільно. 

 У КП надали звіт про роботу, а саме: консультації, платні послуги, довідки тощо: 

Керівник КП Андрій Атаманченко за друге півріччя 2023 отримав понад 212 тисяч гривень, а за перше півріччя року 2024 — більш як 319 тисяч гривень. Минулого року зарплата Атаманченка була у середньому 23 тисячі гривень, за виключенням жовтня, тоді він отримав понад 70. Цього ж року зарплата керівника БТІ стартує від 40 і сягає 96 тисяч у березні.

Зростання зарплат деяких керівників КП у 2024 році фіксують і колеги з Сіверськодонецька. Зокрема, якщо минулого року середньомісячна заробітна платня директора КП «Сєвєродонецьккомунсервіс» з середніх 42 тисяч у квітні-жовтня 2023 року збільшилася майже на третину і складає у середньому 65 тисяч у 2024 році.

Загальний фонд заробітної плати Бахмутського БТІ за період червень-грудень 2023 сягає понад 532 тисячі гривень, а за січень-червень 2024 — 795,8 тисячі гривень. 

Серед усіх вказаних КП лише БТІ відновило роботу в евакуації, відтак звітує про пророблену роботу. У листопаді 2023 року редакція писала про скарги жителів Бахмутської громади на роботу БТІ. Тоді бахмутяни повідомляли про такі проблеми: довге очікування довідок, відсутність чітких термінів відповіді, непрофесійне спілкування, зокрема грубість у розмовах, скидання телефонного дзвінка тощо.

Кошти на КП у 2023 році

У жовтні 2023 році для бахмутських комунальних підприємств виділили близько 17 мільйонів гривень.

Зокрема для підприємства “Бахмут-Вода” торік виділили майже 5,9 мільйона гривень. 

КП “Бахмутелектротранс” отримав близько 4 мільйонів гривень, а витратив понад 3 мільйони гривень. З них 60 тисяч гривень витратили на оренду приміщень та оплату комунальних послуг.

На Бахмутську житлову управляючу компанію виділили 4 мільйони гривень.

На Бахмутський комбінат комунальних підприємств виділили 2 мільйони гривень, а станом на 1 жовтня виділили понад 1 мільйон гривень.

На підприємство “Прогрес” тоді виділили 1 мільйон гривень

У відповідь на матеріал читачі Бахмут IN.UA висловили обурення виділенням коштів на КП зруйнованого міста в окупації. 

Олександр Марченко, заступник начальника Бахмутської МВА, у коментарі редакції пояснював, що “Відбувається робота, пов’язана з функціонуванням підприємств. На сьогодні підприємства не ліквідовувались. Виконується робота, пов’язана з документацією. Тому і гроші виділялись. У нас існують програми по підтримці комунальних підприємств, роботі комунальних підприємств. У 2022 році, а також у 2023 роках вносились зміни до цих програм. І кошти вже виділялись у 2023 році”. 

Що роблять КП в евакуації? 

Крім офіційних запитів редакція намагалася зв’язатися з Управлінням розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради аби запитати конкретні обов’язки робітників, які досі продовжують працювати у бахмутських КП в евакуації. А також прокоментувати премії працівників. А ще, чому не звітують про роботу, якщо отримують фінансування з бюджету? Чи отримують відсоток зарплати працівники, які перебувають у штаті, але не виконують обов’язків? Чи заброньовані ці працівники від служби в ЗСУ? І загалом, який стратегічний сенс має утримання КП міста в евакуації. Виконувачка обов’язків начальниці Управління  розвитку міського господарства та капітального будівництва відмовилася спілкуватися з журналістами й кинула слухавку. З директорами КП зв’язатися теж не вдалося.

Ми зверталися за коментарями в телефонах і месенджерах та відкладали матеріал, оскільки в пресслужбі попросили час на коментарі. Зрештою відмовились відповідати усно або оперативно письмово й повідомили, що дадуть відповіді лише на ще один запит, відтак відповіді на наші питання ми мусимо чекати ще. Ми оновимо матеріал щойно отримаємо відповіді.

До порівняння, фонд заробітної плати працівників “Сєвєродонецьктеплокомуненерго” за пів року становить майже 6 мільйонів гривень разом з ЄСВ. Ці витрати складаються із заробітної плати 11 діючих працівників та 50 робітників, які знаходяться у статусі “простою не з вини працівників” з оплатою у 2/3 посадового окладу. Фактично більшість працівників отримають платню не за виконану роботу, а за те, що вони є.

Загальний фонд бюджету Бахмута — 408 мільйонів гривень, частина бюджету йде в тому числі на підтримку комунальних підприємств в евакуації: безперебійну роботу, виплату заробітних плат, оренду приміщень тощо. 

Читайте також:

• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• 17 млн грн на комунальні підприємства: у міськраді прокоментували обурення бахмутян
• Премії для міськради: бездоганне виконання планів та необмежений розмір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні з 2024 року діє механізм умовно-дострокового звільнення засуджених для проходження військової служби. Він передбачений статтею 81¹ Кримінального кодексу України і дозволяє людям, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, достроково залишити колонію за рішенням суду та укласти контракт із військом.

Разом із тим, ця практика залишає питання. Зокрема, вони стосуються того, наскільки прозоро працює механізм, а також чи існує статистика щодо подальшої служби таких осіб та можливих правопорушень після звільнення. Редакція вирішила з’ясувати, як саме працює ця процедура та чи є дані про те, що відбувається із засудженими після їхнього звільнення для служби.

Чи є статистика про військові злочини серед звільнених за ст. 81¹

Щоб з’ясувати, чи ведеться статистика щодо подальших правопорушень серед таких осіб, редакція звернулася до Офісу Генерального прокурора з офіційним запитом. Нас цікавила інформація про те, скільки осіб, звільнених за статтею 81¹ Кримінального кодексу України, після вступу до війська могли вчинити військові злочини. Зокрема, йшлося про такі правопорушення як:

• самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України);
• дезертирство (ст. 408 КК України).

У відповіді прокуратура повідомила, що такі дані не є відкритими для суспільства. Причиною назвали дію воєнного стану та питання національної безпеки.

В Офісі Генерального прокурора нам зазначили, що навіть загальні цифри щодо військових злочинів можуть бути використані для дискредитації Сил оборони України або в інформаційних операціях проти держави.

Крім того, у прокуратурі окремо підкреслили ще один важливий аспект: у державній звітності не ведеться окрема статистика щодо військових злочинів, які могли бути вчинені саме особами, звільненими за статтею 81¹.

Тобто навіть технічно такі дані не виокремлюються. Через це надати редакції запитувану інформацію у прокуратурі не змогли. Подібну відповідь редакція отримала і від Кадрового центру Збройних Сил України. Там повідомили, що запитувана інформація має гриф «для службового користування» відповідно до внутрішніх наказів та переліку службової інформації.

Таким чином, перевірити на практиці, чи стає механізм умовно-дострокового звільнення потенційною “лазівкою” для уникнення покарання, наразі неможливо — принаймні у публічному доступі.

Як зазначає експерт Андрій Яковлєв, говорити про системну проблему або зловживання можна лише на підставі конкретних статистичних даних, однак наразі такі дані державні органи не оприлюднюють.

Як працює умовно-дострокове звільнення для служби в армії

Андрій Яковлєв — адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт ГО “Медійна ініціатива за права людини” з міжнародного гуманітарного та кримінального права — пояснив редакції Бахмут IN.UA процедуру застосування статті 81¹.

За його словами, у травні 2024 року набув чинності закон, який дозволяє умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби. Станом на вересень 2025 року, за відкритими даними, близько 10 тисяч колишніх ув’язнених доєдналися до української армії завдяки цьому механізму. Водночас важливо розуміти, що люди, яких звільняють за цією процедурою, не звільняються від покарання повністю.

Рішення про дострокове звільнення ухвалює суд — за поданням установи виконання покарань. Перед цим людина проходить медичний огляд, а також відбувається погодження з територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) і військовою частиною. Після цих погоджень установа виконання покарань звертається до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби.

У разі позитивного рішення суду особу передають підрозділам Національної гвардії України, які доставляють її до ТЦК. Саме цей день є останнім днем відбування покарання. Далі людина укладає контракт і направляється до військової частини, де набуває статусу військовослужбовця.

Що буде, якщо людина не піде служити

Закон передбачає відповідальність у разі порушення умов звільнення. Якщо після звільнення особа не прибуває до ТЦК або ухиляється від укладення контракту, настає кримінальна відповідальність за статтею 336-2 Кримінального кодексу України — ухилення від прийняття на військову службу за контрактом особою, звільненою для служби.

Після зарахування до військової частини на таку людину поширюються норми військового законодавства. Зокрема, самовільне залишення частини (ст. 407 КК України) або дезертирство (ст. 408 КК України) є окремими військовими злочинами.

Крім того, така особа перебуває під адміністративним наглядом.

У випадку засуджених Миколи Барабаша та Олександра Баришка, які проходили у справі про вбивство Артема Мирошниченка, нагляд за ними після звільнення поклали на командира військової частини.

Порушення правил такого нагляду може тягнути як адміністративну, так і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Як пояснює експерт, якщо після укладення контракту військовослужбовець вчиняє новий злочин — наприклад самовільно залишає частину або дезертирує — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку.

Приклад застосування закону: справа Артема Мирошниченка

Саме за цією процедурою умовно-дострокового звільнення вийшли на свободу і засуджені у справі вбивства активіста Артема Мирошниченка. Після їхнього звільнення виникло багато запитань у суспільстві. Зокрема, брат загиблого писав, що для засуджених це може стати “легальним способом уникнути тюрми та утекти”.

Рішення про звільнення ухвалювали суди після подання установ виконання покарань.

Зокрема:

• щодо Миколи Барабаша подання подавала Божковська виправна колонія №16;
• щодо Олександра Баришка — Первомайська виправна колонія №117.

Після рішення суду засуджених передали для проходження процедури укладення контракту та подальшої служби у війську. Водночас перевірити на практиці, чи може стаття 81¹ використовуватися як “лазівка”, наразі неможливо — принаймні публічно.

З технічного погляду закон містить запобіжники від зловживання, адже особу після суду передають підрозділам Національної гвардії України для доставки до ТЦК. Якщо контракт не буде укладено, застосовується стаття 336-2 КК України.

Після укладення контракту людина набуває статусу військовослужбовця, на якого поширюються норми військового кримінального законодавства.

Відповідно, якщо злочин вчиняється після укладення контракту — наприклад, самовільне залишення частини або дезертирство — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку. Водночас через відсутність відкритої статистики щодо подальших правопорушень серед осіб, звільнених за статтею 81¹, питання щодо можливих ризиків залишається відкритим.

Примітка. Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», менторської програми «Правосуддя в фокусі медіа», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту”.

До теми:

Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У листопаді 2019 року двоє молодиків побили бахмутського волонтера ГО “Бахмут Український” та активіста Артема Мирошниченка. Він регулярно допомагав військовим, плів сітки, ходив на проукраїнські мітинги в Бахмуті. Після побиття з важкими травмами, не приходячи до тями, він помер у лікарні. Його кривдників затримали. Суд тривав роками. У 2024 році затриманим винесли вирок, за яким вони отримали 8 та 9 років ув’язнення. У 2025 році їм вдалося звільнитися умовно-достроково. Брат Артема припускав, що один із підозрюваних пішов у СЗЧ.

Що відомо про справу Артема Мирошниченка, та де зараз підозрювані, — читайте у матеріалі Бахмут IN.UA.

Вбивство Артема Мирошниченка

У листопаді 2019 року волонтера Артема Мирошниченка побили два на той час підлітки, які були в стані алкогольного сп’яніння. Молодики били активіста, кидаючи його головою об камінь та тротуар. 

“Два хлопця: одному 16 років, раніше не судимий, другому – 17 років, судимий за пограбування, має умовний строк, який ще триває, напали на Артема. Один з них бив його ногами та руками по голові та тулубі. Потім Артема кинули головою об плитку та перетягнули з тротуару на узбіччя. Самі втекли. Тілесні ушкодження наносив той, що молодший; він займається боксом та боями без правил, другий просто стояв та дивився”, – сказав під час брифінгу Ярослав Межений, в.о. начальника Бахмутської поліції у 2019 році.

Серед неофіційних версій чому на Артема напали молодики був мовний конфлікт. За версією одного з очевидців (який з міркувань власної безпеки не свідчив правоохоронним органам), підсудні, перебуваючи напідпитку, звернулися до Мирошниченка. Він відповів українською, після чого на нього напали. Бахмутський міськрайонний суд Донецької області у грудні 2019 року спростував інформацію про напад на активіста на ґрунті ненависті до української мови та України, але не повідомив, який мотив був у молодиків для нападу.

Мирошниченко помер 5 грудня від зупинки серця у лікарні в Лимані. Він так і не приходив до тями. Його  поховали 8 грудня 2019 року в Ямполі. 

Перебіг справи

Затримані підозрювані – 16-річний Микола Барабаш та 17-річний Олександр Баришок. Спершу суд обрав їм запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, як того вимагали адвокати. Проте згодом арештували обох, як на цьому наполягала прокуратура.

Суд над підозрюваними затягувався. Майже щомісяця відбувалося судове засідання, але до вироку справа не дійшла на той час, адже кілька разів розгляд справи переносили з різних причин: неявки адвокатів обвинувачуваних, хвороби суддів. Під час одного із засідань, наприклад, конвой із невідомих причин не зміг доставити підсудних (судове засідання відбувалося у Слов’янському суді, підсудних тримали у Бахмутському СІЗО). Влітку також судове засідання не почалося через помилково вказаний час. Паралельно із засіданнями у Слов’янську проходили вони й у Бахмуті. Протягом року підсудним лише продовжували термін тримання під вартою.

Представники потерпілого –  брат загиблого – заявляв, що є підстави вважати, що справу навмисно затягують, аби знизити розголос серед активістів та ЗМІ. У грудні 2020 замінили головуючу суддю у справі Любов Мірошниченко на суддю Володимира Старовецького, через тривалий лікарняний першої. Розгляд справи розпочався заново. 

Обоє обвинувачених перебували під вартою у Житомирській установі виконання покарань (№ 8). 

У червні 2024 року суд виніс вирок, зокрема й розмір компенсації, яку вони мали надати. Сума, про яку йдеться, — це близько 8 тисяч гривень. Обоє обвинувачених отримали 8 та 9 років ув’язнення. Однак фактично кожному з фігурантів кримінального провадження відмінусували по 4,5 року від кожного терміну, оскільки вони перебували у виправній колонії з 2019-го. У вересні Баришок та Барабаш подали апеляцію, вимагаючи  зменшити покарання. 

Де зараз засуджені?

У 2025 році обом засудженим вдалося вийти на волю – вони виявили бажання служити у Збройних Силах України. 

11 лютого 2025 року суд у Златополі (Харківська область) розглядав подання про умовно-дострокове звільнення Олександра Баришка для проходження військової служби за контрактом. 12 лютого 2025 року суд у Харківській області дозволив достроково звільнити з колонії засудженого, щоб він пішов служити в Збройні сили України за контрактом під час воєнного стану. Засуджений сам написав заяву, що хоче служити в армії. Він пройшов медичний огляд, психологічний відбір і був визнаний придатним до служби. Командир військової частини дав письмову згоду прийняти його на службу. Суд вирішив звільнити його умовно-достроково на той строк, який йому ще залишався — 3 роки 10 місяців 26 днів, але тільки для того, щоб він уклав контракт і пішов служити. Якщо він відмовиться служити, вчинить новий злочин або порушить умови, його можуть повернути до тюрми, а строк покарання стане ще більшим.

Також щодо нього встановили адміністративний нагляд на один рік. Він не мав права самовільно залишати місце служби або виїжджати без дозволу командира. Контроль за ним мав здійснювати командир військової частини.

У той же місяць у Полтаві суд дозволив умовно-достроково звільнити засудженого Миколу Барабаша для проходження військової служби за контрактом. Він відбував покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, але суд скоротив строк і звільнив його достроково на 2 роки 9 місяців і 26 днів.

Таке рішення суд ухвалив, бо засуджений також заявив про бажання служити в армії, був визнаний придатним за станом здоров’я, погоджений військовою частиною та відповідав вимогам закону. Суд також встановив адміністративний нагляд за Барабашем строком на один рік. Контроль за поведінкою мав здійснювати командир військової частини. Засудженому заборонили самовільно залишати місце дислокації військової частини та виїжджати в особистих справах без дозволу командира.

Попри це, у квітні 2025 року брат Мирошниченка, повідомив, що Баришок, ймовірно, самовільно залишив місце служби.  На запит Суспільне Донбас у Донецькому ТЦК СП повідомили, що Баришок зник безвісти під час служби. 

Бахмут IN.UA також звернувся до Донецького ТЦК СП у лютому 2026 року. Але нам повідомили, що ні Баришок, ні Барабаш на військовому обліку в районних ТЦК не перебувають, і відомості щодо їх військової служби відсутні.

Ми також подали журналістський запит до Донецької обласної прокуратури щодо ймовірного СЗЧ. Представники прокуратури заявили, що не можуть надати деталі конкретних кримінальних справ: “Орган прокуратури не може розкривати інформацію про хід досудового розслідування чи кримінальні провадження, оскільки це обмежено законом України “Про доступ до публічної інформації” та Кримінальним процесуальним кодексом”. 

За нашими джерелами, ми дізналися, що Олександр Баришок перебував на обліку у Лозівському ТЦК, а Микола Барабаш – у Полтавському. Ми подали запити до обох центрів. Лозівський ТЦК повідомив, що не може надати дані про службу Баришка без його письмової згоди.

У 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, де він проходив службу , нам повідомили, що станом на початок березня 2026 року він вважається зниклим безвісти від 11 квітня 2025 року. У бригаді його описують як“нормального бійця, який добре воював”. Інформацію про СЗЧ Баришка у бригаді заперечили.

Щодо Барабаша, то Полтавський ТЦК СП відповів, що ми звернулися не за адресою, і його місцеперебування — невідоме. Остання публічна згадка від Барабаша була у липні 2025 року: на своїй сторінці в Instagram чоловік виклав фото у військовій формі.

Що каже адвокатка потерпілого

“Справа щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті Артема Мирошниченка, кваліфікована за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України. Вона наразі завершена. Досудове слідство давно закінчено, судовий розгляд завершився приблизно рік тому. Двоє злочинців отримали відповідні вироки. Вони не максимальні, оскільки на момент скоєння злочину один був неповнолітній, а інший щойно досяг повноліття. Наскільки мені відомо, вони покинули місця позбавлення волі через те, що уклали контракт із Збройними Силами України. Тут не можна сказати, що вони фактично на волі, оскільки вони перебувають у лавах ЗСУ”, — пояснила у коментарі Бахмут IN.UA Катерина Анфьорова. 

Родина Мирошниченка не могла подавати апеляційну скаргу щодо умовно-дострокового звільнення засуджених, пояснює адвокатка, оскільки  потерпілі не є стороною у цій справі. Це не кримінальна справа, а окреме провадження, і воно не має процесуального статусу, щоб оскаржувати таке рішення, додала вона.

Адвокатка зазначила, що такі випадки не є поодинокими, однак проблему потрібно вирішувати системно. На її думку, законодавство слід змінити так, щоб особи, засуджені за тяжкі злочини, не мали можливості звільнятися подібним чином. Вона також наголосила, що наразі неможливо стверджувати, напевно, що буде із засудженими після завершення воєнного стану, адже вони підписують контракт, строк якого може бути різним — як на період воєнного стану, так і на довший або коротший термін. Під час дії контракту вони перебувають у складі ЗСУ та не мають права самовільно залишати військову частину без дозволу командира.

За її словами, такі військовослужбовці проходять службу не в звичайних підрозділах, а в окремих частинах із власною системою контролю. Водночас закон наразі чітко не визначає, чи вважатиметься така служба повноцінним відбуттям покарання. Вона додала, що вирок суду та ухвала про стягнення моральної шкоди перебувають у виконавчій службі, а цивільна частина рішення виконується окремо.

Примітка. Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», менторської програми «Правосуддя в фокусі медіа», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту”.

До теми:

З колонії до війська: як працює умовно-дострокове звільнення засуджених і в чому є ризик

Любив тишу, людей та осінь: яким був Артем Мирошниченко. Згадуємо волонтера та активіста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!