Попри евакуацію комунальні підприємства деяких зруйнованих міст продовжують працювати, купують техніку, керівникам та працівникам нараховують зарплати. Бахмут та Сіверськодонецьк — не виняток. 

Редакція Бахмут IN.UA у співпраці з медіа  Фарватер Схід  проаналізували комунальні підприємства Бахмута й Сіверськодонецька. Наші колеги аналізували свої КП, які, як і Бахмутські, залишилися працювати в евакуації.  

Як працюють комунальні підприємства окупованих міст

У Бахмуті з населенням близько 73 тисячі людей до початку повномасштабної війни та окупації міста працювало 8 комунальних підприємств. У Сіверськодонецьку з населенням у понад 115 тисяч налічували 22 комунальних підприємства до окупації міста росіянами. 

Більшість КП і Бахмута, і Сіверськодонецька функціонують і зараз, їх керівництво отримує заробітні плати, періодично КП проводять закупівлі, міські бюджети підтримують їх безперебійну роботу. 

Що роблять працівники й керівництво цих КП, як звітують за пророблену роботу та скільки витрачають коштів з бюджету на утримання комунальних підприємств міст в окупації. Детальніше в матеріалах Бахмут IN.UA та Фарватер Схід. 

Бахмут. Комунальні підприємства

Ми аналізували роботу таких Бахмутських КП за півтора року — 2023 та перше півріччя 2024: 

• “Бахмутське бюро технічної інвентаризації”,
• “Бахмут-вода”, 
• “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС”, 
• “Бахмутська житлова управляюча компанія,
• “Бахмутське бюро технічної інвентаризації”. 

А також роботу “Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради”.

Витрати комунальних підприємств. У скільки обходиться міському бюджету їх утримання

Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва у відповідь на запит редакції  подає такі витрати станом на 1 липня 2024 року:  

• заробітна плата працівників, а це понад 2,6 мільйона гривень;
• витрати на електронні журнали, програмне забезпечення та канцелярське приладдя, що разом складає ще 17,6 тисячі гривень за період. 

Серед працівників нараховують 20,5 штатних одиниць, з яких 10 виконують свої обов’язки.

Що ж до зарплати керівництва, то заступниця начальника Управління — Надія Трофимова отримала у 2023 році — 541,5 тисячі гривень заробітної плати, а з січня по червень 2024 року — 324,8 тисячі гривень. Місячна зарплата Надії Трофимової коливається від 37 тисяч до 80 тисяч гривень. Загалом, зарплатний фонд Управління за 2023 рік складає 45,7 мільйона гривень, а за пів року 2024 — понад 22 мільйони гривень. 

КП “Бахмут-вода”.

Витрати на комунальне підприємство включають:

• фінансову підтримку для безперебійної роботи та виплати заробітної плати — понад 2,5 мільйонів гривень;
• оренду приміщень і оплату комунальних послуг — 90,8 тисячі гривень; 
• програмне забезпечення — 49,8 тисячі гривень; 
• придбання та реєстрація спеціалізованої техніки — 41 тисяча гривень; 
• запчастини для автомобільного транспорту — 67,4 тисячі гривень;
• паливо для перевезення гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади — 94,8 тисячі гривень. 

У відповіді на запит, нам повідомили, що КП не виконує свою діяльність у повному обсязі, а тому планів роботи немає, як і  у КП “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС” та  КП “Бахмутська житлова управляюча компанія”. 

Ще додали, що фінансова підтримка цим підприємствам надається рахунком міського бюджету.

Штатну кількість працівників “Бахмут-води” складає 101 працівник, з них 4 виконують посадові обов’язки, з іншими дія трудового договору призупинена. 

Заробітна плата керівника підприємства, Романа Спічкіна сягає від 34 тисяч до 137 тисяч гривень, залежно від місяця. Загалом Роман Спічкін заробив понад 903 тисячі гривень за 2023 рік і 292 тисячі гривень за пів року 2024. 

Загальний фонд заробітної плати “Бахмут-води” складає більш як 5,6 мільйона гривень у 2023 році й 2,3 мільйона гривень за перше півріччя 2024.  

 КП “Опитненьське сільське комунальне підприємство “ПРОГРЕС” 

Серед витрат на підприємство: 

• фінансова підтримка для безперебійної роботи та виплати заробітної плати складають 3,1 мільйона гривень; 
• придбання та реєстрація техніки й обладнання для потреб КП — 2,9 тисячі гривень; 
• придбання палива для доставляння гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади ще 11,2 тисячі гривень.

Штатна чисельність працівників “Прогресу” складає 37,5, з них 2 виконують обов’язки.

Роман Гапєєв, керівник підприємства,  за 2023 рік отримав заробітну плату більш як 273 тисячі гривень, а з січня по червень 2024 — понад 136 тисяч гривень. Його щомісячна зарплата, на відміну від інших керівників та керівниць КП Бахмута незмінна і складає 22,7 тисячі гривень. Плани роботи КП не надають, бо наразі у повному обсязі підприємство не виконує свою роботу.

“Бахмутська житлова управляюча компанія

Витрати КП включають: 

• фінансову підтримку для безперебійної роботи та виплати заробітної плати — 6.8 мільйона гривень;
•  придбання та реєстрація техніки й обладнання для потреб КП — 30,9 тисячі гривень; 
• придбання палива для доставляння гуманітарної допомоги до осередків підтримки мешканців громади 14,9 тисячі гривень.

КП наразі не виконує роботу в повному обсязі.  На липень 2024 у штаті КП 5 працівників, 4 з яких виконують свої обов’язки, один працівник проходить військову службу за контрактом, робоче місце за ним зберігається. Заробітна плата керівника Олександра Бондарєва за 2023 рік склала 845 тисяч гривень, за перше півріччя 2023 — понад 286 тисяч гривень. Місячна зарплата коливається від мінімальної у 15 тисяч гривень до 153,8 тисячі торік, а тепер сягає до від 34 до 86 тисяч максимальної оплати праці. Загальний фонд заробітної плати КП сягає понад 3,2 мільйона за 2023 рік і більш як 568 тисяч за перше півріччя 2024 року. 

“Бахмутське бюро технічної інвентаризації”

Витрати склали більш як 1,1 мільйона гривень, серед них: 

У штаті КП — 7 працівників, 5 з них виконують свої обов’язки та отримують заробітну плату. 

“Бюро технічної інвентаризації” відновило роботу у липні 2023 року, втім планів роботи у КП не надають, аргументуючи тим, що діяльність підприємства залежить від попиту осіб, що звертаються за послугами, відтак планувати діяльність недоцільно. 

 У КП надали звіт про роботу, а саме: консультації, платні послуги, довідки тощо: 

Керівник КП Андрій Атаманченко за друге півріччя 2023 отримав понад 212 тисяч гривень, а за перше півріччя року 2024 — більш як 319 тисяч гривень. Минулого року зарплата Атаманченка була у середньому 23 тисячі гривень, за виключенням жовтня, тоді він отримав понад 70. Цього ж року зарплата керівника БТІ стартує від 40 і сягає 96 тисяч у березні.

Зростання зарплат деяких керівників КП у 2024 році фіксують і колеги з Сіверськодонецька. Зокрема, якщо минулого року середньомісячна заробітна платня директора КП «Сєвєродонецьккомунсервіс» з середніх 42 тисяч у квітні-жовтня 2023 року збільшилася майже на третину і складає у середньому 65 тисяч у 2024 році.

Загальний фонд заробітної плати Бахмутського БТІ за період червень-грудень 2023 сягає понад 532 тисячі гривень, а за січень-червень 2024 — 795,8 тисячі гривень. 

Серед усіх вказаних КП лише БТІ відновило роботу в евакуації, відтак звітує про пророблену роботу. У листопаді 2023 року редакція писала про скарги жителів Бахмутської громади на роботу БТІ. Тоді бахмутяни повідомляли про такі проблеми: довге очікування довідок, відсутність чітких термінів відповіді, непрофесійне спілкування, зокрема грубість у розмовах, скидання телефонного дзвінка тощо.

Кошти на КП у 2023 році

У жовтні 2023 році для бахмутських комунальних підприємств виділили близько 17 мільйонів гривень.

Зокрема для підприємства “Бахмут-Вода” торік виділили майже 5,9 мільйона гривень. 

КП “Бахмутелектротранс” отримав близько 4 мільйонів гривень, а витратив понад 3 мільйони гривень. З них 60 тисяч гривень витратили на оренду приміщень та оплату комунальних послуг.

На Бахмутську житлову управляючу компанію виділили 4 мільйони гривень.

На Бахмутський комбінат комунальних підприємств виділили 2 мільйони гривень, а станом на 1 жовтня виділили понад 1 мільйон гривень.

На підприємство “Прогрес” тоді виділили 1 мільйон гривень

У відповідь на матеріал читачі Бахмут IN.UA висловили обурення виділенням коштів на КП зруйнованого міста в окупації. 

Олександр Марченко, заступник начальника Бахмутської МВА, у коментарі редакції пояснював, що “Відбувається робота, пов’язана з функціонуванням підприємств. На сьогодні підприємства не ліквідовувались. Виконується робота, пов’язана з документацією. Тому і гроші виділялись. У нас існують програми по підтримці комунальних підприємств, роботі комунальних підприємств. У 2022 році, а також у 2023 роках вносились зміни до цих програм. І кошти вже виділялись у 2023 році”. 

Що роблять КП в евакуації? 

Крім офіційних запитів редакція намагалася зв’язатися з Управлінням розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради аби запитати конкретні обов’язки робітників, які досі продовжують працювати у бахмутських КП в евакуації. А також прокоментувати премії працівників. А ще, чому не звітують про роботу, якщо отримують фінансування з бюджету? Чи отримують відсоток зарплати працівники, які перебувають у штаті, але не виконують обов’язків? Чи заброньовані ці працівники від служби в ЗСУ? І загалом, який стратегічний сенс має утримання КП міста в евакуації. Виконувачка обов’язків начальниці Управління  розвитку міського господарства та капітального будівництва відмовилася спілкуватися з журналістами й кинула слухавку. З директорами КП зв’язатися теж не вдалося.

Ми зверталися за коментарями в телефонах і месенджерах та відкладали матеріал, оскільки в пресслужбі попросили час на коментарі. Зрештою відмовились відповідати усно або оперативно письмово й повідомили, що дадуть відповіді лише на ще один запит, відтак відповіді на наші питання ми мусимо чекати ще. Ми оновимо матеріал щойно отримаємо відповіді.

До порівняння, фонд заробітної плати працівників “Сєвєродонецьктеплокомуненерго” за пів року становить майже 6 мільйонів гривень разом з ЄСВ. Ці витрати складаються із заробітної плати 11 діючих працівників та 50 робітників, які знаходяться у статусі “простою не з вини працівників” з оплатою у 2/3 посадового окладу. Фактично більшість працівників отримають платню не за виконану роботу, а за те, що вони є.

Загальний фонд бюджету Бахмута — 408 мільйонів гривень, частина бюджету йде в тому числі на підтримку комунальних підприємств в евакуації: безперебійну роботу, виплату заробітних плат, оренду приміщень тощо. 

Читайте також:

• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• 17 млн грн на комунальні підприємства: у міськраді прокоментували обурення бахмутян
• Премії для міськради: бездоганне виконання планів та необмежений розмір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських, їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Проведення матчів та повноцінних тренувань у Донецьку зараз пов’язане з ризиками для гравців, персоналу та вболівальників. Поки територія знаходиться у зоні проведення СВО, проведення офіційних матчів там заборонено. Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупованою рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Він виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!