
Громади Донеччини втратили до 90% економіки через війну. Вони просять державу включити їх у стратегії відбудови та створити нову економічну модель. Експерти наголошують — ці території потрібно не просто відновлювати, а повністю переосмислювати їхню економіку.
Детальніше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.
Вугільні громади та відбудова
Промислові та вугільні громади звернулися до держави з головною ідеєю, що їх обов’язково потрібно врахувати у відбудові України. Про це йдеться у зверненні громад на порталі “Екодія”. Багато з цих громад жили за рахунок шахт, заводів та енергетики, але війна зруйнувала підприємства, інфраструктуру і змусила людей виїхати, подекуди втрати сягають до 90%.
Зокрема, з Донеччини звернення підписали 7 громад, це:
- Добропільська міська територіальна громада;
- Дружківська міська територіальна громада;
- Краматорська міська територіальна громада;
- Новодонецька селищна територіальна громада;
- Покровська міська територіальна громада;
- Словʼянська міська територіальна громада;
- Торецька міська територіальна громада.
Водночас Україна переходить до “зеленої” економіки, тому стара модель вже не працюватиме. У результаті ці території опинилися у подвійній кризі — стара економіка знищена, а нова ще не створена. Громади наголошують: якщо просто відбудувати “як було”, люди не повернуться і не буде роботи. Тому вони просять державу включити їх у всі ключові стратегії, розширити програми підтримки не лише для шахтарських регіонів, а для всіх промислових громад, створити нові робочі місця і допомогти сформувати нову економіку. Окремо піднімається проблема окупованих і релокованих громад, які не мають чіткого правового статусу і не можуть планувати майбутнє.

Тетяна Дерябкіна, фахівчиня відділу енергетики ГО “Екодія” пояснює, що інтереси громад, які постраждали від війни, окупації (або зараз є тимчасово окупованими), втрати промислової бази і водночас є вразливими до майбутньої декарбонізації, мають бути враховані на рівні всієї державної політики відновлення, клімату, енергетики та регіонального розвитку.
За словами експертки, у 2025 році Україна ухвалила один із ключових документів, йдеться про Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів України. Зараз ця програма офіційно зосереджена саме на вугільних регіонах і ще не охоплює весь спектр громад, залежних від викопного палива чи вуглецевоємної промисловості (видобутку, переробки, спалювання нафти та газу, металургії тощо).
“Ми в Екодії вже працюємо над тим, щоб розширити цей підхід у нормативно-правових актах та стратегічних документах — як на національному, так і на місцевому рівнях. Йдеться про поширення політики справедливої трансформації на ширше коло моноіндустріальних і вуглецевоємних громад, які сьогодні є особливо вразливими — як через енергетичні виклики, так і через соціально-економічні наслідки повномасштабної війни. Якщо говорити про національний рівень, то ключовим і найбільш актуальним документом для впровадження політики справедливої трансформації є Національний план з енергетики та клімату України (НПЕК). Це базовий стратегічний документ, який узгоджує енергетичну та кліматичну політики держави до 2030 року”, — пояснює експертка.
В оновленій версії НПЕК йдеться не лише про вугільні регіони, а про впровадження політики справедливої трансформації для громад, економічно залежних від видобутку, переробки та спалювання нафти та газу, металургії, хімічної промисловості тощо. Це суттєвий крок вперед, оскільки дозволяє охопити значно ширше коло громад, які є вразливими до процесів декарбонізації.
Примітка. Ухвалення НПЕК безпосередньо пов’язане з євроінтеграційними зобов’язаннями України, це пряма умова надання грошей в рамках фінансового механізму ЄС для підтримки України (Ukraine Facility).
Як мають враховувати у відбудові інтереси вугільних окупованих громад?
Розширений підхід до трансормайії уже прямо зафіксований у проєкті Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, де розділ про політику справедливої трансформації описує її як невід’ємну частину декарбонізації економіки, пов’язану не лише із закриттям видобувних, а й генеруючих потужностей, та прямо говорить про потребу спеціальних місцевих планів справедливої трансформації. Інтереси таких громад, у тому числі окупованих або тих, що зазнали великих руйнувань, мають бути враховані у двох вимірах одночасно.
- Це державні документи і планування. Якщо громада втратила шахту, ТЕС, завод, логістичну базу чи значну частину населення, вона не може розглядатися лише як територія гуманітарного реагування. Вона має розглядатися як територія майбутньої економічної трансформації. Це означає, що її інтереси повинні бути інтегровані в національні стратегічні документи (розвитку економіки, освіти, енергетики тощо) та у майбутні фінансові інструменти підтримки. Інакше після деокупації або стабілізації безпекової ситуації держава знову почне реагувати запізно, без готових рішень.
- Це відновлення і відбудова. Відбудова не може означати просте відновлення старої залежності від викопного палива або повернення до економіки, яка вже була вразливою ще до війни. І державна кліматична політика, і профільні публічні позиції громадськості щодо зеленої відбудови прямо вказують, що відновлення має поєднувати енергетичну безпеку, декарбонізацію, розвиток ВДЕ, енергоефективність і підвищення стійкості громад. Для прифронтових, деокупованих і постраждалих громад це особливо важливо: децентралізована генерація, дахові СЕС, системи накопичення енергії, модернізація теплопостачання, термомодернізація будівель і нова локальна економіка — це не тільки екологічна політика, а питання виживання, базових послуг і безпеки.
То що робити вже зараз, навіть якщо територія громади окупована?

Тетяна Дерябкіна каже, що, насамперед, держава має не виключати такі громади з політики, а навпаки — закладати їх у документи як частину загальної групи промислових і моноіндустріальних територій, які потребують трансформації, незалежно від їхнього поточного статусу.
Це означає:
- підготовку сценаріїв післявоєнної трансформації;
- оцінку втрат інфраструктури;
- планування нової енергетичної моделі;
- підготовку портфеля проєктів для запуску після деокупації;
- фіксацію економічної, соціальної й екологічної шкоди.
“Навіть ті галузі та підприємства, які сьогодні залишаються на окупованих територіях, не можуть бути “викреслені” з державної політики. Вони є частиною економіки України і мають враховуватися при плануванні відбудови та трансформації”, — каже експертка.
Вона додає, якщо говорити про зелену відбудову України, то громада, яка втратила промислового роботодавця, критичну інфраструктуру і доходи бюджету, потребує підтримки нової економічної бази: розбудова локального малого та середнього бізнесу, зеленої енергетики, нових навичок для людей, перекваліфікації, інвестицій у комунальну інфраструктуру, підтримки ветеранів та ветеранок, ВПО, жінок і молоді.
Окремий аспект — це робота з релокованими громадами та військовими адміністраціями. Навіть в умовах релокації розвиток таких громад має враховувати їхню промислову спеціалізацію — це і людський капітал, і освіта, і економічна структура. Важливо також зберігати культурну ідентичність цих територій, яка часто сформована навколо промисловості, адже вона є основою згуртованості і відновлення громад.
“Дуже важливою є участь самих громад у прийнятті рішень. Вони повинні бути не об’єктами державних рішень, а співтворцями політики справедливої трансформації та відбудови. Це особливо важливо для громад, які через війну мають складніший голос у національному процесі. Окуповані, деокуповані, прифронтові, вуглецевоємні та моноіндустріальні громади не повинні випадати з цієї рамки. Навпаки, вони мають стати її центром, бо саме там перетинаються наслідки війни, енергетична вразливість і виклики декарбонізації”, — резюмує експертка.
До теми:
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!





