Як бахмутський журнал «Забой» українізував Донбас? Частина ІІ

Семаковська Тетяна 14:00, 16 Травня 2023

1 4 441e1«Забой» став культовим журналом, який вніс велику частку саме в український Бахмут. Його творили звичайні працівники заводів, без відповідної освіти, але з великим бажанням вони несли українізацію в маси. Про те як створили україномовний журнал «Забой» можна почитати у першій частині.

Як уродженець Констянтинівки Фелікс Ковальський повпливав на розвиток «Забою» розповідає видання «Спільне», автор Андрій Мовчан

Від клубу хіміків до творчого осередку

Одним з ентузіастів журналу «Забой» став Фелікс Ковалевський, який народився у Костянтинівці. Ковалевський очолював локальний клуб хіміків та почав вести активну просвітницьку діяльність серед працівників заводів. Починали Фелікс з простого, видавав бібліотечні книги та роздавав газети. В той час, їх читали одиниці, однак приблизно за п’ять років відбулася «культурна революція». 

Якщо, в 1921 році газети читали одиниці, то в 1926 — вже кілька тисяч. Клуб розвивався швидкими темпами. При клубі діяли різноманітні творчі та спортивні гуртки, а згодом запрацювало й кіно. Фелікс Ковалевський у Костянтинівці створив потужний осередок письменників «забойців», серед яких Василь Гайворонський, котрий згодом, в часи українізації журналу, стане його співредактором. Цікаво, що перші шість років «Забой» був на 95% російськомовним. Річ в тому, що редакторський склад частково був сформований із росіян, й переважно викладали саме російську мову, тож мало людей були грамотними в українському письмі.

vrciof 60545

Україномовна поезія «забойця» із Горлівки у випуску журналу №5, травень 1928 року

Не тільки в Костянтинівці був схожий клуб, схожі процеси стрімко розвивалася й в інших куточках Донбасу. Журнал «Забой» у цьому відігравав велику роль. У 1927 році український письменник Лев Скрипник із Ясинуватої, племінник народного комісара освіти Миколи Скрипника, так описував зміни на Донбасі:

«Дванадцять років тому я був у Донбасі — в Сталині тепер, а тоді Юзівському районі. Тоді на шахтах панувала поножовщина й темрява. Шахтарів не було. Була „шахтарня”. Ця „шахтарня“, виснажена надмірною працею, завжди напівголодна, маючи найменшу нагоду піячила, бешкетувала. Книжки? Про книжки нічого тоді не знали. Книжки читали лише штайгери, інженери, конторники та ще невеличке число шахтарів. […] більшість до книжок ставилась із призирством. […] Тепер Донбас сучасний. Сталино — ячейка пролетписьменників Донбасу „Забой”. Артемівське — „Забой”. Луганське  — „Забой”. Маріуполь — „Забой”. А літгуртки при копальнях? […] Пишуть і забойщики, і електрики, і слюсарі, і службовці. Але що має велике значіння, так це те, що не тільки пишуть. Ні! Крім цього, ведеться ще серйозна учба. Вивчають теорію літератури. Вивчають українських поетів, російських класиків […] і навіть не віриться іноді, що сидиш на зборах літгуртка при копальні, а не десь у будинку преси чи в будинку імени [Василя Елана] Блакитного». 

Популярність поезії про заводи та фабрики

ciuqba da134

Передовиця «Забою», березень 1931 року

В період, коли київські та харківські письменники експериментували із новими сюжетами про велике місто, то письменники Донбасу вподобали поетику життя гігантських заводів і фабрик.

Читайте також: Бахмут чи Артемівськ: як правильно називати місто-фортецю

Індустрія в творах донбаських письменників — це не залізо, а могутня динамічна стихія. У їхніх поезіях відчувається, що людина здатна приборкувати стихії та перетворювати світ навколо себе, така тенденція відслідковується у літераторів Донбасу 1920-х-1930-х років. Власне, саме це робить літературу «забойців» унікальною.

Як Іван Ле українізував «Забой» в Бахмуті?

tom16 1269 c5f46

Іван Ле. Фото: з відкритих джерел

У 1929 році до Бахмуту переїжджає вже відомий на той час український письменник Іван Ле, майбутній редактор журналу «Забою». Це був доволі спірний персонаж, але він чимало зробив для українізації журналу.

 «В історичних романах Іван Ле висловлював ненависть до всього польського й національного, прославляв велику дружбу українців і росіян. Композиційно його романи слабкі. Історичної цінності не мають: фактичний матеріал переплутаний, нема об’єктивності. Це антиукраїнський письменник. Під маркою пролетарського інтернаціоналізму проповідував російський шовінізм», — так характеризує творчість Івана Ле письменник Володимир Голобородько. 

Іван Ле приїхав в Бахмут, щоб очолити оновлену редакцію журналу «Забой», який мав бути майже повністю україномовний. Загалом, число матеріалів українською у кожному з випусків сягала 70%-80%. Разом із Ле до Бахмута приїхав інший письменник — Іван Микитенко, який мав очолити й українізувати літературну спілку «Забой». Перший україномовний номер «Забою» вийшов у вересні 1929 року.

Нова версія журналу «Забой» значно відрізнялася від попередніх. В цей час покращився дизайн обкладинок, верстка, зростає кількість ілюстрацій. Авторами публікацій ставали, як україномовні письменники, так і ті «забойці», хто раніше писали російською. До речі, деякі твори потім перекладали на російську мову, але зі згоди автора публікації.

Фото: видання «Спільне»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Семаковська Тетяна 12:00, 9 Червня 2024
Карта Бахмута / фото з архівів

Донеччина — унікальний регіон, який багатий на природні дари. Сьогодні згадуємо про те, як Бахмут та Тор стали осередками для видобутку солі та місцем боротьби.

Детальніше про родовища солі на Донеччині та міста розповів доктор історичних наук Володимир Маслійчук виданню “Локальна історія”.

Історія Донеччини

Тор (Слов’янськ) і Торські соляні озера були в середині XVII століття яскравою точкою, де сходились найрізноманітніші спільноти, а людські долі піддавали надзвичайним випробуванням. 

До певного часу на Тору не було укріпленого поселення. Людям бракувало питної води, бо вода в річках та криницях була солоною, а тим часом московський уряд прагнув побудувати в околицях Тора фортецю. Мобілізувавши сили, 1663 року містечко спорудили поблизу Маяцького озера (тепер село Маяки, Святогірської громади). Втім історія міста виявилася катастрофічною. Відомо, що вже 1666-го жителі Маяцького потерпали від великого голоду й почали виїжджати. 

Сіль на Тору наприкінці 1660-х – на початку 1670-х не виварювали. В 1677 році на річці Тор, спорудили фортецю “Соляний острожок”, яка швидко наповнилася населенням. Утім цей Тор — як називали місто — теж мав проблеми, подібні до Маяцька: брак продовольства, хвороби, нестабільне населення. Місто збереглося, і вже значно пізніше, 1784-го, його перейменували на Слов’янськ.

Наприкінці XVII століття на цих теренах спробували виварювати сіль із ропи й інших водойм, окрім Торських озер, і навіть намагалися закласти соляні копальні. Тор поступово втратив виняткове значення. Згодом фортецю спалили татари, населення розійшлося. Численні експерименти початку 1700-х доводили, що виварювати сіль на Тору було економічно невигідно. Місцеві озера опріснилися, лісів (для виварювання були потрібні дрова) не вистачало. Натомість терени поряд були “соленішими” і прибутковішими.

Історія Бахмута

Screenshot 531 5ec52
Бахмут / фото з відкритих джерел

Новими теренами для колонізації стали місця на південь від Тора понад річкою Бахмуткою, де відкрили значно багатші поклади соли. 

Донські козаки потребували солі, тому з 1683 року вони наїздами промишляли виварюванням на річці Бахмутці. Ропа тут була кращою, ніж поблизу Тора, але сил опанувати й заселити простір донське козацтво не мало. Під час перерви в сезонних промислах донців у 1700—1701 роках ці території зайняли ізюмські козаки під керівництвом Шидловського. Через рік під проводом підприємливого ізюмського полковника збудували й фортецю Бахмут. 

Бажання централізувати й одержавити економіку призвело до того, що року 1704 цар петро I видав Федорові Шидловському вказівку про перепідпорядкування усіх бахмутських солеварень царській скарбниці. Це спричинило незадоволення у місцевих солеварів і поклало початок великому протистоянню між урядом та донським козацтвом, відомого в історіографії як Булавинське повстання.

В 1708 році за активної участи Федора Шидловського повстання придушили. Варниці передали до казни, претензії донського козацтва на землі понад Дінцем на річках Красній та Жеребець скасували, виселили звідти всі “станиці” — відтак великим простором заволоділи козаки Ізюмського полку.

Соляна монополія Бахмута на цьому просторі була перервана 1757 року зі скасуванням внутрішніх митниць в імперії. З новоприєднаних територій сучасного західного Казахстану почали постачати елтонську сіль, що була дешевшою і її можна було давати худобі. У 1773 році до Харкова почали завозити сиваську кримську сіль.  1782 року казенне солеваріння у Торі й Бахмуті припинили. Спроби відродити заводи, зокрема замінивши дрова на кам’яне вугілля, не вдалися.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як і коли в Бахмуті з’явилась баптистська церква

Семаковська Тетяна 11:00, 8 Червня 2024
Дім молитви
Дім молитви Євангельських християн-баптистів у Бахмуті / фото з відкритих джерел

У жовтні 2023 року виповнився б 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходиться за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті.

Про це історик, дослідник історії розвитку промисловості Бахмутського району Григорій Соколовський повідомив у Facebook-спільноті Бахмутського краєзнавчого музею.

Він розповів, як будували, відкривали та освячували цей храм у Бахмуті.

Історія церкви

Будували Храм довго. У будівництві брали участь не тільки віряни ЄХБ, а й звичайні містяни. Причому всіх працюючих по 2-3 рази на день безкоштовно годували. Це сталося можливо завдяки комбінату громадського харчування та колгоспу ім. Козаченко (с. Клинове).

Сталась ця подія в неділю 4 жовтня 1992 року. О 10-й годині ранку почалося офіційне відкриття й освячення Храму. Іван Михайлович Кобзарь, пресвітер церкви, виступив перед присутніми. Він подякував всім, хто доклав свої зусилля для створення та спорудження цього Храму, при цьому, не назвавши жодного ім’я, «бо у Бога є своя книга Пам’яті і Господь сам визначить й віддасть кожному». Після промови І.М. Кобзарю Юрій Філіпович Бабіч, голова колгоспу ім. Козаченко (с. Клинове) урочисто вручив хлібний коровай.

Іван Кобзарь з короваєм
Пресвітер церкви Іван Кобзарь з короваєм / фото газета «Вперед»

На відкритті Храму були присутні сотні людей та десятки машин. Деякі представники вірян приїхали з Маріуполя, Донецька та інших республік колишнього срср. На той час ця будівля була однією з найкрасивіших споруд нашого міста, яку побудували за останні роки. В якому стані церква знаходиться зараз — невідомо.

Дім молитви Євангельських християн-баптистів
Дім молитви Євангельських християн-баптистів у Бахмуті до війни / фото з відкритих джерел
Пошкоджена будівля церкви
Пошкоджена будівля церкви / фото з відкритих джерел

Довідка: Пресвітер — голова релігійної громади християн, здебільшого пресвітерами називають священнослужителів протестантських церков. У православній і католицькій церквах — священник.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Screenshot 530 5b8ec

Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Донеччина — унікальний регіон, який багатий на природні дари. Сьогодні згадуємо про те, як Бахмут та Тор стали осередками для видобутку солі та місцем боротьби. […]

Дім молитви Євангельських християн-баптистів

Як і коли в Бахмуті з’явилась баптистська церква

У жовтні 2023 року виповнився б 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходиться за річкою Бахмуткою, по вулиці […]

Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка

Цьогоріч в українських школах вже пролунав останній дзвоник, але не у всіх. 17 бахмутських шкіл — порожні та зруйновані, тут замість урочистостей чутно хіба лише […]

Річниця підриву Каховської ГЕС: згадуємо трагедію, про яку говорили бахмутські екологи

Рівно рік тому, 6 червня, росіяни підірвали Каховську ГЕС. Внаслідок підриву машинної зали зсередини Каховську ГЕС було повністю зруйновано. Станція відновленню не підлягає. Десятки українців […]

Артвайнері історія

Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery

Бахмутське “Artwinery” — одне з найбільших підприємств України та Східної Європи. Тут вироблялися унікальні вина, які експортували навіть у Європу. Історія заводу розпочалася з пустих […]