росія роками намагається нав’язати міфи про неукраїнську Донеччину. Однак, саме Донеччина, а зокрема Бахмут в свій час був центром українізації всього Донбасу. Посприяв цьому локальний журнал «Забой».

Як журнал повпливав на громаду Бахмута, хто його створив та навіщо розповідає видання «Спільне», автор Андрій Мовчан

Вулиці Бахмута в 1929 році

На дворі був 1929 рік. В тогочасному Бахмуті, тоді ще Артемівську марширують комсомольці, чоловіки  тримають в руках прапори та агітаційні плакати зі проукраїнськими гаслами, але мета цієї акції не звична — популяризація українських книжок. 

Окрім прапорів та плакатів демонстрація несе макети українських книжок:

• роман «Вуркагани» авторства Івана Микитенка;
• роман «На-гора» Миколи Ледянка;
• роман «Голубі ешелони» Петра Панча. 

Микола Скрипник по центру. Фото: з відкритих джерел

На вулицях Бахмута шумно, люди метушаться, гомонять. Такі унікальні кадри зафіксували в місті. Фактично, ця демонстрація стала початком політики українізації на Донбасі. Згадку про ті події описує тогочасний ідейний натхненник українізації Микола Скрипник, котрий сам був родом з міста Ясинувата Бахмутського повіту:

«Колись багато товаришів вважали, що Донбас — це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком неправильно; серед гірняків 3/4, цебто близько 70% робітників, українців. До нових заводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників із села. Треба, щоб основні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, аби мати можливість впливати на ці нові робітничі шари. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою і придбати собі знання української культури». 

Тут потрібно зауважити, що Микола Скрипник з 1927 року до 1933 року був народним комісаром освіти УСРР.  Його погляди аж ніяк не збігалися із радянською владою. Відтак, завдяки йому завершили українізації преси, а ще викладання в школі популяризували саме українською. Він постійно наголошував, що українська культура є самостійною й незалежною від російської. Скрипник згодом звільнили з посади за його проукраїнську позицію.

Читайте також: Бахмут: історія назви міста-фортеці

Однак повертаючись до теми, за сприяння українських діячів Донбас отримав й популяризував українські газети, бібліотеки й театри. Одним з головних журналів, який висвітлював українську культуру  став бахмутський літературний журнал «Забой», а разом з ним  однойменна спілка пролетарських письменників. До речі, вона також була створена в Бахмуті.

Що таке «Забой», та хто його створив?

Журнал «Забой». Фото: з відкритих джерел

Журнал «Забой» заснували в Бахмуті два російських письменники Михайло Солонімський та Євген Шварц. Обоє чоловіків переїхали до України на заробітки, спланували влаштуватися на роботу в соляну копальню ім. Карла Лібкнехта.

В той час в Бахмутської громади вже була ідея створити літературний журнал, але приїзд гостей з росії остаточно дав цьому процесу рух. Бахмутські газетярі із видання «Всеросійська кочегарка» вірили, що завдяки гостям з росії вони зможуть отримати важливі звязки, щоб заручить видання підтримкою.

Перший номер  «Забой» журналу вийшов у вересні 1929 року. У журналі почали друкувати твори Володимира Короленка, Максима Горького, Анатолія Луначарського, Володимира Винниченко, Івана Микитенка, Олександра Копиленка, Павла Тичини, Тодось Осьмачка, Лев Скрипника.

Тираж цього журналу 32 тисячі примірників, однак українських авторів майже не було. Власне, й сама редакція визнавала ваду відірваності від місцевого контексту:

«…щодо літературної частини. Найбільший недолік у ній — відсутність відображення життя донецького пролетаря. Чому це сталось? Та тому, що оповідання написані столичними письменниками, замало знайомими з місцевим життям. Значить, це лихо легко виправити. Потрібно, щоб у наступних номерах “Забою” на першому місці були твори наших донецьких письменників із робітників».

Як розв’язували проблему із відсутністю українських авторів? 

Через те, що в журналі не було місцевих авторів в 1924 році створили письменницьку організацію Донбасу, яка отримала таку ж назву «Забой». Туди вже ввійшли місцеві: 

• Олексій Селивановський;
• Борис Горбатов;
• Порфирій Трейдуб;
• Арсеній Заходяченко;
• Фелікс Ковалевський та багато інших. 

Згодом, літературні осередки «Забою» почали з’являтися на копальнях та заводах цілої Донеччини. Спільноти були у Костянтинівці, Краматорську, Кадіївці, Горлівці, Лисичанському, Маріуполі, Луганському, а літературу творили звичайні робітники. Так були певні проблеми із грамотністю, але люди хотіли творити, мали запал та ентузіазм. Журнал розвивався з блискавичною швидкістю, великий внесок у це зробив Фелікс Ковалевський.

Фото: Вільне Радіо

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

День святого Миколая — особливе свято, коли заведено вшановувати пам’ять Миколая Мирлікійського (Чудотворця) — християнського святого, який за життя прославився щедрістю і добрими справами. В цей слухняні діти отримують подарунки від святого. 

У 2023 році в Православній церкві України ухвалили рішення, за яким храми переходять на сучасний новоюліанський календар. Це означає, що багато вже звичних свят змістилися. Редакція Бахмут IN.UA в деталях розповідає, коли вшановують свято, а також його історію.

День святого Миколая: коли святкувати

День святого Миколая у 2024 році святкуватимуть за новим календарем. Дата цього свята припадає на 6 грудня. Проте, далеко не всі релігійні громади перейшли на новий стиль, а тому дехто продовжить відзначати День святого Миколая 19 грудня.

Це свято традиційно вважається днем подарунків, адже саме у цю дату заведено класти під подушку подарунки дітям від імені святого. Інколи навіть дорослі обмінюються подарунками. Важливо проявити щедрість і доброту, а також усіляко уникати злості, сварок чи лихослів’я.

День святого Миколая: історія свята

Святий Миколай — це реальна історична постать, яка народилася  між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Його батьками були греки-християни, котрі мали непогані статки. 

Хлопець з малечку ріс у добрі та любові, що зародило в ньому сильний гуманізм. Він не міг миритися з тим, що люди проживають в бідності. Саме тому Миколай почав потайки допомагати бідним родинам та дітям-сиротам.

Трохи згодом, коли батьків святого не стало, Миколай покинув світське життя. Він розпродав величезний спадок, роздав усі зароблені кошти бідним та відправився прочанином у Палестину. Коли він повернувся додому, то став священником. 

Ще за життя люди вважали Миколая святим. І причиною цього була не тільки одна доброта та любов до кожної людини у світі, але й справжні дива. Наприклад, він вгамував бурі на морі, зцілював хворих та навіть рятував приречених до страти. Все це за допомогою молитви.

Не стало Миколая 19 грудня 345 року (за юліанським календарем) або 6 грудня (за новоюліанським календарем). Згодом отця Миколая канонізували за його доброчинність, вірність та щирість у служінні Богу.

Коли з’явилося свято Миколая

Розповсюдження легенди про добрі справи Миколая почалося в кінці Х століття, коли візантійська принцеса Феофано стала дружиною германського імператора Оттона ІІ. Саме тоді традиція робити подарунки почала розповсюджуватися Європою.

Існує й інша версія, яка є актуальною саме для українців. За нею, День святого Миколая почали святкувати у 1088–1089 роках завдяки київському князю Всеволоду Ярославовичу. Такого вдалося досягти завдяки встановленню стійких політичних зв’язків із представниками тогочасного Риму.

Читайте також:

• Жертвоприношення й голова Джека: історія свята Гелловін
• Людина, яку боявся Ленін: яким був Симон Петлюра
• Історія в кожному камінчику: цікаві факти про дореволюційні будівлі Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Голодомор забрав життя багатьох невинних людей в різні часи існування СРСР. Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Згідно зі статистичними даними народжуваність на Донбасі в часи великого голодомору 1932-1933 років знизилася в 4 рази.

Про те, яким був Голодомор на Донеччині — розповідаємо в матеріалі.

Голодомор на Донеччині

Не дивлячись на те, що Донбас важливий промисловий регіон втрати від голоду були колосальні – до 27% всього населення. Особливий вид покарання “Чорні дошки” на Донбасі були запроваджені раніше ніж в інших регіонах України – у 1931 році.

Підпасти під “Чорну дошку” означало припинення будь-якого продовольчого постачання, повернення хліба, розданого на трудодні, скорочення кредитів – повна ізоляція. Села могли бути повністю ізольовані від зовнішнього світу більше ніж півроку-рік. Смертність у таких селах переважала за 50% населення.

Донеччина була областю промислових гігантів, а тому постраждала трохи менше ніж Полтавщина та Дніпропетровщина. Водночас регіони Донеччини мали великі втрати. Грецька діаспора, що проживала в районі біля Маріуполя зазнала 30% втрат від всього населення.

Хто винен у Голодоморі

Ми говоримо про жертв Голодомору, але часто забуваємо про те, що Голодомор спровокував спалахи соціально небезпечних хвороб. Недоїдання та канібалізм сприяли розповсюдженню малярії, туберкульозу, інших небезпечних інфекцій, чоловіки і жінки ставали бездітними.

Хто ж були катами українського народу? Хліб вилучали уповноважені, призначені від ЦК партії, загони міліції, хлібозаготівельні бригади тощо. Участь брали етнічні українці, євреї, росіяни та представники інших народів. Люмпенізована свідомість людей через пропаганду змушувала одних людей пригноблювати інших.

На Донеччині внутрішня міграція дозволяла у такий спосіб або зберегти життя, або відкласти дату смерті. Якщо у селян було побутове золото, вони могли принести і обміняти його на крупу, хліб. У 1933 році було заготовлено 45 тонн побутового золота для продажу за кордон.

З півтори тисячі повстань в СРСР понад 900 припадає на Україну. Масова частка робітників на Донбасі вимерла, але радянська влада завезла в промисловий регіон табірних в’язнів, росіян-переселенців (цим коштом відбувалася русифікація).

У третій рік повномасштабної війни ми відчуваємо, як ніколи актуально, злобу та безжалісність росіян стосовно українців. Ідея геноциду не пішла в історію, вона живе на період сьогодення.

Читайте також:

• Пережили Голодомор та зустріли дві війни: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової (Оновлено)
• Міфи про Голодомор від росіян: що потрібно знати
• Факти замовчували, кількість жертв невідома й досі: Голодомор в Україні і в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!