Світлана Вертола — українська письменниця, дівчина пише книги для підлітків, але насправді їх читають й дорослі, бо інколи хочеться побачити бодай через книгу щось хороше та світле. Світлана сама переселенка, рідне місто героїні — Іловайськ зараз окуповане. Одна з книг авторки, це «Юна. Війна», якраз розповідає про події в 2014 році, коли почалися війна.

Світлана Вертола поділилася із редакцією «Бахмут. IN.UA» своїм баченням на книги, розповіла, як зараз себе почувають українські видавництва, що є популярним на книжковому ринку, та чому Тік-Ток корисний для підлітків?

В Україні дають шлях для розвитку молодим письменникам

Книга «Лель». Фото: видавництво Прометей

Попри те, що в країні триває повномасштабна війна, наші видавництва намагаються не тільки забезпечувати якісними книгами та новими релізами закордонних новинок, але й дають шлях для молодих авторів. Зараз, каже Світлана Вертола, значно зріс попит на українську книгу. Сама авторка полюбляє творчість Андрія Любки, каже, що його книги допомагають легше переживати довгі мандрівки.

«Ті видавництва, які в більшості спеціалізувалися на перекладній літературі, зараз більше шансів дають саме українським авторам. Ті, хто раніше спеціалізувався на нон-фікшні, як от видавництво “Лабораторія”, чи “Віхола” зараз відкривають можливості для прози. Можна надіслати рукопис на розгляд», — говорить письменниця.

До слова, книга «Лель» авторства Світлини Вертоли вийде у видавництві «Прометей», ця новинка була написана під час повномасштабної війни. В сюжеті повісті слов’янська міфологія, нею авторка надихнулася під час життя на Хмельниччині, сюди довелося евакуюватися з Києва.

«Сестра нареченого якось принесла мені книгу про традиційні слов’янські вірування, я вже не пам’ятаю її назви, але саме там я натрапила на бога Леля. Це бог кохання, який ставиться до любові, як до гри. Він закохував у себе дівчат, а потім зникав. Такий собі пікапер, але з попередніх тисячоліть. Я почала шукати про нього більше інформації, виявилося, що його могли створити штучно об’єднавши кілька богів кохання, я вирішила трішки змінити його персонажа. Перенесла його в сучасний Київ, змусила ходити на барахолки, секонди та знайти своє кохання», — згадує Світлана Вертола.

Прочитати книгу авторка радить тим, кому хочеться трохи казки у житті, а крім того «Лель» сподобається тим, хто любить Київ, його вулички та вінтажні барахолки.

Підліткова література показує правильну рольову модель

Світлана Вертола. Фото: надане героїнею

Підліткову літературу зараз читають не лише підлітки. Як каже авторка, вона стала популярною серед покоління міленіалів, молодь якій зараз орієнтовно 25 років, вона також часто обирає саме підліткові книги.

«Я скажу, те що особисто приваблює мене. Мені наразі 25, я якраз є учасником цієї категорії. На мою думку, сучасна підліткова література показує правильну рольову модель. Наведу приклад, в одному із рукописів я описала ситуацію, коли батько родини розпочав конфлікт з дружиною, бо в нього була не попрасована сорочка. Цей приклад я взяла з власної родини, бо побутовими питаннями у нас займалася мама. Редакторка порадила мені змінити цей уривок, бо ми, як письменники маємо закладати інші ролі. Ми маємо показувати, зокрема, що ділити хатні обов’язки потрібно рівноцінно. Хлопці-підлітки можуть перейняти цю модель», — пояснює співрозмовниця.

Авторка вважає, що така, на перший погляд, маленька деталь насправді додає зовсім інші сенси в книгу. А обирають книги такого формату дорослі, щоб відпочити, або ж згадати свої перші відчуття, як от перше кохання, зрада.

Як Тік-Ток просуває читання в Україні?

Світлана Вертола на Книжковому Арсеналі. Фото: скріншот 

Не завжди, коли ваша дитина гортає стрічку Тік-Току вона марно проводить час, як вважають батьки. Наприклад, саме завдяки книжковим відео в цій мережі українці активно діляться відгуками на книги, пояснює Світлана Вертола.

«На популярність книг впливає те, що з’явилася величезна кількість тематичних блогів в Інстаграмі, Тік-Тоці, є книжкові клуби. Вони розповідають про книги наскільки цікаво, що інтригують молодь різного віку й самому хочеться почитати.Такі хобі допомагають заземлитися, бо насправді, це якісний час, який ми проводимо для себе», — каже Світлана Вертола.

Майбутній книжковий ринок України, зокрема підліткової літератури письменниця бачить різностороннім, а ще хотіла б, щоб популяризували читання через рекламу в громадських місцях, в метро, торгових центрах. Але є й позитивні зміни, які вже можна бачити.

«Це стосується бібліотек, вони стають хабами, я бачила зали, де люди можуть почитати книгу, випити каву, погратися з дітьми, де юристи допомагали ВПО. Було б дуже добре, якби бібліотеки інтегрували в нашу освіту, робили їх такими сучасними, водили дітей на екскурсії. Але звісно, те, що ми бачимо зараз з книжковим ринком в Україні тішить, посприяла й заборона російськомовної літератури», — каже Світлана Вертола.

Що робити, якщо дитина не любить читати?

Книга письменниці. Фото: надані героїнею

Ми запитали Світлану Вертолу й про іншу проблему, на яку часто скаржаться батьки — це коли діти не люблять читати. Тут важливо діяти ненав’язливо, каже авторка й своїм прикладом показувати підлітку любов до книги. Гарним варіантом буде відвідати книжкові ярмарки та фестивалі. Останнім часом дітям цікаво не тільки бачити книгу, але і її автора.

«Люди дуже дивуються, коли бачать живих письменників. Важливо показати, це живе середовище. Я часто відвідую книжкові фестивалі й бачу цей захват, коли людина бачить перед собою письменника, хоче поспілкуватися», — каже Світлана Вертола.

Письменниця радить відвідувати Книжковий Арсенал, а з останніх актуальних подій планується KyivBookFest. Він пройде в столиці з 8 по 10 вересня. На заході планують презентацію книги «Юна. Війна», ухил буде на життя Іловайську.

Книжка може стати дорогою до адаптації дитини ВПО

Читання можна розглядати як своєрідну психологічну допомогу для підлітків, каже авторка. Світлана сама має двічі досвід внутрішнього переміщення, раніше вона жила в Іловайську, потім переїхала до Бучі.

«Я закінчувала школу в новому місті, наш будинок був зруйнований, це був дуже важкий виклик для мене, освоїтися на новому місці нелегко. Пам’ятаю, що мені допомогли книги, вони відволікають тебе, інколи навіть допомагають знаходити рішення», — пояснює письменниця.

Для тих дітей, які зараз переживають вимушене переміщення авторка радить почитати її книгу «Юна. Війна», вона якраз описує початок війни в Іловайську 2014 року. В сюжеті закохані підлітки Юна та Рома, хлопець залишається в окупації, а Юна їде до Києва, війна розлучає пару й ставить багато важких викликів. Ця книга опинилася у списку премії Львова – міста літератури 2023.

«Я отримувала вже багато відгуків по цій книзі саме від дітей, які пережили внутрішнє переміщення. Вона до певної міри терапевтична, бо дозволяє зрозуміти, що ти не сам. Потрібно знаходити в собі сили пережити це все, зберегти здоров’я, як фізичне, так й ментальне», — говорить Світлана Вертола.

Письменниця радить батькам заглянути на портал «БараБука», тут є багато порад, як правильно говорити з дітьми про війну, й великий вибір книг на цю тему.

Вам буде цікаво:

• Світла книга про світлий регіон: Катерина Зарембо розказує про свою книгу «Схід українського сонця. Історії Донеччини і Луганщини початку ХХІ століття»
• Чому варто обирати українську Вікіпедію замість російської: пояснення від документатора Сергія Петрова
• Поетеса з Бахмута Валерія Глущенко розповіла про перші творчі вечори, Вільний мікрофон та евакуацію
• “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Військовослужбовець Сергій Сергієнко на позивний “Маджахед”, чиє фото з Бахмута свого часу порівнювали з кадрами Другої світової війни, загинув 7 березня 2026 року поблизу Озерного на Донеччині. Він пішов добровольцем захищати Україну у 2022 році й залишався у війську навіть тоді, коли стан здоров’я вже не дозволяв виконувати бойові завдання так, як раніше. 14 серпня, через 160 днів після його загибелі, його дружина Олена розповіла Бахмут IN.UA, яким Сергій був у житті — принциповим, прямим, турботливим і готовим допомагати іншим. Сьогодні вона продовжує волонтерити, допомагати військовим і переселенцям, та працювати над тим, щоб пам’ять про чоловіка залишилася для його дітей, побратимів і людей, які знали його лише з фотографій та історій.

“Він був моєю людиною цілком повністю”

Сергій пішов до Збройних сил України добровольцем у 2022 році з початком повномасштабної війни. Олена розповідає, що він служив у 25-му окремому стрілецькому батальйоні, а потім його перевели до 53-ї окремої механізованої бригади. Останні місяці служби були для нього складними. Через стан здоров’я Сергій уже не міг виконувати бойові завдання так само, як раніше. За словами Олени, його організм був виснажений, а також він мав проблеми зі здоров’ям.
Попри це, можливість залишити військо не стала для нього причиною повернутися до цивільного життя. Олена згадує Сергія як про світлу людину, яка не боялася говорити те, що думала. Він не уникав суперечок і завжди відстоював власну позицію. Так і отримав свій позивний “Маджахед”.

“Найбільше він мені запам’ятався, тим, що він завжди говорив все, що думав, він не був зручним, завжди відстоював свою позицію, він був принциповий, характерний, стійкий, мужній і впевнений в собі, він завжди мені допомагав, Сергій був моєю підтримкою та опорою, завжди підіймав мені настрій і він був моєю людиною цілком повністю”, — згадує його дружина.

Сергій з Оленою постійно залишалися на зв’язку. Вони одружилися у 2022 році, а до цього певний час спілкувалися та поступово створювали власні звички. Однією з них було ранкове побажання доброго дня, пригадує дружина полеглого і додає, що Сергій цікавився найменшими деталями її життя — що вона їла, що вдягала, куди йшла та який мала настрій.

Навіть перебуваючи на позиціях, Сергій намагався зберігати цей зв’язок. Коли не мав можливості говорити наживо, записував для Олени відео, а згодом, коли з’являвся зв’язок, вони обмінювалися ними. Олена згадує, що у цих відео могли бути зовсім буденні речі, наприклад, розповідь про подаровані волонтерами речі. Саме такі деталі, за її словами, допомагали їм залишатися близькими навіть на відстані.

Доброволець, який залишився у війську до останнього

18 січня 2023 року Сергія поранили на Бахмутському напрямку, з тіла чоловіка витягли 40 осколків. Весь шлях поранення з ним була Олена. Попри травму, Сергій вирішив повертатися до війська. Згодом через стан здоровя чоловік вже не міг виконувати бойові завдання.

“Попри можливість залишити Збройні Сили України і жити мирне життя, він залишився в ЗСУ, і він до останніх секунд, до останнього подиху серця був вірний своїй Україні, так як і пішов він добровольцем в ЗСУ. От з принципами так він і загинув”, — ділиться у розмові Олена.

Принциповість Сергія, за словами дружини, була помітна і серед побратимів. Він міг бути незручним для інших, коли бачив проблему або не погоджувався з рішенням, але водночас не уникав відповідальності за свої слова.

Водночас Олена говорить про нього як про людину, яка багато віддавала іншим. Сергій міг подарувати побратиму інструмент, рукавиці, ніж, плоскогубці, футболку, кепку чи дощовик — будь-яку річ, яка могла стати комусь у пригоді.
Для нього було важливо залишати після себе спогад.

Мрії, які Олена продовжує здійснювати

За словами Олени, їхнє спільне життя було коротким, проте пара мало багато простих планів. На жаль, один їм так й не вдалося здійснити, разом вони мріяли поїхати на відпочинок. Пара домовилася востаннє, що коли Сергій вийде з позицій, то Олена вибере довгоочікуване місце для відпустки, але з тих позицій Сергій так й не вийшов. Вони хотіли ремонтувати будинок, облаштувати територію біля нього, висадити квіти, зробити місце для відпочинку. Після загибелі чоловіка Олена продовжує здійснювати ці плани, як би важко їй не було.

“Наші мрії, про які ми говорили разом, знаєте, я їх досі втілюю в життя. Ми хотіли ремонт, також Сергій хотів біля будинку, щоб були гарні квіти та також щоб був красивий ландшафт. Я це зараз втілюю. Також він хотів, щоб в нас біля паркану були миготливі ліхтарики, щоб це була зона комфорту, де можна було винести, просто шезлонги, щоб позасмагати, розпалити мангал і жарити шашлики. Це все в проєкті зараз, бо я хочу зробити все, що він не встиг”, — ділиться Олена у розмові.

Після поховання Сергія, Олена продовжила волонтерити. Вона допомагає військовим і переселенцям та каже, що не хоче відмовлятися від життя, яким жила останні роки. За її словами, обіцянку продовжувати підтримувати військових вона дала Сергію вже після його поховання. Олена говорить, що допомога іншим стала для неї способом знаходити сили рухатися далі:

“Після поховання чоловіка у мене був пригнічений стан. Але в нього на могилі на другий день, коли ми йому несли сніданок, я пообіцяла Сергію, що я не залишу хлопців. Я підтримуватиму хлопців. Поки не закінчиться війна, я знайду собі сили”.

Вона додає, що не хоче припиняти те, що раніше її наповнювало. Підтримка військових, допомога переселенцям, яку видають вже 5 рік завдяки підтримці Ukraine Trust Chain та благодійного фонду “Вільні Люди, Вільна Країна”, а також допомога тваринам залишаються частиною її життя.

“Я в будь-якому випадку надалі підтримуватиму і переселенців, і військових, шукатиму сама від себе, що зможу робитиму. Не зупинюсь, бо я цим жила. І цим я живу далі. Я не хочу обірвати те, що мене наповнювало. Бо ця підтримка хлопців, вона, знаєте, як такий приємний післясмак, емоції і радощі всередині себе, що ти щось зробив. Тобто для мене це велике наповнення”, — каже Олена.

Пам’ять про Сергія, яку Олена хоче зберегти

Щодня о дев’ятій ранку Олена разом з іншими небайдужими людьми виходить на хвилину мовчання та вшанування загиблих захисників. Вона говорить, що це стало для неї важливою частиною життя після смерті чоловіка. Водночас Олена працює над тим, щоб зберегти пам’ять про Сергія не лише у власному житті. Вона хоче, щоб у школі, де він навчався, з’явилася пам’ятна табличка, планує встановити табличку на Хрещатику на Алеї Слави, оформити пам’ятник та QR-код із фотографіями й відео. Також вона замовила книгу “Пам’ять в обличчях”, у якій буде історія Сергія.

“Розумієте, я все це маю зробити гідно, достойно, так, як він того заслуговує, бо він віддав найдорожче, тому я не можу зараз скласти руки. Хочу передати книгу “Пам’ять в обличчях” в музей, щоб була увіковічена історія пам’яті Сергія, і щоб це було задокументовано, щоб про нього пам’ятали, і знали, що був такий військовий, можливо, діти потім в книжках бачитимуть його фото”, — пояснює дружина Сергія.

Коли Олена говорить про те, що хотіла б залишити людям у пам’яті про Сергія, вона насамперед згадує його мотивацію захищати Україну. За її словами, Сергій говорив, що пішов на війну за майбутнє України та за дітей, які мають жити на своїй землі.

“Я хотіла б, щоб вони знали, що кожен військовий, який туди йшов, він йшов за майбутнє, Сергій говорив так: “Я йшов за майбутнє України, я йшов за дітей, щоб сюди не прийшли вороги, і не скривдужвали їх, і не жили тут, бо це земля саме українського народу, і саме наші жінки, наші діти тут мають жити”, — згадує Олена.

Олена згадує і фразу, яку Сергій сказав їй особисто: “Моя мама мені дала життя, а твоя мама дала мені сенс життя”.
Для неї ці слова залишилися одним із найважливіших спогадів про чоловіка. Олена хоче, щоб Сергія пам’ятали не лише як військового, а як людину, яка була здатна допомогти незнайомцю. Вона розповідає, як одного разу Сергій почув у таксі, що дитина просить батька увімкнути генератор через відсутність електрики. Він просто залишив гроші на морозиво для дівчинки:

“І він таким лишається, він далі живе в моєму серці, поки я про нього говорю, поки я про нього дбаю, і він завжди житиме, і завжди лишиться в моєму серці, і серці тих людей, з ким він був знайомий, і навіть просто хто його не знає, але бачили його фото, і чули його історії, наскільки він відважно стояв, стримував ворога, і жив в тих умовах, в яких просто нереально жити серед води, холоду і морозу”.

Для Олени турбота про пам’ять Сергія стала продовженням їхнього спільного життя. Вона ремонтує будинок, який вони планували облаштувати разом, продовжує допомагати військовим і переселенцям. Нижче Олена переказує одну з їх звичайних розмов, яка лишилася в її пам’яті.

***

Cергій лишився в мені назавжди, в наших звичках, в моєму характері, в стійкості до випробувань долі, в ранкових сніданках, тепер я їм індюшку та творог, (він просив) менше шоколаду, в розмовах “тільки наших по дитячому”

……. Я питала: що ти мені ще не казав. А він: ще не казав?!
А я кажу: ні
Він дивиться на годинник і каже о 9:45 я тебе кохаю
Я відповідаю : я тебе сильніше
А він: я знаю.

І це був тільки наший такий короткий діалог по дитячому і так просто. Здається за ці роки ми проговорили кожну хвилину часу це одне одному Він назавжди для мене Кошеня, для хлопців Маджахед , для дітей батько, син і брат.

Читайте також:

“Я зі своїми хлопцями буду до кінця”: яким запам’ятали загиблого на фронті поліцейського і воїна з Бахмута Андрія Пугачова

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Альона Стрющенко понад 10 років життя присвятила роботі з дітьми. У рідному Бахмуті вона працювала в дитсадку “Зірочка”, де була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії. Паралельно з цим пані Альона була хореографкою циркового колективу “Галактика” в Народному домі. Роботу з дітьми жінка відновила у Краматорську, куди переїхала після повномасштабної війни. Тут вона працює хореографкою і тренеркою в місцевій студії.

Про життя в Бахмуті, захоплення танцями і відновлення роботи у Краматорську Альона Стрющенко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Альона Стрющенко про життя в Бахмуті

Альона Стрющенко народилася і виросла в Бахмуті. У 2013 році закінчила Артемівське педагогічне училище (нині — Бахмутський педагогічний фаховий коледж) за спеціальністю “Фізичне виховання”. Також отримала додаткову спеціалізацію з хореографії.

Отримавши профільну освіту, пані Альона влаштувалася у дитячий садок №27 “Зірочка”. Там вона була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії.

“З 2015 року я працювала у садочку “Зірочка”. Там вела гурток хореографії, і діти під моїм керівництвом брали участь у місцевому конкурсі “Маленькі зірочки Бахмута”, де завжди отримували дипломи, були у своїй категорії перші. Ми добре виступали і наших дітей завжди відзначали”, — згадує Альона Стрющенко.

Паралельно з роботою в дитсадку пані Альона працювала в Народному домі. Там вела хореографію для народного циркового колективу “Галактика”. Примітно, що в дитячому віці Альона сама була вихованицею цього колективу, а згодом стала викладачкою для дітей.

“Я з дитинства любила танцювати, ставити якісь номери, щось вигадувати. Тобто, змалечку була дуже активною. У дитинстві я займалася в цирковому колективі “Галактика”. Там я зрозуміла, що це моя стихія. І коли я отримала освіту, мені було дуже приємно, що моя тренерка запропонувала допомагати їй і працювати в колективі хореографкою. Я ставила постановки циркових номерів. Також ми часто ходили на вистави, коли до Бахмута приїжджали цирк “Кобзов”, цирк-шапіто. Діти там могли подивитися, як виступають справжні артисти. До речі, є діти з нашого колективу, які в подальшому стали виступати в цирку”, — розповідає Альона Стрющенко.

Переїзд з Бахмута і життя у Краматорську

Пані Альона мешкала в Бахмуті з родиною і сином до листопада 2022 року. Рішення про виїзд ухвалили після прильоту поруч з їхнім домом. Коли в місті було неможливо залишатися, жінка з сином і батьками вирішила їхати до Краматорська.

“Як і всі, ми сподівалися повернутися скоріше додому. Думали, що це божевілля скоро закінчиться. Тому, чесно кажучи, не хотіли виїжджати кудись далеко. Та і дуже я люблю нашу Донецьку область. Я вірю, що вона вистоїть”, — каже бахмутянка.

Перший час після переїзду Альона Стрющенко продовжувала працювати в дитячому садочку “Зірочка”. Заняття для дітей продовжували в онлайн-форматі. Але згодом дошкільний заклад припинив роботу. Відтоді бахмутянка розпочала пошук роботи у Краматорську.

Пані Альона згадує, що близько року не могла знайти нову роботу, адаптація проходила важко. Та згодом їй вдалося професійно реалізуватися.

“У 2023 році я стала працювати у приватному садочку хореографкою. Мені це подобалося, оскільки робота з дітьми — це моє. А у 2024 році випадково побачила рекламу в Instagram, що студія “Грація” шукає дитячого тренера. Я пройшла співбесіду і почала працювати там. Хоча я хвилювалася, бо робота саме на студії — це трохи інший формат. Але мені було дуже цікаво, а ще великий досвід роботи з дітьми допоміг”, — розповіла тренерка.

Згодом студія припинила роботу в Краматорську через безпекову ситуацію.

У 2025 році Альона Стрющенко влаштувалася у студію Oxygen. Рік вона вела групу з акробатики і черлідингу для дітей від 3 до 6 років. Але згодом і ця студія вирішила виїхати з міста.

Тоді тренерки і хореографки, які залишилися у Краматорську, вирішили самостійно орендувати приміщення і продовжити роботу. Вони заснували власну студію Sport.Space.

Танці у студії Sport.Space

Сьогодні Альона Стрющенко працює у студії Sport.Space і веде дві групи: Baby Dance 3+ (сучасні танці та акробатика для дітей) і стретчинг для дорослих.

Тренерка каже, що танці і заняття в залі допомагають відволікатися від поганих новин. Про це їй кажуть клієнти. А сама Альона стверджує, що своєю роботою має на меті надихати на турботу про своє тіло.

“Зараз такий складний час для всіх нас. І я вважаю, що саме тренування може бути, як свого роду терапія. Мене дуже тішить, коли я чую, що мої клієнти задоволені і рекомендують мене як гарного тренера. Вже рік, як я веду тренування зі стретчингу, і дівчата дуже задоволені, завжди кажуть мені: “Альоно, дякую, що у нашому місті є такі тренування, бо вони допомагають відволікатися”. Я завжди всім кажу, що треную з любов’ю. І вважаю, що тренер повинен жити своєю справою і надихати людей ставати краще, любити своє тіло і піклуватися про себе”, — каже бахмутянка.

Особливо цінно для тренерки — давати можливість розвиватися дітям. Заняття танцями допомагають дітям соціалізуватися, коли вони переважно вчаться онлайн.

“Я дуже рада, що можу дати, в першу чергу дітям, можливість трохи відволіктися. А ще дуже важливо, що на заняттях вони можуть спілкуватися з однолітками. Діти не замкнені, вони розвиваються і соціалізуються. І мені дуже приємно, що я даю позитив у їхню буденність”, — каже Альона Стрющенко.

На сьогодні, за словами тренерки, кількість відвідувачів у студії зменшилася. На це впливає воєнна ситуація, адже все більше родин ухвалюють рішення про виїзд.

Сама Альона каже, що теж задумується про виїзд, але поки ситуація дозволяє, залишатиметься у Краматорську.

Чи проводять заняття з танців у Краматорську

Сьогодні студія Sport.Space, у якій викладає Альона Стрющенко, продовжує роботу. Зали облаштовані у підвальному приміщенні, щоб убезпечити клієнтів. За словами Альони, безпеці тут приділяють особливу увагу. Також у студії є всі необхідні умови, обладнання та світло.

Зараз Альона Стрющенко веде набір дітей від 3 до 7 років на заняття з танців. На тренуваннях діти вчать сучасні стилі хореографії, елементи акробатики та займаються загальним фізичним розвитком.

Дівчата та жінки також можуть записатися до Альони на тренування зі стретчингу.

Якщо ви мешкаєте у Краматорську і хочете записатися на тренування, пишіть Альоні Стрющенко в Instagram або телефонуйте за номером: +380 (50) 821 0410.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як бахмутянка Мирослава Ткаченко розвиває кануполо для дітей у Києві
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!