Місто Бахмут до повномасштабної війни налічувало близько 79 тисяч мешканців. З початком російської агресії звідси евакуювалися практично все населення. Діти, жінки, пенсіонери, чоловіки — всі опинилися в різних містах України й почали своє життя з нуля. Опорою для багатьох стали Центри підтримки бахмутян, які зараз функціонують по всій Україні, один з таких центрів є в Дніпрі.

Журналіст «Бахмут. IN.UA» Роман Потапенко побачив закулісся роботи міської влади в евакуації. 

На вході до Центру бахмутян цвітуть петунії

Центр підтримки бахмутян в Дніпрі зустрічає нас сонячною погодою, на фасаді приміщенні, яке слугує міні-домом для бахмутян, розклали горщики із петунією. На вході журналіста зустрічає керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Жінка у вишитій сорочці з посмішкою розповідає про свою роботу в евакуації.

За її словами, Центр підтримки в Дніпрі був першим, власне завдяки йому й утворилися інші в Києві, Полтаві, Харкові та інших містах. Зараз саме в таких формування працює місцева влада в евакуації. За цей час також вдалося налагодити співпрацю з міжнародними організаціями.

Наталія Отюніна з бахмутянами. Фото: Бахмутська міська рада.

Бахмутяни, які живуть в Дніпрі або Дніпропетровській області за всіма послугами (юридичними, соціальними, психологічними) та гуманітарною допомогою приходять в такий хаб. Всередині центру кипить робота, приміщення маленьке, але відвідувачів це не зупиняє. Очолює роботу центру начальниця управління муніципального розвитку Бахмутської міськради Наталія Отюніна.

«Центр працює з вересня 2022 року. Це приміщення надано Дніпровською міською радою. Ми надаємо не лише гуманітарну допомогу, також проводимо активності з дітьми та дорослими, зокрема це майстер-класи, арттерапія, інші заходи. До роботи долучена також освітянська спільнота», — пояснює Наталя Отюніна.

Вона додає, що зараз над залученням допомоги бахмутянам працює військова адміністрація міста.

Шахтарськ-Бахмут-Дніпро: історія вже двічі переселенки з Бахмутської міськради

Марина Іванушкіна до початку війни на Донбасі жила в Шахтарську, з 2014 року це місто окуповане російськими військами. 

Тоді жінка вперше стала переселенкою й переїхала до Бахмута, інакшого рішення бути не могло, адже посадовиця прийняла присягу на вірність державі. По приїзду в Бахмут співрозмовниця займала іншу посаду, була начальницею Управління культури, в місті та громаді пані Марина допомагала організовувати культурні заходи.

Керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Фото: з відкритих джерел

«Зараз ми працюємо, як й вся країна під час воєнного стану. Звичайно, що під час воєнного стану повноваження місцевого самоврядування зменшилися, а деякі взагалі не працюють. Такі, як сесія або виконком, але це зроблено виключно в рамках закону, щоб рішення приймалися оперативно. Ця ситуація нам, як посадовцям дала поштовх шукати нові форми роботи з мешканцями своєї громади», — пояснює особливості роботи влади в евакуації керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

Вона запевняє, зараз влада намагається робити так, щоб бахмутяни могли отримувати допомогу, яка необхідна.

В Дніпро Марина Іванушкіна переїхала нещодавно, вона сама, як й тисячі бахмутян теж в статусі переселенки. 6-річний син героїні разом з бабусею живе в Івано-Франківському, проте згадує за Бахмут, ділиться співрозмовниця.

Відновлення Бахмута. Чи говорять про це у самоврядуванні?

Бахмут. Фото: з відкритих джерел

Росіяни знищили Бахмут, школи, садочки, лікарні, житлові будинки — більшість із цього перетворилися у руїни. Навіть враховуючи той факт, що місто частково окупували росіяни — питання, чи будуть відновлювати Бахмут виникає перед бахмутянами.

За словами Марини Іванушкіної відновлення Бахмута обговорюють.

«Ми ставимо перед собою таку задачу, перед нашими партнерами, які завжди нам допомагають, й до цього допомагали розвивати нашу славетну громаду. Є робочі групи, є ідеї, є напрацювання. Продовжуємо вірити в наші Збройні Сили України, які дадуть нам можливість реалізувати наші ідеї та плани», — каже керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

На питання, чим хотіла б займатися у питанні відновлення — жінка задумливо посміхається, каже що працюватиме з тим, що й зараз. Роботи буде багато, впевнена героїня ролику. Зараз у Бахмутській міськраді, за словами урядовиці. вже є чималий досвід із залученням громадян до втілення проєктів, тож цілком ймовірно, що його можуть використати у процесі відбудови Бахмута. Нагадаємо, ми детально аналізували процеси та думку громадськості про те, чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?

Люди, які залишилися в Бахмуті відповідальні за свій вибір

Станом на 18 травня 2023 року в Бахмуті залишилося 520 осіб, місто практично окуповано росіянами, проте тут все ще є люди. Ми запитали в Марини Іванушкіної, як вона відноситься до цього:

«Коли в місті почалася активна фаза війни, бо війна у нас триває з 2014 року, починаючи з 24 лютого начальник МВА, який обіймав посаду міського голови закликав людей евакуюватися. Пояснював людям, що це небезпечно, почалися перші жертви, перші руйнування… Але все одно люди робили свій вибір, для мене він незрозумілий, бо життя найголовніше. Ті, хто залишилися — це їх власний вибір й відповідальність за власне майбутнє. Звичайно й за майбутнє їх дітей, наших українських дітей, але на жаль вони зробили свій вибір так…», — розмірковує урядовиця.

Нагадаємо, що з початком активного просування росіян на Бахмутському напрямку на пропагандистських каналах почали ледь не щодня з’являтися списки тих, кого вивезли до територій підконтрольних рф.

На думку Іванушкіної люди, яким все одно де жити й все одно якою валютою користуватися: гривнею чи рублем, не розуміють, що можна жити у вільній цивілізованій країні, й розвивати свою державу. Водночас, каже урядовиця це їхній власний вибір, вона нікого не засуджує.

Як повертати українців, які евакуювалися закордон?

Через повномасштабне вторгнення мільйони людей виїхали закордон, чи всі вони повернуться — невідомо. На думку бахмутської посадовиці головна запорука успіху — це створення умов для українців, їхнього бізнесу, якісна освіта та комфортне середовище для розвитку. 

Фото: Бахмутська міська рада

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Три жінки, три долі, один зруйнований дім Бахмут — і однакове рішення: не зламатися. Вони були змушені залишити рідне місто. Але Олена, Оксана та Євгенія — мами, переселенки, жінки з руками, які не опускаються — обрали починати з нуля. Вони виграли грант у проєкті “Ніжна” від БО “Світло Надії”, і тепер будують нове, жінок не спиняють труднощі. У когось вітер зірвав теплицю, а у когось бджоли не зібрали першого меду, — та всі троє обрали рух. Обрали дію.

Історії трьох жінок — сьогодні в матеріалі Бахмут IN.UA

Пасіка бахмутянки в Кременчуці

Оксана з міста Бахмут евакуювалась на Полтавщину, у місто Кременчук. Чоловік жінки служить на фронті, а вона виховує їх 4 дітей та починає власну справу: бджільництво. Пані Оксана виграла грант, який дозволив їй розвинути свою ідею.

“В Бахмуті я теж займалась бджільництвом, але це було більше як хобі. У нас з чоловіком була будівельна фірма, все наше обладнання, що було в Бахмуті, знищено. Чоловік пішов на фронт, а я приїхала з 4 дітьми сама у Кременчук. Крутилась, крутилась і зрозуміла, що так себе з 4 дітьми не зможу забезпечити, держава мені теж такі гроші не дає, бо оренда житла, комунальні, речі для дітей, їжа — це все гроші”, — пояснює бахмутянка.

Тож вона вирішила діяти — спочатку придбала у дачному кооперативі ділянку на 12 соток, між полями лаванди та акації біля Кременчука. Вирішила, що тут буде облаштовувати пасіку, і така робота виявилась для матері прийнятною: звичайний графік з 8 до 5 вечора для жінки не підходить, бо діти мають свої потреби, й за ними потрібно доглядати, каже пані Оксана.

“Я планую продавати мед та продукти бджільництва. Ідей в мене багато: наприклад створити безбар’єрну пасіку для екскурсій, можливо переробляти мед”, – ділиться жінка.

Перший грант жінка побачила в соцмережах від благодійного фонду “СОС Дитячі містечка”, куди вона сама склала та заповнила заявку і пройшла відбір. Завдяки цьому пані Оксана виграла кошти, за які закупила обладнання для облаштування пасіки. А другий грант від БО “Світло Надії” мав невелике фінансування, але був націлений на навчання. 

Сподобався матеріал — підтримай нашу редакцію за посиланням. Бахмут живе тут!

Й це для пані Оксани стало відкриттям, бо їй, як мамі 4 дітей, не раз доводилося стикатися зі стереотипами, що багатодітна дорівнює неблагополучна. А на курсі працювали з психоемоційною підтримкою, вчили жінок усвідомлювати, що вони насамперед особистості.

“Мені дали зрозуміти, що я можу діяти сама як жінка, мені не потрібно ні на кого чекати. Ми всі потроху починаємо рухатися вперед — ми були застопорені, думали, що ми повернемось. Але починаєш розуміти, що повертатися немає куди й потрібно щось робити”.

Збувати продукти бджільництва бахмутянка планує як онлайн, так і офлайн в Кременчуці.

Органічні овочі

Бахмутянка Євгенія в місті мала приватну ділянку, де разом з родиною вирощували на продаж розсаду та овочі. Також для збуту тримали перепілок, кролів, курей та качок. У березі 2022 року через вторгнення росіян жінці довелося виїхати: всього родині довелося переїжджати три рази, а зупинилися вони на Полтавщині у Кременчуці. Родина вирішила придбати земельну ділянку.

“Я побоялась, звісно, бо невідомо, що завтра, але чоловік та діти мене підтримали. Кажуть: “Життя йде, а ми сидимо та чекаємо чогось”, — каже бахмутянка.

На земельній ділянці родина встановила теплицю, щоб вирощувати овочі, а потім через погану погоду теплиця перевернулась та порвалась. Бахмутяни самотужки її і залатали. Коли жінка думала, що робити далі, знайома сказала, що побачила грант, на який та може податися.

“Чоловік та діти мене підтримали, бо від спроби ми ж нічого не втрачаємо. Ми всією родиною писали цей грант, це перший раз в житті я робила. І скажу, що коли ти це робиш не один, а з такою підтримкою, як у мене — це не складно”, — ділиться жінка. 

Заявка бахмутянки пройшла, а після цього свій проєкт довелося ще захищати. Це вже був складніший етап: кожній учасниці випадав номерок, під яким вона виступала. Євгенія витягла 29 номер та зрозуміла — це знак, бо 29 день народження у її молодшого сина.

“Нервувалась трохи перед виступом, але розказала все, як є: що я сама з Бахмута, що займалася вирощуванням овочів, що на балконі висадила близько 200 кущів, хоча потім чоловік нагадав, що їх більше”, — згадує бахмутянка.

Проєкт потрапив до переліку переможців, й тепер пані Євгенія планує продавати вирощені без хімікатів овочі. Жінка веде свій Інстаграм, де ділиться буднями, як працює з рослинами. Крім цього, вона ще працює на двох роботах, але все одно знаходить час на свою справу.

Саджанці від бахмутянки в Харкові

Бахмутянка Олена в рідному місті близько 10 років займалась рослинами. Це була родина справа її чоловіка, разом з ним вирощували саджанці. Це були декоративні рослини: туї, ялівці, ялинки, сосни тощо. Раніше бахмутянка працювала у банку й агробізнесом не цікавилась, але несподівано для себе відкрила — саме робота з вирощування рослин приносить задоволення.

Саджанці продавали у Харкові, а також на нічному ринку в Ступках, де раз на тиждень бахмутяни могли придбати рослини. Основні продажі були в Харкові, а сам павільйон уцілів й тут досі можна купити саджанці від бахмутян.

У квітні 2022 року, — після того, як почалася повномасштабна війна, — Олена евакуювалася до Кременчука. 

“Ми не встигли вивезти нічого: ні обладнання, ні рослини, все залишилося там. Поки це було можливо за нашою ділянкою в Бахмуті доглядали сусіди”, — каже бахмутянка.

Згодом жінка дізналася, що весь їх родинний бізнес в Бахмуті зруйнований. Пані Олена пішла працювати касиркою, але зрозуміла, що хоче повертатися до садівництва. Родина вирішила не здаватись, а пробувати з нуля створювати справу на Полтавщині: закупили посадковий матеріал та висадили рослини. Перші продажі розпочалися в 2024 році.

“Я почала цікавитися грантами, перший мій досвід подачі на грант був від програми Карітас у 2024 році. Сестра мені порадила подаватися й в мене вийшло — ми виграли грант, за котрий придбали культиватор та інше обладнання. Це допомогло нам стартувати, бо нам потрібні були фінансові вкладання. А другий грант був від благодійної організації “Світло Надії”, — каже бахмутянка.

Тут жінок навчали азам маркетингу, також була психологічна підтримка. А по завершенню навчання учасниці отримають виплати на обладнання для бізнесу.

“Нас навчили бути більш відкритими до світу, вести соцмережі та показувати свою роботу. І я вже бачу результати. Цей сезон для нас пройшов добре, рослини розібрали, звісно не в нуль, але це гарний результат”, — каже бахмутянка.

“Носи пам’ять”: Редакція Бахмут IN.UA запускає мерч підтримки

Читайте також:

• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

• “Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!