Гуманітарка, заняття з дітьми та робочі групи з відновлення Бахмута: як працює Центр підтримки бахмутян в Дніпрі?

Семаковська Тетяна 13:30, 5 Червня 2023

343076598 967466894673927 8425446584515646335 n 3160cМісто Бахмут до повномасштабної війни налічувало близько 79 тисяч мешканців. З початком російської агресії звідси евакуювалися практично все населення. Діти, жінки, пенсіонери, чоловіки — всі опинилися в різних містах України й почали своє життя з нуля. Опорою для багатьох стали Центри підтримки бахмутян, які зараз функціонують по всій Україні, один з таких центрів є в Дніпрі.

Журналіст «Бахмут. IN.UA» Роман Потапенко побачив закулісся роботи міської влади в евакуації. 

На вході до Центру бахмутян цвітуть петунії

Центр підтримки бахмутян в Дніпрі зустрічає нас сонячною погодою, на фасаді приміщенні, яке слугує міні-домом для бахмутян, розклали горщики із петунією. На вході журналіста зустрічає керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Жінка у вишитій сорочці з посмішкою розповідає про свою роботу в евакуації.

За її словами, Центр підтримки в Дніпрі був першим, власне завдяки йому й утворилися інші в Києві, Полтаві, Харкові та інших містах. Зараз саме в таких формування працює місцева влада в евакуації. За цей час також вдалося налагодити співпрацю з міжнародними організаціями.

344746234 765202568550948 4897253669425407917 n 76fe8

Наталія Отюніна з бахмутянами. Фото: Бахмутська міська рада.

Бахмутяни, які живуть в Дніпрі або Дніпропетровській області за всіма послугами (юридичними, соціальними, психологічними) та гуманітарною допомогою приходять в такий хаб. Всередині центру кипить робота, приміщення маленьке, але відвідувачів це не зупиняє. Очолює роботу центру начальниця управління муніципального розвитку Бахмутської міськради Наталія Отюніна.

«Центр працює з вересня 2022 року. Це приміщення надано Дніпровською міською радою. Ми надаємо не лише гуманітарну допомогу, також проводимо активності з дітьми та дорослими, зокрема це майстер-класи, арттерапія, інші заходи. До роботи долучена також освітянська спільнота», — пояснює Наталя Отюніна.

Вона додає, що зараз над залученням допомоги бахмутянам працює військова адміністрація міста.

Шахтарськ-Бахмут-Дніпро: історія вже двічі переселенки з Бахмутської міськради

Марина Іванушкіна до початку війни на Донбасі жила в Шахтарську, з 2014 року це місто окуповане російськими військами. 

Тоді жінка вперше стала переселенкою й переїхала до Бахмута, інакшого рішення бути не могло, адже посадовиця прийняла присягу на вірність державі. По приїзду в Бахмут співрозмовниця займала іншу посаду, була начальницею Управління культури, в місті та громаді пані Марина допомагала організовувати культурні заходи.

127058191 375200463571451 7786825050411822005 n 0f9b3 1 ebfb4

Керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Фото: з відкритих джерел

«Зараз ми працюємо, як й вся країна під час воєнного стану. Звичайно, що під час воєнного стану повноваження місцевого самоврядування зменшилися, а деякі взагалі не працюють. Такі, як сесія або виконком, але це зроблено виключно в рамках закону, щоб рішення приймалися оперативно. Ця ситуація нам, як посадовцям дала поштовх шукати нові форми роботи з мешканцями своєї громади», — пояснює особливості роботи влади в евакуації керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

Вона запевняє, зараз влада намагається робити так, щоб бахмутяни могли отримувати допомогу, яка необхідна.

В Дніпро Марина Іванушкіна переїхала нещодавно, вона сама, як й тисячі бахмутян теж в статусі переселенки. 6-річний син героїні разом з бабусею живе в Івано-Франківському, проте згадує за Бахмут, ділиться співрозмовниця.

Відновлення Бахмута. Чи говорять про це у самоврядуванні?

photo 2023 06 04 22 35 16 19beb

Бахмут. Фото: з відкритих джерел

Росіяни знищили Бахмут, школи, садочки, лікарні, житлові будинки — більшість із цього перетворилися у руїни. Навіть враховуючи той факт, що місто частково окупували росіяни — питання, чи будуть відновлювати Бахмут виникає перед бахмутянами.

За словами Марини Іванушкіної відновлення Бахмута обговорюють.

«Ми ставимо перед собою таку задачу, перед нашими партнерами, які завжди нам допомагають, й до цього допомагали розвивати нашу славетну громаду. Є робочі групи, є ідеї, є напрацювання. Продовжуємо вірити в наші Збройні Сили України, які дадуть нам можливість реалізувати наші ідеї та плани», — каже керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

На питання, чим хотіла б займатися у питанні відновлення — жінка задумливо посміхається, каже що працюватиме з тим, що й зараз. Роботи буде багато, впевнена героїня ролику. Зараз у Бахмутській міськраді, за словами урядовиці. вже є чималий досвід із залученням громадян до втілення проєктів, тож цілком ймовірно, що його можуть використати у процесі відбудови Бахмута. Нагадаємо, ми детально аналізували процеси та думку громадськості про те, чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?

Люди, які залишилися в Бахмуті відповідальні за свій вибір

Станом на 18 травня 2023 року в Бахмуті залишилося 520 осіб, місто практично окуповано росіянами, проте тут все ще є люди. Ми запитали в Марини Іванушкіної, як вона відноситься до цього:

«Коли в місті почалася активна фаза війни, бо війна у нас триває з 2014 року, починаючи з 24 лютого начальник МВА, який обіймав посаду міського голови закликав людей евакуюватися. Пояснював людям, що це небезпечно, почалися перші жертви, перші руйнування… Але все одно люди робили свій вибір, для мене він незрозумілий, бо життя найголовніше. Ті, хто залишилися — це їх власний вибір й відповідальність за власне майбутнє. Звичайно й за майбутнє їх дітей, наших українських дітей, але на жаль вони зробили свій вибір так…», — розмірковує урядовиця.

Нагадаємо, що з початком активного просування росіян на Бахмутському напрямку на пропагандистських каналах почали ледь не щодня з’являтися списки тих, кого вивезли до територій підконтрольних рф.

На думку Іванушкіної люди, яким все одно де жити й все одно якою валютою користуватися: гривнею чи рублем, не розуміють, що можна жити у вільній цивілізованій країні, й розвивати свою державу. Водночас, каже урядовиця це їхній власний вибір, вона нікого не засуджує.

Як повертати українців, які евакуювалися закордон?

Через повномасштабне вторгнення мільйони людей виїхали закордон, чи всі вони повернуться — невідомо. На думку бахмутської посадовиці головна запорука успіху — це створення умов для українців, їхнього бізнесу, якісна освіта та комфортне середовище для розвитку. 

Фото: Бахмутська міська рада

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Психолог потрібен кожному: як капеланка Мейра Беспьорстова підтримує військових на фронті

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 14 Лютого 2025
Мейра Беспьорстова / фото Бахмут IN.UA

Мейра Беспьорстова — психологиня та капеланка, яка регулярно працює з військовими. Вона вела в Бахмуті активну волонтерську діяльність, а зараз підтримує дух військових, котрі боронять Україну.

Детальніше про те, як саме живе капеланка Мейра Беспьорстова та як проходить її діяльність, дізнавайтеся у відеорепортажі “Донеччина в евакуації”.

“Є безпричинна ненависть одне до одного”

До повномасштабного вторгнення Мейра Беспьорстова займалася волонтерством та соціологією, але після нападу на Україну змінила власний фах та стала військовою капеланкою. Її основною задачею зараз є надання психологічної допомоги військовим.

Зараз вона вивчає кабалу, про яку активно розповідають юдейські священнослужителі. Отримані знання жінка планує використовувати на практиці.

Лекції допомагають дізнатися, на яких енергетичних вібраціях є людина. На основі цієї інформації вже треба переводити людину з низьких вібрацій, наприклад, від горя чи агресії, на більш високі, навчити її радіти“, — каже капеланка.

Вона вважає себе цивільною особою, хоча й часто допомагає військовим і в онлайн, і в офлайн.

Іноді я можу приїжджати до шпиталів та казати хто я, що я. Мені кажуть, що треба поспілкуватися з цією людиною, чи цією. І я допомагаю людям поясненням, що їм робити далі та куди звертатися” — розповідає Мейра.

Вона додає, що бувають випадки, коли специфіка її роботи не дозволяє допомогти військовим, адже їм потрібна допомога кваліфікованого психіатра — з медичною освітою, а не психолог.

Часто буває таке, що до неї звертаються військові з питанням, чи можна вважати його вбивцею за шкоду ворогу під час захисту країни. Мейра каже, що в такому випадку вона та військовим намагаються розібратися з тим, що таке вбивство та як воно відрізняється від його ситуації під час оборони рідного дому.

Інколи до капеланки звертаються й цивільні особи, які скаржаться на панічні атаки та нерозуміння майбутнього. Вони часто просять її допомоги з поясненням того, які псалми читати та як правильно молитися в їх ситуації.

Детальніше про життя та діяльність капеланки — у відеорепортажі Бахмут IN.UA на YouTube-каналі “Донеччина в евакуації” за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Любив тишу, людей та осінь: яким був Артем Мирошниченко. Згадуємо волонтера та активіста

Семаковська Тетяна 17:35, 6 Лютого 2025

Чоловік з задумливим поглядом у вишитій сорочці дивиться кудись в далечінь — це фото Артема Мирошниченка досі стоїть на його сторінці у Facebook. Артема знають як активіста, волонтера, людину, яка не побоялась відкрито виражати свої погляди, підтримувала й популяризувала все українське. Але, крім цього, він ще був братом, сином, другом, ідейником, який надихав інших. Артем любив ліс, любив ходити восени з мамою по гриби й любив тишу.

Редакція згадує Артема Мирошниченка у спогадах.

Для того, щоб відтворити портрет Артема, ми звернулись до брата, Сергія Мирошниченка, а також поспілкувались з його товаришкою Іриною Жданюк. Цей текст поділений на різні періоди життя Артема очима двох людей, які знали його з двох зовсім різних сторін. Далі наводимо пряму мову.

“Як і у всіх, дитинство у нас було не дуже багате”

***

З народження я не пам’ятаю Артема, тому що я молодший за нього, він мій старший брат. Як і у всіх, дитинство у нас було не дуже багате, зовсім звичайна родина. Між нами було чотири роки різниці, й коли я був у восьмому класі, Артем вже поїхав вчитися в технікум на лісовода. А потім додому він майже не приїжджав, лише інколи на вихідні. Мобільного тоді не було, тому й спілкувались ми рідко. Артем був завжди такий сором’язливий, особливо друзів не мав.

Артем з батьками / фото Facebook

Не те, що він відлюдник якийсь був. Ні… просто такий от був. З малого він мав велике хобі, займався моделюванням — дуже любив майструвати ці всякі конструктори літаків, мав велику колекцію різних моделей. Часто він за моделюванням проводив весь вільний час.

Ми якось не дуже часто ділились таємницями, і як це буває у юнацькому віці між братами — часто сперечались між собою, конкурували. Але потім наші стосунки змінювались.

Пам’ятаю, коли Артем приїздив з технікуму, то завжди приносив мені якісь подарунки. Навіть знав, яку музику я полюбляю. Він їздив додому через Донецьк і, заїжджаючи туди, намагався якісь приколи мені купити, наприклад аудіокасету з улюбленою групою.

А потім вже я випустився зі школи, поїхав від батьків. З 18 років додому я приїжджав рідко, інколи з мамою й татом зідзвонювалися, але вже такого тісного зв’язку не було. Якось так от доля розвела нас, що кожен майже з якогось певного часу жив окремо.

Примітка. Артем Мирошниченко народився та жив в Бахмуті, в 2003 вступив у Великоанадольський лісовий технікум у смт. Графське. Вчився на лісовода.

“Артем любив з мамою збирати гриби восени”

Артем з мамою після “тихого полювання” / фото Facebook

Артем вивчився на лісовода. Він насправді дуже любив природу, от його вона цікавила, любив тварин. Навіть у місцевому товаристві Лада він завжди возився з тими собаками. Якщо знайде собаку на вулиці, то її туди відвезе відразу.

Природа, ліс для нього, напевно, були особливими, можливо він вбачав якусь романтику в тому, щоб самому жити в лісі. А ще Артем любив осінь: коли працював у селі, то ніколи не брав відпустку літом. Все терпів до осені, щоб з мамою піти по гриби. Він це дуже любив, й мама в мене фанат цього тихого полювання.

Артем любив природу й ліс / фото Facebook

Також брат любив готувати чебуреки сам — то мама нас навчила, так. Дуже часто ми з ним згадували, як нас на літо відправляли до дідуся в Сіверськ, там була дача й наш приватний будинок.

Дідусь нам готував, а ми часто згадували його суп, з такими макаронами-ракушками. Він був томатний — не зазвичай, як всі готують, жовтий чи якийсь інший, а саме томатний. Це такий яскравий у нас спогад з дитинства був…

“У всієї нашої родини патріотична позиція”

Артем Мирошниченко / фото Facebook

Насправді у всіх нас склалося, у всієї родини, що ми всі мали проукраїнську позицію. Я своїм прикладом, й тоді ще моя дівчина, а зараз дружина показала, який напрямок треба тримати.

Ми з братом розмовляли про це. Він пояснював: якщо ти показав свою думку і бачиш, що ця думка осмислена — то немає сенсу вже показувати, що ти якийсь інший. Наш дід був ветераном війни, але ніколи не носив цю колорадську стрічку, не казав оце “можем повтарить”. На мене сильно вплинув 2008 рік — тоді в одному з інтерв’ю путін сказав, що росія сама виграла Другу світову війну… Мої друзі, більшість з Харкова, на той час були російськомовні, та і я сам так говорив – ми всі потроху перейшли на українську.

І Артем, й мої батьки колись були теж, як і я, російськомовні. Але дивлячись на всю цю ситуацію, маючи розум, аналізуючи, читаючи певну правильну літературу — до цього висновку, що потрібно було переходити на українську, не можна було не прийти.

У Бахмуті ми знайшли проукраїнські осередки, знайшли однодумців. І я думаю, що коло людей, знайомих і цікавих для Артема, ставало більшим. В 2014 році, коли Бахмут був під окупацією, ми, звісно, що переховувалися, бо мали іншу позицію. Дехто потім казав, що якби Артем не був такий гучний, він був би живий… Різне казали.

Артем Мирошниченко / фото Facebook

Після окупації міста багато людей змінили свою думку — вони вже не так чекали приходу руського міру, але прям кардинальних змін таких так і не відбулося у нас в місті. На проукраїнські рейки всі не стали. Тобто, все пройшло, на жаль, як-то кажуть, лагідною українізацією. Треба було все-таки якось більш суворо це робити.

Артем був членом Бахмуту українського. У мене моя думка, яку я не хочу озвучувати про нього. Але такий величезний плюс Бахмуту Українського — це те, що саме він зібрав під різними своїми дахами, тому що в різних містах ми збиралися, величезний гурт людей. І всі різні, всі цікаві, всі зі своєю думкою, але проукраїнською. Ми тоді дізналися, що є такі люди, що можна до них звернутися з якимось питанням і я знаю, що вони нам допоможуть.

Примітка. Брат Артема Мирошниченка військовослужбовець, який сьогодні захищає Україну. Для 204 батальйону Сергій збирає кошти на навушники та ПНБ для водія протитанкового взводу роти вогневої підтримки 204 батальйону ТРО. Підтримати збір за посиланням.

Ірина Жданюк

***

Родина Артема та родина Ірини займали проактивну позицію в Бахмуті. Вперше Артема дівчина побачила на одній з проукраїнських акцій в 2014 році. Його обличчя дівчина запам’ятала й потім не раз ще бачила.

Я думаю, це був 2014. Тобто десь після деокупації, от колись ми так видно проводили якраз такі заходи, ну, коли таке ситуація дозволяла — от мені здається, тоді ми познайомилися. Я не можу сказати, що була дуже близько знайома з Артемом. Але от мені він згадується дуже таким ввічливим, а ще його хотілося слухати.

Він надихав, мотивував молодь вивчати українську мову. Хотілося розмовляти так гарно, як він. Це, напевно, внутрішня харизма, але вона будувалась на таких опорах внутрішніх: щирості, відвертості. Люди боялися говорити відкрито про любов до Батьківщини, а Артем не боявся.

Він був щирою, не награною людиною. Він популяризував українське ще тоді, коли це не було мейнстрімом. У Бахмуті Артем ініціював ідею розмалювати фарбою частинку тротуару візерунком, як орнамент вишиванки. Це не просто така акція, де ми зібралися, поговорили і розійшлися. Для мене ця вишиванка була в такому значенні, що вона дає захист.

Знаю, кажуть, що цей візерунок, який наші предки вишивали на сорочках, якраз для того, щоб закрити всі-всі-всі криві сорочки. Це ніби для захисту людини. І в мене така теж з’явилася думка, що цей візерунок для захисту міста, такий символічний. Артем це зробив не просто на публіку, а щоб щось залишилось. Й малі діти, й старші люди звертали на цей тротуар увагу — це було таке легке та ненав’язливе знайомство з нашими традиціями.

Тротуар в Бахмуті, розфарбований у вигляді візерунка з вишитої сорочки / фото надане Іриною Жданюк

А ще Артем, як і багато свідомих людей, які народились в місті, завжди хотів щось покращувати. Інколи мені здається, що у нас, бахмутян, ця риса вбудована з народження. Я постійно бачила Артема на всіх заходах, на акціях, відкритті першої книгарні…

Коли Артема не стало, це всіх дуже вразило, було відчуття потрясіння. І поки там лікарі боролись за його життя, інші люди так одразу почали згадувати, наскільки незмінною протягом років була його позиція. Навіть я особисто трошки зневірилася поступово, а людина стільки років була незмінно в своїй позиції. І оце я особисто відзначила. Новина про його смерть стала болючою. Це була втрата для всієї спільноти Бахмута. Тому що історія знову повторюється.

Такі люди, як Артем, які мали настільки сильну, міцну позицію, і не боялися — це рідкість. В них вистачає енергії не тільки для свого життя, а й для життя спільноти. Це рідкість для будь-якого суспільства. Я часто думаю: ось скільки б ще ця людина могла б зробити, так? Такі люди – це основа громадянського суспільства. І чим менше таких людей стає, тим більше ми відкачуємось назад.

***

Артема Мирошниченка вбили в Бахмуті 5 грудня, двоє неповнолітніх побили волонтера. За однією з версій – підлітки побили його за українську мову, якою він спілкувався. Через кілька днів він помер в лікарні, не приходячи до тями, а обвинувачені у смерті активіста досі не покарані.

Ми говоримо про важливе. Ваша підтримка дає нам силу!

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Психолог потрібен кожному: як капеланка Мейра Беспьорстова підтримує військових на фронті

Мейра Беспьорстова — психологиня та капеланка, яка регулярно працює з військовими. Вона вела в Бахмуті активну волонтерську діяльність, а зараз підтримує дух військових, котрі боронять […]

18:15, 14.02.2025 Скопіч Дмитро
Важливо

Любив тишу, людей та осінь: яким був Артем Мирошниченко. Згадуємо волонтера та активіста

Чоловік з задумливим поглядом у вишитій сорочці дивиться кудись в далечінь — це фото Артема Мирошниченка досі стоїть на його сторінці у Facebook. Артема знають […]

“Невідомо, що нас чекає завтра”: жителі Краматорська розповіли про життя у прифронтовому місті

Краматорськ — одне з найбільших міст Донецької області, зараз тут неспокійно. У місті чутно вибухи, проте місцеві реагують на них вже інакше. Детальніше про те, […]

18:26, 31.01.2025 Скопіч Дмитро

“Акція 51”: як з Галичини до Званівки примусово переселили сотні людей. Розповідь Романа Кабачія та Ярослави Пасічко (Оновлено)

Весна, 1951 рік. Молодь робітничих професій посадили в перший ешелон потягу. Не сказали, ні куди їх везуть, ні що з собою брати — так для […]

“Навіть повітря відчувалось інакше”: бахмутянка Ірина Жданюк про окупацію міста в 2014 та життя в Рівному

“Я вступила, коли Бахмут був одним, а повернулась додому в незнайоме місто”, — пригадує події в Бахмуті 2014 року героїня. Бахмутянка Ірина Жданюк зараз проживає […]