Місто Бахмут до повномасштабної війни налічувало близько 79 тисяч мешканців. З початком російської агресії звідси евакуювалися практично все населення. Діти, жінки, пенсіонери, чоловіки — всі опинилися в різних містах України й почали своє життя з нуля. Опорою для багатьох стали Центри підтримки бахмутян, які зараз функціонують по всій Україні, один з таких центрів є в Дніпрі.

Журналіст «Бахмут. IN.UA» Роман Потапенко побачив закулісся роботи міської влади в евакуації. 

На вході до Центру бахмутян цвітуть петунії

Центр підтримки бахмутян в Дніпрі зустрічає нас сонячною погодою, на фасаді приміщенні, яке слугує міні-домом для бахмутян, розклали горщики із петунією. На вході журналіста зустрічає керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Жінка у вишитій сорочці з посмішкою розповідає про свою роботу в евакуації.

За її словами, Центр підтримки в Дніпрі був першим, власне завдяки йому й утворилися інші в Києві, Полтаві, Харкові та інших містах. Зараз саме в таких формування працює місцева влада в евакуації. За цей час також вдалося налагодити співпрацю з міжнародними організаціями.

Наталія Отюніна з бахмутянами. Фото: Бахмутська міська рада.

Бахмутяни, які живуть в Дніпрі або Дніпропетровській області за всіма послугами (юридичними, соціальними, психологічними) та гуманітарною допомогою приходять в такий хаб. Всередині центру кипить робота, приміщення маленьке, але відвідувачів це не зупиняє. Очолює роботу центру начальниця управління муніципального розвитку Бахмутської міськради Наталія Отюніна.

«Центр працює з вересня 2022 року. Це приміщення надано Дніпровською міською радою. Ми надаємо не лише гуманітарну допомогу, також проводимо активності з дітьми та дорослими, зокрема це майстер-класи, арттерапія, інші заходи. До роботи долучена також освітянська спільнота», — пояснює Наталя Отюніна.

Вона додає, що зараз над залученням допомоги бахмутянам працює військова адміністрація міста.

Шахтарськ-Бахмут-Дніпро: історія вже двічі переселенки з Бахмутської міськради

Марина Іванушкіна до початку війни на Донбасі жила в Шахтарську, з 2014 року це місто окуповане російськими військами. 

Тоді жінка вперше стала переселенкою й переїхала до Бахмута, інакшого рішення бути не могло, адже посадовиця прийняла присягу на вірність державі. По приїзду в Бахмут співрозмовниця займала іншу посаду, була начальницею Управління культури, в місті та громаді пані Марина допомагала організовувати культурні заходи.

Керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Фото: з відкритих джерел

«Зараз ми працюємо, як й вся країна під час воєнного стану. Звичайно, що під час воєнного стану повноваження місцевого самоврядування зменшилися, а деякі взагалі не працюють. Такі, як сесія або виконком, але це зроблено виключно в рамках закону, щоб рішення приймалися оперативно. Ця ситуація нам, як посадовцям дала поштовх шукати нові форми роботи з мешканцями своєї громади», — пояснює особливості роботи влади в евакуації керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

Вона запевняє, зараз влада намагається робити так, щоб бахмутяни могли отримувати допомогу, яка необхідна.

В Дніпро Марина Іванушкіна переїхала нещодавно, вона сама, як й тисячі бахмутян теж в статусі переселенки. 6-річний син героїні разом з бабусею живе в Івано-Франківському, проте згадує за Бахмут, ділиться співрозмовниця.

Відновлення Бахмута. Чи говорять про це у самоврядуванні?

Бахмут. Фото: з відкритих джерел

Росіяни знищили Бахмут, школи, садочки, лікарні, житлові будинки — більшість із цього перетворилися у руїни. Навіть враховуючи той факт, що місто частково окупували росіяни — питання, чи будуть відновлювати Бахмут виникає перед бахмутянами.

За словами Марини Іванушкіної відновлення Бахмута обговорюють.

«Ми ставимо перед собою таку задачу, перед нашими партнерами, які завжди нам допомагають, й до цього допомагали розвивати нашу славетну громаду. Є робочі групи, є ідеї, є напрацювання. Продовжуємо вірити в наші Збройні Сили України, які дадуть нам можливість реалізувати наші ідеї та плани», — каже керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

На питання, чим хотіла б займатися у питанні відновлення — жінка задумливо посміхається, каже що працюватиме з тим, що й зараз. Роботи буде багато, впевнена героїня ролику. Зараз у Бахмутській міськраді, за словами урядовиці. вже є чималий досвід із залученням громадян до втілення проєктів, тож цілком ймовірно, що його можуть використати у процесі відбудови Бахмута. Нагадаємо, ми детально аналізували процеси та думку громадськості про те, чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?

Люди, які залишилися в Бахмуті відповідальні за свій вибір

Станом на 18 травня 2023 року в Бахмуті залишилося 520 осіб, місто практично окуповано росіянами, проте тут все ще є люди. Ми запитали в Марини Іванушкіної, як вона відноситься до цього:

«Коли в місті почалася активна фаза війни, бо війна у нас триває з 2014 року, починаючи з 24 лютого начальник МВА, який обіймав посаду міського голови закликав людей евакуюватися. Пояснював людям, що це небезпечно, почалися перші жертви, перші руйнування… Але все одно люди робили свій вибір, для мене він незрозумілий, бо життя найголовніше. Ті, хто залишилися — це їх власний вибір й відповідальність за власне майбутнє. Звичайно й за майбутнє їх дітей, наших українських дітей, але на жаль вони зробили свій вибір так…», — розмірковує урядовиця.

Нагадаємо, що з початком активного просування росіян на Бахмутському напрямку на пропагандистських каналах почали ледь не щодня з’являтися списки тих, кого вивезли до територій підконтрольних рф.

На думку Іванушкіної люди, яким все одно де жити й все одно якою валютою користуватися: гривнею чи рублем, не розуміють, що можна жити у вільній цивілізованій країні, й розвивати свою державу. Водночас, каже урядовиця це їхній власний вибір, вона нікого не засуджує.

Як повертати українців, які евакуювалися закордон?

Через повномасштабне вторгнення мільйони людей виїхали закордон, чи всі вони повернуться — невідомо. На думку бахмутської посадовиці головна запорука успіху — це створення умов для українців, їхнього бізнесу, якісна освіта та комфортне середовище для розвитку. 

Фото: Бахмутська міська рада

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз їх до безпечного місця, а сам повертався три дні автостопом до Харкова. Олександра не відразу взяли до армії — охочих захищати країну було так багато, що його відправили додому. Але він продовжував оббивати пороги й врешті-решт знайшов для себе місце у 228 батальоні ТРО, 127 бригада. А вже потім перейшов до 225 ОШБ, зараз її бійці боронять Часів Яр.

Військовий розповів у розмові з Бахмут IN.UA про рідний Харків, оборону Часів Яру та тактику ворога.

228-й батальйон ТРО міста Харків

Лютий 2022 року. У цей час Олександр не підозрював, чим для нього та його рідного міста обернуться найближчі дні. У розмові військовий згадує — про те, що буде війна такого масштабу, він не підозрював.

“Як для мене почалася війна? Я чоловік не військовий, був цивільним. У мене за спиною були 1.5
роки армії й все. Швидко зібрав сім’ю, у мене троє дітей, вивіз їх до західної частини України.
Потім довіз до кордону з Польщею, а сам автостопом три дні добирався до Харкова”, — згадує у коментарі військовослужбовець.

На питання, чому чоловік вирішив піти на війну, хоча мав троє дітей й за законом мав право це
не робити, Олександр пояснює — у нього двоє неповнолітніх та одна повнолітня дитина.

“Але навіть якби у мене було б троє неповнолітніх дітей, то я все одно б пішов. Спочатку
подбав б про безпеку сім’ї та дітей, а потім пішов. Не знаю, чому — може тому, що патріот,
чи чорт його знає як це назвати”, — говорить він.

Чоловік згадує, що його довго не хотіли брати, тому що людей було забагато. Тому на початку він
вирішив: якщо не беруть в армію — буде волонтерити. Герой допомагав евакуюватися родинам —
каже, що евакуація з Харкова залізницею була дуже добре організована. У Дніпрі, натомість панував хаос, пригадує Олександр, волонтер привіз туди двох дівчат з маленькими дітьми, (вони були з міста Мерефи Харківської області, жінки боялися їхати на евакуацію з Харкова, тому що місто бомбардували).

Евакуація з Дніпра

“На залізничному вокзалі був повний хаос, море людей, ніхто не контролював евакуацію й коли поїзд підїхав, то товпа людей ринула у нього. Давка, крики, чоловіки намагалися втиснутися першими у вагони та відтягували за волосся жінок з дітьми. Я не знав, що в нас такі чоловіки бувають, які жінок з дітьми відтягують, щоби самому в вагон влізти”, — згадує спірозмовник.

У Харкові такого не було, запевняє він. Залізничний вокзал був огороджений військовими та поліцією, пропускали тільки жінок, дітей та людей старшого віку. На платформи виводили необхідну кількість людей, після чого подавали потяг й люди заходили у вагони.

Олександр й далі оббивав пороги військкомату, просив взяти його на місце якогось молодого
хлопця. Його наполегливість дала результат, і він приєднався до 228-й батальйону ТРО міста
Харків. Цей батальйон брав участь у боях за П’ятихатки, Лісне, Питомник, та 213-ту висоту,
поряд з Руською Лозовою.

Олександр тренувався два місяці перед тим, як стати на блокпости у Харкові. Його та його
побратимів поступово вводили у війну: спершу вчили звикати до постійних обстрілів на другій лінії оборони, а потім вже дозволили виходити на бойові.

“Погано, коли одразу тебе з цивільного життя відправляють в окопи, і ти не розумієш, що робити. Я дуже вдячний нашому командиру Олегу Ширяєву за те, як він нас вчив”, — каже військовий.

Оріхово-Василівка, Бахмут

У 2023 році Олександра з побратимами відправили на Донеччину у складі 225 батальону ТРО.

“Нас відправили на Бахмут, не у саме місто. Ми тримали Оріхово-Василівку, адже, якщо
подивитися на карту, то Бахмут хотіли взяти в оточення. І от якраз одна з точок цієї клешні
— це була Оріхово-Василівка”, — пояснює військовий.

У цьому селі на момент бойових дій ще залишалося небагато людей, переважно це були люди
старшого віку. Їм бійці допомагали харчами та медикаментами.

“Ще там був чоловік з купою собак. Він казав, що нікуди не поїде, бо у нього батьки похоронені
там”.

Події в Авдіївці

Олександр пояснює, що за успішне виконання всіх поставлених бойових задач батальйон перейшов з ТРО у сухопутні війська 225 ОШБ. Його перекинули вже до Макіївки, де утримували прорив росіян.

“Це було в районі Лиману. Там була дуже важка ситуація, десь місяць-два ми там були,
звідти переїхали до Горлівки, а далі Авдіївка. Тут ми разом з ГУРівцями, РДК та іноземним
легіоном тримали коридор для виходу наших бійців”, — військовий описує події в Авдіївці від
16 до 29 лютого 2024 року.

#Avdiivka fell to the Russians on Saturday, after some of the most horrific and destructive fighting of the two-year-old war. In the end, Russia’s superior firepower and manpower overwhelmed Ukrainian forces over many months. -NYTpic.twitter.com/6ZFTE2TTdF

— WORLD AT WAR (@World_At_War_6) February 18, 2024

Росіян чоловік описує як сильного ворога, який вчиться, так само як й українська армія.
Олександр відзначає, що у армії рф налагоджена система поставки дронів. Водночас професійність
російських військових дуже відрізняється: якщо говорити за Вагнер (станом на зараз вже
ліквідована ПВК), або ПВК “Ветерани”, то там були дуже якісно підготовлені кадри, а от військові з “Шторму-Z” воюють не так активно та часто здаються в полон, пояснює Олександр.

“Вагнерівці були вмотивовані, добре екіпіровані. Їм вбили у голову, що вони тут нібито
нацистів вбивають. Деякі навіть у полон не здавалися, а вискакували з гранатами у руках.
У нас так двоє хлопців загинули, коли вагнерівці нібито хотіли здатися у полон та виходили
з окопів, а потім починали стріляти. Ворог вчиться, але й ми вчимося, тому що на початку
війни у нас не було практично нічого — ні дронів, ні РЕБів. А зараз без цього ми не можемо
вийти на позиції”, — розповідає військовий.

Часів Яр

У Часів Ярі, каже Олександр, військові практично не пересікаються з цивільними. Однак інколи
бачать, як люди пораються по городу навіть тоді, коли поруч прилетіло.

“Вони живуть своїм життям — я не знаю, як люди можуть до такого привикнути. Якщо ви подивитеся наш (телеграм) канал “Чорний Лебідь”, то там є відео, де у людини горить дім, а вона город копає. Основна маса людей, які залишилися — це люди старшого віку. Не можу сказати, що цивільні нам заважають. Ми тримаємо лінію неподалік Каналу. Ми єдиний батальйон, який не залишив свої позиції. І ми єдині, хто залишився за каналом”, — пояснює Олександр.

Щодо зброї, то найбільше бракує саме снарядів та артилерії під час штурмів, каже військовий,
бо вмотивованих бійців вистачає. Часів Яр росіяни поступово знищують за тактикою випаленої
землі, як це було в Бахмуті.

Примітка. Часів Яр, карта бойових дій тут показує, що росіяни окупували лише один мікрорайон, втім місто дуже щільно обстрілюють. Ситуація у Часів Ярі важка, ворог має переважаючу кількість, Сили Оборони тримають місто.

***

Чому Часів Яр росіяни хочуть знищити?

Пряма мова героя:

“Мікрорайон Канал росіяни повністю знищили КАБами та Солнцепеками, просто багатоповерхівки
складувалися від вибухів, потім вже не було за що триматися, не було де закріпитися.
Тому ухвалили рішення йти за Канал на другу лінію оборони і тримати оборону там.
Їм не потрібно цілі міста, їм потрібна просто територія. Їм треба дійти до Харкова, до Києва.

Подивіться, що з Придністров’ям відбувалося, з Абхазією. Там бідність, ніхто нічого не відновлює.
Наведу приклад, коли ми вибивали росіян під Харковом, селище є таки Питомник, то там були дуже сильні бої. Але вигнавши звідти росіян, село практично було ціле, бо йшла піхота, не арта.
Але потім росіяни ще намагалися окупувати село, й коли ми звідти виходили — вони практично
все зрівняли з землею. Оце і є різниця між нами та ними, ми намагаємося зберегти,
вони знищити — бо по іншому вони не вміють, вони йдуть далі по мертвій землі”.

Читайте також:

• “Рили траншеї на місці тих, які були в 1943”: Олег Зонтов розповів, як звільняли Слов’янськ у 2014-ому та обороняли у 2022-ому
• Врятувався від російської ракети та вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• “Є людина, яка за квіткою може ідентифікувати місцевість”: закулісся роботи DeepStateMAP

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства. 

Журналістка Бахмут IN.UA поставила три питання Владі Ліберовій — говорили про Бахмут та Часів Яр

Часів Яр — Бахмут

Питання: На вашу думку, порівнюючи Бахмут та Часів Яр, чи не почали росіяни ще агресивніше знищувати міста Донеччини? Чи у порівнянні з Бахмутом у Часів Ярі візуально помітно ще гірші руйнування?

Влада Ліберова: Ні, Бахмут повністю стертий з лиця землі. Часів Яр, можливо, зруйнували трохи швидше, але в Бахмуті нічого не залишилося. Він повністю зруйнований. Ми це знаємо, бо з Костьою (ред. чоловік Влади Ліберової) бачили еволюцію руйнувань Бахмута від початку. Ми фільмували падіння міста з літа 2022 року. Власне, ми були, можливо, одні з останніх журналістів, які відвідали місто — вже тоді, коли там залишилася тільки одна вулиця, підконтрольна Україні. Потім, коли вже Бахмут був не наш, ми літали над ним й бачили — від міста нічого не лишилося. 

У Часів Ярі зараз зруйнований тільки один район, який повністю окупований росіянами. Але треба розуміти, що тут немає більших чи менших руйнувань. Це одна калька, з якою працюють росіяни. Так само було з Вовчанськом, Маріуполем, Авдіївкою, Кринками. Тобто, кожне місто, селище, населений пункт, до якого  підходить росія — воно знищується під корінь. Це те, що вони роблять свідомо, те, заради чого росіяни сюди прийшли — знищувати та вбивати.

Фотографи на фронті

Питання: У одному зі своїх дописів ви писали, що їздите туди, куди інші не наважуються, й виходити там знімати дуже небезпечно. Що для вас є стимулом фіксувати ці кадри?

Влада Ліберова:  Дуже багато українських та закордонних журналістів так само ризикують своїм життям. Інколи буває таке, що певні військові довіряють нам трохи більше. Чому? Я не знаю. Але ми завжди намагаємося виправдати цю довіру, тому що для нас — це честь. Власне, це і є наш стимул. Ми розуміємо те, що відбувається сьогодні — це історія, й ми хочемо закарбувати її максимально правдиво, максимально деталізовано.

Щоб через певну кількість років, коли ця активна фаза війни закінчиться, коли прийдуть нові покоління, які не були свідками цих подій, щоб у них не виникало питань — а чи все однозначно, неоднозначно, щоб вони на власні очі бачили, що відбувалося. Зараз є всі можливості передати весь той жах, всю жорстокість цієї війни. Ми з Костьою неодноразово казали, що ця війна жорстокіша, аніж Перша чи Друга світова.

Окрім такої самої інтенсивності артилерії, додайте сюди FPV-дрони. Це маленька, дешева, смертоносна та керована зброя. Хлопцям на нульових позиціях зараз набагато складніше, ніж було минулим поколінням у минулих війнах. Ми хочемо передати це, показати це. Щоб наступні покоління не хотіли ніколи налагоджувати жодні стосунки з росіянами — історичний досвід показує, що це неможливо й нам це не потрібно.

Питання: Ви їздите по всій лінії фронту. Чи бачите якісь особливості ворога по напрямках, які об’єднують, наприклад, Бахмутський, Авдіївський та Херсонський напрямки?

Влада Ліберова: Їх об’єднує росіянська жорстокість, бажання вбивати, бажання руйнувати. Всі фронти цієї війни дуже жорстокі й дуже страшні — тут треба робити акцент не на тому, що їх відрізняє, а що їх об’єднує. Об’єднує те, що росія прийшла знищувати, вбивати, й ми маємо з тим щось робити.

Читайте також:

• “Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці
• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!