Володимир Жаркий родом із зараз тимчасово окупованого Соледару. Чоловік почав волонтерити ще в 2014 році, коли почалася війна на Сході. Волонтерство Володимира розпочалася із їжі, герой возив на фронт все, від помідорів та огірків до амуніції. Як волонтер із Соледару живе в Кривому Розі, які зміни хотів би бачити в Україні після війни та до чого тут організація Пласт?
Волонтерити почав з 2014 року
Володимир Жаркий народився в Соледарі, Донбас це його рідна земля з теплотою наголошує волонтер. Наш герой навчався в Харкові, з юності був активним й енергійним студентом, брав участь у місцевому КВН, свої студентські роки Володимир пригадує з посмішкою. Коли почалася війна чоловік ще не знаючи про волонтерство, почав ним займатися. На його кругозір ще тоді вплинула література.
Володимир на скелях. Фото: Фейсбук
«Я багато читав різних книг, це й художня література, й не тільки. Різне було. За часів студентства й в КВН брав участь, виступали разом на свята. Коли почалася війна мій друг пішов на фронт, це мене дуже сильно вразило. Ми солдатам возили мінеральну воду, помідори свіжі. Тоді ще не було ніяких запитів, приїжджаєш на блок-пост, кажеш що є, й хлопці беруть, якщо їм потрібно. Помідори ящиками возили, чай, каву, огірки», — пригадує волонтер.
Зараз каже, Володимир, люди набагато активніше допомагають армії, й загалом значно збільшилася підтримка від держави.
Культурно-громадський центр ШELTER+
Волонтер в гуманітарному штабі. Фото: Фейсбук
Володимир зазначає, він сам у новому місті переселенець, але чоловік знайшов в собі сили допомагати іншим. Герой волонтерить в Кривому Розі, в Культурно-громадському центрі ШELTER+. В основному ВПО в притулку з Донецької, Луганської, Харківському та Херсонської областей. Загалом зараз в місті близько 70 тисяч переселенців.
«У нас є кол-центр (ред. номер телефону + 38 067 627 78 30) люди до нас дзвонять самі. Ми видаємо гуманітарку, ось гігієну видали недавно. Також велосипеди для пересування містом. Працює й пральня у нас, а також хостел, де переселенці можуть залишитися на два тижні, щоб прийти до себе після евакуації», — каже Володимир.
Волонтер поділився з редакцією, як виглядає його звичайна рутина. Зранку чоловік прокидається, далі їде в центр, більшу частину дня займається видачею гуманітарної допомоги, а окрім того ще проходить муштру в Пласт.
Володимир в недалекому майбутньому приєднається до лав пластунів, каже, що йому близькі цінності цієї організації.
Емоційне вигорання приходить до кожного
Володимир Жаркий. Фото: Фейсбук
За близько 9 років волонтерства, зізнається чоловік, важко постійно залишатися в силах, втома приходить до кожного. В центр щодня приходять сотні людей, й кожен з них має свою історію, часто люди діляться своїми переживаннями з волонтерами.
За день волонтер може почути десятки важких сповідей, часто грає на руку ефект незнайомця. Людині легше розповісти комусь незнайому свою проблему, поділитися горем, ніж розповісти про це рідному.
«Ми ж не залізні роботи, ми люди, спілкуємося, заспокоюємо, приймаємо інколи й близько до серця»,— каже Володимир.
В центрі допомоги для ВПО працює психолог, куди можуть звертатися люди, які потребують психологічної допомоги, волонтери також працюють із фахівцем. Є різні напрямки, це й гештальт-терапія, арт-терапія та інші. Такі заняття відвідують діти й дорослі, загалом ж терапія здатна покращити життя людини. Нагадаємо, що у Вільногірську працює психологічна підтримка для ВПО.
Україна після війни
Володимир мріє, щоб українці стали більш свідомими, зокрема щодо того, що їх оточує. Чоловік вважає, що потрібно слідкувати за чистотою вулиць, й більше впроваджувати екологічні ініціативи.
Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.
Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.
Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали від жорстокого поводження власників чи бойових дій.
Перший день війни: паніка й порожні полиці
Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.
“Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.
Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.
“Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.
Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом.
Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.
“Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.
Лада — собака, названа на честь товариства / фото Бахмутське товариство “Лада”
Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.
“Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.
Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів
Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.
“Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.
Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.
“Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.
Як тварини переживали поїздку
Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.
“Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.
Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.
“Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.
Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:
“Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.
Граф у власному вольєрі / фото Бахмутське товариство “Лада”
З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.
“Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.
Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.
Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів
Одна з евакуйованих собак у притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”
Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.
“Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”
Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:
“Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.
Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.
“Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.
У притулку визнають, що складнощі часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.
“Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.
Що тримає команду сьогодні
Пес Арчі в притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”
Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.
“Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.
Як допомогти притулку “Лада”
Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.
Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.
З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.
Ідея виникла після курсів шиття
У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.
“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.
Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.
“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.
Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.
“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.
Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?
Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.
“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.
Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.
Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.
“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.
Подушки-кісточки / фото надане героїнею
За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.
“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.
Адаптивний одяг / фото надане героїнею
Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?
Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.
Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.
В асортименті є шорти, штани, футболки і лонгсліви / фото надане героїнею
“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.
Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.
“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.
Футболка на липучках / фото надане героїнею
Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”
Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.
Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.
Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.
Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).
Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким […]
На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для […]
Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання […]
На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі […]
Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала […]
