З початку повномасштабного вторгнення Франція прийняла тисячі українських біженців. Самі ж французи також доєднувалися до допомоги, відправляли до України гуманітарну допомогу та виходили на проукраїнські мітинги. Чимало у Франції є й українців, які переїхали сюди на постійне місце проживання задовго до повномасштабної війни. Саме ці люди утворили міцну діаспору, яка має важливий голос. З Франції українському Бахмуту допомагає й українка пані Тетяна, жінка живе тут вже близько 10 років, але не змогла залишитися байдужою після початку війни.

Приїхали в Україну на 6 днів та застали війну

Пані Тетяна на проукраїнському мітингу. Фото: особистий архів героїні

Волонтерка Тетяна Кобилянська разом з чоловіком проживала у Франції вже 10 років, пара виховує двох дітей, коли почалася війна Тетяна з чоловіком були з візитом в Україні, жінка не вірила, що росія може напасти на Україну. Натомість коханий волонтерки застерігав їх від поїздки. Зараз чоловік боронить Україну на Донецькому напрямку.

“Ми з чоловіком та молодшою донькою були в Україні, поїхали туди на 6 днів, щоб відсвяткувати День Народження моєї доньки, їй виповнилося 25, а чоловіку 50. В обох ювілей. Ввечері ми ще святкували, а зранку прокинулися, мені написали: “Таня, війна”. Для мене це був шок, поїхати на 6 днів туди й назад й застати війну в рідній країні…, — з гіркотою згадує українка.

Цього ж дня голова родини вивозив всю сім’ю у безпечне місце, поверталися у Францію.

“Я пам’ятаю ті великі черги, чоловіки прощалися зі своїми дружинами й дітьми на кордоні. Мій чоловік також попрощався з нами й повернувся, він домовився з поляками нас зустріли на цій стороні й допомогли поїхати далі”, — каже пані Тетяна.

Волонтерство розпочалося зі слів: “Таня, потрібно”

Допомога, яку збирала для прифронтових госпіталів волонтерка. Фото: особистий архів героїні

Приїхавши у Францію та трохи оговтавшись від шоку жінка почала допомагати українцям, згадує, що чоловік написав СМСку й сказав: “Таня, потрібно”. Тоді потрібні були дві машини, джип та бус. Такі автівки дороговартісні, тож жінка за порадою чоловіка відкрила збір.

“Я написала оголошення серед наших друзів, для мене було шоком те, що люди так відгукнулися. Ми зібрали гроші на бус. У округу, де ми живемо є дві українські футбольні команди, їх представники подзвонили до мене й запропонували закрити збір на джип”, — згадує пані Тетяна.

Так швидко вдалося придбати дві машини завдяки тому, що багато українців тут знали родину Кобилянських, разом люди ходили до церкви чи зустрічалися на вихідних.

“Я сама все везла, тоді було багато машин з України, але я їхала туди. Пригадую затор із автомобілів, десь 10 кілометрів стояло. Ми домовилися із чоловіками, які старші 60 років, щоб спокійно перевезти автомобілі, вони нас зустріли на кордоні й далі відвезли”, — розповідає волонтерка.

Із машинами було не так легко потрапити до України, каже жінка. Річ у тому, що поки одні люди купляли машини для ЗСУ, інші користуючись відсутністю мита везли розкішні іномарки для себе. Згодом, поляки почали підозріло ставитися до всіх, хто провозив машини. 

Допомога прифронтовим шпиталям

Завдяки перевізникам вдалося доставляти допомогу в Україну без витрат на логістику. Фото: особистий архів героїні

Після машин для підрозділу чоловіка, Тетяна допомогала закупляти кухонне начиння для військових, а далі розпочалася робота для медзакладів. Коли волонтерка дізнавалася про ту чи іншу потребу ЗСУ оголошувала збір

“За рік друзі і небайдужі українці  донатили на джип і бус, авто фарби, колеса, паливно-мастильні матеріали, акумулятори, побутовий інструмент, кухонне приладдя, засоби гігієни, засоби зв’язку, амуніцію, прилади нічного бачення, планшети, провізія-їжа, комп’ютери, розхідний матеріал для лікарень медикаменти”, — розповідає героїня.

Жінка разом із небайдужими українцями та французами збирає допомогу для прифронтових шпиталів. Вантаж з допомогою в Україні перехоплює волонтер Григорій Березовський, далі гумвантаж бере Анатолій Таран, й все їде до прифронтових лікарень, зокрема й в Бахмут.

Волонтерка наголошує, що зараз держава починає закривати прогалини в армії, попри те все ще є те, що потрібно закупляти волонтерам.

“Коли мій чоловік поїхав на Бахмутський напрямок, там почалися пекельні бої. Він подзвонив до мене: “Таня є потреба допомагати госпіталям на Бахмутському напрямку”, йшлося про розхідні медичні матеріали”, — каже Тетяна.

Волонтерка каже, після цього вона почала залучати ще більше людей до допомоги Україні, адже й масштаб потрібного був набагато більший, ніж раніше. Жінка розмістила оголошення про допомогу в французьких групах, дуже багато людей відгукнулися й пропонували допомогу, з теплотою згадує українка. 

Підключилися й великі асоціації, людей закликати проносити на українські мітинги розхідні медичні матеріали, потім пані Тетяна сортувала всю допомогу по ящиках й передавала перевізникам до України. Водії брали ящики не вимагаючи за них оплату, це дуже важливо, наголошує волонтерка, адже послуги перевізника недешеві.

Ставлення французів до українців

На вулицях Франції тисячі українців вийшли на підтримку України. Фото: особистий архів героїні

“Французи добре ставляться до українців, я вражена всією допомогою, яку надають нашим громадянам. Були такі випадки, коли до мене зверталися українки, які тут одружені із французами, одна з жінок разом з чоловіком купила список необхідних медикаментів”, — каже волонтерка.

Вона додає, що місцева влада на початку російського вторгнення швидко зорганізувалися, щоб допомагали тисячам біженців, які прибували сюди з України. Людям видавали продукти харчування, засоби гігієни, допомагали із оформленням документів.

Пані Тетяна додає, що попри колосальну підтримку, в Франції є й відверто проросійські люди, які намагаються просунути російську пропаганду в маси.

“На початку вони (ред. люди із проросійською позицією) боялися підходити до нас,  а зараз вже стали частіше з’являтися. Це зараз, на початку такого, повторюсь, не було”, — наголошує волонтерка.

Українка впевнена, що завдяки єднанню наших громадян по всьому світу вдається привернути увагу до російської агресії та нести правду.

“Бували такі випадки, коли до мене підходили французи й розповідали, що їм росіяни казали зовсім інші новини, ніж українці. Немов ми вигадали свою ідентичність, а також, що ми є братніми народами”, — пояснює пані Тетяна.

Жінка наголошує, сьогодні місія українців у Франції нести правдиву інформацію та допомагати нашим ЗСУ, виховувати молоде патріотичне та свідоме покоління.

Фото: “Бахмут. IN.UA”

Читайте також: Як донеччанка Лілія Усік стала першою українкою в Берлінському парламенті: шлях довжиною в 12 років

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!