Як донеччанка Лілія Усік стала першою українкою в Берлінському парламенті: шлях довжиною в 12 років

Семаковська Тетяна 09:00, 11 Березня 2023

БАХМУТ 51 0fa04Лілія Усік родом з Костянтинівки Донецької області — вона стала першою українкою, яка була обрана депутатом Берлінського парламенту. Пані Лілія поділилися з редакцією своєю історією успіху. Про те, якою була її дорога до цієї посади, що думають німці про війну в Україні та як вони ставляться до українських біженців — читайте в матеріалі.

Вплив німецької спільноти на формування політикині

Пані Лілія народилася в місті Костянтинівка, сьогодні воно стало прифронтовим прихистком для тисяч українців, частина бахмутян також тут рятується від обстрілів окупантів. Батько українки ще на початку повномасштабної військової агресії Росії в Україні пішов добровольцем на війну та захищає нашу Батьківщину в лавах ЗСУ, героїня постійно стежить за новинами в Україні, останній раз вона відвідувала країну в 2020 році. Вже близько 12 років пані Лілія живе й будує професійну кар’єру за кордоном. До Берліну пані Лілія переїхала в 2011 році на навчання, ще будучи студенткою вона почала працювати в Бундестазі.

1200px KNLU005 34f06

Київський національний лінгвістичний університет, де навчалася пані Лілія. Фото: Вікіпедія

“Я навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті, здобула ступінь бакалавра і магістра. У нас була програма обміну студентів, у якій я взяла участь, тоді я вперше поїхала в Німеччину, а потім зрозуміла, що хочу там навчатися. Мені дуже подобався стиль викладання в німецьких університетах й мені було цікаво побачити, як живуть німці”, — розповідає політикиня.

За словами пані Лілії в Німеччині її вперше вразила красива архітектура, а також запам’яталося те, що в містах магазини, на відміну від України, не працювали у неділю. В університеті, каже героїня, педагоги розвивали у студентів критичне мислення, навчали перевіряти інформацію та бути пильними в її використанні.

“Багато чого в мені змінилося з німецьким укладом життя поступово, я не помічала цих змін одразу. Наприклад, звичкою стала пунктуальність, навіть, якщо ти запізнюєшся на дві чи три хвилини, важливо попередити людину, яка на тебе чекає. Є різниця в менталітеті, наприклад в Україні він більш колективний, ми більш згуртовані, як суспільство. У Німеччині ж більш індивідуалізоване суспільство, тобто всі більш відповідають за себе”, — розмірковує Лілія Усік.

Робота в Бундестазі й російські фейки

88175403 1567819120033112 6959777109103345664 n 681bd

Лілія Усік. Фото: Фейсбук

Будучи студенткою пані Ліля подавалася на міжнародну парламентську стипендію, яка дозволяла стажуватися в Бундестазі, але так склалося, що її не вдалося отримати. Натомість життя запропонувало кращу альтернативу.

“В той час мені здавалося, що всіх друзів взяли, а мені ні. Я не опустила руки, почала думати, яким чином я можу отримати роботу в Бундестазі. Згодом, подала свою анкету в Бундестаг на практику до сімох депутатів, вони займалися комітетами, які для мене були цікаві, це права людини, оборона й безпека та інше. З тих семи депутатів три сказали — так. Я пройшла практику у них, вони займалися питаннями Східної Європи й Росії. Мій тодішній депутат запропонував після практики роботу в Бундестазі, це був 2015 рік”, — каже політикиня.

В 2015 році увага німців вже була прикута до України, пригадує пані Лілія, тоді її основна робота полягала у спростуванні російських фейків та аналізі новин, які могли нести в собі російську пропаганду.

“Російська пропаганда працювала потужно, я аналізувала видання “Russia Today”, вони були широко розповсюджені в Німеччині. Їх дивилися переважно російськомовні німці. Вони часто мали дуже проросійські настрої, для німців це був великий сюрприз, вони не знали цього. Я вказувала, що саме перекручується або змінено, або видумано — вони були здивовані”, — пригадує українка.

Пані Лілія працювала у робочих групах під керівництвом свого депутата, писала промови про Україну, які він використовував у своїй роботі.

Допомога Україні від Німеччини та сприйняття українських біженців німцями

plenum adler 778cb

Бундестаг. Фото: Вікіпедія

На початку повномасштабної війни у Німеччині широко розповсюдились проукраїнські настрої, а от проросійські настрої майже зникли, зауважує українка.

“Це був поворотний момент, німці дуже допомагали й допомагають зараз Україні й українцям. Наприклад, в Берліні головний залізничний вокзал був заповнений волонтерами й людьми, які хотіли допомагати нашим біженцям. Людям надавали житло, допомагали із заповненням документів”, — пояснює Лілія Усік.

Для загального розуміння, слід знати що Німеччина поділена на федеральні землі, кожна з яких нагадує маленьку державу, де діють свої правила та влада. В Берліні, за словами жінки більше допомогу надавали звичайні німці, натомість офіційні структури не одразу могли це робити.

“В більшості українці показали себе з найкращої сторони. Вони одразу почали вивчати мову, шукати роботу, їм дали цю можливість майже одразу. Без кваліфікації та навіть знання мови, це велика перевага. Сприйняття українців було дуже позитивним, але так були й негативні приклади, коли українські біженці приїжджали на дорогих авто й не сприймали соцвиплати як допомогу, а вважали, що держава їм щось винна”, — розповідає політикиня.

На жаль такі випадки мають великий розголос за допомогою пропагандистських каналів або популістських партій в Німеччині.

Німецькі політики в українському питанні

331555555 3297715033872336 4107913384617082865 n 6ddb8

Лілія Усік з колегами. Фото: Фейсбук

Лілія Усік балотувалася до Палати Депутатів німецької столиці від партії “Християнсько-демократичний союз”. На новій посаді пані Лілія допомагатиме українцям у Берліні.

“Мої колеги дуже проукраїнські, загалом в Німеччині багато німців щиро захоплюються Україною. Україна — це мужня держава, а українці сприймаються як супергерої, які можуть все. Зараз у них переймають досвід, зокрема й військовий. Для німців дуже цікаво дізнаватися такі нюанси, як от робота Інтернету в окопах, застосування дронів у війні. Наразі імідж українців в Німеччині дуже позитивний”, — наголошує політикиня.

За словами, депутатки зараз в Німеччині актуальне питання відбудови України, суспільство цікавиться, що буде після війни зі зруйнованими містами, будинками, як все відбудувати. Німеччина наразі багато інвестує в оборонну сферу, щоб перекрити віддані Україні ресурси.

“Всі мають думку, що Україна повинна обов’язково перемогти, всю допомогу отримати військову, грошову й моральну. Зараз такий час, коли всі люблять Україну й українців. Куди б ми не пішли в Німеччині, ми бачимо українські прапори на вікнах, чуємо українську мову. В України є потужні лідери. Це Володимир Зеленський, брати Кличко, військові лідери, музичні гурти, волонтери. Негативне світло можуть проливати корупційні скандали. Попри те, всі дуже чекають Україну у Європейській родині й очікують від неї подальших реформ”, — резюмує українська політикиня в Німеччині.

Вона наголошує, вкрай важливо, щоб в Європі були в переважній більшості проукраїнські політичні сили, адже коли до влади приходять проросійські політики, важко переконувати їх застосувати санкції до Росії. Це ж стосується й Америки, у випадку, якщо до влади прийдуть політики, які скептично ставляться до підтримки України.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]