“Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині

Семаковська Тетяна 16:35, 15 Лютого 2023

194204413 4355128037853848 7548260704971527872 n d89e4Культурна платформа “Ізоляція” була заснована ще в 2010 році в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, якому фонд, власне, й завдячує своїм ім’ям. Вперше “Ізоляції” довелося залишити Донецьк у 2014 році, коли бойовики так званої ДНР окупували завод, тоді платформа перебралася до Києва, потім облаштуватися в Соледарі. Вже в 2022 році перед Ізоляцією постали нові завдання, тепер основна увага Фонду — це допомога людям. Про те як працює “Ізоляція” зараз, чому команда вирішила створити резиденцію саме в Соледарі та про допомогу Бахмуту — редакції розповіла кураторка Фонду Катерина Філюк.

Актуальні задачі культурної інституції

Через повномасштабне російське вторгнення напрямки роботи “Ізоляції” дещо змінилися, замість мистецької діяльності на заміну прийшла волонтерська. Останній рік “Ізоляція” займається допомогою ВПО. Втім, встигає й здійснювати підтримку митців, професіоналів культури та мистецтва в Україні та за кордоном. “Ізоляція” бере активну участь у культурній дипломатії та відстоюванню потреб української громади в міжнародних культурно-політичних інституціях.

photo 2023 02 15 12 14 22 2cc9d

Кураторка Фонду Катерина Філюк. Фото: особистий архів героїні

“Ізоляція отримала Європейський грант і наразі займається мікрогрантінгом і дистриб’юцією цих коштів, які допомогають митцям та організаціям, що сприяють ВПО адаптуватися до нових умов життя. Але окрім цього, є й інші проєкти, які виконуються. Це, наприклад, резиденція, яка мала б відбутися в Соледарській громаді, але зараз вона у Великій Британії, оскільки це спільний проєкт з британською організацією. Першочергово, було заплановано, що це буде резиденція британських митців у Соледарській громаді”, — пояснює пані Катерина.

Тепер українські митці працюють у британській резиденції.

Культурна резиденція в Соледарі

201596177 4401003023266349 4004561180673029241 n 2e699

Приміщення “Ізоляції” в Соледарі. Фото: Фейсбук

У Соледарі філія “Ізоляція” з’явилася в 2019 році, це рішення було абсолютно виваженим. Перед тим, як відкривати резиденцію у Соледарі, команда Фонду близько року проводила власне дослідження місцевості, спілкувалась з місцевими мешканцями, намагалася більше дізнатися про історію, розповідає кураторка Фонду:

“Попри те, що ми працювали в Києві — це все одно було своєрідною діяльністю у вигнанні. Столицю ми ніколи не розглядали, як постійне місце локації. Вже згодом ми зрозуміли, що Київська культурна екосистема досить насичена, в ній багато цікавих гравців, й наша роль буде більш важливою не в Києві, а у маленькому місті, ми вирішили, що це буде саме Соледар. Ми розуміли ризики, на той час, це було близько 15 км від лінії фронту, але наша місія там була важливіша”.

Вся команда вірила в краще й вирішила заснувати в місті осередок, де могли б працювати локальні митці.  Загалом, це був мікс різних людей, пригадує пані Катерина. Більшу частину команди складали соледарці, також працювало декілька людей з Києва, зараз всі працюють з різних куточків планети.

“Звісно, що в окупованому Соледарі вже ніхто не залишився. Частина команди зараз на Заході України, частина в столиці, директорка фонду опинилася у Франції”, — розповідає Катерина Філюк.

Команда “Ізоляції” активно допомагала людям Бахмуту та Соледару, які залишилися в цих містах. Переважно, це було закриття базових потреб, таких як ліки чи їжа.

Реконструкція Будинку культури: проєкти перед Великою війною

328688956 507179318220058 750412438990045934 n 90be8

Зруйнований офіс “Ізоляції” в Соледарі. Фото: пропагандистські канали

Напередодні російського повномасштабного наступу було чимало тривожних новин, Катерина Філюк згадала про те, як команда “Ізоляції” працювала за декілька днів до вторгнення росії.

“Ми були оптимістично налаштовані, подали заявку на великий Європейський грант, який допоміг б виконати реконструкцію Будинку культури в Соледарі. Подалися на грант ми влітку, і якраз в лютому місяці отримали всі фінальні підтвердження та підписали контакт. Програма відновлення будівлі мала тривати три роки, тож ми були налаштовані працювати. Звісно, що ніхто не очікував таких трагічних подій. Коли почалося повномасштабне вторгнення всі допомагали один одному, люди швидко виїхали”, — пригадує Катерина Філюк.

Мисткиня додає, що завдяки діяльності “Ізоляції” було багато допомоги, як митцям, які там працювали так і самій команді та культурній інституції. 

“У нас було багато планів щодо мистецьких резиденцій у Соледарі та у Соледарській громаді, бо це, власне, те, що ми робили. Судячи з відгуків митців, які просто закохалися в це місто — ми розуміли, що має сенс робити ці резиденції, запрошувати міжнародних діячів і розвивати далі цю ідею. Самі місцеві теж цікавилися нами. Звісно, що у нас є мрія повернутися в Соледар та продовжувати працювати”, — резюмує Катерина Філюк.

Фото: Фейсбук, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.

Читайте також: “Шансону й російських новин не було”: як починало працювати “Вільне Радіо”

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]