Українці звикли до ідеї того, що 8 березня — це день квітів, жіночності та весни. Втім, це лише застарілі догми. Вони несуть шкоду суспільству, бо розповсюджують стереотипи, які впливають на повсякденне життя, життєвий вибір і стосунки в суспільстві.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала питання та розповідає, чому відмова від свята 8 березня — необхідний крок для українського суспільства.

Відмова від 8 березня

Українське суспільство вже дозріло до того, щоб обговорювати питання відмови від радянського свята 8 березня, яке лише закріплює гендерні стереотипи, на користь 25 лютого — Дня української жінки. Водночас, під час відкритого голосування в Дія у 2023 році виявилося, що більшість опитаних не готова відмовитись від тюльпанів та листівок з привітаннями найпрекраснішій половині людства. Такий підхід створює умови для розвитку стереотипів, які заважають людям у пошуку себе. Наприклад, з таким зіштовхнулась курсантка Василіса Глухова з Бахмута, яка наразі навчається у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності.

Дівчина каже, що подібне відношення інколи доходило в крайнощі, особливо від старшого покоління людей, яке просто не звикло до того, що жінка може себе реалізувати на “чоловічій” роботі.

Фемінізм в розумінні дівчини — це про право жінки на думку, слово та можливості на рівні з чоловіками. Василиса Глухова регулярно доводить, що це можливо, а також що жінки можуть працювати у “чоловічій” професії та мати своє місце у системі.

Як виник фемінізм

Фемінізм — це рух за рівність жінок і чоловіків у всіх сферах життя. Зародження фемінізму пов’язують зі змінами, які відбулися в історії людства, зокрема, це перехід від традиційного суспільства до модернізації та індустріалізації.

У XVIII-XIX століттях в Європі та Північній Америці відбувся ряд соціальних та культурних змін, які змусили жінок вимагати більшої свободи та рівності. Вони містили в собі рух ілюмінації, розвиток капіталізму та зростання змін у громадському житті. Жінки почали вимагати прав на освіту, голосу, власності, рівності перед законом та інших, які мали чоловіки.

Коли я чую про фемінізм — відчуваю себе вдячною тій історичній спадщині, тим людям, які хотіли бути вільними від шаблонів та моделей гендерно забарвленої поведінки. Я поважаю усіх особистостей, які на той час відчули цю потребу в рівності та мали внутрішню силу, щоб обстоювати її, комунікувати про цю потребу і були готові діяти аби задовольнити цю потребу,

Яна Сердюк // студентка факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Фемінізм в Україні

Розвиток феміністичного руху в Україні почався більше ніж 100 років тому. Ми зібрали хронологію найважливіших подій, які вплинули на боротьбу жінок в нашій країні: 

• Початок 20 століття: перші жіночі громадські організації. Найбільш відомою з них є Громада українських жінок (ГУЖ), заснована в 1907 році;
• 1917-1920 роки: в Україні відбулась революція, що призвела до зміни соціально-політичного ландшафту країни. Жінки активно брали участь в цих подіях, що підвищило їхню свідомість та заохотило до подальшої боротьби;
• 1920-1930 роки: епоха українського фемінізму. Жінки займалися різними справами, у тому числі й діяльністю в жіночих організаціях, таких як ГУЖ, Український жіночий союз тощо;
• 1940-1960 роки: після Другої світової війни, СРСР заборонив жіночі громадські організації, що призвело до зменшення активності українських феміністок;
• 1970-1980 роки: рух за рівність статей і боротьба проти дискримінації жінок на роботі та в суспільстві;
• 1990-ті роки: у період становлення незалежної України, було засновано багато жіночих організацій, таких як Український жіночий фонд, Жіночий простір, ГО “Феміністична молодь”;

• 2000-ті роки: в Україні стало популярним поняття “гендер” і з’явилося багато досліджень, що досліджували статеві стереотипи та дискримінацію на основі статі. Було прийнято ряд законів, що гарантують рівні права для жінок та чоловіків;
• 2014-2015 роки: українські жінки активно брали участь в революції Гідності та війні на Сході України. Багато жінок відчули на собі важливість бути активними громадянками та здобули додатковий досвід у боротьбі за свої права;
• Сьогодення: Український фемінізм продовжує активно розвиватися. Жінки використовують соціальні мережі та інші онлайн-ресурси, щоб спілкуватися та обговорювати свої проблеми. Також, з’являються нові організації, які борються за рівність та права жінок, такі як “Феміністична хода” та “Жінки проти насильства”.

Фемінізм в Україні розвивається швидше і збігся з основними політичними перетвореннями 2000-х років. Можливо саме завдяки жінкам революції мають результат і наразі готовність воювати та виборювати свободу, на відміну від закордонного руху фемпацифізму,

Олена Тітова // викладачка соціально-гуманітарних дисциплін

Фемінізм та 8 березня

Кризова психологиня Юлія Павлова говорить, що в нашому суспільстві все ще присутні наративи, які прийшли до нас з СРСР й не дають можливості рухатись далі. Піком цього є 8 березня. Це свято закріплює стереотипи щодо зовнішнього вигляду жінки — вона має бути красивою та її соціальної ролі — жінка обов’язково має бути матір’ю, має одружитися. Під жіночістю передбачається й особлива поведінка — це лагідність, поступливість та інші.

Викладачка пані Олена Титова розповідає, що навіть зазнавала пригнічення через свій вибір:

Чому фемінізм популярний серед жінок

У сучасному світі існує багато міфів про фемінізм. Насправді фемінізм — це право вибору. Наприклад, це можливість жінкам самостійно обирати комфортний для себе одяг, зачіску, професію тощо. Феміністки носять плаття тому, що вони так хочуть, їм так подобається та вони мають на це право, як і ходити у штанях та одязі великого розміру. 

Загалом відмовитись від 8 березня не означає вбити в собі жінку. Це означає бути такою людиною, якою ти хочеш, бути незалежно від суджень, які приписують твоїй статі. Прикладом такого може стати ситуація, з якою зіштовхнулася Яна Сердюк. За її словами, вона отримала водійське посвідчення декілька років тому. Тоді її інструктор сказав, що потрібно буде повісити на машину, на якій їздитиме дівчина, наліпку з жіночою туфлею. Вона додала, що така модель мислення людей породжує багато стереотипів та шаблонів того, як мають або не мають поводитися люди, базуючись на уявленнях про стать.

Примітка: Матеріал є результатом дослідження в рамках Інформаційного проєкту “#Я_МОЖУ_БУТИ_СОБОЮ!”. Створений за підтримкою громадських організацій “Рада жінок Донеччини”, “Альянс за громадські права” та квіткарні “Deloriya flowers”

Читайте також: 

• Рожеве то для дівчинки, а голубий — для хлопця: як гендерні стереотипи можуть заважати нам бути щасливими
• Всі жінки некрасиві та ненавидять чоловіків: розбираємо найпоширеніші міфи про фемінізм
• Бахмутянки-науковиці: чи важко жінці будувати кар’єру в Україні та як до освіти ставляться в Німеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

“Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

• Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!