Бахмутянин Олександр Гутиря переїхав в Канаду на постійне місце проживання ще в далекому 2004 році, митець живе в Торонто. Попри те, що пан Олександр вже майже 20 років проживає в Канаді, він не вважає цю країну своїм домом: “Мій дім між небом і землею”, каже художник. Про життя в Торонто, прапори ДНР та допомогу українцям — читайте в матеріалі.

Шлях до Канади

Вперше до Канади пан Олександр приїхав в 1999 році з персональною виставкою. В період 90-х років чимало людей прагнули виїхати за кордон – життя далеко за межами України здавалося б відкривало нові перспективи та можливості. Художник зазначає, що він такої мрії не мав, як і планів жити закордоном. Втім, доля склалася інакше.

“Кожна людина шукає щось ліпше. В той час був дуже складний період з творчістю, нерозуміння, що відбувалося. Хотілося поліпшити своє життя, втім я не ніколи не мав відчуття де я живу. Мешкаючи в Бахмуті і в Канаді — я був між небом і землею. Творчість вона завжди мінлива, художник може бути всюди”, — розмірковує чоловік.

Ставлення до біженців в Канаді

Полотна художника. Фото: Інстаграм

В Канаді велика українська діаспора, каже пан Олександр і загалом до біженців з України тут добре ставлення. Люди щиро допомагають й намагаються зробити так, щоб українці відчували себе комфортно в новій країні. 

“Канада дуже велика країна, еміграційна країна, я думаю, що зараз всі бачать, як багато Канада робить для України”.

Пан Гутиря наголошує, що Канада відкрита для людей, які можуть їй щось запропонувати, тобто якщо ви фахівець в якійсь сфері, вам буде значно легше знайти собі місце в житті.

Про повернення в Україну й роботу в Канаді

Полотна художника. Фото: Інстаграм

Ми вирішили дізнатися, чи не виникало в митця бажання повернутися додому після скількох років життя в Канаді:

“Був такий час, не приховуватиму. Але вік має значення, й починати постійно все заново важко. В Україні дуже цікаве мистецьке життя, більше ніж тут, ймовірно для нас. Треба розуміти, що бути народженим в Канаді, мати зв’язки — це зовсім інакше, ніж бути іммігрантом”.

В Канаді заробляти творчістю справа не з легких, каже митець. Однак, за умови, якщо людина має знайомих, певний сформований осередок — це легше.

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Події в Бахмуті й росіяни в Канаді

Олександр Гутиря за роботою. Фото: Інстаграм

За всіма подіями, які зараз відбуваються в рідному Бахмуті чоловік стежить постійно. В домі не вимикають телевізор з новинами.

“Я засинаю з новинами, усі кого я знаю з мого оточення, стежать за новинами. Допомога йде постійно, одна з останніх моїх виставок було спрямована на допомогу ЗСУ. Канадське суспільство активно підтримує нас, у Торонто є ціла вулиця завішена нашими прапорами. В Канаді живуть люди різної національності, ось Торонто дуже поділене на райони, люди пишаються своїми прапорами й вивішують їх”, — розповідає пан Олександр.

На жаль, навіть в Канаді українці можуть зіштовхнутися з людьми, які мають відверті проросійські погляди.

“Я викреслив зі свого оточення й життя повно людей. Були білоруси, які приїхали з Ізраїлю й надcилали мені пости: “Чи хочуть росіяни війни”. Цих людей я відправляв на три букви. Нашим людям в Канаді різали колеса, кожна національність живе в своєму районі і це дуже помітно”. 

Українські продукти й прапори ДНР

В Канаді є магазини, де можна придбати українські продукти, для тих хто скучив за національною їжею.

“Є олія “Чумак”, рошенівські цукерки й вони мають попит у наших людей. Але є й російські та білоруські продукти й туди заходять люди з совку, приїжджали й з прапорами ДНР”, — каже Олександр Гутиря.

Зараз в Канаді вже заборонили паради, які влаштували росіяни на свій “день победы”.

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Зв’язок з домом

На фото Наталя Жукова і Володимир Березін в Бахмутській майстерні художника (1989-2004) – добрі друзі пана Гутирі. Світлина: Фейсбук

Попри еміграцію пан Олександр продовжує підтримувати зв’язок з давніми друзями та товаришами. Днями, каже пан Олександр, він дізнався про те, що загинув місцевий Герой, Роман Стецюра. Це велике горе й складна тема, про це важко спілкуватися, зазначає художник. 

Підтримує зв’язок митець із місцевими активістами Наталею Жуковою та Володимиром Березіним.

Менталітет українців та канадців

Полотна художника. Фото: Інстаграм

За час життя в Канаді художник помітив чимало відмінностей між українцями й канадцями, зокрема й щодо привітності людей. Останнього разу Україну пан Олександр відвідував в 2019 році:

“Люди звикли до совка, це в них в голові. Я пам’ятаю 2011 рік, я стою на зупинці і там ларьок з нашим хлібом продається. Питаю продавчині, скільки коштує й вона почала кричати. Це був ранок, тобто їй ще ніхто не встиг накапати на мозок. Тут в Канаді відкриєш двері й всі тобі дякують, а в нас відчувається озлобленість”.

Чи варто їхати в Канаду?

Олександр Гутиря. Фото: Інстаграм

На це питання пан Олександр каже, що він не буде радити Канаду, адже кожен сам має розв’язувати такі важливі для себе питання.

Втім, якщо людина все ж таки обере Канаду слід розуміти, що тут треба важко працювати, щоб отримати бажаний рівень життя. Людей, які готові працювати — країна приймає й допомагає, втім треба розуміти, що тут все буде потрібно починати спочатку.

“Школа, мова, люди все інакше. Коли ми приїхали, в одному районі мою доню чіпали за волосся діти, які не бачили раніше русявого волосся. Дуже багато пар розлучаються в еміграції, легше дітям адаптуватися, дорослим важко буде”.

Фото: Фейсбук, Олександр Гутиря

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: Тетяна Даруда про виїзд в Німеччину та нове життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!