12-річний Мирослав — учень Бахмутської школи, зараз хлопчик, як і багато дітей навчається онлайн. Від початку повномасштабного вторгнення юнак зацікавився історією свого міста і тепер долучає до цього заняття однокласників. Ми дізналися у юного історика, як він працює над темами, за що любить Бахмут, а також поговорили з мамою хлопчика про його вподобання — про все це читайте в матеріалі.

Замість комп’ютерних ігор — історія

Мирослав. Фото: Особистий архів героїні

Пані Юля, мама Мирослава, розповіла нам про те, як син почав захоплюватися історією. За її словами, син цікавиться історією старовинного Бахмута, інформацію хлопчик шукає в мережі, робить пізнавальні короткі відео, які презентує своїм однокласникам. Окрім цього, Мирослав також інколи малює старовинні будівлі, щоб відтворити історичні портрети міста.

Мама Мирослава розповідає, що чималу роль в захопленні сина зіграла пані Марина, це класна керівниця хлопчика. Педагогиня заохочує дітей до творчості та самовираження. Нагадаємо, що ми розповідали історію пані Марини. 

«Наша вчителька  заохочує пізнавати, любити і цінувати  свою країну,  свій край, дізнаватись якомога більше про своє коріння. В сучасних реаліях це важливо, як ніколи, бо наші діти – це майбутнє нації», — каже пані Юля.

Мама Мирослава зазначає, що син сам шукає тему, потім інформацію та готує відео.

«Я вважаю, що це чудово, бо це таке заняття, можна сказати доросле. Це такі речі, які розвивають любов до України. Для мене це гордість, що дитина цікавиться такими матеріалами, історією міста. Ми звідкись походимо, маємо коріння. Це місто в якому ми живемо, воно має культуру, походження. Ось це бажання — знати як було раніше, і як це переплітається дуже важливо. Це класна ідея, я рада, що моя дитина не просто так просиджує час за комп’ютерними іграми, а займається таким хобі», — розповідає пані Юля.

Як створюється історичний контент?

Скріншот із відео Мирослава. 

Ми запитали і в самого Мирослава про його захоплення. Хлопчик розповів, що до вивчення історії рідного міста його спонукала війна. Цікавитися історією Мирослав почав в травні, коли евакуювався з міста.

«Тоді почалося руйнування міста і я подумав, чому б мене не дізнатися інформацію про те, як в Бахмуті було раніше. Хотів дізнатися про старовинні будівлі. Хоч ми й були в складі російської імперії, ця історія вона проявляється в архітектурі. Ще до російської імперії на території Бахмута жили й половці, і скіфи…», — каже Мирослав.

За словами хлопчика, він шукає інформацію у відкритих джерелах. Також бере інформацію від краєзнавців Бахмутського краєзнавчого музею і тих фахівців, які працюють в галузі історії.

«Я беру світлину, яка є в загальному доступі, всі її бачили чи знають. Однак, буває, що я знаходжу таку інформацію про світлину, якої ще не знають. Наведу приклад: була у нас така Торгова Площа, там багато будівель та вивісок. Я намагаюся це прочитати, вичитати, бо якість фото погана. Таким чином я розумію, що там продавали, хто там жив, клаптик за клаптиком збираю інформацію, а потім роблю відео», — ділиться тонкощами процесу Мирослав.

Онлайн-навчання, ділиться міркуваннями Мирослав легше, але звісно що, діти сумують за школою та живим спілкування.

Плани на майбутнє

Пані Марина, класна керівниця Мирослава. Фото: особистий архів героїні

За словами юнака, кожний матеріал забирає різний час, буває, що можна швидко впоратися, а буває, що часу на один матеріал йде багато. В середньому відео хлопчика тривають 2-4 хвилини, інколи 5 хвилин. 

Однокласникам, таке захоплення Мирослава, також до вподоби. Пані Марина, каже Мирослав, влаштовувала для класу конференцію на якій юнак розповідав про старовинні будівлі Бахмута. Педагогиня заохочує учня продовжувати займатися історією, як каже сам Мирослав, вона рекламує його. 

«Мені найбільше запам’яталася Торгова Площа в Бахмуті. Сама Площа свідчить, що це європейське місто, тому що ми були центром Бахмутського повіту. Це була столиця Донбасу до 1939 року, це було єдине місто де розвивалася торгівля», — відповідає Мирослав на питання про те, яка тема йому найбільше закарбувалася. 

Мирослав наголошує, що в майбутньому планує створити свій Ютуб-канал, де розміщуватиме пізнавальні історичні ролики, щоб самі бахмутяни та всі охочі могли більше дізнатися про історію міста Бахмута.

Головне фото: Українська правда

Читайте також: Бахмутська зірочка: як 8-річна Катерина підкорює головні музичні сцени України

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!