У Свято-Георгіївському храмі Бахмута вже давно живуть люди, які втратили свої домівки. Нещодавно, з’явилась інформація, що людей просять покинути храм, чи дійсно це так, розповідає отець Олексій.

Чи виганяють людей з храму? 

У соціальних мережах з’явилась інформація, що зі Свято-Георгіївського храму, що в мікрорайоні Ступки, виганяють людей, які там проживають. Ми зв’язались зі священником Олексієм, щоб розпитати про цю ситуацію. 

Отець Олексій запевнив, що ця інформація не відповідає дійсності. Люди продовжують мешкати в храмі. Їх навіть побільшало. Нагадаємо, що ми вже розповідали про людей, які втратили свої домівки й мешкають у храмі. 

«Це неправда, нікого ми не виганяємо. Люди з’являються навіть нові. Багато кому нема де жити після прильотів, і вони приходять до нас як в тимчасовий прихисток. Вони не залишаються у нас на постійну основу, а перечікують до евакуації. Страшно навіть чути, що ми не даємо людям житло, а ще й женемо їх. Зараз всім й так важко, а люди ще й такі речі пишуть», — каже отець Олексій. 

Також, священник запевнив, що багато хто вже знає, що в храмі можна зупинитись, тому навіть ті, хто виїхали з міста, зупиняються переночувати тут:

«Ми приймаємо людей навіть на тимчасове перебування. Мешканці, які вже евакуювались, приїжджають в Бахмут на один день у справах залишаються у нас переночувати».

Допомога 

Зараз період холодів, тому є проблеми з опаленням та теплом. Чи допомагають храму місцева влада та волонтери, розповів отець Олексій: 

«Нещодавно до нас приїжджали  журналісти з Латвії, робили сюжет і пообіцяли нам генератор. У нас свій є, але він вже старенький, ну поки чекаємо». 

Місцева влада ж привезла буржуйки, пообіцяли передати ще й вугілля. Пан Олексій запевняє, що з владою спілкування відбувається постійно, вони підтримують і допомагають:

«Марченко, заступник міського голови, часто навідує нас й надає допомогу. Пообіцяли дати вугілля, вже дали буржуйки. Волонтери також допомагають часто. Навіть військові приносять їжу, нещодавно передали пиріжки та вареники, часто консерви. Людей допомагають дуже багато, є гарні й добрі люди. А ми у відповідь допомагаємо чим можемо». 

Отець Олексій підкреслив, що для всіх гарним не будеш, а якщо звертати увагу тільки на негатив, не буде мотивації робити добро:

«В першу чергу храм – це не стіни, це люди, все заради людей і для них. Україну необхідно любити своїми справами, а не словами…Й все буде, буде Україна». 

Якщо ви хочете допомогти храму, та людям які там мешкають фінансово, залишаємо реквізити отця Олексія:

МоноБанк: 5375235102189352 

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмут у Миргороді: у проєкті консервний завод, унікальні теплиці та альтернативні джерела енергії

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!