Бахмутянка Оксана Писарева, як й тисячі українців, навчилася жити без світла. Жінка поділилася роздумами про свій народ, який вміє адаптовуватися до будь-яких труднощів. Екстрені відключення електроенергії, які запровадили в Україні через російські ракетні удари по об’єктах інфраструктури, лише підтвердили слова Володимира Зеленського: «Без світла чи без вас? Без вас». Публікуємо допис пані Оксани — уродженка Часів Яру та викладачка Горлівського інституту іноземних мов пише про особливий вид енергії, який неможливо вимкнути жодними ракетами. Про любов.
Кожного понеділка українці святкують День ППО. Всі знають, що русня йо(гурто)-бана(нова) і тому закидає нас мільйонами доларів у вигляді бомб, ракет і мопедів, а наше героїчне, влучне ППО збиває ті подарунки від брацького народу. Але навіть при всіх зусиллях наших героїв, техніки не вистачає, наші стратегічні партнери оперативно можуть тільки проводити консультації та виражати занепокоєння.
Тому, поки старушка Європа шукає свої окуляри і слуховий апарат, щоб побачити і розчути, що нашій любій ненці таки потрібно значно більше ППО, частина привітань таки долітає на нашу святу землю, останнім часом здебільшого на її світлозабеспечувальні обєкти, що викликає неабияку радість у гівноїдів з запоребрика і люту лють у найславетнішого народу на землі, у нас – УКРАЇНЦІВ. Тому, режим наших героїчних днів, які ми уважно рахуємо з Фейгіним і Арестовичем, тепер регулюється не тільки повітряними тривогами, але й графіком виключення світла. Що сказати, звичайно це зірковий час розробників сайту ДТЕК, бо такої відвідуваності в секунду їхнього продукту вони ще на бачили. Правду кажуть простота і лаконічність дизайну – це найкраще рішення.
Хоча звичайно може справа і не в цьому. Одним словом, в українців з’явилося плюс-мінус 12 годин на добу без світла, інтернету та інших здобутків людства. Необтяжені соціальними, мережами, телебаченням і роботою ми нарешті вийшли на вулицю не на майдан, а в парки і сквери насолоджуватись золотою осінню і гарячою кавою у найбільш підприємливих кав’ярнях, де власники завчасно придбали генератори. Активізувалося життя і на полицях з книжками та настолками, що там гріха таїти значно активізувалося життя і під ковдрою, бо окрім відсутності світла, з теплом теж виникають перебої.
Думаю, наступного літа лелеки зі згортками полетять по містах, містечках і селах нашої мальовничої. Взагалі романтики додалося, що і казати звичайний похід в туалет це вже романтична подія при свічках, сидиш собі дивишся на вогонь, думаєш: «Не для таких активностей я ці дорогі аромасвічки купувала». Центральним місцем дозвілля став ринок, поки співробітники супермаркетів проходили тренінги, ні на цей раз не від бізнес-тренерів, а від Михайлівни і Петрівни, як працювати з зошитоапаратом, їхні колеги з 90-х, які не зрадили цінностей базару отримали можливість тряхнути, як кажуть стариною і показати клас.
Безперечно по-святковому проживається похід в метро, по-перше тому що воно таки працює, а по друге, що стихійний ринок, по обидві стіни підземного переходу опанував стихію вогню і тепер більше схожий на двір церкви Великоднього ранку, де в пасках, фруктах, хлібові, ковбасі стирчать свічки, не вистачає тільки батюшки з відром. Але найяскравіше у цьому всьому це звичайно наші жарти, особливий вид народної творчості українців, який передається по крові разом з умінням варити борщ, їсти сало, співати «Ще не вмерла…», любити свою родину, ходити в шапці, бо так мама сказала, ну і постійно створювати і втілювати щось нове, краще ніж в сусіда.
От наприклад, піднімаюся я вгору, ні не ту що в Карпатах, а просто на 23 поверх додому, бо дуже хотілося мені видову квартиру, щоб місто з пташиного польоту, на відміну від птахів, у мене для пересування тільки ніжки, тому топаю я десь між 10 і 12 поверхом, зла, лаю на чому світ русню, і тут підіймаю очі, щоб подивитися який поверх і бачу, як на всю стіну, аєрозольною фарбою золотого кольору, в мій зріст намальовано член такий реалістичний з яєчками, дуже переконливий, дивлюсь на малюнок і зі словами «Хер вам, а не Україна!», продовжую підійматися далі вже наспівуючи «Ой у лузі…».
Фото: Оксана Писарева
Або таке, купую оселедця на базарі, такого з відеречка, а жіночка позаду каже: «Оселедець, то діло, ще бараболі в мундірах наварити і обід є!». Інша жіночка додає «А якщо в стару куртку ту бараболю загорнути то і гарантовано тепла вечеря», – і тут чоловічий голос, – «Дівчата тільки гогірки не відкривайте, нам ними ще дронів збивати. Беріть тут, на развес, з відерця!», і якось тепло стає на душі радісно. Або таке, син повертається додому з кав’ярні біля нашого будинку і каже: «Уявляєш, заходжу в кав’ярню, проходжу мимо столиків, і кажу собі: «О бабуся моя сидить, проходжу далі «Бабуся???» і тут до мене доходить, бабуся живе в сусідньому районі. Що вона тут робить?
Виявляється, в пошуках світла, наша бабуся професор швиденько промоніторила кав’ярні з генераторами і так дійшла аж до нашої, бо війна війною, а лекцію з історії давніх слов’ян читати треба, щоб потім всякі мокші не розказували нам про єдину колиску і брацькі народи». Наші діти теж творчо прилаштовуються, вони навчаються по мобільному телефону, тепер дзвінок другу означає повноцінну участь на занятті, де вони не просто слухають вчителя на гучному режимі, а ще й відповідають, звичайно, якщо є мобільний зв’язок.
За ці вісім місяців у них з’явилися нові краші і івенти, їхні ніки та аватари змінилися до непізнаваності з коронавірусних часів і першого вересня вчителі, які два роки намагалися вимовити імена героїв корейських та японських аніме, щоб просто провести перекличку, нарешті зітхнули з полегшенням, бо «песпатрон», «байрактар», «джавеліна», «залужний» і так далі все ж якось ближче, рідніше.
Джекпот для наших дітей це виключення світла під час повітряної тривоги, вони як герої, колись відомого серіалу «Чи боїшся ти темряви?», так от наші не бояться, вони сидять в підвалі і співають «Орка тіло ляже в ґрунт…». Коли, нарешті, у однієї частини нашого незламного таки з’являється світло, а у іншого зникає, ми виходимо з режиму поза-доступом, сієсти на роботі, дехто з ліфтів і звичайно починаємо активно займатися буденними справами, ми ставимо на зарядку все що розряджалося, заливаємо термоси новою порцією кип’ятку, гріємо не такі вже й холодні борщі, бо навіть холодильник працює на нашу перемогу, не охолоджуючи їжу під час відключення світла і найголовніше, ми перевіряємо, як прожила ці чотири години та частина нашого славетного народу, яка була зі світлом.
Приймаємо від них вогонь і несем пости, перепости, мемчики, підхоплюємо срачі в чатах, замовляємо українське, донатимо і запритулюємо, гадаємо на таро та по зірках, продовжуємо розглядати півників на серванті Жданова, ловимо цьомки від Патрона, підключаємося до вебінарів з саморозвитку, працюємо, відповідаємо на купу повідомлень, які можуть дійти адресату через чотири години, але вони знатимуть, що у нас все добре і ми на зв’язку.
Отже, російська педерація відхопила люлей від ЗСУ і по-ходу вирішила повоювати з цивільними, тероризуючи нас, руйнуючи інфраструктуру, але дзуськи Вам, в графі стресостійкість та творче пристосування до обставин у нас написано «УКРАЇНЦІ». Всередині кожного з нас є вічний двигун, який працює на енергії любові, а ЛЮБИТИ ми вміємо.
Текст Оксана Писарева
Головне фото: Pixabay
Читайте також: «Йдучи литовськими вуличками, я завжди шукаю якусь схожість з Бахмутом. І знаходжу…» ‒ евакуйована бахмутянка про своє місто
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!