Під час війни для багатьох українська мова стала сакральним символом незламності, важливою частиною життя для тих, хто ідентифікує себе, як громадянина України.

Бахмут IN.UA підготував 30 цікавих та маловідомих фактів про українську мову, про які ви могли не чути.

День рідної мови

Історія свята має досить сумне походження, яке досить близьке для кожного українця. Справа в тому, що 21 лютого 1952 року в Бангладеші жорстоко придушили мітинг студентів, які виступили проти заборони на використання їх рідної бенгальської мови.

Вже в 1999 році на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовного та культурного різноманіття було прийнято рішення започаткувати день Міжнародний день рідної мови.

Факт 1. Без “ґ” в алфавіті

У 1933 році з українського алфавіту вилучили букву “ґ”. Це зробили з ідеологічних міркувань, бо тогочасна російська влада вважала, що використання літери “ґ” наближає українців до західного стилю мови й віддаляє їх від російської мови.

В ті часи відомі письменники Максим Рильський і Павло Тичина безуспішно намагалися повернути “ґ” в абетку. Утім, вдалося це зробити лише у 1990 році. Сьогодні ж кожен українець регулярно використовує “ґ” у щоденному вжитку.

Факт 2. 134 заборон

Українську мову неодноразово намагалися заборонити росіяни, через що її можна назвати однією з рекордсменок у світі. Вважається, що загалом таких спроб було 134. Найвідоміші з них — Валуєвський циркуляр та Емський указ. Спроби ввести жорстку заборону були й задовго до цих документів. Наприклад, в 1627 році церква наказала спалити та заборонити всі книги українською.

Факт 3. “Чорнобаївка” лідирує

“Паляниця”, “Збройні Сили”, “Стугна”, “Козак”, “Зміїний” і  “Чорнобаївка” — це одні із найуживаніших слів української мови за перші 100 днів повномасштабного вторгнення. Їх використовували українці кожного дня по декілька разів.

Факт 4. Першим був “мед”

Першими словами, які були написані українською мовою, стали “мед” і “страва”. Їх записав візантійський історик Пріск Панійський у 448 році, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України.

Однак, її формування почалося задовго до цього. Як вважає науковець Василь Кобилюха, українська мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери зі санскриту.

Факт 5. Найдовші слова

Часто можна почути жарти, що у німецькій мові дуже довгі слова, які складаються з великої кількості літер. Найдовше слово в українській мові також не маленьке, у ньому аж 30 букв. Це — “дихлордифенілтрихлорметилметан”. Таку назву має спеціальний хімікат для боротьби зі шкідниками, як-от комарі. Але в народі слово має спрощену форму — “дуст”.

У свою чергу, в мові згадувалось ще довше слово “а-фторсульфо-нилоксиалканперфторкарбонова кислота”, в якому аж 38 літер.

Найдовшою абревіатурою в українській мові вважається ЦНДІІТЕДМТП, що розшифровується так: Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання.

Факт 6. Котляревський дав українській мові офіційний статус

Івана Котляревського вважають зачинателем української мови. Це відбулося після публікації твору “Енеїди”, його письменник писав на підґрунті полтавського діалекту. Писав він живою розмовною мовою не просто так, а тому що у 1729 році видали указ, який зобов’язував переписати з простої книжної української мови на російську.

Тож, щоб не писати російською, Котляревський використав хитрий прийом — створив твір живою розмовною українською мовою. У 2019 році “Енеїда” потрапила до списку 100 найкращих українських літературних творів за версією Українського ПЕН-клубу.

Факт 7. росія розмовляє українською

На планеті близько 45 мільйонів людей володіють українською мовою. Її використовують у Білорусі, Молдові, Польщі, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США й навіть у росії.

Факт 8. Паліндроми

Українська мова має унікальну особливість, яка притамана лише їй — це паліндроми. Ними називають “дзеркальні” фрази або слова. Унікальність у тому, що їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось кілька прикладів паліндромів:

• я несу гусеня;
• де помити мопед;
• кит на морі романтик;
• кіт утік.

З повсякденного вжитку можна виокремити такі слова:

• зараз;
• дід.

Факт 9. Лайба й кіндейка

Українська мова багата на діалектизми — це слова, цілі фрази або граматичні форми, які використовують лише у певній місцевості. Донеччина також має цікаві приклади діалектизмів:

• порожняк (брехлива інформація);
• лайба (велосипед);
• кіндейка (маленька кімнатка або офіс);
• тормозок (перекус);
• бакай (вибій з водою на дорозі).

Факт 10. Київ та Полтава — столиці мови

Сучасна українська літературна мова ґрунтується на полтавсько-київському діалекті. Вся річ у тому, що автори, які першими писали живою українською мовою, походили з Полтавщини та Київщини.

Факт 11. Найуживаніша та найменш уживана букви в мові

Найуживанішою буквою в мові вважається “п”. Саме з неї починається найбільша кількість слів.

Своєю чергою, найменш вживаною буквою з українського алфавіту в словах є “ф”. Її наявність вказує на те, що слово є запозиченим, адже раніше, її вимовляли як сполучення букв “хв”. Наприклад, хвіртка, Хведір тощо.

Факт 12. Унікальність серед усіх слов’янських мов

Українська мова має одну особливість, яка виділяє її серед усіх слов’янських мов — це кличний відмінок. Саме солов’їна стала єдиною, що зберегла його. Тому в нас є цілих сім відмінків.

Факт 13. “Заповіт” та переклади

Українська література досить популярна в світі, особливо це стосується творчості Тараса Шевченка. Його “Заповіт” має найбільше перекладів серед усіх творів українською мовою. Вірш переклали на 140 мов світу.

Факт 14. Найбільш вживані слова

Українські науковці, проаналізувавши мову, виявили те, які слова найчастіше використовують громадяни в побуті. Це іменник “рука”, прикметник “великий” дієслово “бути” та займенник “він”.

Факт 15. Як називали українську мову в минулому

Українська мова в різні історичні періоди називалася людьми по-різному. Серед назв, які широко використовувалися, виділяють:

• проста;
• русинська;
• козацька.

Історично ж вважається, що найуживанішою назвою української мови до середини XIX століття була “руська”.

Факт 16. У 18 столітті українська мова фунціонувала лише на західноукраїнських землях

На початку XVIII століття російський цар петро І у Східній Україні заборонив друкувати українською мовою релігійну літературу. Її почали витісняти російською. Тоді повноцінно українська мова функціонувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

Факт 17. Офіційний правопис в Україні не є єдиноприйнятним

В Україні є офіційний правопис української мови, але він не є єдиноприйнятим. Наприклад, деякі книговидавництва схиляються до використаня „скрипниківки“, або по-іншому використовують іншомовні слова.

Факт 18. Тлумачний словник налічує 130 тисяч тлумачень

Український тлумачний онлайн-словник понад 130 000 тлумачень із словника української мови та понад 21 000 тлумачень, доданих командою та користувачами.

Факт 19. Українська абетка налічує 33 літери

Українська абетка складається з 33-ох літер, неформально туди включають ще апостроф, але офіційно цей знак туди не входить.

Факт 20. Без “ї” немає України

Буква “ї” тринадцята в українській абетці. У “ї” є унікальне поєднання звуків (й+і), таке звучання було властиве розмовній мові на території Русі. Правильно вживати її слід чітко промовляючи без наближення до “і”. Літери “ї” немає в жодній іншій мові, а для нашої країни вона особлива, адже без неї не буде слів “Україна” та “українська” пише Ольга Дубчак у книжці “Чути українською”.

Факт 21. З початку повномасштабного вторгнення 57% українців стали більше спілкуватися українською

За даними соцопитування на замовлення Суспільного, 57 % українців стали більше спілкуватися або повністю перейшли на українську мову з початку повномасштабної війни.

Факт 22. Українська книга завойовує нові полиці книжкових

За даними Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що їх реалізують в Україні, виходили друком у російській мові. Після початку вторгнення україномовної літератури стало значно більше, й попит на неї росте, тоді як на контент російською падає.

Факт 23. В Україні існує понад десяток діалектних словників

В Україні налічують понад десяток словників з різними діалектами, наприклад: полтавська говірка, лемківська говірка, гуцульська, бойківська тощо.

Факт 24. Словник від Жадана та Забужко

В Україні існує словник сучасного українського сленгу, який містить понад 5 тисяч слів і словосполучень, узятих з живої мовної стихії. Зокрема, у словнику є сленг з творів відомих українських письменників Любка Дереша, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Оксанм Забужко та інших.

Факт 25. Щорічний радіодиктант

Щороку 27 жовтня в Україні святкують День української писемності та мови. До цього дня влаштовують щорічний флешмоб — Всеукраїнський радіодиктант національної єдності — тисячі українців доєднуються до написання.

Факт 26. Русифікація медіа Донеччини

У 2005 році в Донецькій області було зареєстровано 990 періодичних видань, з яких тільки 18 видавалися виключно українською мовою. Ситуація змінилась після Революції Гідності, нові україномовні видання відкривалися на території всього регіону.

Факт 27. В 19 столітті тривала “Азбучна війна”

Азбучна війна, це боротьба української громадськості Галичини в 19 столітті проти спроб латинізувати український алфавіт. Перше протистояння було у 1834 році, коли український вчений Лозинський, запропонував увести замість не відповідної фонетичній системі української мови “мертвої” кирилиці польський алфавіт.

Але Лозинський не врахував, що в умовах штучної роз’єднаності українського народу латинізація алфавіту була, по суті, спрямована на відрив західної частини України від східної. Лозинського розкритикували, люди протестували проти рішення.

Факт 28. Перший підручник української мови

“Грама́тка” авторства Пантелеймона Куліша була надрукована у 1857 році. Ця книга є одним з перших підручників сучасної української мови. Її надрукували у москві.

Факт 29. Найдовше слово

В українській мові є слово, яке складається з 30 літер! Це “дихлордифенілтрихлорметилметан”. Це хімікат для боротьби зі шкідниками.

Факт 30. 150 діалектизмів у творі

У творі “Слово о полку Ігоревім” налічують до 150 діалектизмів таких, як болоня, велми, гораздь, жалощи, зегзиця, зоря, клекьть, ковьілиє, лада, смага, тутнути, чрьленьїи, щекоть тощо.

Факт 31.

Читайте також:

• 11 цікавих фактів про українську Конституцію: від Орлика до 24-годинного засідання
• Хатинська різанина: міфи та факти від бахмутського історика Микити Безмена
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Під час Другої світової війни будівлю зруйнували, а після її завершення вирішили відбудувати. Роботи розпочалися в березні 1951 року, однак через нестачу будівельних матеріалів, несправність обладнання та проблеми з організацією праці реконструкція просувалася повільно. Вокзал вдалося відновити лише наприкінці 1952 року.

Як відбувалася відбудова залізничного вокзалу Бахмут II та про які проблеми будівельників писала місцева газета “Артемовский рабочий” — розповіли працівники Бахмутського КЗК.

Історія залізничного вокзалу Бахмут II: від відкриття до руйнування

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Поруч із ним у 1912–1914 роках звели високу цегляну водонапірну башту, призначену для заправлення паровозів водою. Її побудували за типовим проєктом.

Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйнували, а водонапірну башту було втрачено. Після завершення війни ухвалили рішення відновити залізничний вокзал. Водночас його планували не просто відбудувати у попередньому вигляді, а частково змінити архітектуру.

Проєкт відновлення та реконструкції вокзалу розробили у 1950 році в харківському проєктному інституті “Хартранспроект”. Автором проєкту був архітектор О. В. Лук’янов. За задумом архітектора, нову будівлю мали звести на старому фундаменті. При цьому передбачалося змінити об’єм центральної частини вокзалу та надати споруді рис неокласицизму.Безпосередньо до відбудови приступили в березні 1951 року. Роботи доручили шостій дільниці тресту “Донбасстройпуть”.

Однак будівництво зіткнулося із численними труднощами. Про проблеми під час реконструкції вокзалу повідомляла місцева газета “Артемовский рабочий”. Зокрема, журналісти звертали увагу на систематичне порушення графіка будівельних робіт. Однією з головних причин затримок була нестача будівельних матеріалів. Через перебої з постачанням теслярі та мулярі не могли виконувати роботи вчасно.

Іноді будівельникам доводилося фактично робити одну й ту саму роботу двічі. Наприклад, через відсутність необхідних балок спочатку встановлювали тимчасові конструкції з непридатних лісоматеріалів. Згодом їх демонтували та замінювали постійними. Ще однією проблемою стало неефективне використання будівельної техніки. За повідомленнями місцевої преси, обладнання недостатньо обслуговували та ремонтували. Зокрема, підйомний кран частіше простоював, ніж працював. Через це виникали додаткові затримки з доставленням матеріалів для зведення стін.

Проблеми з організацією праці та якістю будівництва

Газета “Артемовский рабочий” також критикувала організацію роботи на будівельному майданчику. Завдання працівникам нерідко видавали із запізненням. Через це мулярі й теслярі могли залишатися без роботи протягом робочого дня. На будівництві працювало чимало молодих робітників, однак, за повідомленнями газети, належного навчання для них не організували. Критика стосувалася й інженерно-технічного персоналу, який мав контролювати якість виконання робіт.

Недостатній нагляд призводив до того, що окремі конструкції доводилося переробляти по кілька разів. Один із таких випадків стався, коли в будівлі вокзалу обвалився карниз. Після цього його довелося мурувати заново.

Попри труднощі, наприкінці 1952 року будівництво залізничного вокзалу Бахмут II завершили. Відновлену будівлю здали в експлуатацію майже через два роки після початку робіт. Таким чином, вокзал, який уперше відкрили у 1913 році та який зазнав руйнувань під час Другої світової війни, отримав новий архітектурний вигляд у 1950-х роках.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році як невеликий завод безалкогольних напоїв, а згодом перетворилася на виробництво, де щодня виготовляли до восьми тонн кондитерських виробів. Містяни називали її “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. У 1990-х роках підприємство зіткнулося з фінансовою кризою, а у 2004 році остаточно припинило існування.

Історією фабрики поділився КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явився завод безалкогольних напоїв

Історія Артемівської харчосмакової фабрики розпочалася в лютому 1949 року. Тоді в Бахмуті, який у той час мав назву Артемівськ, на вулиці Карла Лібкнехта, 15 запрацював Артемівський завод безалкогольних напоїв. Спочатку підприємство спеціалізувалося на виготовленні фруктових напоїв, газованої та сельтерської води, браги й квасу.

Завод мав філії не лише в Артемівську, а й у Горлівці, Микитівці, Попасній, Часовому Яру та селищі імені Карла Лібкнехта. До 1954 року підприємство працювало під назвою “Артемівський завод безалкогольних напоїв”. У цей період його асортимент налічував у середньому десять найменувань продукції.

Найпопулярнішими серед покупців були квас, лимонад і крем-сода. За добу на заводі розливали близько 13 тисяч півлітрових пляшок ситра та квасу. Це приблизно 6,5 тисячі літрів напоїв щодня.

Коли на фабриці почали виготовляти цукерки

У 1955 році завод змінив назву на “Міський харчовий комбінат”. Причиною стало відкриття кондитерського виробництва, відтоді на підприємстві працювали два основні цехи: кондитерський та безалкогольних напоїв. Перший кондитерський цех називали карамельним, адже спочатку тут виготовляли виключно карамельні цукерки, виробництво було переважно ручним. Цукор варили у великих каструлях на звичайних плитах, після чого отриману масу розливали на спеціальні столи.

Працівниці вручну вимішували солодку масу, додавали кондитерські інгредієнти, пресували, формували та пакували цукерки, такий спосіб виробництва використовували майже сім років. У 1962 році на підприємстві встановили нове обладнання, яке дозволило механізувати значну частину роботи та збільшити обсяги виробництва.

Згодом асортимент кондитерського цеху зріс до 25–30 найменувань на рік, на виробництві в різні періоди працювали 120 і більше людей. Більшість працівників становили жінки, саме вони займалися виготовленням цукерок, драже, мармеладу, ірису, приготуванням сиропів та пакуванням готової продукції. Попри модернізацію, робота залишалася фізично складною. Вона вимагала знання технологічних процесів, рецептур і правил кондитерського виробництва.

Скільки лимонаду та квасу виготовляла Артемівська харчосмакова фабрика

У 1963 році завершилася реконструкція цеху безалкогольних напоїв. Після оновлення його розділили на два відділення — ситрове та квасне. Вони працювали в одному приміщенні, але були відокремлені перегородкою. У квасному відділенні виготовляли “Хлібний квас”.

За час роботи підприємства асортимент безалкогольної продукції налічував близько 60 різновидів газованих напоїв, усю продукцію розливали у скляні пляшки об’ємом 0,5 літра. У 1978 році підприємство отримало назву, під якою його запам’ятали багато бахмутян, “Артемівська харчосмакова фабрика”.

Упродовж тривалого періоду фабрика виготовляла в середньому 7–8 тонн кондитерських виробів щодня. Виробництво безалкогольних напоїв становило приблизно 13,5 тисячі півлітрових пляшок на добу. Влітку попит на напої зростав, тому їхнє виробництво могло збільшуватися вдвічі, до 27 тисяч пляшок за день.

Фабрика, яка пахла ваніллю та какао: якою її пам’ятали містяни

Артемівська харчосмакова фабрика була відома не лише своєю продукцією. Мешканці Бахмута називали підприємство “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. Через кондитерське виробництво навколо підприємства поширювалися запахи ванілі, какао, цитрусових есенцій та смаженого арахісу.

За описом історії підприємства, ці аромати можна було відчути на відстані кількох сотень метрів від виробничих приміщень, водночас сусідство з фабрикою мало й недоліки. Мешканцям прилеглих будинків докучав дим із фабричної котельні. Крім того, виробничі відходи кондитерського та безалкогольного цехів потрапляли на вулицю Островського, нині Магістратську. Особливо відчутною ця проблема була влітку.

У 1987 році на Артемівській харчосмаковій фабриці провели останню масштабну реконструкцію, під час модернізації замінили понад 70 одиниць застарілого обладнання. Це дозволило підприємству збільшити продуктивність. Упродовж наступних трьох років фабрика виготовляла приблизно 2600–2618 тонн кондитерської продукції щороку.

За наведеними історичними даними, це були максимальні обсяги, які дозволяли виробничі потужності підприємства. На початку 1990-х років фабрика ще продовжувала стабільно працювати. Водночас уже виникали труднощі із закупівлею сировини та пакувальних матеріалів. Через це продукція дорожчала, а асортимент поступово скорочувався.

Фірмові магазини “Пищевик” та “Золотий ключик”: як фабрика продавала свою продукцію

У березні 1992 року Артемівська харчосмакова фабрика відкрила два фірмові магазини. Перший, “Пищевик” — розташовувався біля прохідної підприємства. Другий магазин мав назву “Золотий ключик”. Він працював на вулиці Комсомольській, 3, навпроти готелю “Україна”.

Відкриття власних торговельних точок мало допомогти фабриці продавати продукцію без посередників та швидше отримувати кошти. На той час частина місцевих торговельних підприємств мала фінансові труднощі, тому фабрика відпускала їм продукцію за передоплатою.

Однак власну торговельну мережу підприємство не розвинуло. Натомість керівництво продовжувало співпрацювати з місцевими магазинами, які не завжди могли вчасно розрахуватися за отриманий товар. Іноді магазини повертали борги не грошима, а бартером, наприклад, порожніми пляшками. Ситуацію ускладнювала конкуренція з іншими виробниками, які самостійно доставляли продукцію до торговельних точок.

Водночас, за наведеними історичними відомостями, попит на продукцію Артемівської харчосмакової фабрики існував і за межами міста. Проте підприємство не налагодило достатньо активного збуту на інших ринках. У результаті готова продукція накопичувалася на складах, а фабрика дедалі частіше відчувала нестачу коштів для закупівлі сировини та виплати зарплат.

Приватизація Артемівської харчосмакової фабрики у 1994 році

Навесні 1994 року відбулася приватизація підприємства і Артемівська харчосмакова фабрика стала колективним підприємством, власником якого був трудовий колектив. Згодом фабрику викупили за 159 мільйонів карбованців.

Для цього використали майнові, або приватизаційні, ваучери, запроваджені державою в 1990-х роках. Працівникам не довелося безпосередньо вкладати власні гроші у викуп підприємства, однак зміна форми власності не розв’язала фінансових проблем фабрики. Упродовж 1992–1995 років підприємство продовжувало втрачати можливості для розвитку.

Серед причин кризи називають недостатню активність у пошуку нових ринків збуту, проблеми з реалізацією продукції та труднощі з пристосуванням до ринкових умов. У цей період фабрикою керувала Лідія Полякова, яка обіймала посаду директорки ще за радянських часів, замість розвитку власної торгівлі керівництво намагалося домогтися від міської влади підтримки продажу фабричної продукції через місцеві магазини. Виробництво поступово скорочувалося, а заборгованість підприємства зростала.

Чому Артемівська харчосмакова фабрика опинилася на межі закриття

На початку 1997 року фінансове становище фабрики стало критичним, працівники отримували заробітну плату частинами — по кілька разів на місяць, одна виплата нерідко становила не більше 35 гривень. Попри труднощі, підприємство ще продовжувало працювати, хоча темпи виробництва знижувалися. У вересні 1997 року трудовий колектив вирішив реорганізувати фабрику в закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Директоркою підприємства обрали Валентину Божкову.

Тоді ж до фабрики долучилася структура “Донецькхарчопром”, представник якої, за історичним описом, обіцяв забезпечити підприємство замовленнями та збутом продукції в обмін на 48–49% акцій. Однак очікуваних інвестицій та поліпшення роботи фабрика не отримала.

Приблизно через десять місяців після реорганізації підприємство опинилося у ще складнішому становищі. Кондитерський і безалкогольний цехи повністю зупинилися. Містяни залишилися без продукції, яку роками виготовляли на фабриці, фірмового квасу, ситра та цукерок. Для погашення податкової заборгованості керівництво почало частково продавати майно підприємства.

Банкрутство фабрики: як підприємство остаточно припинило роботу

У квітні 1999 року закрите акціонерне товариство “Артемівська харчосмакова фабрика” було перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю з такою самою назвою. Статутний капітал нового товариства становив 26,5 тисячі гривень.

За наведеними історичними відомостями, офіційним засновником стала краматорська фірма “Укрметекспорт”. Водночас у джерелі стверджується, що фактичний контроль над підприємством мав Слов’янський крейдо-вапняний завод.

Проте зміна юридичної форми не допомогла відновити виробництво. Через п’ять місяців більшість виробничих потужностей уже не працювала. У робочому стані залишалися лише олійний цех на вулиці Маріупольській та лінія з виготовлення макаронних виробів, запущена у 1996 році.

Працівники роками не отримували зарплату вчасно. Через заборгованість вони та їхні родичі зверталися до судів, прокуратури й міської влади. Згодом обласна адміністрація ініціювала процедуру банкрутства підприємства, а податкова інспекція звернулася до арбітражного суду щодо погашення боргів перед бюджетом шляхом продажу майна. Ліквідаційна процедура тривала кілька років. У квітні 2004 року ліквідаційна комісія розпочала продаж підприємства. За будівлі, обладнання та інше майно фабрики пропонували 190 тисяч гривень. Однак, за історичними відомостями, навіть цієї суми не вистачило б для повного погашення боргів із заробітної плати.

16 вересня 2004 року ТОВ “Артемівська харчосмакова фабрика” офіційно припинило існування у зв’язку з банкрутством.

Що сталося з територією харчосмакової фабрики після закриття

Після банкрутства виробництво на території колишньої Артемівської харчосмакової фабрики більше не відновлювали. Водночас будівлі не розібрали на будівельні матеріали. Територія підприємства залишалася законсервованою та перебувала під охороною. Із 2004 року до весни 2023 року тут не працювало ні кондитерське, ні будь-яке інше виробництво.

За ці роки фабрична територія поступово заростала травою, кущами та деревами. Деякі дерева виросли навіть на дахах колишніх виробничих приміщень.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!