У Карпатах відбувся другий мистецько-освітній табір для молоді з Донеччини NYCamp. Він є однією з ініціатив Нью-Йоркського літературного фестивалю, заснованого письменницею Вікторією Амеліною.

Як пройшов NYCamp у Карпатах

Мистецько-освітній табір NYCamp зібрав переможців та номінантів конкурсу есеїв від Нью-Йоркського літературного фестивалю (НЛФ) із фокусною темою “Деокупація майбутнього”. Усього на конкурс надійшло понад 50 текстів. Серед їхніх авторів журі відібрало понад 20 найкращих.

Конкурс есеїв для учнів 9-11 класів заснувала письменниця Вікторія Амеліна на першому Нью-Йоркському літературному фестивалі восени 2021 року. Після початку повномасштабного вторгнення, у 2023 році Вікторія хотіла зібрати підлітків та молодь Нью-Йорка на таборі в Карпатах. Та письменниця загинула від російського обстрілу Краматорська за місяць до запланованої подорожі з нью-йоркцями.

“Фокус-тема цьогорічного конкурсу есеїв  — “Деокупаця майбутнього”  — це гасло другого НЛФ, яке придумала Віка. Фестиваль був запланований на осінь 2022 року і через повномасштану війну, зрозуміло, не відбувся. Ми хотіли, щоб над цією темою натомість поміркували підлітки у своїх текстах. Крім цього, конкурс есеїв також розширили, згідно із задумом Віки. Перший конкурс стосувався тільки шкіл Нью-Йорка, але вже тоді були й інші заклади, які зверталися до неї з питаннями, чи зможуть взяти участь згодом. Тому до участі в конкурсі у 2024 році ми запросили учнів усіх шкіл Бахмутського району”,  — розповідає співорганізаторка конкурсу Христина Шевченко.

На NYCamp приїхали підлітки з Нью-Йорка, Бахмута, Званівки, Торецька, Світлодарська та Соледара. Для них проводили лекції і майстер-класи з письменницької та акторської майстерності, музики, художньої терапії. Створені на майстер-класах малюнки учасники змогли перенести на авторські футболки і забрати з собою після завершення табору.

“Як і минулого року, на таборі були учасники з одного міста чи школи, які побачилися вживу уперше за весь час повномасштабного вторгнення. Для нас найважливіше на таких заходах — створити простір довіри та взаємопідтримки, дати підліткам можливість відчути себе ніби удома завдяки людям, з якими вони проводять ці кілька днів у горах. Лектори NYCamp завжди представляють дуже різні творчі професії, щоб учасники могли дізнатися максимум корисного для себе, мали можливість менторської підтримки і просто могли запитати у лекторів будь-що, що їх цікавить”,  — підсумовує співорганізаторка Оля Русіна.

Читайте також:

• “Зброя, яку може дати вчитель — освіта”. Христина Шевченко про те, як знайти підхід до дітей та організувати спільноту
• “Вона вміла мислити на перспективу”: як живе літературний фестиваль Вікторії Амеліної
• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили понад 30 штурмів. Але, якщо порівнювати з попереднім днем, то загалом на Донеччині протягом минулої доби зафіксували 90 наступальних дій противника, що на 22 менше ніж вчора. Зменшення атак зафіксовано на всіх напрямках, окрім Лиманського.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше атак протягом минулої доби, 23 липня, зафіксовано на Покровському напрямку. За твердженням Генштабу, тут зупинили 36 штурмів противника (на 6 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Новоолександрівки, Родинського, в напрямках Дорожнього, Новогришиного, Василівки, Котлиного, Новопавлівки, Ганнівки, Шевченка, Никанорівки, Нового Донбасу, Гришиного, Мирного та Удачного.

На Костянтинівському напрямку минулої доби російська армія провела 16 атак (на 9 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки та в напрямку Миколайпілля.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут противник атакував 19 разів (на 6 менше, ніж вчора), намагаючись просунутись у районах Кривої Луки, Закітного, Різниківки, в напрямках Пискунівки, Миколаївки та Рай-Олександрівки.

На Лиманському напрямку росіяни намагалися вклинитись в українську оборону в районах Лимана, Ставків, Озерного і в напрямку Новоселівки. Загалом минулої доби тут відбулося 15 боєзіткнень.

На Краматорському напрямку противник провів чотири наступальні дії в бік Юрківки, Привільного, Никифорівки та Маркового.

Втрати рф за 23 липня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 23 липня російська армія втратила:

• близько 1 410 військових;
• 10 танків;
• 6 бойових броньованих машин;
• 76 артилерійські системи;
• 7 РСЗВ;
• 1 засіб ППО;
• 1 літак;
• 12 наземних робототехнічних комплексів;
• 1 652 БПЛА оперативно–тактичного рівня;
• 544 одиниці автомобільної техніки;
• 1 одиницю спецтехніки.

Читайте також:

• На Донеччині змінили порядок подачі сигналів системи повітряної тривоги
• Українські дрони знищили цінну техніку окупантів на Донеччині
• Чому Бахмут більше не є російським тилом — пояснює експерт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний. Родина вирішила покинути село через відсутність інфраструктури та дещо вороже ставлення місцевих жителів. Зараз батьки Олени проживають в Умані, а сама дівчина — в Києві.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!