Він звільняв Харківщину та втратив обидві ноги. Олександр Будько з позивним “Терен” зараз тестує українські міста у проєкті “Відвал ніг”, а точніше — їхню доступність для людей з інвалідністю. На думку Олександра, сьогодні у нас немає міст, які були б повністю пристосовані для людей з інвалідністю. Саме тому безбар’єрність міського простору — це те, що потрібно врахувати при відбудові інфраструктури.
Ми запитали Олександра його думку про безбар’єрність, а також яку країну чоловік вважає прикладом комфортного життя всіх людей, незалежно від того, які потреби вони мають.
Наявність пандусів — не показник
Що ви уявляєте, коли ми говоримо про доступний простір? Напевно, у більшості виникла картинка з пандусами. Втім пандуси — це аж ніяк не запорука того, що людина з інвалідністю зможе заїхати в супермаркет, аптеку чи навіть в туалет.
Часто ці пандуси мають такий нахил, що, аби вибратися наверх, треба мати або дуже сильні руки, або навички Супермена. Особливо це актуально зимою, коли ці поверхні не очищають від льоду й звичайна прогулянка перетворюється у дорогу перешкод, або що гірше — людина може травмуватися, впавши з крісла.
“Наявність декількох показових пандусів чи підйомників не надає місту статусу доступного. Немає пологих спусків з бордюрів, тактильних смуг, доступних вхідних груп в більшість державних установ та підприємств. І вони не передбачені взагалі, майже тотально всюди. Є міста, які хочуть щось змінювати, потрошечки це роблять. Але, щоб це було показово для всієї України, то поки такого міста немає. Принаймні, я не бачив”, — каже Олександр Будько.
Олександр у шоу вирішив показувати іншим людям, як виглядає день для людини з інвалідністю. Наприклад, звична для нас рутина, як сходити в магазин за продуктами чи піти в парк, стає викликом для багатьох людей, які користуються колісними кріслами.
“Базові зручності — це перила. Я колись теж на них не звертав увагу, а тепер мені без них дуже складно, особливо, якщо це сходи і якісь круті спуски. Також важливо, аби були тактильні смуги, які не перериваються посеред дороги десь для людей з порушенням зору. Смуги повинні бути повністю по всьому маршруту вибудовані. Підйомники і ліфти теж важливі”, — пояснює чоловік.
Крім того, для людей з інвалідністю мають бути передбачені такі речі, як занижені каси чи то в кіно, чи в магазині, чи на вокзалі. Це банальна зручність, адже коли ви хочете купити квиток в кіно, то не звертаєте уваги на те, чи каса розрахована для осіб без інвалідності.
А якщо людина пересувається на колісному кріслі, то їй банально буде важко дотягнутися до стійки. Ще один важливий момент — це шрифт Брайля, який повинен дублюватися у публічних та громадських просторах.
На що звертати увагу архітекторам при відбудові міст?
На думку героя, країна, яка найкраще пристосована для людей з інвалідністю — це США. Це тому, що там планування міського простору розроблене з урахуванням потреб маломобільних груп населення, адже в США багато ветеранів війни. Соціум поважає їх, а відповідно працює над тим, щоб місто було комфортним для них.
Не виникає питання — чи треба там ставити пандус, чи ні. Бо він там вже стоїть. Так само для людей з порушенням зору там все пристосовано, всі сходи, надписи та звукові сигнали. Тому саме Штати — це та країна, з якої нам треба брати приклад,
пояснює Олександр // у коментарі
Число українців з протезами збільшуватиметься
У серпні 2023 року видання The Wall Street Journal з посиланням на найбільшого у світі виробника протезів, німецької компанії Ottobock, повідомило, що за 17 місяців повномасштабної війни близько 50 тисяч українців втратили кінцівки.
У 2024 році ця цифра тільки зросла й продовжуватиме рости далі. Тож, у питанні відбудови та відновленні міст варто обов’язково врахувати безбар’єрність. На усіх рівнях потрібно забезпечити комфортні умови, це стосується й бюрократичних процесів. Наприклад, коли тільки людина отримала інвалідність — то вона одразу ж зіштовхується з проблемами.
“Поки що всі проблеми та незгоди лягають на плечі самої людини, яка набула такого статусу. Як і у всьому, ніхто ні за кого не планує турбуватися, все потрібно робити самому. Звичайно, об’єднані, скажімо, таким спільним статусом люди можуть кооперуватися і вирішувати якісь певні завдання. Є така організація, як Veteran Hub, яка сприяє розв’язанню певних питань ветеранських, військових і людей з інвалідністю в військовій сфері. Є Invitus Games, вони працюють виключно з ветеранами й тісно взаємозв’язані з усіма сферами людей з інвалідністю і військових”, — пояснює у коментарі Олександр Будько.
Крім того, ви можете звернутися до Юридичної Сотні з правових питань. Щоб не відчувати себе ізольованим, чоловік радить створювати свої кола спілкувань з людьми, які мають такі ж проблеми. Ми запитали Олександра й про різницю між військовою та цивільною травмою, адже чимало українців втратили кінцівки через обстріли, внаслідок прильотів тощо.
Чоловік пояснює, що наразі більшість людей, коли бачать людину з інвалідністю, то переважно підсвідомо асоціюють її з військовим/вою.
“Тобто немає такого вирізнення. Дуже багато історій чую, як цивільним дякують і хочуть пригостити їх чимось, оскільки вважають, що це військові. На мою думку, це демонстрація того, що соціум все ж вдячний захисникам/ницям або хоче принаймні бути вдячним. Звичайно, це складно навіть зрозуміти, хто в цивільному житті втратив кінцівку, а хто під час війни. Через вихованість такого ніхто не запитує”, — додає Олександр.
Він наголошує, що в більшості військові відчувають від суспільства повагу, але є винятки. Це ті, хто не цікавиться, військовий ти чи цивільний, як та де ти втратив кінцівку. Люди живуть своє життя і не віддають звітності собі, чому вони його взагалі живуть і чому вони платять податок зараз в Україні, а не в росії. Свідоме суспільство є і воно розвивається, каже Олександр.
Поки у нас триває війна, на вулицях ви бачитимете ще більше людей з інвалідністю — це можуть бути різні ампутації та деформації тіла внаслідок травми. Важливо толерантно відноситись до всіх людей, сприймати тіло іншої людини без осуду. Олександр минулого року став героєм фотозйомки Марти Сирко, яка творить серію світлин захисників України, що втратили кінцівки на війні. Чоловік каже, що це була його перша фотосесія у стилі ню, якщо можна так її назвати.
Головною метою фотосесії Терен вважає демонстрацію того, що тіло прекрасне у різних формах та станах. А вже завдання соціуму зробити так, щоб людина з будь-яким тілом відчувала себе включеною в усі процеси міського життя.
Читайте також:
- Корупція у ВЛК і е-черга: Любов Галан про роботу “Принципу“
- Врятувався від російської ракети: історія військового з Бахмута
- Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
