В Україні діє програма пільгового іпотечного кредитування для переселенців, кошти для якої надала Німеччини. В межах цієї програми сім’ї ВПО мають змогу придбати житло за ставкою 3% на рік і строком кредитування до 20 років. Завдяки цій програмі житло отримали 1,5 тисячі переселенців. Наразі завершується підготовка до старту другої фази цього проєкту.

Як подати заявку на кредит покроково пояснюють фахівці БФ Право на Захист.

Кредит під 3%: хто має право

Кредит під 3% доступний для переселенців, на яких поширюється дія Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Йдеться про осіб, які перебувають на території України на законних підставах та мають право на постійне проживання в Україні, але яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації.

Кредит здійснюється у межах наявних коштів гранту та надається лише один раз. Кредит надається на строк до 20 років, але не більше ніж до досягнення позичальником пенсійного віку.

Примітка. Кредит надається виходячи: (і) з нормативної площі житла, яка становить 21 м² загальної площі житла на одну особу та додатково 10,5 м² на сім’ю, та (іі) з договірної вартості 1 м² загальної площі житла для населеного пункту за місцем розташування об’єкта, на придбання якого надається кредит, але не більше граничної вартості 1 м². Гранична сума кредиту не може перевищувати суму, отриману шляхом множення:  нормативна площа житла множиться на граничну вартість 1 м²

Як подати заявку на кредит?

Кредит на житло можна отримати виконавши наступні кроки:

• подати заяву про намір отримати кредит до регіонального управління фінансової установи або в електронній формі через Дію;
• під час особистого звернення заявника заява має подаватись в паперовому вигляді.

Після подання заяву вас внесуть до реєстру кандидатів, що зареєструвалися для отримання кредиту. В реєстрі кожному кандидату присвоюється індивідуальний номер, далі вас будуть перевіряти (Держмолодьжитла) на релевантність отримання житла.

Після цього заявнику повідомляють про включення до реєстру чи відмову у включенні. Інформація про включення заявника до реєстру також розміщується наступного робочого дня на веб-сайті фінансової установи.

Після цього відбувається процедура відбору переможців з числа кандидатів на отримання кредиту. Відбір переможців здійснюється за допомогою генератора випадкових чисел.

Процедура відбору відбуватиметься за потреби, але не рідше, ніж один раз на 4 місяці, починаючи з дня набрання чинності Порядком (тобто 13.05.2021 р.) за умови фактичного надходження коштів гранту на рахунок фінансової установи.

Якщо вас оберуть переможцем, то ви отримаєте повідомлення про необхідність подання документів. Зверніть увагу, що перелік переможців проведеного відбору публікується на офіційному веб-сайті фінансової установи.

Аби отримати кредит потрібно надати такі документи:

• заяву про надання кредиту;
• копії паспортів громадянина України переможця та повнолітніх членів його сім’ї, за технічної можливості е-паспорт, документів (відомостей, даних) про реєстрацію через Дію;
• якщо ви не маєте зареєстрованого місце проживання, надайте довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації відповідно до Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (крім осіб, місце проживання яких зареєстроване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя);
• копії реєстраційного номера облікової картки платника податків або, за наявності технічної можливості, документів (відомостей, даних) про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність або відсутність у власності житла;
• документи, необхідні для визначення платоспроможності;
• письмову згоду кожного повнолітнього члена сім’ї, на якого розраховується розмір кредиту, щодо включення його у розрахунок розміру кредиту (в довільній формі);
• документи, що підтверджують родинні стосунки між особами, на яких розраховується розмір кредиту, які проживають або зареєстровані разом з переможцем, за наявності технічної можливості: е-свідоцтво про народження;
• попередній договір про придбання житла;
• копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи переможця та відповідних довідок членів його сім’ї.

Ці документи подаються протягом 20 календарних днів з моменту обрання переможцем. Упродовж місяця з дня подання переможцем документів для отримання кредиту ухвалюють рішення.

Втім бувають випадки, коли грантові кошти не надходять на рахунок, а відтак заявник, який подав усі документи, не отримає пільговий кредит. Якщо кошти є на рахунку установи, то переможця чекає останній крок — укладання кредитного договору.

Читайте також:

• Оренда квартир із правом викупу: у Києві запустили нову житлову програму
• Компенсацію за зруйноване та пошкоджене житло у 2024 році: що потрібно знати
• Що таке єОселя і як військовослужбовці можуть отримати доступне житло

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!