Нещодавно на Венеційському кінофестивалі показали документальний фільм “росіяни на війні” режисерки анастасії трофімової. Фільм одразу викликав широкий резонанс у суспільстві. Розберімось, що не так з цим фільмом і навіщо він був створений.
“росіяни на війні”
Примітка. анастасія трофімова — російсько-канадська режисерка, яка працювала в російській пропагандистській корпорації Russia Today. Фільм “росіяни на війні” спричинив масові протести української громади в Канаді. Адже таким чином режисерка займалась відбілюванням окупаційних військ.
Ця стрічка однобоко розповідає про російсько-українську війну з погляду російської сторони. Перший момент, який впадає — це те, що в фільмі нема насильно мобілізованих росіян, колишніх в’язнів, вагнерівців, строковиків, надмірної кількості вихідців з середньої Азії та інших категорій військовослужбовців рф, яких можна зустріти в реальному житті серед особового складу.
Такий перелік дійових осіб вже наштовхує на пропагандистську ідею “ідеальності” армії РФ. У фільмі зустрічаються ті, хто пішов воювати за гроші, але вони зображені виродками на фоні тих, хто пішов “за ідею”. Тема вибору між патріотизмом та іншим інтересом воювати є ключовим лейтмотивом. Ідейні герої фільму – справжні богатирі і захисники батьківщини, яких відносно багато на фронті за логікою фільму.
Центральна історія доведена до рівня сюрреалізму. Громадянин України з Донецька, що воює на стороні окупантів приїздить на Новий рік в москву, щоб провести дитяче свято у якості Діда Мороза, а після – повертається на фронт. Така от історія про добро і позитив. В сюжеті з’являється ще більше зворушливих історій, які підігрівають глядача до стану емоційних переживань:
бабця, що чекала єднання з росією;
військовий, який привозить їй гуманітарну допомогу;
санітарка, яка знайшла свого коханого серед свошників;
молодий хлопець-призовник і його друг, який пішов воювати з ним за компанію.
Фільм взагалі не акцентує на тому, що росія вторглася в Україну. Також не йдеться там про військові злочини. Солдати майже не скаржаться на владу і не дай Боже – на путіна. Іноді солдати можуть сказати, що їм не подобаються їхні командирі, або їм приходять виплати невчасно і це все!
Свій фільм трофімова знімала на території анексованих лнр і днр, а також у москві. Сім місяців пропагандистка трофімова провела безпосередньо з окупантами в тилу та біля лінії фронту. Яким чином туди міг би потрапити незалежний журналіст? Багато відкритих питань до режисерки і явно присутній пропагандистський контекст.
Фото з фронту. На світлині сам Володимир Поляков / фото з особистого архіву героя
Ветеран АТО, Володимир Поляков каже: “Я завжди казав на війні немає людей, які не бояться. Деякі можуть подолати цей страх, а деякі живуть у ньому. Ті, хто не можуть його подолати – більше за все і гинуть”.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з військовослужбовцем, розпитали про його шлях у цій війні.
Розкажіть будь-ласка як починалась ваша історія війни на Донбасі? Як взагалі потрапили до війська?
Напочатку АТО мені незрозуміла була позиція деяких наших пенсіонерів, які говорили що вони вже все віддали цій державі — офіцер має воювати та бути в строю. Так, завітавши до військкомату, мені сказали що для мене посади немає, бо на той момент я вже був полковником. Та й в цілому не дозволяли обмеження за віком, бо на той момент мені вже було 53 роки при допустимій на той час нормі 50. Проте, я не здався і навіть писав листа тодішньому міністру оборони з проханням мене до війська. Не встиг я це зробити, аж тут зателефонували побратими з Донецького коледжу де свого часу я навчався і кажуть що терміново треба знаючі люди, а саме кадрові офіцери. На цю пропозицію я погодився і так почалась моя історія російсько-української війни.
Чи можете згадати одну, найцікавішу історію з фронту?
Можу згадати та не одну. Якось мого побратима почала дряпати кішка, він злиться, проганяє тварину. А вона ж продовжує. Врешті-решт він вирішив вийти викинути її на двір і в цей момент саме в те місце де сидів побратим, прилетів снаряд. Так кішка врятувала йому життя.
Розповідаючи про це Володимир Поляков, показав ось це фото, де цей самий побратим зі своєю рятівницею.
Фото з музею АТО та ООС, очільником якого є Володимир Поляков / фото з особистого архіву героя
Ще одна історія була така.
Виїжджали з-під одного блокпоста під Авдіївкою, побачили в лісі Миколаївську церкву. Вона стояла на межі двох сторін — ні орківська, ні наша. А мені ще й погано було, голова і температура висока. Хотіли було їхати собі далі, аж раптом внутрішній голос каже мені “Повернися та й скупайся, будеш шкодувати все життя”. Я скинув бронежилет та й заліз купатися. Думаю зараз стріляти почнуть, тікати буду аж гай шумить. І правду, перший раз окунувся нормально, на другий почали стріляти. Три рази скупався і швидко заліз в машину. Відчуваю що все добре і голова не болить і температура спала. Приїхали, спустився до окопу, а там лежить ікона Миколая. Питаю чи я вона — ніхто не знає. Врешті-решт вона так і залишилась мені, пройшовши зі мною всю війну.
Ікона Миколая / фото з особистого архіву героя
Чим відрізняється війна нинішнього зразка від АТО?
На відміну від АТО це вже перетворюється на м’ясорубку. Закони війни відійшли на другий план. Війна — це бруд. Коли кажуть, що дітей вбивають, мародерять от розумієте, не можна на війні відділити цивільних, аби їх не вбивали. Не можна виділити так щоб не було мародерства. Все це є і ти від нього нікуди не подінешся. На жаль. Єдине що можна сказати про сучасну війну і це найголовніше, що тут залишилась ідея. Росіянам тяжче, адже вони не знають нащо вони прийшли. В нас же залишилась ідея.
Ви сказали що багато хто знає про кіборгів та Донецький аеропорт, але про кіборгів Луганського аеропорту інформації обмаль. Розкажіть чому так і звідки про історію оборони аеропорту знаєте ви?
Всі знають про кіборгів Донецького аеропорту, але мало хто знає історію Луганського. Адже до цього аеропорту не пускали ні журналістів, ні продовольство. Цей об’єкт обороняли 17 кіборгів. Коли ж вони покинули те, що залишилось від аеропорту, один з російських командирів сказав про цих людей так “Если бы они были у меня, я бы уже завтра был во Львове”. Самі ж військові, які обороняли аеропорт казали що втрати росіян чисельно переважали втрати серед оборонців аеропорту. Але і зазначали що кожен двохсотий для них це вже велика втрата, яку не порівняєш з втратами сторони російських бойовиків.
Докладно про історію оборони Луганського аеропорту також розповідає книжка авторства мого колишнього учня, яку я вам як журналісту дарую.
Як би ви описали тодішній Донбас? Чи спілкувалися з місцевими?
Тодішній Донбас — наш. Зараз же пройшов певний час і приводячи приклад людини, з якою мені особисто довелося поспілкуватися вже в наші дні, то цей хлопець сказав мені: ще 10 років тому я можливо був би за вас, але тепер, я змушений виступити проти. Це я до того що виросло покоління в окупації, яке не знає української влади та вважає себе кинутим напризволяще.
Що на ваш погляд треба буде зробити першим на деокупованих територіях після перемоги?
Розмінування. У військовому світі є таке поняття. Один рік дорівнює 5 рокам розмінування. Війна в Україні вже триває 10. А ураховуючи те, що під час нинішніх боїв і досі з-під землі викидає артефакти другої світової — часом навіть у робочому стані, артефакти нинішньої російсько-української війни буде знаходити не одне покоління. Чудовий тому приклад “ППШ” який нещодавно привезли до мого музею військові з поміткою, що викинуло його саме під час одного з активних боїв.
Після розмінування слід буде працювати з людьми, адже територія це одне, а потенційні колаборанти на місцях це інше. Тому слід буде повертати їхні розуми. Ну і в останню чергу відбудовувати інфраструктуру.
Які поради ви даєте своїм учням чи знайомим, які зараз відправляються воювати на Східний фронт?
Прапор “днр” / фото з музею АТО та ООС.
Я можу виділити три найголовніші речі на фронті. Перше — це найкраща лопата, бо тільки земля вас зможе врятувати. В мене був такий випадок, коли в АТО мій підрозділ відмовлявся копати окопи, бо бачте, сенсу немає. У фільмах все інакше.
Перший приліт по позиціях, вони почали копати. Я питаю, а що трапилось, вони кажуть ми жити хочем. Друга річ, яка потрібна – це медична аптечка та вміння нею користуватися. Багато людей, яких я знав загинули від сильної кровотечі. Чого? Бо просто не вміли користуватися аптечкою. А коли приїжджали лікарі, часто казали якби ви надали домедичну допомогу, людина могла б вижити. Також важливо нікому не давати свою аптечку. Ніколи. Такий військовий закон. Третє що конче потрібно бійцю це слідкувати за своєю зброєю — дбати про неї, не забувати. Спати з нею. Тримати напоготові. Якщо солдат без зброї вважай що солдат без руки.
Ви зібрали цілий музей, присвячений російсько-українській війні, а також музей АТО та ООС. Чи є у вас якісь експонати, які були здобуті під час вашої служби?
Щоб ви розуміли це не вже інтерв’ю, я вам своє життя як на долоні розповідаю. Воюючи, я намагався якомога більше збирати якихось свідчень про цю війну. Якихось цікавих пам’яток. Так в один момент в мене назбиралося 11 уламків ворожих снарядів, які зараз знаходяться в моєму першому музеї, присвяченому АТО та ООС.
Там же номерний знак автомобіля мого друга з позивним Донбас, з яким, того не підозрюючи ми воювали свого часу в Широкине. Коли вже бувалим військовим з пораненням, на інвалідному візку він завітав до музею то був в шоці. З подивом вигукнув “Це ж мій номерний знак! А як! Звідки?”.” А я кажу йому “Друже, я навіть не знав що ми воювали з тобою в один час і в одному місці, але знав що це твій позивний, тому і взяв знак на пам’ять.“
Ольга, дружина київського князя Ігоря Рюриковича, яка за життя прославилися мудрим правлінням. Бахмутський історик Микита Безмен розповів коротку історію життя княгині.
Коли народилася княгиня Ольга
Точне походження Ольги залишається овіяним легендами. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена до Пскова. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці річки Росі (сьогодні це Вінницька область).
За “Повістю временних літ” Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою у 903 році. У 945 році князь Ігор гине від рук деревлян після кількаразового стягування з них данини. Помста за це древлянам стала жорстокою.
Маленькому синові Ігоря — Святославові тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий спосіб дій княгині щодо деревлян також міг схилити дружинників на її користь, адже в ті часи, мало яка жінка наважилася б спалити ціле місто за коханого.
Цікаві факти про княгиню Ольгу
Княгиня Ольга / фото: з відкритих джерел
Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка. Кажуть, що деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала.
Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники “посікли п’ять тисяч” деревлян.
Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.
Чим прославилася княгиня Ольга
Княгиня Ольга / фото: з відкритих джерел
Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб.
Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши.
У той час, коли Святослав підріс, Ольга передала княжий престол сину. До самої смерті мудра та сильна княгиня займалася ліберальним впровадженням Християнства на землях Русі-Україні.
Ветеран АТО, Володимир Поляков каже: “Я завжди казав на війні немає людей, які не бояться. Деякі можуть подолати цей страх, а деякі живуть у ньому. […]
Історія Бахмута багата на незвичайні будівлі з унікальною архітектурою. Чимало з них були побудовані на початку 20 століття, коли місто активно розросталось. Історик, краєзнавець та […]
Протягом 2013-2014 років Бахмут пережив багато змін і, навіть окупацію. У 2013 бахмутяни приходили дивитися футбольні матчі на реконструйований стадіон “Металург”, а у 2014 місто […]
5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів. […]
