Центральна міська бібліотека Бахмута / Facebook-сторінка бібліотеки
Бахмутська бібліотека продовжує працювати в евакуації. Філіали закладу працюють як очно, так і онлайн.
До Всеукраїнського дня бібліотек начальниця Управління культури Бахмутської міськради Ірина Булгакова розповіла редакції “Бахмут IN.UA” про роботу Центральної бібліотеки Бахмута.
Центральна бібліотека Бахмута: як працює
Центральна бібліотека Бахмута евакуювала частину книжкового фонду і комп’ютерного обладнання. Зараз все це зберігається на складі у Дніпропетровській області. У разі необхідності обладнання беруть зі складу та використовують для проведення заходів у місті Дніпро.
Зараз бібліотека працює в різних форматах: онлайн і офлайн. Відновлено роботу сайту бібліотеки, сторінок та груп у соцмережах. Також створено Telegram-канал “Бахмут бібліотечний”, в якому публікують огляди книг та посилання на веб-ресурси, де їх можна прочитати онлайн. Окрім цього, створено блог “Вас вітає віртуальний бібліотекар Центральної міської бібліотеки”.
Загалом ресурси бібліотеки налічують 2 655 підписників.
Бахмутська бібліотека у Дніпрі: гуртки
У 2023 році бахмутскі бібліотекарі започаткували онлайн-гурток “Говорімо українською!”. У межах цього проєкту бахмутянам надають інформаційні матеріали про правильне використання українських слів і виразів. Теми обирають відповідно до запитів підписників. Мета цього гуртка — допомогти бахмутянам подолати мовні бар’єри.
Загалом з 2023 року було близько 70 публікацій. Раз на місяць відбуваються онлайн засідання гуртка.
Бібліотекарі працюють з бахмутянами і офлайн. Зокрема, бібліотекар філіалу №1 у Дніпрі проводить розважальні програми для дітей “Граємо, читаємо, відпочиваємо”. Їх можна відвідати на дитячій точці “Спільно” та в хабі підтримки “З Бахмутом у серці”.
З жовтня 2023 року бахмутські бібліотекарі почали співпрацю з Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей. У цьому приміщенні кілька разів на тиждень проводять різноманітні заходи для дітей з Бахмутської громади та дітей-ВПО з різних регіонів.
Також у Дніпропетровській обласній бібліотеці для дітей встановили тифлокомплекс для людей з порушеннями зору, який раніше був у бібліотеці-філіалі №1. Тут бахмутяни можуть продовжувати опановувати навички роботи на комп’ютері та в інтернеті.
Бахмутська бібліотека: як працює в різних містах
У Центрі підтримки бахмутян у місті Жовті Води бахмутські бібліотекарі відкрили пункт видачі книг. Тут проводяти різноманітні масові заходи і видають книги.
На прохання бахмутян у Жовтих Водах також створили клуб за інтересами “Натхнення”. Під час його заходів переселенці активно спілкуються між собою.
Книжкові полички також працюють у центрах підтримки бахмутян у Києві та Дніпрі.
Також Центральна бібліотека Бахмута почала видачу книжок у шелтері в місті П’ятихатки, де тимчасово мешкають бахмутяни.
Духовне училище у Бахмуті, де навчався та працював Микола Чернявський / фото Ігор Корнацький
Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.
Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
Микола Чернявський: біографія
Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.
Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.
Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.
Микола Чернявський, останні роки життя / фото Ігор Корнацький
Життя і громадська діяльність в Бахмуті
У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.
По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”
Микола Чернявський / фото Ігор Корнацький
Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.
Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.
Обкладинка збірки “Донецькі сонети”, Бахмут, 1898 рік / фото Ігор Корнацький
У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.
В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.
На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.
У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.
Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.
Виписка з акту про розстріл Миколи Чернявського у 1938 року / фото Ігор Корнацький
Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.
Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:
Ти не загинеш, Україно!
І мова прадідна твоя,
Що кожне слово в їй перлина,
Не вмре повік…
Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
У Званівці, що в Бахмутському районі, російські військові розстріляли мирну родину, яка переховувалася у підвалі приватного будинку. Єдина, хто вижила — 57-річна жінка, яка дістала поранення, але змогла дістатися підконтрольної Україні території.
Про це повідомили представники Донецької обласної прокуратури.
Окупанти розстріляли цивільних у Званівці
20 жовтня 2025 року у селі Званівка Бахмутського району окупаційні війська скоїли черговий злочин проти цивільного населення. Під час обстрілів та зачисток місцевості російські військові увірвалися до приватного будинку, де в підвалі переховувалася родина з двома синами.
Подружжя та їхній дорослий син ховалися у підвалі, тоді як молодший пішов до сусідів, щоб набрати води. У цей момент до сховища увійшли озброєні військовослужбовці рф, які почали допитувати людей, намагаючись дізнатися про місцеперебування українських військових у селі. Не отримавши жодної корисної інформації, окупанти покинули підвал.
Проте один із них невдовзі повернувся й відкрив вогонь з автоматичної зброї по беззбройних цивільних. Переконавшись, що всі загинули, він залишив місце злочину.
57-річна жінка, яка отримала вогнепальне поранення щелепи, вижила. Вона отямилася лише після відходу окупантів і побачила, що її чоловік та син убиті. Згодом постраждала пішла до сусіднього підвалу в пошуках молодшого сина. Там вона знайшла його тіло поруч з убитими сусідами — 62-річною жінкою та її 30-річним сином.
Попри тяжке поранення, жінка змогла самостійно вибратися на підконтрольну Україні територію, де отримала медичну допомогу. Прокурори допитали її та зафіксували свідчення чергового воєнного злочину.
За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людей (ч. 2 ст. 438 КК України).
Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом […]
У Званівці, що в Бахмутському районі, російські військові розстріляли мирну родину, яка переховувалася у підвалі приватного будинку. Єдина, хто вижила — 57-річна жінка, яка дістала […]
Бійці бригади Національної гвардії України (НГУ) “Червона Калина” продовжують нищити російську бронетехніку на Донеччині. Зокрема, нещодавно їм вдалося знищити техніку ворога під час їх чергової […]
В Україну повернули тіла 1000 загиблих захисників, які, за твердженням російської сторони, належать українським військовослужбовцям. Репатріаційні заходи стали можливими завдяки спільним зусиллям українських силових структур, […]
