Днями під постами редакції у Telegram почали з’являтися коментарі від підписника під ніком “Владмир”. Цей користувач практично під будь-якими дописами писав маніпуляційні коментарі, намагаючись штучно роздмухати ворожнечу. “Владмир” спекулював темою мови, евакуацією за кордон та використовував проросійський наратив про три сорти українців, який був популярний ще за часів призидента-втікача віктора януковича.

Чи розпізнали російського бота наші читачі та які наративи намагався поширити “Владмир”?

Російський слід

“Владмир” — це своєрідне уособлення російського бота. Користувач додався до Telegram каналу “Бахмут живе тут” нещодавно. Він використовує свої коментарі, аби розпалити ворожнечу, зокрема щодо мовного питання. Особливо спекулюючи на чутливих темах. Відтак, 29 березня 2024 року о 09:33 редакція розмістила пост із закликом підписати петицію про присвоєння звання Героя України загиблому військовому. Під цим дописом “Владмир” за 9 хвилин написав коментар, який мав розпалити суперечки на тему мови, але безрезультатно.

“Необхідно зясувати для початку говорив він державною мовою чи ні, якщо немає, то пішов він у д*упу”, — пише бот.

Очевидно, що у цитаті “Владмир” хотів сказати, “якщо ні”, а не “якщо немає”, але російською мовою слово”нет”можна перекласти як “немає”. Тому бот опублікував коментар з помилкою. Читачі одразу зрозуміли, що допис належить боту.

Під цим дописом “Владмир” ще кілька разів намагався розпалити суперечку, втім результатів це не дало. Однак бот не заспокоївся, а продовжив писати провокативні коментарі. Один із них чітко вказує на проросійську риторику.

“Владмир” пише про так звану “титульну націю”, яка начебто живе на території західних областей України. Цей наратив аналогічний до порівняння українців на нібито “три сорти”, де жителів сходу називали “третьосортними”.

Така пропаганда періодично намагається проскакувати в український інформпростір. Вона покликана розділити населення на “захід та схід”. Ця риторика велася ще з часів срср, коли радянська влада всіма можливими способами намагалася зросійщувати українців.

Натомість активісти та інтелігенція навпаки просували гасло Миколи Міхновського, ідеолога державної самостійності, це гасло звучить так: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”.

Бот “Владмир” послідовник російської пропаганди, він намагається штучно створити конфлікт пишучи коментарі до будь-яких дописів. Також “Владмир” просто копіює свої коментарі, це часта практика для російських ботів та ботоферм. Їм дають завдання, що писати, які теми просувати, а після цього вони розсилають провокаційні коментарі у надії розпочати суперечку з українцями та підірвати моральний дух населення.

Наше останнє опитування на тему: “Чи потрібно, щоб загиблим військовим з Бахмута та громади надавали звання почесного громадянина міста?” також активізувало “Владмира”. У коментарях він повторив попередні меседжі про мову та розподіл на “схід та захід”. Деякі читачі відреагували на дописи бота. Ми закликаємо не вступати у дискусії з подібними користувачами у будь-яких соцмережах. Адже ваша реакція — це основна мета бота.

Читайте також:

• “Статусні особи” та наративи про жінок на ТОТ: огляд проросійських медіа
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді
• “Нейтральна агітація”: що приховує святкування “дня матері” на ТОТ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!